4. Маржиналізм і класифікація економічних наук.

Основним важливим моментом дискусій останньої тре­тини XIX ст. навколо питання класифікації економічних наук було те, що позиція К. Менгера з цієї проблеми піддавалася критиці не лише його противниками зі стану нової історичної школи. До критики вдавалися й окремі відомі представники маржиналізму - того нового напряму в економічній теорії, од­ним з родоначальників якого був К. Менгер. Відмітною рисою різних шкіл цього напряму, що виникли в останній третині XIX ст. одночасно в кількох країнах (Австрія, Англія, Швей­царія, СІЛА та ін.), стали основоположні теорії граничної корисності, граничної продуктивності, аналіз вели­чин в економіці.

На ґрунті теорії граничної корисності в фінансовій науці виникла самостійна школа, основними представниками якої стали Е. Сакс (Чехія), Л. Вальрас (Швейцарія), У. Джевонс (Англія), С. Рікка-Салерно, А. Граціані (Італія), Е. Селігмен (США) та ін. Найбільш інтенсивно вони розробляли теорію податків і їх перекладення. Тому, на думку Е. Сакса, фінансове господарство - це споживання багатств на задоволення пев­них потреб; звідси його закони визначаються суб'єктивною цінністю. Кожний, зважаючи на своє становище (наявне багатство, напруженість потреб), дає суспільним потребам різну суб'єктивну оцінку, а вся сукупність цих різних оцінок утворює ту загальну середню, яка визначає державні доходи і витрати. перебудувати на засадах теорій маржиналізму.

Класифікація вченого К.Г. Воблого. Видатний вчений, професор Київського університету і Київського комерційного інституту К.Г. Воблий (1876-1947) проблему класифікації економічних наук, завдань і методів кожної з них зокрема спеціально розглянув у праці "Питання про метод в історії політичної еко­номії (історико-методологічний нарис)" (1907).

На думку вченого, специфічні завдання, що їх вирішує кожна з окремих економічних дисциплін, зумовлюють і відмінність їх методів. Історія народного господарства та ста­тистика переважно застосовують історико-порівняльний і ста­тистичний методи. В історії методології будь-якої науки, на погляд К. Воблого, відбувається боротьба двох начал - емпіризму і раціоналізму.

У XIX - на початку XX ст. в еко­номічній науці реально існували дві тенденції: до дифе­ренціації (спеціалізації) наук і до утримання їх у лоні політич­ної економії. Обидві тенденції знаходили своє відбиття і в кла­сифікації економічних наук.

Наприкінці XIX ст. академік І.І. Янжул; (1846-1914) звертав увагу на те, що фінансова наука "в багатьох країнах ще не виділена на ступінь самостійної галузі знання і трактується як частина науки про народне господарство або політичної економії

Відомий історик еко­номічної думки професор Бернського університету Август Онкен писав, що наука "національна економія", на відміну від традиційної політичної економії, зовсім не досліджує фінансових та податкових питань.

Підтримуючи класифікацію економічних наук К. Менгера, професор Харківського університету Володимир Левитський (1854-1939) одночасно суттєвим недоліком різних шкіл політичної економії вважав нерозуміння їх представниками неоднорідності політичної економії, зведення її лише до якоїсь однієї з чотирьох складових частин. В. Левитський вва­жав, що фінанси в одних випадках - це теоретична наука, а в інших - політика.

Леонід Ходський (1854-1919) визначив фінансову науку як науку про державне господарство, предме­том якої вважав систематичне дослідження та оцінку способів добування матеріальних засобів, необхідних державі для виконання її найближчих цілей і способів ведення державних підприємств. Відповідно до цього визначення вчений до скла­ду фінансової науки включив:

1) викладення теоретичних основ різних видів доходів;

2) вивчення діючого фінансового законо­давства, тобто фінансове право у тісному смислі;

3) вивчення та критичну оцінку фактичного матеріалу, що відноситься до державного господарства;

4) вироблення раціональних основ для ведення всіх частин державного господарства.

До схеми наук управління Л. Штейн включив:

1)міжнародне право;

2) військову справу;

3) юстицію;

4) внутрішнє уп­равління;

5) державне господарство.

У п'ятому виданні свого чотиритомного "Підручника фінансової науки" (1885-1886) Л. Штейн розвинув цю класифікацію на­ук управління на основі системи поділу праці в державі. Звідси випливали п'ять галузей управління:

1) відносини з іншими державами, звідки виникає управління зовнішніми справами, - міжнародне право;

2) влаштування фізичної сили держави - відомство військове;

3) здійснення існуючого права - відомство юстиції;

4) створення умов для загального розвитку народу - відомство внутрішніх справ;

5) галузь державного (тобто фінансового) господарства, що мала предметом самостійне управління господарським життям дер­жави, а з ним - матеріальні умови всіх інших галузей уп­равління в "працюючій" державі.

Таким чином, економічна і фінансова думка XIX - почат­ку XX ст. відзначена численними спробами класифікації (сис­тематизації) економічної науки.