2. Стан дослідження та історія проблеми.

Уточнення предмета фінансової науки, з'ясування її взаємозв'язків та взаємовідносин з іншими економічними на­уками передбачає необхідність попереднього визначення структури економічних знань взагалі. Вирішення цього теоретико-методологічного питання дає класифікація економічних наук. Цим обумовлюється її пізнавальна цінність і практичне значення як засобу розвитку науки, вдосконален­ня наукової діяльності і навчального процесу. Класифікація наук - специфічна самостійна проблема філософії та наукознавства. Класифікація економічних наук невіддільна від процесів їх становлення та розвитку, постійно супроводить їх.

Проблема класифікації економічних наук отримала своє первісне розв'язання у працях пізніх меркантилістів ( Юсті, Й. Зонненфельс і ін.) і основоположника англійської класичної політичної економії А. Сміта. У XIX ст. ряд його послідовників ускладнили постановку та вирішення цієї проблеми.

Лише наприкінці XIX - на початку XX ст. з'явили­ся праці, цілком присвячені методології даної проблеми. Ряд вітчизняних вчених (Г.Ф. Симоненко, М.І. Туган - Барановський, В.Ф. Левитський, К.Г. Воблий, М.О. Сірінов та ін.) і зарубіжних дослідників (Л. Косса, А. Онкен та ін.) у своїх працях значне місце відвели з'ясуванню історії класифікації економічних наук. Паралельно вчені-фінансисти (Л.В. Ходський, В.О. Лебедєв, І.І. Янжул та ін.), досліджуючи історію фінансової науки, також розглядали питання класифікації еко­номічних наук з метою краще з'ясувати предмет, місце та роль науки про фінанси в загальній системі наук.

Вчені XIX - початку XX ст. тісно пов'язували проблему класифікації (систематизації) науки зі школами політичної економії.

Меркантилісти розглядали політичну еко­номію як мистецтво збагачення країни шляхом збільшення благородних металів.

Школа фізіократів дала першу в хронологічному порядку систематику політичної економії. У фізіократів поряд з практикою з'яв­ляється і теорія.

Таке схематичне зображення в цілому досить правильно схоплює канву подій, однак ряд важливих моментів. На три з них звернемо увагу.

По-перше, в окремих пізніх меркантилістів (І. Юсті, Й. Зонненфельс та ін.) вже не лише фактично виділені окремі економічні науки (в тому числі фінансова), а й зроблені перші спроби обґрунтування такого виділення.

По-друге, у зазначеній вище схемі не розкривається роль представників класичної політичної економії, насамперед А. Сміта і Д. Рікардо, в постановці і фактичному розв'язанні питання про різні економічні науки. Після А. Сміта, видатний представник англійської класичної політекономії Давід Рікардо (1772-1823) заклав основи для розвитку конкретних еко­номічних наук: грошового обігу, кредиту, оподаткування, світової економіки.

По-третє, не надається належного значення окремим по­ложенням із праць В.Н. Сеніора, Ж.-Б.Сея, Дж.Ст. Мілля та інших представників класичної школи, в яких містяться важ­ливі постановки для з'ясування питання про класифікацію економічних наук. Так, відомий англійський економіст В.Н. Сеніор у праці "Вступна лекція з політичної економії" (1827) запропонував поділ науки на чисту економію, що мала ознаки позитивної науки. Тим самим В.Н. Сеніор фактично започаткував ту структуризацію економічної науки, яка лише наприкінці XIX ст. отримала гли­боке обґрунтування.

Загальновідоме штучне протиставлення Дж. Ст. Міллем у книзі "Основи політичної економії" (1848) законів вироб­ництва і законів розподілу.

Класифікація Й.Зонненфельса. Ще в останній третині XVΙΙΙ ст. не було чіткої загальновизнаної диференціації економічних наук ні в наукових дослідженнях, ні у викладанні. Як дослідження, так і викладання фактично охоп­лювалися політичною економією, "розчиненою" в інших на­уках (політиці, юриспруденції, моральній філософії тощо).

За визначенням вченого, професора Віденського університету Йозефа Зонненфельса (1732-1817)., політика - це особлива наука, «зібрання тих правил, під керівництвом яких зберігається зовнішня державна безпека». Й. Зонненфельс відверто підкреслював свою прихильність до так званої камералістики. Австрійський вчений надавав великого значення зовнішній торгівлі, максимальному збільшенню народонаселення як за­собу забезпечення зовнішньої і внутрішньої безпеки, зростан­ня продуктивності праці та податкових надходжень при одно­часному зменшенні податків на окремого виробникам.

Класифікація А. Сміта. Інший підхід до класифікації еко­номічних наук представлений у працях та викладацькій діяль­ності А. Сміта. В 1751 р. вчений (на 28 році життя) став профе­сором Глазгівського університету, спочатку, протягом одного року, - логіки, а потім - моральної філософії. А. Сміт поділив свій університетський курс моральної філософії на чотири основні частини: перша мала своїм пред­метом природну теологію, друга - етику у власному розумінні цього слова; пізніше він опрацював її і видав під назвою "Теорія моральних почуттів" (1759), третя частина була присвячена природному праву, а четверта - практичним застосуванням права або, власне кажучи, політиці.

А. Сміт двояко розумів завдання політич­ної економії.

По-перше, це вивчення так званого природного порядку, природних, тобто об'єктивних, незалежних від волі, намірів та свідомості людей законів, що управляють еко­номікою.

По-друге, це розробка заходів економічної політики держави (уряду).

Обидва завдання підпорядковані благородній меті зростання народного добробуту.

Архітектоніка праці А. Сміта "Дослідження про природу і причини багатства народів" (1776) так відбиває ці поділи (розрізнення). Із п'яти книг "Багатства народів" три перщі відведені позитивній теорії, четверта - полеміці з меркан­тилізмом та фізіократією і п'ята - доходам, витратам і функціям держави в режимі природної свободи (нормативній теорії, фінансам та управлінню).