2. Види державного кредиту. Внутрішній і зовнішній державний кредит. Розвиток міжнародного державного кредиту та його форми.

Державний кредит — це відносини вторинного розподілу вар­тості валового внутрішнього продукту. У сферу державно-кре­дитних відносин надходять частина прибутків і грошових фондів, сформованих на стадії первинного розподілу. Ними є тимчасово вільні кошти населення і підприємств.

Об'єктивна необхідність використання державного кредиту на задоволення потреб суспільства обумовлена постійною супереч­ністю між величиною цих потреб і можливостями держави щодо їх задоволення за рахунок бюджетних фондів. Регулювання еконо­міки, соціальна політика держави, виконання нею своїх функцій щодо оборони країни й управління вимагають постійного збіль­шення бюджетних витрат.

Доцільність використання державного кредиту для фор­мування додаткових фінансових ресурсів держави і покриття бюджетного дефіциту визначається значно меншими негатив­ними наслідками для державних фінансів і грошового обігу країни порівняно з валютними прийомами балансування доходів і витрат уряду. Це досягається на основі переміщення попиту від фізичних і юридичних осіб до урядових структур без збільшення сукупного попиту і кількості грошей в обігу.

Призначення державного кредиту виявляється насамперед у тому, що він є засобом мобілізації державою додаткових фінан­сових ресурсів. У випадку дефіцитності державного бюджету до­датково мобілізовані фінансові ресурси використовуються на по­криття різниці між бюджетними видатками і доходами.

Державний кредит є також джерелом збільшення прибутків власників цінних паперів, що досягається через виплату процентів.

Державний кредит як фінансова категорія виконує три фун­кції: розподільну, регулювальну і контрольну.

1) Через розподільну функцію державного кредиту забезпечується формування централізованих грошових фондів держави або їх використання на принципах строковості, платності і повернен­ня.

2) Сутність регулювальної функції державного кредиту виявляється в тому, що, вступаючи в кредитні відносини, держава впли­ває на стан грошового обігу, рівень процентних ставок на ринку грошей і капіталів, на виробництво і зайнятість.

Держава регулює грошовий обіг, розміщуючи облігації дер­жавної позики серед різних груп інвесторів. Мобілізуючи кошти фізичних осіб, держава зменшує їх платоспроможний попит.

Виступаючи на фінансовому ринку як позичальник, держава збільшує попит на позичкові ресурси і тим самим сприяє зрос­танню ціни на кредит. Чим вищий попит на вільні кошти з боку держави, тим вищим буде, за інших рівних умов, рівень позич­кового процента, тим дорожчим буде для підприємців банківсь­кий кредит.

3) Контрольна функція державного кредиту органічно переплітається з контрольною функцією фінансів. Однак вона має свої специфічні особливості, породжені особливостями даної категорії:

1. ця функція тісно пов'язана з діяльністю держави і станом централізованого фонду грошових коштів;

1. охоплює рух вартості в двосторонньому порядку, оскільки передбачає повернення і відшкодування отриманих коштів;

2. здійснюється не тільки фінансовими структурами, а й кре­дитними установами.

Контроль поширюється як на залучення позикових коштів, так і на їх погашення. В основному контролюється цільове використан­ня коштів, строки їх повернення і своєчасність сплати відсотків.

Державний кредит може бути внутрішнім і зовнішнім:

Внутрішній державний кредит виступає в таких формах: державні позики, перетворення частини вкладів населення в дер­жавні позики, запозичення коштів загальнодержавного позиково­го фонду, казначейські позики, гарантовані позики.

Державні позики як основна форма внутрішнього державного кредиту характеризуються тим, що тимчасово вільні кошти насе­лення, підприємств і організацій залучаються на фінансування суспільних потреб через випуск і реалізацію облігацій, казначей­ських зобов'язань та інших видів державних цінних паперів.

Облігація — найбільш поширений вид державних цінних па­перів. Вона символізує державне боргове зобов'язання і надає право її власникові після закінчення певного терміну одержати назад суму боргу.

Держава встановлює номінальну вартість (номінальну ціну) облігацій. Номінальна вартість зазначається на облігації і вира­жає грошову суму, надану власником облігації державі в тимча­сове користування. Саме ця сума виплачується власникові облі­гації в момент погашення і на неї нараховуються проценти.

Казначейські зобов'язання (векселі) мають характер боргового зобов'язання, спрямованого тільки на покриття бюджетного дефіциту. Виплата доходу здійснюється у формі процентів. Казна­чейськими зобов'язаннями, як правило, оформляються короткост­рокові позики.

Перетворення частини внесків населення в державні позики, призначені на потреби держави, здійснюється через купівлю особ­ливих цінних паперів (наприклад, казначейських ощадних серти­фікатів) або ринкових цінних паперів.

Використання державою коштів позикового фонду як форма державного кредиту характеризується тим, що державні кредитні установи безпосередньо передають частину кредитних ресур­сів на покриття витрат уряду.

Казначейські позики як форма державного кредиту виража­ють відносини з надання фінансової допомоги підприємствам і організаціям органами державної влади й управління за рахунок бюджетних коштів на умовах терміновості, платності і поворотності .

За гаранто­ваними позиками уряд реально несе фінансову відповідальність тільки у разі неплатоспроможності платника.

Міжнародний державний кредит являє собою сукупність відносин, у яких держава виступає на світовому фінансовому ринку в ролі позичальника або кредитора. Ці відносини отриму­ють форму державних зовнішніх позик. Як і внутрішні позики, вони надаються на умовах поворотності, терміновості і платності. Сума отриманих зовнішніх позик із нарахованими процентами включається в державний борг країни