4 Державний борг. Причини і наслідки зростання державного боргу. Обслуговування державного боргу і управління ним.

Державний борг — це сума заборгованості за всіма борговими зобов'язаннями держави, відсотки за нею і невиконані фінан­сові зобов'язання держави перед суб'єктами економіки.

Загальна сума державного боргу складається з усіх випуще­них і непогашених боргових зобов'язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), і відсотків за ними, включаючи надані інозем­ним позичальникам гарантії за кредитами місцевим органам вла­ди і державним підприємствам.

Державний борг поділяється також на внутрішній і зовнішній. Внутрішній борг — це сукупність зобов'язань держави перед резидентами, а зовнішній борг—сукупність зобов'язань держави перед нерезидентами. Внутрішній борг має певні переваги над зовнішнім. Повернення внутрішнього боргу і виплати відсотків за ним не зменшують фінансового потенціалу держави, тоді як зовнішній борг має у своїй основі відплив капіталу з держави. Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що пере­буває у власності держави. Платоспроможність за внутрішніми позиками забезпечується, як правило, за рахунок внутрішніх джерел. Платоспроможність держави за зовнішніми позиками за­лежить насамперед від валютних надходжень.

Існування великого державного боргу може підірвати еконо­мічне зростання країни і негативно впливати на її фінансовий стан. Наявність державного боргу потребує здійснення щорічних відсоткових платежів, які повинні фінансуватись за рахунок по­даткових надходжень.

Управління державним боргом — це комплекс заходів, що здійснює держава в особі її уповноважених органів з визначення умов залучення коштів, їх розміщення і погашення, та забезпечення платоспро­можності держави. В управлінні державним боргом України мо­жна виділити такі принципи:

• безумовності — забезпечення безумовного виконання дер­жавою всіх зобов'язань перед інвесторами і кредиторами, які держава як позичальник взяла на себе, оформляючи договір запо­зичення коштів;

• єдності — урахування в процесі управління державним бор­гом всіх видів зобов'язань, емітованих як центральним урядом, так і місцевими Радами;

• зниження ризиків — розміщення і погашення позик у такий спосіб, щоб максимально знизити вплив коливань кон'юнктури світового ринку капіталів і спекулятивних тенденцій ринку цін­них паперів на ринок державних зобов'язань;

• оптимальність структури — підтримання оптимальної стру­ктури боргових зобов'язань держави за строками обігу і пога­шення;

• збереження фінансової незалежності — підтримання опти­мальної структури боргових зобов'язань держави між інвесторами-резидентами й інвесторами-нерезидентами, поступове замі­щення зовнішнього запозичення внутрішнім;

• зниження вартості обслуговування державного боргу, в тому числі й за рахунок дострокового викупу боргових зобов'язань держави;

• прозорості — дотримання відкритості і повної прозорості запозичень, починаючи від розгляду їх доцільності до остаточно­го погашення, забезпечення доступу міжнародних рейтингових агентств до достовірної інформації про економічне становище у країні-позичальника.

Процес управління державним боргом включає кілька етапів:

• залучення коштів;

• використання коштів;

• повернення боргу і виплата відсотків.

Мета політики управління боргом — одержати найвищий ефект від фінансування за рахунок запозичених коштів та уник­нути макроекономічних труднощів і проблем платіжного балансу в майбутньому.

З метою забезпечення платоспроможності держави, тобто мо­жливості погашення боргів, застосовуються різноманітні методи коригування позикової політики.

Найпоширенішими є рефінансування боргу та реструктуриза­ція заборгованості.

Рефінансування державного боргу — це погашення основної заборгованості й процентів за рахунок коштів, отриманих від розміщення нових позик.

Реструктуризація заборгованості полягає в тому, що на пе­вних умовах відстрочується виплата частки боргу.

Іншими методами управління державним боргом є: конверсія, консолідація, уніфікація, обмін облігацій за регресивним співвід­ношенням, відстрочення погашення й анулювання позики. Конверсія — це зміна дохідності позики. Держава, як правило, зменшує розмір процентів, які мають виплачуватися за позиками. Збіль­шення строків дії випущеної позики називають консолідацією. Консолідація і конверсія можуть провадитися також одночасно. Уніфікація позик — це об'єднання кількох позик в одну, коли облігації раніше випущених кількох позик обмінюються на облі­гації нової позики.

Відстрочення погашення позики, як правило, провадиться тоді, коли випуск нових позик є фінансово недоцільним, оскільки всі доходи від позик використовують на обслуговування раніше випущених позик. Анулювання боргу означає відмову уряду від його погашення. Анулювання боргів може бути зумовлене фінан­совою неспроможністю держави, тобто банкрутством, або полі­тичними мотивами.

Обслуговування - це пога­шення позик, виплата процентів за ними, уточнення і зміни умов погашення випущених позик. Погашення позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів.

При обслуговуванні зовнішнього і внутрішнього боргів визна­чають коефіцієнт обслуговування. Для зовнішнього боргу його розраховують як відношення всіх платежів із зовнішньої забор­гованості до валютних надходжень держави, виражене в процен­тах.

Обслуговування державного внутрішнього боргу здійснюєть­ся Міністерством фінансів через банківську систему через прове­дення операцій з розміщення державних цінних паперів, їх пога­шення і виплати доходу.

Граничні розміри державного внутрішнього і зовнішнього боргу встановлює Верховна Рада України одночасно із затвер­дженням Державного бюджету України на наступний рік.