logo search
конспект лекцій-фінанси

1. Сутність, форми й методи страхового захисту. Система страхових фондів.

Підприємницька сфера та життєдіяльність людини постійно пов'язані з ризиками — природними, підприємницькими фінансовими тощо. У результаті стихійного лиха чи певної непередба­ченої події фізичним і юридичним особам можуть бути завдані збитки. При цьому постає питання про джерело їх відшкодування. Можливі два варіанти. Перший полягає в тому, що ці збитки покриваються за рахунок фінансових ресурсів, що перебувають в обігу в даного суб'єкта. Другий варіант полягає у створенні спеціальних цільових ресурсів, призначених для відшкодування збитків — резервних страхових фондів.

Створення резервних страхових фондів, у свою чергу, може здійснюватись у трьох формах:

- фонди самострахування;

- централізоване страхове забезпечення;

- колективні страхові фонди.

Самострахування ґрунтується на індивідуальній відповідаль­ності й полягає в тому, що кожна юридична і фізична особа формує власні страхові (резервні) фонди за рахунок власних ресурсів і доходів. Це дорога і нераціональна форма. Дорога тому, що ко­жним суб'єкт повинен витрачати кошти на їх створення в повно­му обсязі можливих збитків, що зменшує його фінансові можли­вості. Нераціональна тому, що вона передбачає в масштабах суспільства вилучення і обігу значних фінансових ресурсів.

Централізоване страхове забезпечення ґрунтується на державній відповідальності й передбачає відшкодування втрат за рахунок загальнодержавних коштів. При цьому частина цих кош­тів виділяється в окремі фонди, наприклад резервний фонд Кабі­нету Міністрів. Водночас страхова відповідальність держави об­межена надзвичайними подіями, адже державні фінанси призна­чені для забезпечення функцій держави, до яких страхування не належить. Страхова забезпеченість поточної діяльності юридич­них і фізичних осіб є їх прерогативою і не може бути повністю перекладена на державу.

Самострахування і централізоване страхове забезпечення мо­жуть здійснюватися в натуральній і грошовій формах. До фінан­сової системи належать страхові відносини в грошовій формі.

Створення колективних страхових фондів, тобто страху­вання, ґрунтується па солідарній відповідальності учасників цих фондів. Сутність відносин страхування полягає в тому, що фор­мування страхових фондів здійснюється за рахунок внесків усіх учасників, а відшкодування збитків з цих фондів проводиться для тих, хто їх зазнав унаслідок певних подій і обставин.

Страхування є найбільш доцільною, економною, ефективною і раціональною формою створення страхових фондів. Порівняно з самострахуванням воно значно дешевше, оскільки базується на солідарній відповідальності. Витрати юридичних і фізичних осіб на страхування характеризують їх плату за зниження рівня ризи­ку фінансових втрат. Організація страхової справи забезпечує її надійність і раціональність, з одного боку, наявність централізо­ваних коштів дає високі гарантії відшкодування збитків, з іншо­го— дає змогу ефективно використовувати тимчасово вільні кошти на фінансовому ринку.

Страхування — це система обмінно-перерозподільних відносин з приводу, формування і викорис­тання колективних страхових фондів на засадах солідарної відповідальності. З позицій цільового формування і використання страхо­вих фондів — це перерозподільні відносини між тими суб'єктами, що сплачували страхові внески, і тими, хто отримує відшкодування збитків. З погляду взаємовідносин окремих суб’єктів зі страховими компаніями - це плата за спокій, тобто обмінні відносини. Розміщення коштів страхових фондів на фінансовому ринку відображає відносини з приводу торгівлі тимчасово вільними фінансовими ресурсами, тобто перерозподіл ресурсів між учасниками страхування та іншими субєктами фінансових віідносин.