logo search
сам

Методичні вказівки

В економічній науці чітко виділяються два підходи до вивчення теоретичних проблем грошей. Представники одного з них шукають відповіді на питання, пов'язанні із внутрішньою природою грошей: що таке гроші, чому вони з'явилися та існують у суспільстві, як фор­мується цінність грошей тощо. Цей підхід до вивчення природи грошей називають абстрактною теорією грошей. Найбільш відо­мими напрямами такого підходу є номіналістична теорія, металі-стична теорія, державна теорія, функціональна теорія, марксистська теорія та ін. Представники другого напряму розглядають гроші, не заглиблюючись у дослідження їхньої природи, а шукають відповіді на питання, пов'язанні з місцем і роллю грошей у відтворювальному процесі: який конкретно механізм впливу грошового чинника на реальну економіку (передавальний механізм); чи може держава ви­користати цей механізм у своїй економічній політиці і як саме та інші. Цей підхід називають прикладною теорією грошей. У західній літературі дана теорія називається монетаристською.

Монетаристська теорія має кілька напрямів, кожен з яких роз­глядається як окрема теорія. Найбільш відомим напрямом монетаристської теорії є кількісна теорія, яка, у свою чергу, залежно від етапів її розвитку поділяється на класичну кількісну теорію, неокласичну кількісну теорію та сучасний монетаризм. Одночас­но із неокласичним напрямом кількісної теорії грошей як її від­носно самостійне відгалуження сформувалася спочатку кейнсіанська, а потім неокейнсіанська концепція монетаристської теорії.

У літературі кейнсіанську концепцію грошей нерідко проти­ставляють неокласичній кількісній теорії і розглядають їх як дві альтернативні теорії.

M = kRP,

де М— касовий залишок (маса) грошей в економічних суб'єктів; К~ виробництво продукції у фізичному вираженні за певний пе­ріод; Р— середня ціна одиниці виробленої продукції; к— части­на доходів, яку економічні суб'єкти мають бажання зберігати у вигляді грошей (касового залишку).

Вагомий вклад у розвиток кількісної теорії грошей вніс Дж. М. Кейнс. У ранніх своїх працях він підтримував кембридж­ську версію, а пізніше сформулював свій варіант зв'язку грошо­вої маси з реальними відтворювальними процесами. Кейнс, на відміну від кембриджських економістів, знайшов цей зв'язок че­рез норму банківського процента.

Слід звернути увагу на те, що в 50-ті роки XX ст. було очевид­но, що країни з ринковою економікою втягуються у глобальну інфляцію, про неї йшлося у програмах урядів багатьох західних країн. Учені намагаються відшукати її причини у кейнсіанських твердженнях про те, що зростання пропозиції грошей може зняти тиск на ціни завдяки стимулюванню зростання виробництва. У процесі критики Кейнса відродилася класична кількісна теорія грошей у вигляді монетаристської теорії, головним представни­ком якої є американський економіст М. Фрідман.

Звинувачуючи Дж. Кейнса у виправданні політики інфляції, сучасні монетаристи знову повернулися до аналізу прямого зв'язку між грошима та цінами на макрорівні, стверджуючи, що зростання маси грошей веде до зростання цін.

М. Фрідмен розробив відповідні рекомендації для уряду щодо грошової політики. Він підрахував, що якщо б у США М щороку збільшувалося на 4 %, то ціни були б стабільними, оскільки 3 % приросту М були б локалізовані приростом виробництва продук­ції, а 1 % — уповільненням швидкості обігу грошей. Маргарет Тетчер, запозичивши ці ідеї, вивела Великобританію з важкого економічного стану. Сучасна монетарна теорія розвивається по шляху поєднання (синтезу) окремих ідей кейнсіанців та монетаристів.

Рекомендована література

  1. Гроші та кредит: Підручник / За заг. ред. М. І. Савлука. — К. КНЕУ,2006. — Розд.7.

2.Гальчинський А. С. Теорія грошей. — К.: Основи, 1996* — Гл. 1.

  1. Кейнс Дою. Трактат про грошову реформу. Загальна теорія зайня­тості, процента та грошей. — К, 1999.

  2. Фридман М. Количествення теория денег. — М., 1996.

  3. Туган-Барановський М. І. Паперові гроші та метал. — К.: КНЕУ, 2004.

  4. Ющенко В. А. Монетарна політика України: результати і перспек­ тиви // Вісник НБУ. — 1996. — № 4.

  5. Стельмах В. Стратегічна ціль — стабільність гривні // Вісник НБУ. —2000,—№12.