logo
сам

Методичні вказівки

Кредит— це економічні відносини між юридичними, фізич­ними особами і державами з приводу передавання вартості на за­садах повернення і, як правило, з виплатою процента. Отже ви­значальною ознакою (атрибутом) кредиту є рух вартості у її різ-

них формах на засадах повернення. Саме цим кредит відрізняєть­ся від усіх інших економічних категорій, насамперед від фінансів, податків, торгівлі, бюджетного фінансування та ін. Економі­чні відносини з приводу кредиту виникають між суб'єктами кре­дитної угоди— кредитором і позичальником— у процесі його надання, використання і повернення. Зазвичай об'єктом, на який спрямовується кредит, є певні матеріальні цінності чи витрати. Суб'єкти й об'єкти кредитної угоди та позичена вартість в еко­номічній літературі отримали назву структури кредиту.

Потрібно усвідомити, що за різних суспільно-економічних формацій кредит розвивався. Спочатку переважала натуральна форма кредиту, а з розвитком товарно-грошових відносин з'яв­ляється лихварський кредит, який, як правило, надавався не на виробничі цілі. Водночас зароджується комерційний кредит, коли продавець товару відпускає його покупцеві з відстрочкою платежа, у кредит. Лихварський і, особливо, комерційний кредит були попередниками банківського кредиту. Саме банки сконцентрува­ли значну частку позичкового капіталу, який відокремився від виробничого капіталу і сприяє безперебійному руху та ефектив­ному використанню останнього. Зверніть увагу на те, як відбуло­ся формування позичкового капіталу. Проте на сучасному етапі розвитку людського суспільства кредитні відносини досить різ­номанітні і виступають у різних формах і видах, хоча провідне місце займає банківський кредит.

Слід мати на увазі, що формуванню кредитних відносин пере­дують певні передумови: довіра між сторонами кредитної угоди; збіг інтересів її учасників; учасники кредитної угоди мають бути юридично самостійними; позичальник повинен мати регулярні доходи або надійну гарантію повернення позиченої вартості; юридичні особи-позичальники повинні функціонувати на засадах комерційного або господарського розрахунку та мати власний капітал хоча б у мінімально потрібному обсязі.

Розглядаючи необхідність кредиту, слід звернути увагу на те, що потреба в кредиті виникає внаслідок коливань як потреби в коштах (сезонних і постійних), так і в джерелах покриття цієї потреби. На останнє в економічній літературі, як правило, не звертається уваги. Потрібно усвідомити, внаслідок яких причин змінюється потреба в коштах -— протягом року то більш тривалих періодів.

Щодо функцій кредиту, то слід мати на увазі, що стосовно цьо­го питання серед економістів думки дуже розходяться. Ще у 1977 р. проф. О. І. Лаврушин (Фінансова академія при уряді РФ) нара­хував у літературі 28 різних функцій кредиту. Але /тут потрібно відштовхуватись від того, що функція — це робота, яку виконує та чи та економічна категорія. Багато економістів при розгляді функ­цій кредиту вирішують дилему: дана функція виконується креди­том чи кредитними інституціями. Зокрема, такі суперечки точать­ся стосовно перерозподільної, контрольної (контрольно-стимулювальної) та емісійної (антиципаційної) функцій кредиту, Але, на­приклад, коли кредитор отримав досить надійну заставу у формі застави, то чи потрібно йому контролювати діяльність позичаль­ника? Очевидно, сама наявність боргу і втрата застави в разі непо­вернення кредиту контролює кожен крок позичальника, не дає йо­му спокою, змушує працювати краще, щоб погасити борг. Зверніть увагу, у підручнику підкреслюється, що, на відміну від інших еко­номічних категорій, контрольна функція кредиту відзначається ви­соким стимулювальним ефектом і обмеженістю адміністративно-вольового впливу на позичальника. Що ж до перерозподільної фун­кції, то самі кредитні інституції виникли на підґрунті кредиту, щоб технічно виконувати цю функцію. Емісійну функцію виконує тільки банківський кредит шляхом створення додаткових депози­тів через механізм грошово-кредитного мультиплікатора.

Бажано використати кілька літературних джерел з теорії кре­диту, щоб ознайомитись з різними поглядами їх авторів на функ­ції кредиту.

Питання про стадії та закономірності руху кредиту само по собі не є теоретично складним. Але потрібно звернути увагу на те, що на засадах кредиту вартість передається позичальникові у тимчасове користування, залишаючись у власності кредитора, хоча в економічній та юридичній літературі має місце тверджен­ня, що отримана позичальником вартість стає його власністю. Очевидно, слід уважно підійти до питання, чим різняться між со­бою поняття володіння, користування і розпорядження майном.

Хоч у зарубіжній літературі кредитні відносини часто вклю­чають до складу фінансових відносин, потрібно все ж таки розріз­няти два методи забезпечення коштами— фінансування і кре­дитування. При фінансуванні (бюджетному, галузевому, само­фінансуванні) кошти надаються на безповоротних засадах. Кре­дитування здійснюється лише на поворотних засадах передаван­ня вартості. А щоб забезпечувалося повернення вартості, креди­тування здійснюється з дотриманням певних принципів.

У перекладі з латинської слово «принцип» означає основне правило поведінки, дії. Але правила визначають люди і для лю­дей. З них можуть бути й винятки. Тому абсолютно не можна по­годитись з тими авторами, які пишуть про «принципи кредиту», адже кредит— це економічна категорія. Вона діє об'єктивно, не­залежно від волі

і бажання людей. А тому приписувати їй прави­ла поведінки не можна. Не можна погодитись і з тими авторами, які вживають вираз «основні принципи», бо принципи уже самі по собі є основними правилами поведінки чи дії, тобто такими, на які опирається будь-яка система. Це стосується й системи кре­дитування. Адже якщо не дотримуються принципів кредитуван­ня, то система кредитування нормально функціонувати не може. Проте серед українських і зарубіжних економістів немає єдності позицій щодо принципів кредитування. Щоб переконатися в цьому, досить взяти кілька підручників та монографій різних ав­торів і зіставити їхні погляди на принципи кредитування.

Принципи кредитування внутрішньо пов'язані з об'єктивними закономірностями розвитку і функціонування кредитних відно­син, що вимагає від банків і всіх суб'єктів господарювання чіт­кого дотримання принципів кредитування. Недотримання прин­ципів кредитування призводить до вихолощення змісту кредиту, втрат його переваг і ефективності.

Необхідно розрізняти принципи і правила кредитування. Пра­вила випливають з принципів і відображають лише окремі поло­ження і моменти того чи іншого принципу, механізми викорис­тання принципів у конкретній практичній діяльності банку. Вони є досить детальними і виступають у вигляді інструкцій, поло­жень, методичних вказівок тощо, в які часто вносяться зміни.

У конкретних умовах роботи комерційного банку, з урахуван­ням особливостей фінансово-господарської діяльності його клієнтів (позичальників), набір і зміст правил банківського кре­дитування змінюються. Ці правила в основному визначають стан­дартні вимоги та орієнтири для кредитних працівників банку. Йдеться про чітке структурування, систематизацію, програму­вання, алгоритмізацію, стандартизацію способів і прийомів про­ведення кредитних операцій,

У принципах же кредитування відображаються стійкі й пе­ревірені практикою банківські орієнтири, закономірні зв'язки та закономірності організації кредитного процесу. Принципи креди­тування стимулюють економічну зацікавленість суб'єктів кре­дитних відносин у найкращих результатах своєї діяльності.

Що правда, принципи банківського кредитування не є незмін­ними, раз і назавжди даними. Розвиток економіки, зміна характе­ру економічних відносин спричиняють як появу нових прин­ципів, що відповідають новим умовам, так і зміну сутності тра­диційних принципів кредитування, як це сталося, наприклад, з принципом забезпечення кредиту. За радянських часів він забезпе­чувався товарно-матеріальними цінностями і витратами, під які надавався кредит. Тепер — це забезпечення повернення кредиту.

Вивчаючи зв'язок кредиту з іншими економічними категорія­ми, зверніть особливу увагу на його зв'язок з грошима та фінан­сами. Вище зазначалося, що фінансування та кредитування є двома методами надання коштів. При цьому слід мати на увазі, що застосовуються вони на практиці як сполучені посудини: у разі браку фінансових ресурсів виникає потреба в кредиті. Водночас кредит погашається за рахунок власних фінансових ресурсів.