12.1. Економічна сутність категорії "банкрутство" і фактори, що її визначають.

Методи фінансового оздоровлення, застосовувані до конкретного підприємства, залежать від глибини фінансової кризи. Комплексна оцінка фінансово-економічного стану дозволить визначити, на якій стадії неспроможності знаходиться підприємство:

• схованої стадії банкрутства, що виявляється в рості зобов'язань і погіршенні структури балансу;

• стадії фінансової нестійкості, що виявляється в неузгодженості фінансових потоків і виникненні хронічної неплатоспроможності, що супроводжується зниженням виробничого і ринкового потенціалу підприємства, наявністю ознак соціального банкрутства.

Діагностика фінансово-економічного стану дозволяє визначити загальні, типові й індивідуальні причини влучення підприємств у «зону неплатоспроможності».

ЗАГАЛЬНІ – до загальних причин зниження платоспроможності підприємств, виявлених у результаті оцінки їх фінансово-економічного стану, можна віднести такі:

1. Низька конкурентоспроможність продукції українських підприємств, що виражається в низьких споживчих характеристиках товарів і у високих цінах.

2. Несвоєчасне надходження виторгу від продажу ліквідних товарів.

3. Дебіторська заборгованість держави за замовлену, але несплачену продукцію.

4. Великі витрати по утриманню відомчого житлового фонду, що залишився на підприємстві.

5. Заборгованість підприємств перед організаціями-монополістами, що продають електроенергію, газ, тепло і воду.

6. Невикористані виробничі, адміністративні і побутові приміщення, що стали вільними через скорочення виробництва.

ТИПОВІ – на думку фахівців, що проводили аналіз фінансово-економічного стану ряду підприємств, були виявлені (типові) причини погіршення платоспроможності, що часто зустрічаються:

1. Наявність помилок при веденні платіжного календаря – фінансового документа, у якому докладно відбивається оперативний грошовий обіг підприємства. У платіжному календарі повинен бути представлений рух коштів по термінах з надходження і використання.

2. «Котловий» перелік обліку витрат на виробництво і реалізацію продукції, що не дозволяє проводити диференційовану оцінку рентабельності різних видів діяльності.

3. Включення в собівартість реалізованої продукції витрат, не зв'язаних з її виробництвом і реалізацією, що призводить до утворення збитків від основної виробничої діяльності.

4. Неефективне управління майновим комплексом.

Кожне підприємство має індивідуальні причини виникнення в кризового фінансового стану, що зв'язано з неправильним вибором ринкової ніші, організацією маркетингової і збутової політики, неправильною організацією орендних відносин.

Ступінь неспроможності підприємства визначається на основі показників оцінки фінансово-економічного стану. Групи показників – індикаторів фінансово-економічного стану – утворюють критерії оцінки та методи фінансового оздоровлення.

Банкрутство є невід'ємною частиною ринкової економіки. Можливість банкрутства змушує підприємства застосовувати заходи для забезпечення фінансової стійкості, підвищенню ефективності продуктивності праці. 

Згідно статті 1. Закону України "Про відновлення платоспроможності чи визнання боржника банкрутом":

банкрутство - визнана арбітражним судом неплатоспроможність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визначені судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури;

суб'єкт банкрутства (далі - банкрут) - боржник, неплатоспроможність якого виконати свої фінансові зобов'язання встановлено арбітражним судом. Суб'єктами банкрутства не можуть бути відособлені структурні підрозділи, юридична особа (філії, представництва, відділення і т.д.);

кредитор - юридична чи фізична особа, що має у встановленому порядку затверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості по заробітній платі працівників боржника, а також органи державної податкової служби й інші державні органи, що здійснюють контроль за правильністю і своєчасністю стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів);

грошове зобов'язання - зобов'язання боржника заплатити кредитору визначену грошову суму відповідно цивільно-правового договору і на інших причинах, передбачених цивільним законодавством України.

Ознаки ймовірності банкрутства можна поділити на основні і допоміжні.

До основних ознак відносяться показники з низьким (несприятливим) рівнем чи динамікою, що у дійсному часі або короткостроковій перспективі можуть призвести до банкрутства. Це:

• хронічна прострочена кредиторська заборгованість;

• низька якість дебіторської заборгованості;

• виражена тенденція зниження коефіцієнта власності (автономії) і досягнення її критичного рівня;

• виражена тенденція зниження коефіцієнтів ліквідності;

• хронічний дефіцит власного оборотного капіталу;

• низька якість прибутку чи тривала збитковість.

До допоміжних критеріїв можна віднести показники і неформалізовані ознаки, динаміка яких не є підставою для розгляду поточного фінансового становища як критичного, але вони сигналізують про можливість його різкого погіршення, якщо не будуть прийняті відповідні заходи. Це:

- порушення ритмічності;

- тривалі зупинки виробництва;

- недалекоглядність інвестиційної політики;

- участь у судових розглядах невизначеного характеру і т. д.

Перераховані основні і допоміжні критерії використовуються при внутрішньому і зовнішньому аналізі: при внутрішньому - для своєчасного уживання відповідних заходів, усунення виявлених симптомів; при зовнішньому - для адекватного реагування по укладених чи передбачуваних угодах.