5.3. Концептуальний підхід до управління прибутком підприємства.

Виникає потреба в створенні системи обліку, орієнтованої на більш повне і точне виявлення альтернативних витрат – системи управлінського обліку. Першою особливістю системи є розподіл всіх витрат підприємства на умовно-постійну і перемінну частини стосовно обсягу випуску (реалізації) продукції.

Планування й облік витрат у такому розрізі дозволяють більш тісно погоджувати їх з наслідками конкретних управлінських рішень, виключати можливість впливу на фінансові результати факторів, не пов'язаних з ним. Другою особливістю подібних систем є широке охоплення витрат підприємства інструментами нормування. Це дозволяє більш точно прогнозувати майбутні грошові надходження і відтоки.

Третя особливість систем управлінського обліку – персоніфікація інформації, ув'язування об'єктів обліку зі сферами відповідальності конкретних керівників, що дозволяє чіткіше відмежувати витрати, що залежать від конкретних рішень, від всіх інших, що не мають до нього відносин, витрат.

Перераховані особливості знайшли відображення в таких облікових системах, як нормативний метод обліку витрат на виробництво (система стандарт-кост), облік по перемінних витратах (директ-костинг), облік по центрах витрат, прибутку і відповідальності.

На вітчизняних підприємствах всі ці системи майже не знайшли практичного застосування, незважаючи на те, що впровадження нормативного методу обліку витрат, наприклад, продовжується вже понад 60 років. Вважається, що однією з причин такого стану є недооцінка керівництвом підприємств управлінських і фінансових функцій даних методів. Як і раніше вважається, що вони є лише різновидами загальної бухгалтерії і рішення виникаючих питань переадресовується обліковому персоналу підприємств. Для практичного бухгалтерського обліку розподіл витрат на перемінну і постійну частини має значно меншу важливість, ніж розподіл їх на прямі і непрямі витрати.

Інші, в порівнянні з фінансовим менеджментом задачі, бухгалтер по-іншому сприймає. Для нього новий метод обліку – це інший спосіб розподілу непрямих витрат між виробами (чи відмовлення від такого розподілу). Впровадження будь-якого нового методу управління пов’язано з додатковими витратами, які не можуть принести підприємству нічого, крім додаткових незручностей і зайвої роботи.

 По ряду властивостей система обліку альтернативних витрат істотно відрізняється від традиційної бухгалтерії, тому що при її створенні враховувалися вимоги і потреби насамперед фінансового менеджменту.

На прикладі альтернативних витрат стає очевидним вплив, який можуть (і повинні) робити на перший погляд самі відвернені положення економічної теорії на результат роботи конкретних підприємств. Зневажливе відношення деяких фінансистів-практиків до теоретичних основ фінансового менеджменту характеризує не стільки багатство їх досвіду, скільки недостатню професійну компетентність. Зрештою підприємство понесе цілком відчутні, реальні фінансові втрати, обумовлені дією абстрактних категорій, про існування яких фінансові керівники не здогадувалися чи просто не хотіли знати.

Прикладом такої “відверненої” категорії є операційний (виробничий) ліверидж, що характеризує один з аспектів підприємницького ризику. Підприємницький (діловий) ризик полягає в тому, що підприємство може не одержати заплановану величину операційного прибутку (до сплати відсотків і податку на прибуток). Очевидно, що такому результату може сприяти безліч різних факторів: зниження попиту на продукцію, посилення конкуренції, ріст цін на сировину. Поряд з ними збільшенню операційного ризику сприяє висока частка постійних витрат підприємства в загальній структурі витрат. Чим вище ця частка, тим сильніша ймовірність того, що навіть незначне зниження обсягу продажів обернеться для підприємства збитками. З іншого боку, у визначених умовах навіть невелике збільшення обсягу продажів призведе до різкого зростання прибутку. Операційний ліверидж (ефект операційного важеля) показує ступінь зміни операційного прибутку у відповідь на зміну обсягу продажів. 

Різниця полягає у структурі витрат на виробництво: у одного підприємства більш високі перемінні, але більш низькі постійні витрати, у іншого – навпаки. Не дивно, що в підприємства з більш високими фіксованими витратами графік беззбитковості спрямовується нагору.

 Розрахуємо критичний обсяг реалізації:

для підприємства «А» ОП_кр= 1200/(100-30)=1743 виробу

для підприємства «Б» ОП_кр=500/(100-70) =16667иробів

Після проходження критичної точки, підприємства цілком покривають свої постійні витрати і починають отримувати операційний прибуток. Порівнюючи між собою кути, під якими перетинаються лінії повної собівартості і доходу від реалізації, можна помітити, що для підприємства з низькими фіксованими витратами цей кут більш гострий. Розширення зони прибутку відбувається в нього значно повільніше, ніж у підприємства з більш високими постійними витратами. В даній ситуації високий рівень фіксованих витрат є позитивним явищем: він як важіль підсилює вплив навіть невеликого приросту обсягу реалізації.

Однак, точно таке ж співвідношення існує і між кутами, які характеризують швидкість розширення галузі збитків при падінні обсягу продажів нижче критичної точки. З такою ж силою операційний важіль буде прискорювати і збільшення збитків, що буде значно інтенсивніше у підприємства з більш високими постійними витратами. Це свідчить, що підприємство «А» є більш ризикованим, тому що зміна операційного прибутку буде у нього непропорційно великою. Кути α і β відбивають ступінь інтенсивності зміни операційного прибутку у відповідь на зміну обсягу реалізації. В алгебраїчній формі це можна відобразити як відношення темпу приросту прибутку до темпу приросту доходу від реалізації:

, (5.1.)

де нижні індекси ₁ і ₀ означають відповідно звітний (плановий) і базисний періоди.

Більш зручна для обчислень формула:

, (5.2.)

де q – обсяг реалізації у натуральному вираженні, шт.;

Δq = q₁ – q₀; p – ціна за 1 виріб;

Q = q * p – доход від реалізації, тис. грн.;

v – перемінні витрати на 1 виріб;

V = v * q – перемінні витрати на весь обсяг реалізації;

m = p - v – маржинальний доход на 1 виріб;

M – маржинальний доход на весь обсяг реалізації;

F – фіксовані витрати;

ΔПриб = Приб₁ – Приб₀ = Δq * (p – v).

Для кількісного виміру ефекту операційного важеля досить розділити маржинальний доход на операційний прибуток за той самий період. В розглянутому вище прикладі при обсязі випуску 18 тис. виробів значення операційного лівериджу складе:

для підприємства «А»

для підприємства «Б» .

Тобто діловий ризик першого підприємства в півтора разу вище, ніж у другого. Зі зміною обсягу реалізації на 1%, зміна операційного прибутку у першого підприємства складе 21%, а у другого – тільки 13,5%. В обох випадках значення операційного лівериджа значні, однак у першого підприємства воно помітно вище. В міру видалення фактичного обсягу реалізації від критичної точки будуть зменшуватися як абсолютні значення операційного лівериджа, так і різниця в їх рівнях. При q = 25 тис. виробів, операційний ліверидж для першого підприємства складе 3,182, а для другого – 3. Це пояснюється зниженням частки постійних витрат у загальному виторзі від реалізації в міру її росту. Отже, найбільш істотний вплив операційного важеля на прибуток підприємства недалеко від критичної точки.

На осі абсцис цього графіка показаний накопичений приріст (зменшення) продажів від критичної точки (прийнята за 0). По осі ординат відкладені відповідні значення приросту (зменшення) прибутку у відсотках. Нарощення реалізації як праворуч, так і ліворуч від критичної точки вироблялося з тим самим темпом – 10%. Як видно з графіка, максимальна зміна прибутку (як нагору, так і вниз) була отримана при відхиленні обсягу продажів від критичної точки на перші 10%: зростання прибутку склало майже 100%, а зниження – близько 90%. Потім інтенсивність реагування прибутку різко знижувалася.

Таким чином, підприємства, обсяги продажів яких значно перевищують критичну точку, менш сприйнятливі до впливу операційного важеля. Найбільшу небезпеку він представляє для тих підприємств, які ще недостатньо стабільно функціонують на ринку. Як правило, це невеликі чи недавно створені підприємства.

В той же час будь-яке підприємство, незалежно від масштабу його діяльності, може зіткнутися з кризою продажів. У цьому випадку навіть великим підприємствам варто пам'ятати про виникаючу додаткову небезпеку втрат внаслідок операційного лівериджа.

Приймаючи до уваги, що в складі постійних витрат значну питому вагу займає амортизація основних фондів, нарахування якої не спричиняє грошових відтоків, при розрахунку критичної точки обсягу продажів і ефекту операційного важеля сума фіксованих витрат може бути зменшена на величину нарахованого зносу. У цьому випадку мова йде про грошову критичну точку обсягу реалізації, що розраховується за формулою:

. (5.3)

Відповідні зміни вносяться у формулу визначення впливу операційного важеля (5.2). Дане перетворення дозволяє уточнити причину виникнення високої питомої ваги постійних витрат. Якщо в їх складі переважають амортизаційні відрахування, то операційний ліверидж обумовлений високою фондоємкістю виробництва, наявністю дорогого устаткування в складі основних фондів. Це характерно для високотехнологічних галузей - машинобудування, електроніки, авіатранспорту. Однак, на багатьох вітчизняних підприємствах причина виникнення високого лівериджа інша: непропорційно великі витрати по утриманню апарата управління. Розподіл загальної суми цих витрат між окремими виробами в процесі калькулювання повної собівартості продукції деякою мірою маскує їх економічну природу. Тільки використання концепції альтернативних витрат дозволяє приймати обґрунтоване фінансове рішення в ході планування витрат підприємства.