logo search
КОМПЛЕКС_ПС_ 2011р

3. Об’єкти та база оподаткування пдв. Ставки пдв

Об’єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів та послуг. До таких операцій належать сім типів операцій із:

Важливе значення для правильного визначення об’єкта оподаткування податком на додану вартість має визначення термінів «постачання товарів» і «постачання послуг», наведене у ст. 14 Кодексу. При цьому їх визначення більш деталізовано, порівняно із Законом, та в цілому відповідає вимогам Дирек­тиви Ради 2006/112/ЄС (ст. 14-15, 24-27).

Особи, які подають реєстраційну заяву, можуть вказати у ній запланований день реєстрації як плат­ника податку, що відповідає даті початку проведення операцій чи даті початку податкового періоду, з якого такі особи вважатимуться платниками податку та матимуть право на виписку податкових наклад­них. Така норма Кодексу спрямована на досягнення фіскального компромісу між державою і платни­ками податку.

Орган ДПС зобов’язаний видати заявнику або відправити поштою (з повідомленням про вручення) свідоцтво про його реєстрацію як платника податку не пізніше наступного робочого дня після заплано­ваного дня реєстрації платника податку, зазначеного у його заяві, або протягом 10 робочих днів від дати надходження реєстраційної заяви, якщо у заяві не зазначено запланованого дня реєстрації чи такий день настає раніше дати, що припадає на останній день строку, встановленого для реєстрації платника податку. Якщо у заяві особи вказано, що вона має намір зареєструватися платником податку після деся­тиденного строку, встановленого для видачі свідоцтва, орган ДПС зобов’язаний видати або відправити поштою таке свідоцтво не пізніше запланованого дня реєстрації.

За наявності підстав для обов’язкової реєстрації платника він вважається платником, незалежно від того, чи була подана реєстраційна заява. Будь-яка особа, що підлягає обов’язковій реєстрації як платник податку, вважається платником ПДВ з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому досягнуто обсягу оподатковуваних операцій (300 000 гривень). До моменту реєстрації платник не мас пра­ва на формування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування. З отриманням свідоцтва про реєстрацію платники мають право формувати не лише власний податковий кредит, а й податковий кредит своїм контрагентам за рахунок виписки податкових накладних при постачанні товарів/послуг.

Оригінал свідоцтва про реєстрацію платника податку повинен зберігатися платником, а засвідчені ор­ганом податкової служби копії свідоцтва - розміщуватися у доступних для огляду місцях у приміщенні платника та в усіх його відокремлених підрозділах.

Реєстр платників податку ведеться центральним органом ДПС. Для інформування платників пода­тку центральний орган державної податкової служби щодекади оприлюднює на своєму веб-сайті:

Особа, утворена в результаті реорганізації платника податку шляхом приєднання, злиття, поділу та виділення повинна реєструватися платником ПДВ як інша новоутворена особа. Будь-якій особі, яка реєструється в органі (ДПС) як платник податку на додану вартість, присвоюється індивідуальний по­датковий номер, що використовується для справляння податку. Адже з метою надходження ПДВ до бюджету у повному обсязі необхідно забезпечити належний облік платників податку.

Реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку. У Податковому кодексі більш детально, порівняно з попереднім законодавством, прописано підстави анулювання реєстрації платника податку, що повинно слугувати покращанню його адміністрування. До таких підстав додатково включено:

Згідно з пп. 14.1.191 ст. 14 Податкового кодексу постачання товарів - будь-яка передача права на розпорядження товарами як власником, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду. З метою застосування терміна «постачання товарів» електрична та теплова енергія, газ, пар, вода, повітря, що охолоджене чи кондиційоване, вважаються товаром.

Постачанням товарів також вважається:

а) фактична передача матеріальних активів іншій особі на підставі договору про фінансовий лізинг (повернення матеріальних активів згідно з договором про фінансовий лізинг) чи іншої домовленості, відповідно до якої оплата відстрочена, але право власності на матеріальні активи передається не пізніше дати здійснення останнього платежу;

б) передача права власності на матеріальні активи за рішенням органу державної влади або органу місцевого самоврядування чи відповідно до законодавства;

в) будь-яка із зазначених дій платника податку щодо матеріальних активів, якщо платник мав право на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі придбання зазначеного майна чи його частини (безоплатна передача майна іншій особі; передача майна у межах балансу платника, що використовується у господарській діяльності платника для його подальшого використання з метою, не пов’язаною із господарською діяльністю такого платника; передача у межах балансу платника майна, що планувалося для використання в оподатковуваних операціях, для його використання в операціях, що звільняються від оподаткування або не підлягають оподаткуванню);

г) передача (внесення) товарів (у тому числі необоротних активів) як вклад у спільну діяльність без утворення юридичної особи, а також їх повернення;

ґ) умовне постачання товарів та необоротних активів, під час придбання яких суми податку були включені до складу податкового кредиту і в останньому звітному (податковому) періоді обліковувались у залишках платника, який подав заяву про анулювання реєстрації як платника податку на додану вартість або про перехід на іншу систему оподаткування, що передбачає сплату податку в іншому порядку, ніж той, що визначений цим розділом;

д) ліквідація платником податку за власним бажанням необоротних активів, які перебувають у такого платника;

е) передача товарів згідно з договором, за яким сплачується комісія (винагорода) за продаж чи купівлю.

Під постачанням послуг розуміється будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об’єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об’єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

У статтях 26 і 27 Директиви Ради 2006/112/ЄС з метою адекватного визначення постачання послуг наголошується на тому, що постачанням послуг за винагороду вважаються також:

а) використання платником податку товарів, що входять до складу його ділових активів, у приватних цілях або у приватних цілях його працівників, або, загалом, їх використання в інших цілях, ніж цілі підприємницької діяльності, якщо ПДВ на такі товари повністю або частково підлягав віднесенню на зменшення податкового зобов’язання;

б) постачання послуг, здійснене безоплатно платником податку для власного приватного користування або приватного користування його працівниками, або, загалом, в інших цілях, ніж цілі підприємницької діяльності.

Крім того, встановлюється, що для запобігання викривлення конкуренції держави-члени можуть вважати постачанням послуг за винагороду постачання платником податку послуги в цілях власної підприємницької діяльності, якщо ПДВ на таку послугу не підлягав би віднесенню на зменшення по­даткового зобов’язання в повному обсязі, коли б її постачав інший платник податку.

Зазначимо, що з дати набрання чинності Податковим кодексом не є об’єктом оподаткування операції з надання ряду послуг. Відтепер не виникає об’єкт оподаткування при постачанні консультаційних, інжинірингових, інженерних, юридичних (у т. ч. адвокатських), бухгалтерських, аудиторських, актуарних та інших подібних послуг консультаційного характеру, а також послуг з розроблення, постачання та тестування програмного забезпечення, з оброблення даних та надання консультацій з питань інформатизації, надання інформації та інших послуг у сфері інформатизації, у тому числі з використан­ням комп’ютерних систем. Постачання цих послуг віднесено до операцій, що не є об’єктом оподаткування (пп. 196.1.14 п. 196.1 ст. 196 Податкового кодексу).

Порядок стягнення податку на додану вартість, що підлягає сплаті або звільненню від сплати в разі переміщення товарів через митний кордон України, визначається митним законодавством.

Для справляння ПДВ з операцій з постачання товарів та послуг важливо чітко розуміти, що означає митна територія й зазначені митні режими. Єдина митна територія України - це територія України, зайнята сушею, територіальне море, внутрішні води і повітряний простір, а також штучні острови, установки і споруди, що створюються у виключній морській економічній зоні України, на які поширюється виключна юрисдикція України. Межі митної території України є митним кордоном України. Митний кордон України збігається з державним кордоном України, за винятком меж території спеціальних мит­них зон та меж штучних островів, установок і споруд, створених у виключній (морській) економічній зоні України.

Митний режим - це сукупність норм, що встановлені законами з питань митної справи й залежно від заявленої мети переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України визначають порядок такого переміщення та обсяг митних процедур, які при цьому здійснюються.

Імпорт - митний режим, відповідно до якого товари ввозяться на митну територію України для вільного обігу без обмеження строку їх перебування на цій території та можуть використовуватися без будь-яких митних обмежень. Реімпорт - митний режим, відповідно до якого товари, що походять з України та вивезені за межі митної території України згідно з митним режимом експорту, не пізніше ніж у встановлений законодавством строк (один рік) увозяться на митну територію України для вільного обігу на цій території. Товари можуть переміщуватися через митний кордон України в митному режимі реімпорту, якщо вони: 1) походять з митної території України; 2) увозяться на митну територію України не пізніше ніж через 1 рік після їх вивезення (експорту) за межі митної території України; 3) не вико­ристовувалися за межами України з метою одержання прибутку; 4) увозяться у тому ж стані, у якому вони перебували на момент вивезення (експорту), крім змін унаслідок природного зношення або втрат за нормальних умов транспортування та зберігання.

Експорт - митний режим, відповідно до якого товари вивозяться за межі митної території України для вільного обігу без зобов’язання про їх повернення на цю територію та без установлення умов їх використання за межами митної території України. Реекспорт - митний режим, відповідно до якого товари, що походять з інших країн, не пізніше ніж через один рік з дня їх увезення на митну територію України вивозяться з цієї території в митному режимі експорту. Цей митний режим застосовується виключно до товарів, що походять з інших країн.

Митний склад - митний режим, відповідно до якого ввезені з-за меж митної території України то­вари зберігаються під митним контролем без справляння податків і зборів, а товари, що вивозяться за межі митної території України, зберігаються під митним контролем після митного оформлення до фактичного їх вивезення за межі митної території України. Спеціальні митні зони створюються відповідно (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб’єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові та вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв’язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

У цілому визначення бази оподаткування податком на додану вартість відповідає вимогам статей 72-78 Директиви Ради 2006/112/ЄС. Водночас при визначенні бази оподаткування Директивою не встановлюється ніяких винятків для акцизного податку з окремих підакцизних товарів. Так, у пп. (а) ст. 78 Директиви зазначається, що до бази оподаткування включаються податки, мита, збори та обов’язкові платежі за винятком самого ПДВ, а у ст. 84 наголошується на необхідності вживати державами-членами заходів для забезпечення того, щоб акцизний податок, який належить до сплати або був сплачений, включався до складу бази оподаткування згідно з підпунктом (а) першої частини статті 78. Пп. (Ь) ст. 78 Директиви також встановлюється, що до бази оподаткування ПДВ включаються побічні витрати на кшталт витрат на сплату комісійних, пакування, перевезення та страхування, за які постачальник виставляє замовникові рахунок.

Для товарів, ввезених на митну територію України, база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче митної вартості товарів з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті, за винятком ПДВ. Основним методом визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, є її визначення за ціною договору (контракту). Крім того, застосовуються такі методи: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчисле­на вартість); резервний метод.

Митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 р. № 1766 затверджено Порядок декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження. Згідно з п. 7 Порядку декларування для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів декларант зобов’язаний подати:

На підставі рішення митного органу про визначення митної вартості товарів зазначена вартість перераховується у гривні за офіційним курсом гривні до відповідної іноземної валюти, установленим НБУ на день прийняття митної декларації для оформлення.

У разі якщо постачання товарів/послуг здійснюється за регульованими цінами (тарифами), база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за такими цінами (тарифами).

У разі постачання необоротних активів, у тому числі в разі їх самостійної ліквідації, переведення з виробничих у невиробничі, переведення з використання в оподатковуваних операціях для використання в неоподатковуваних, база оподаткування визначається виходячи з їх балансової вартості на момент їх постачання.

До бази оподаткування враховується вартість товарів/послуг, які постачаються за будь-які кошти (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платникові податку безпосередньо отримувачем товарів/послуг або будь-якою третьою особою як компенсація вартості товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

У разі постачання товарів за договорами фінансового лізингу базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість, але не нижче ціни придбання об’єкта лізингу.

База оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни у разі:

За усталеною практикою вартість зворотної (заставної) тари не включається до бази оподаткування ПДВ. У разі якщо у строк більше ніж 12 календарних місяців з моменту надходження зворотної тари вона не повертається відправнику, вартість такої тари включається до бази оподаткування отримувача.

При оподаткуванні вживаних товарів, що були в користуванні не менше року, базою оподаткування є:

При цьому ціна продажу вживаного транспортного засобу визначається: для фізичної особи, виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу, але не нижче ніж оціночна вартість такого засобу, розрахована суб’єктом оціночної діяльності, уповноваженим здійснювати оцінку відповідно до законодавства; для платників ПДВ, виходячи з договірної (контрактної) вартості, але не нижче за звичайні ціни. Такі обмеження спрямовані на створення умов, що унеможливлюють заниження бази оподаткування.

Для товарів/послуг, що передаються/отримуються в межах договорів комісії (консигнації), поруки, довірчого управління, базою оподаткування є вартість постачання цих товарів, визначена у загальному порядку. Дата збільшення податкових зобов’язань та податкового кредиту визначається на загальних підставах, навіть за відсутності переходу права власності на такі товари/послуги.

Якщо платник ПДВ здійснює операції з постачання товарів/послуг з використанням боргових зобов’язань (далі - вексель) покупця, випущених таким покупцем або третьою особою, базою опо­даткування є договірна (контрактна) вартість, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням загаль­нодержавних податків і зборів. При визначенні бази оподаткування не враховуються дисконти або інші знижки з номіналу такого векселя. За процентними векселями базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість, збільшена на суму процентів, нарахованих або тих, що повинні бути нараховані на суму такого векселя. На номінал векселя, у тому числі без урахування дисконтів або з урахуванням процентів, податкові зобов’язання не нараховуються.

Податкові зобов’язання платника ПДВ виникають у разі:

Виникнення податкових зобов’язань за такими операціями пояснюється необхідністю упередження їх використання задля ухилення від сплати податку.

Якщо основні виробничі або невиробничі фонди ліквідуються у зв’язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, а також в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, в тому числі в разі викрадення необоротних активів, або коли платник податку надає органу ДПС відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення необоротних активів в інший спосіб, внаслідок чого необоротний актив не може використовуватися за первісним призначенням, то податкові зобов’язання не виникають, оскільки за економічним змістом такі операції не є операціями з постачання товарів.

Базою оподаткування у разі умовного постачання товарів чи необоротних активів є їхня зви­чайна ціна. Умовне постачання товарів та необоротних активів є операцією з постачання товарів, під час придбання яких суми податку були включені до складу податкового кредиту і в останньому звітному (податковому) періоді обліковувались у залишках платника, який подав заяву про анулювання реєстрації як платника податку на додану вартість або про перехід на іншу систему оподаткування.

Надання послуг є видом господарської діяльності, спрямованої на отримання прибутку. Базою опо­даткування послуг, що надаються нерезидентами на митній території України, є договірна (контрактна) вартість таких послуг з урахуванням податків та зборів, за винятком ПДВ.

Свої особливості має визначення бази оподаткування у разі переробки давальницької сировини не­резидента. Операції з давальницькою сировиною нерезидента регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом, Законом «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах», іншими нормативно-правовими актами. До операцій з давальницькою сировиною нале­жать операції, в яких сировина замовника на конкретному етапі її переробки становить не менше 20 відсотків загальної вартості готової продукції.

Давальницька сировина нерезидента розміщується у митному режимі переробки на митній території України. Норми і правила такого режиму встановлені у главі 38 Митного кодексу. Згідно із митним режимом переробки ввезені на митну територію України товари, що походять з інших країн, піддаються у встановленому законодавством порядку переробці без застосування до них заходів нетарифного регулювання, за умови вивезення за межі митної території України продуктів переробки відповідно до митного режиму експорту.

Митні органи здійснюють контроль за обов’язковим обсягом виходу продуктів переробки, що утворюються в результаті переробки товарів на митній території України. Дані про обов’язковий обсяг виходу продуктів переробки зазначаються в договорі (контракті) на переробку товарів на митній території України. Умови реалізації продуктів переробки визначені статтею 236 Митного кодексу. Якщо умовами переробки на митній території України товарів, що походять з інших країн, передбачено проведен­ня розрахунків частиною продуктів їх переробки, такі продукти мають бути оформлені як ввезені на митну територію України в режимі імпорту зі справлянням усіх належних податків і зборів та застосу­ванням відповідних заходів нетарифного регулювання відповідно до законодавства.

Базою оподаткування при митному оформленні давальницької сировини або готової продукції, отриманої українським виконавцем в оплату за постачання послуг із переробки, є договірна (контрактна) вартість, але не менша від митної вартості цих товарів, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті, за винятком ПДВ, що включаються у ціну товарів.

Розрахунки за переробку давальницької сировини нерезидента можуть проводитися в грошовій формі, частиною давальницької сировини або готової продукції. Зауважимо, що розрахунки за переробку давальницької сировини, яка відноситься до 1-24 груп згідно з УКТ ЗЕД, провадяться виключно у грошовій формі. Якщо розрахунок здійснено у вигляді готової продукції, отриманої в оплату за по­стачання послуг з переробки, то у виконавця виникають податкові зобов’язання щодо сплати ПДВ. База оподаткування готової продукції, отриманої виконавцем в оплату за постачання послуг з переробки давальницької сировини нерезидента у разі постачання на митній території України, визначається вихо­дячи з договірної (контрактної) вартості такої готової продукції, але не нижче за звичайні ціни, з ураху­ванням загальнодержавних податків і зборів (крім ПДВ). Зазначимо, що на митній території України за­боронена реалізація готової продукції, виготовленої з давальницької сировини, яка відноситься до 1-24 груп згідно з УКТ ЗЕД, у тому числі продукції, отриманої як розрахунки за переробку давальницької сировини.

Особливості має визначення бази оподаткування у разі постачання туристичних послуг. Базою оподаткування в разі проведення операції з постачання туристичної послуги туристичним операто­ром або туристичним агентом на території України є вартість такої послуги (без урахування ПДВ), яка дорівнює сумі винагороди (маржі) такого туристичного оператора (агента), тобто різниці між загальною сумою, що сплачується їх покупцем (без урахування ПДВ), та фактичними витратами туристичного оператора з проведення оподатковуваних операцій з постачання товарів/послуг, вартість яких включається до вартості такої туристичної послуги, а для туристичних агентів - вартість туристично­го ваучера (путівки), придбаного в туристичного оператора, крім туристичних агентів, які діють у цій операції як посередники.

Базою оподаткування в разі проведення операції з постачання на території України туристичним оператором (агентом) туристичної послуги (туристичного ваучера (путівки)), призначеної для її споживання (отримання) за межами території України, є винагорода, а саме різниця між вартістю поставлених ним послуг (туристичного ваучера (путівки)) та вартістю витрат, понесених таким туристичним оператором (агентом) внаслідок придбання (створення) таких туристичних послуг. Операції з постачання туристичних послуг оподатковуються за основною ставкою, яка нараховується на базу оподаткування.

У Податковому кодексі визначені певні особливості визначення бази оподаткування ПДВ за умов будь-якої зміни компенсації вартості товарів/послуг, що відбулася вже після їх постачання. До таких умов віднесено, зокрема, наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернен­ня товарів особі, яка їх надала або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/ послуг. За попереднього законодавства коригування податкових зобов’язань та податкового кредиту здійснювалося на підставі п. 4.5 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість».

Якщо внаслідок перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника ПДВ - постачальника, то постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов’язань за наслідками податкового періоду, протягом якого було проведено такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок відкоригованого значення податку. Отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за наслідками такого податкового періоду у разі, якщо він зареєстрований як платник ПДВ на дату проведення коригування, а також формував податковий кредит у зв’язку з отриманням таких товарів (послуг).

Якщо внаслідок такого перерахунку відбувається збільшення суми компенсації на користь платника ПДВ - постачальника, то постачальник відповідно збільшує суму податкових зобов ' язань за наслідками податкового періоду, протягом якого було проведено такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок відкоригованого значення податку; отримувач відповідно збільшує суму податкового кредиту за наслідками такого податкового періоду у разі, якщо він зареєстрований як платник ПДВ на дату про­ведення перерахунку та за умови дотримання правил щодо формування податкового кредиту, встанов­лених ст. 198 Податкового кодексу.

Ставки податку на додану вартість встановлюються від бази оподаткування. В Україні встановлено дві ставки ПДВ: основна ставка - 17 % та 0 %. Основна ставка у розмірі 17 % буде застосовуватися з 1 січня 2014 року. Протягом періоду, що передує зазначеній даті, основна ставка ПДВ становить 20 % від бази оподаткування. Податок додається до ціни товарів/послуг.

Отже, у Податковому кодексі збережено дві ставки податку, що свідчить про відмову використовува­ти в Україні знижені ставки, як це відбувається в більшості європейських країн. Така відмова дозволяє уникнути ускладнення адміністрування податку та загострення проблем із його відшкодуванням. Основна ставка податку відповідає вимогам ст. 97 Директиви Ради 2006/112/ЄС, згідно з якими з 1 січня 2011 р. до 31 грудня 2015 р. стандартна (основна) ставка ПДВ у державах-членах ЄС не може бути меншою від 15 % .

Директивою Ради 2006/112/ЄС дозволено використання однієї або двох знижених ставок ПДВ, однак не нижче 5 %. Нижчі за 5 % ставки держави-члени можуть застосовувати у разі, якщо таким був їх рівень станом на 1 січня 1991 р.

Пільгові ставки застосовуються виключно до визначених Директивою 2006/112/ЄС товарів та по­слуг, серед яких - харчові продукти; водопостачання; фармацевтична продукція; медичне обладнання; перевезення пасажирів; надання послуг медичної та стоматологічної допомоги; постачання послуг із прибирання вулиць, вивезення сміття; доступ на спортивні та видовищні заходи, в театри, цирки, на виставки; надання, будівництво, ремонт та перебудова житла в рамках соціальної політики; розміщення в готелях та подібних закладах тощо.

В умовах фінансово-економічної кризи, яка розпочалася наприкінці 2008 року, в багатьох державах- членах ЄС сфера застосування знижених ставок була переглянута, а розміри ставок підвищені. Так, у Латвії величина зниженої ставки зросла з 5 до 12%, в Естонії - з 5 до 9%, Болгарії - з 7 до 9%, Чехії - з 7 до 10%. У Греції верхню межу зниженої ставки підвищено з 9 до 13%, а в Іспанії - з 7 до 8%.

Одночасно для вирішення бюджетних та боргових проблем 13 держав-членів ЄС підвищили стандартні ставки ПДВ. З-поміж таких країн Угорщина (зростання ставки ПДВ з 20 до 25% з 01.07.2009 p.), Естонія (з 18 до 20% з 01.07.2009 р.) тощо. З 1 липня 2010 року стандартну ставку ПДВ підвищено в Румунії з 19 до 24%, у Греції - з 21 до 23%, Іспанії - з 16 до 18%, Фінляндії - з 22 до 23%. З початку 2011 року базову ставку ПДВ підвищено у Великій Британії (з 17,5 до 20%), Польщі (з 22 до 23%), Словаччині (з 19 до 20%), Латвії (з 21 до 22%), Португалії (з 21 до 23%).

Стягнення ПДВ за однією ставкою усуває необхідність окремого обліку платником купівель і продажів, що оподатковуються різними ставками. Отже, його наслідками для платників є спрощення обліку, зменшення обсягу податкових декларацій тощо.

Використання множинних ставок ускладнює контроль за сплатою податку, оскільки виникає необхідність перевірки розподілу запасів, закупок і продажів за групами товарів, що обкладаються різними ставками. Тоді як у разі застосування однієї ставки ПДВ аудиторська перевірка може бути спрямована виключно на виявлення фактів заниження ПДВ у ціні реалізованих товарів і завищення «вхідного» ПДВ.

Застосування однієї стандартної ставки сприяє обмеженню заяв на відшкодування податку лише заявами, які надходять від експортерів та підприємств, що працюють на внутрішньому ринку та здійснюють значні інвестиції чи сезонні закупки. Натомість наслідком застосування декількох ставок може бути зростання випадків перевищення «вхідним» ПДВ податку, отриманого від покупців, отже, зростання вимог на відшкодування переплаченого податку.

Особливістю оподаткування операцій із постачання товарів/послуг за нульовою ставкою є те, що таке оподаткування дає право платникам податку, що здійснюють ці операції, на бюджетне відшкодування суми податку, сплаченої в ціні придбаних матеріальних ресурсів і віднесеної до податкового кредиту. Директивою Ради 2006/Н2/ЄС нульову ставку податку не передбачено. Однак щодо частини операцій, звільнених від оподаткування, передбачено право відносити на зменшення податкового зобов’язання ПДВ, сплачений на попередніх етапах, отже передбачено право на бюджетне відшкодування. Таке звільнення з відшкодуванням є аналогом нульової ставки ПДВ.

Операції, що оподатковуються за нульовою ставкою, включають у себе три види операцій:

У разі якщо платник податку експортує товари (супутні послуги) за межі митної території України, отримані від іншого платника податку на умовах комісії, консигнації, доручення або інших видів договорів, які не передбачають переходу права власності на такі товари (супутні послуги) до експортера, комісійна винагорода, отримана платником податку-експортером від такого іншого платника податку оподатковується за основною ставкою та не включається до митної вартості товарів, які експортуються.

Податковим кодексом впроваджено тимчасовий режим застосування нульової ставки. На період до 1 січня 2015 року за нульовою ставкою оподатковується податком на додану вартість постачання товарів (крім підакцизних товарів) та послуг (крім послуг, що надаються під час проведення лотерей і розважальних ігор та послуг з постачання підакцизних товарів, отриманих у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів), що безпосередньо виготовляються підприємствами та організаціями громадських організацій інвалідів, які засновані громадськими організаціями інвалідів і є їх власністю, де кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи, становить протягом попереднього звітного періоду не менше 50 % середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу, і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить протягом звітного періоду не менше 25% суми загальних витрат на оплату праці, що відносяться до складу витрат виробництва.

Безпосереднім вважається виготовлення товарів/послуг, внаслідок якого сума витрат, понесених на переробку (обробку, інші види перетворення) сировини, комплектуючих, складових частин, інших по­купних товарів, які використовуються у виготовленні таких товарів, становить не менше 8% продажної ціни таких виготовлених товарів.

Зазначені підприємства та організації громадських організацій інвалідів мають право застосовувати цю пільгу за наявності реєстрації у відповідному органі державної податкової служби, яка здійснюється на підставі подання позитивного рішення міжвідомчої Комісії з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів та відповідної заяви платника податку про бажання отримати таку пільгу відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

На відміну від попереднього законодавства, яким встановлювалося, що нульова ставка не засто­совувалася при експорті товарів (супутніх послуг), якщо товари звільнялися від оподаткування на митній території України, Кодексом передбачено застосування до операцій з експорту таких товарів нульової ставки податку. Зазначимо, що нульову ставку при експорті не слід розглядати як податкову пільгу. Це є спеціальний механізм податкового регулювання експорту, застосування якого обумовлено характером ПДВ як податку на внутрішнє споживання та відповідає принципу місця призначення, який використовується в Україні щодо непрямого оподаткування.