1. Сутність податку на додану вартість як форми універсального акцизу. Становлення пдв в Україні

Оподаткування процесів споживання в Україні здійснюється через використання акцизів і мита.

В науковій літературі акцизи визначаються як податки на предмети масового споживання, що виробляються і реалізуються в межах країни, та призначені для внутрішнього споживання товари іноземного виробництва. Акцизи встановлюються у вигляді надбавки до ринкової ціни.

Залежно від характеру охоплення товарів оподаткування акцизи поділяють на специфічні та універсальні.

Функціонування універсальних акцизів пов’язане із загальним підходом до оподаткування процесів споживання. Універсальний акциз має свої порівняно зі специфічними акцизами:

- широка база оподаткування;

- можливість використання універсальної ставки незалежно від виду товару;

- податковою базою виступає валовий оборот в грошовому еквіваленті;

- простота контролю за надходженням до державного бюджету.

Зазначимо, що універсальний акциз може стягуватись у трьох формах:

- податку з обороту в однорівневій формі (податок з продажу або з покупок);

- податку з обороту в багаторівневій формі;

- податку на додану вартість.

Податок з обороту в однорівневій формі справляється тільки на одній стадії руху товару: виробництва, оптової або роздрібної торгівлі. Податок з продажу товарів існував на території СРСР протягом 1991 року.

Друга форма більш складна, оскільки оподатковується валовий оборот на всіх стадіях руху товару. До нього включаються суми податків, сплачені при купівлі товарів виробничого призначення, послуг. Це зумовлює кумулятивний ефект: податок утримується не тільки з обороту товарів і послуг, а й з податків, сплачених раніше, що негативно впливає на поділ праці. Це є основною причиною відміни цього податку в більшості країн і головним аргументом проти його введення в Україні. Податок з обороту широко застосовувався в СРСР (був ведений у 1931 році та скасований у 1992 році).

Третьою формою універсального акцизу є ПДВ, який зберігає переваги багаторівневого податку з обороту щодо оподаткування усіх ступенів руху товару, але одночасно ліквідує його основний недолік – кумулятивний ефект.

ПДВ – це непрямий податок на додану вартість, яка створюється на всіх стадіях виробництва та обігу. Він входить у вигляді надбавки до ціни товару (робіт, послуг) і повністю оплачується кінцевим споживачем товарів, робіт та послуг.

ПДВ є формою перерахування до бюджету частини доданої вартості, що створюється на всіх стадіях виробництва та обороту і визначається як різниця між вартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) та вартістю матеріальних витрат, віднесених на затрати виробництва й обороту.

Найважливішою перевагою ПДВ є потенційно висока фіскальна ефективність, яка зумовлена тим, що він має широку базу оподаткування, яка включає більшість груп товарів і послуг, тобто зміни в асортименті споживання суттєво не впливають на надходження податку. До того ж оподаткування споживання більш надійне, оскільки людина завжди має потребу в певних товарах чи послугах, і зупинити його неможливо.

Податок на додану вартість – один із найбільш важливих видів непрямих податків, який часто називають «європейським податком», підкреслюючи вагоме значення у становленні та розвитку європейського інтеграційного процесу. У Європі ПДВ є важливим джерелом дохідної бази бюджету Європейського Союзу (сьогодні кожна його країна-учасниця перераховує 1,4%власних надходжень від цього податку до консолідованого «європейського» бюджету). Цей податок активно використовується як ефективний інструмент фіскальної політики. За ним закріплена характеристика найбільш «нейтрального» податку. Уряди багатьох держав намагаються покрити бюджетний дефіцит передусім за рахунок збільшення надходжень від ПДВ, оскільки доведено, що посилення прогресивного характеру обкладення доходів товаровиробників негативно вплинуло на процес накопичення і на ділову активність у цілому.

Система ПДВ була вперше запропонована в Німеччині у 1919 році Вільгельмом фон Сименсом. Тоді цей податок мав назву „облагороджений податок з обігу”. Теоретичне обґрунтування ПДВ було висунуте також деякими французькими професорами. Сучасна схема цього податку була розроблена й описана в 1954 році французьким економістом М.Лоре. Надалі поширено в інші країни Європи, а пізніше – і країни Азії, Африки та Латинської Америки. Наприкінці 80-х та на початку 90-х років податок на додану вартість було введено в багатьох державах Східної Європи (Болгарії, Угорщині, Румунії, Словаччині, Чехії та ін.), а зрештою і в Швейцарії. Традиційно такого податку немає в США (податок з обороту).

Як свідчать результати узагальнення наукових праць різних учених, ставки податку на додану вартість у різних країнах досить відрізняються між собою і залежать від загального економічного стану країни та її економічної політики. У таких країнах, як Аргентина, Бразилія, Велика Британія, Данія, Фінляндія, Японія та інших, встановлена єдина ставка ПДВ, величина якої коливається від 3 до 28%. Найнижчі ставки застосовуються в Японії – 3 %, Панамі – 5, у багатьох країнах Латинської Америки – 6-7, у Канаді – 9%, а найвищі – у Болгарії – 20, Чехії, Словаччині та Норвегії – 23, Данії – 25 %.

У багатьох країнах існує кілька ставок ПДВ. У Німеччині та Нідерландах, наприклад, їх дві, в Ізраїлі, Австрії та Іспанії – три, у Греції, Італії та Румунії – чотири, у Кенії, Марокко та Туреччині – п’ять, у Бельгії – шість.

За наявності кількох ставок одна із них є основною (стандартною) і встановлюється майже для всіх товарів, робіт та послуг. Для товарів широкого вжитку встановлено одну або кілька більш низьких ставок: у Бельгії – від 6 до 12, в Італії – від 4 до 13,9%.

Підвищені ставки встановлено на предмети розкоші. Як правило, це ювелірні вироби, автомобілі, косметика підвищеної якості, окремі види електроприладів тощо. В Італії, наприклад, підвищена ставка досягає 100, а в Кенії – 270%.

Окремі країни спочатку запровадили єдину податкову ставку ПДВ і тільки через кілька років перейшли на диференційовані ставки, зокрема, Мексика та Нікарагуа перейшли на три ставки, Туреччина - на п’ять.

Узагальнення різних теоретичних поглядів, а також результати наукових досліджень світової та вітчизняної практики застосування ПДВ дають змогу окреслити комплекс переваг та недоліків, притаманних цьому податку, виходячи з його економічної природи. Зрештою, саме на розширення перших та усунення або принаймні мінімізацію прояву других має бути спрямована система його вдосконалення. Адже фактично регулюючий вплив будь-якого податку є свого роду компромісом між перевагами та недоліками, рівень якого залежно від зовнішнього середовища завжди є різним.

До очевидних переваг ПДВ можна віднести такі:

• відсутність подвійного оподаткування і кумулятивного ефекту;

• за рахунок його стягнення на всіх етапах руху товарів, робіт, послуг забезпечується рівномірний розподіл податкового тягаря між усіма суб’єктами підприємницької діяльності;

• забезпечує надходження коштів ще до того, як відбудеться кінцева реалізація готової продукції (робіт, послуг);

• виступає як унікальний фіскальний інструмент оптимального розподілу ресурсів, що сформувало погляд на нього як на чинник економічного зростання, оптимальний спосіб модернізації податкових систем;

• регулює розмір заробітної плати і ціни;

• йому властиві економічні та організаційно-технічні переваги справляння, простота нарахування;

• стримує кризу перевиробництва і прискорює витіснення з ринку слабких підприємств;

• включає механізми взаємної перевірки платниками податкових зобов’язань, тим самим знімаючи цю функцію з держави, оскільки при єдиній податковій ставці загальна сума залученого доходу залишається незмінною, адже зменшення податку одним платником рівнозначно збільшенню платежів для іншого;

• як форма універсального акцизу він наділений найвагомішими преференціями, основне завдання яких зводиться до максимального запобігання негативному ставленню до нього широких, насамперед найменш соціально захищених, верств населення. Саме керуючись такою вимогою, із сфери дії податку на додану вартість в цивілізованих країнах, які тривалий час практикують його застосування, виключено такі соціально значущі цінності, як земля, страхування, пошта, освіта, охорона здоров’я тощо. На низку інших важливих видів товарів та послуг (дитячий одяг, продукти харчування, послуги транспорту, книжкова продукція тощо) поширено дію нульової та знижених податкових ставок;

• дає можливість стримувати невиправданий ріст цін;

• забезпечує можливість регулювання споживання предметів розкоші, а також шкідливих для здоров’я людини товарів;

• висока ефективність при значних обсягах „тіньової” економіки, що нині особливо притаманно Україні. На відмінну від прямих податків, сплати яких сьогодні досить легко уникнути, ПДВ, оскільки він сплачується споживачем, є найбільш відкритим з погляду фіску. Крім того, як правильно зазначає В. Буряковський, податок „не реагує і на такі хитрощі бізнесу, як фіктивне списання майна, прискорена амортизація, практика підвищення затрат, маніпуляція з відсотками за боргом”.

Окреслена низка переваг ПДВ з різним ступенем ефективності реалізується залежно від того, на якому етапі економічного розвитку перебуває та чи інша країна.

Переважна більшість притаманних ПДВ недоліків значною мірою зумовлена передусім середовищем, в якому він функціонує. Основними рисами такого середовища є низький рівень впорядкованості ринкових відносин, низька і несвідома фіскальна дисципліна, відсутність цивілізованої громадянської поведінки та загалом податкової культури. Разом з тим більшість положень, що характеризують ПДВ з негативного погляду, є суперечливим і дискусійним. Основні з них такі:

• за умов значних інфляційних коливань та зниження реальних доходів громадян високі ставки податку пригнічують виробництво;

• високі ставки податку спричиняють зростання інфляції, одночасно негативно впливаючи на високотехнологічні та наукомісткі виробництва;

• має масовий регресивний характер, передусім щодо малозабезпечених верств населення;

• можливість ухилення в умовах недосконалого бухгалтерського та податкового обліку;

• в умовах насиченого ринку ускладнюється процес його перенесення на споживача, що пригнічує ділові інтереси підприємців. Водночас слід виходити з того, що при цьому він виступає стимулом для вдосконалення маркетингових стратегій з боку товаровиробників та торговців виходячи не з власних можливостей, а з реальних потреб споживачів. У такому разі йдеться про поліпшення якісних параметрів товарів та послуг, розширення асортименту пропозиції та вдосконалення цінової політики тощо;

• певні економічні труднощі, пов’язані з тимчасовим відволіканням частини оборотного капіталу виробників і торговців, можуть виникати у зв’язку з авансуванням сплати ПДВ на проміжних етапах процесу виробництва товару. Водночас така особливість має також зворотній бік, а саме – спрямована на стимулювання виробників і торговців вдосконалювати власні товарні та маркетингові стратегії, підвищувати споживчі якості продукції, що виводяться на ринок.

Доцільно ще раз підкреслити, що роль ПДВ проявляється через його фіскальну функцію, тобто мобілізацію колосальних фінансових ресурсів до Державного бюджету України.

Необхідність застосування ПДВ зумовлена переходом до ринкової економіки та прагненням нашої держави до інтеграції у Європейське Співтовариство, однією з умов якого є впровадження цього податку. В Україні ПДВ був запроваджений у 1992 році і став основним непрямим податком, найбільшим джерелом доходів держави.

Попередник ПДВ (податок з обороту) був невід’ємним елементом адміністративної системи ціноутворення. Фактично, це був не податок з обороту в класичному розумінні, а своєрідний акциз, що має індивідуальні норми обкладання для окремих товарів.

Тому перехід на ринкове ціноутворення вимагав переходу до сучасної форми оподаткування споживання і з 1 січня 1992 року на зміну впровадженому в 1991 році податку з продажу і традиційному в плановій економіці податку з обороту був введений ПДВ.

При цьому слід зазначити, що в умовах перехідного періоду, на початку 90-х років, наша економіка була не готовою до введення ПДВ. Нездатність державних органів влади правильно використовувати фіскальні функції ПДВ та часті зміни податкової політики призвели до появи значних негативних наслідків його функціонування. Зокрема, ставки ПДВ змінювалися три рази.

Законом України „Про податок на додану вартість” 1991 року було встановлено ставку в розмірі 28 %, а вже через рік Декретом КМУ знижено до 20 %. У травні 2003 року вона знову піднялася до рівня 28 %. Враховуючи масове ухилення від його сплати, результату це не принесло. Законом України „Про ПДВ” від 03.04.97 р. № 168 ставку ПДВ було знижено до 20 %. Починаючи з 1 січня 2011 року, справляння ПДВ регулюється нормами і положеннями Податкового кодексу України (розділ V «Податок на додану вартість», розділ XIX “Прикінцеві положення ”, підрозділи 2 та 3 розділу XX “Перехідні положення ”).

Податок на додану вартість є основним джерелом наповнення Державного бюджету України. За рахунок надходжень цього податку формується левова частина доходів Державного бюджету. Частка ПДВ у податкових надходженнях Державного бюджету становила 56,8 % у 2009 році (2008-54,9%, 1998 р.-72,3%).