Розрахунок впливу факторів першого рівня на розмір відрахувань в фонди підприємств

Дані табл. 11.8 показують причини збільшення суми відрахувань до фондів підприємства і дивідендних виплат, що дозволяє зробити певні висновки та розробити заходи, спрямовані на збільшення суми прибутку, а відповідно і фондів підприємства. У нашому випадку приріст відрахувань до фондів підприємства викликаний зміною структури реалізованої продукції, підвищенням відпускних цін, доходами по позареалізаційних операціях. Негативний вплив зробили такі фактори, як підвищення собівартості продукції, у тому числі за рахунок зростання ресурсоємності продукції, економічні санкції за приховування прибутку, заниження податків і несвоєчасне внесення їх до бюджету, а також понадпланові відрахування прибутку до благодійних фондів.

У процесі аналізу необхідно вивчити динаміку частки прибутку, яка йде на виплату дивідендів власникам акцій підприємства, самофінансування підприємства (реінвестований прибуток), фонд соціальної сфери, матеріальне стимулювання працівників, і таких показників, як сума самофінансування і сума капітальних вкладень на одного працівника, сума зарплати і виплат на одного працівника. Причому вивчати дані показники треба в тісному зв'язку з рівнем рентабельності, сумою прибутку на одного працівника, на один карбованець основних виробничих фондів. Якщо ці показники вище, ніж на інших підприємствах або вище нормативних для даної галузі виробництва, то існують перспективи для розвитку підприємства.

Приклад 6. Розрахувати вплив факторів другого рівня на суму відрахувань у фонди підприємства.

Таблиця 11.9

Розрахунок впливу факторів другого рівня на суму відрахувань у фонди підприємства

Важливим завданням аналізу є вивчення питань використання засобів фондів накопичення і споживання. Кошти цих фондів мають цільове призначення і витрачаються згідно із затвердженими кошторисами.

Фонд накопичення використовується в основному для фінансування витрат на розширення виробництва, його технічне переозброєння, впровадження нових технологій і т.д.

Фонд споживання може використовуватися на колективні потреби (витрати на утримання об'єктів культури й охорони здоров'я, проведення оздоровчих і культурно-масових заходів) та індивідуальні (винагорода за підсумками роботи за рік, матеріальна допомога, вартість путівок до санаторіїв та будинків відпочинку, стипендії студентам, часткова оплата харчування і проїзду, допомога при виході на пенсію і т.д.).

У процесі аналізу встановлюється відповідність фактичних витрат витратам, передбаченим кошторисом, з'ясовуються причини відхилень від кошторису по кожній статті, вивчається ефективність заходів, що проводяться за рахунок коштів цих фондів. При аналізі використання коштів фонду накопичення слід вивчити повноту фінансування всіх запланованих заходів, своєчасність їх виконання й отриманий ефект.

Дивідендна політика підприємства справляє великий вплив не тільки на структуру капіталу, але і на інвестиційну привабливість суб'єкта господарювання. Якщо дивідендні виплати досить високі, то це одна з ознак того, що підприємство працює успішно і в нього вигідно вкладати капітал. Але якщо при цьому мала частка прибутку спрямовується на оновлення і розширення виробництва, то ситуація може змінитися.

Одним з показників, що характеризують дивідендну політику, є рівень дивідендного виходу, тобто питома вага прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів по звичайних акціях.

Існують два різних підходи в теорії дивідендної політики. Перший підхід ґрунтується на залишковому принципі: дивіденди виплачуються після того, як використані всі можливості ефективного реінвестування прибутку, що передбачає зростання їх у перспективі. Другий підхід випливає з принципу мінімізації ризику, коли акціонери воліють невисокі дивіденди в поточний момент найвищим у перспективі.

Джерелом виплати дивідендів можуть бути чистий прибуток звітного періоду, нерозподілений прибуток минулих років і спеціальні резервні фонди, створені для виплати дивідендів за привілейованими акціями на випадок, якщо підприємство отримає недостатню суму прибутку або виявиться в збитку. Тому можуть бути випадки, коли дивідендні виплати перевищують суму отриманого прибутку.

Прийняття рішення про розмір дивідендів - непросте завдання. З одного боку, в умовах ринку завжди є можливості для участі в нових інвестиційних проектах з метою отримання додаткового прибутку, а з іншого - низькі дивіденди призводять до зниження курсової вартості акцій, яка визначається як відношення суми дивіденду на одну акцію до ринкової нормі доходу (ставкою банківського відсотка за депозитами), що небажано для підприємства.

У світовій практиці розроблені різні варіанти дивідендних виплат по звичайних акціях:

Постійного процентного розподілу прибутку.

Фіксованих дивідендних виплат, незалежно від доходу.

Виплати гарантованого мінімуму та екстра-дивідендів.

Виплати дивідендів акціями.

Перший варіант передбачає незмінність коефіцієнта дивідендного виходу, але рівень дивіденду може різко коливатися залежно від розміру отримуваного прибутку.

Політика фіксованих дивідендних виплат передбачає регулярну виплату незмінного розміру дивіденду на одну акцію.

Третій варіант гарантує регулярні фіксовані дивіденди, а в разі успішної діяльності підприємства-екстра-дивіденди.

По четвертому варіанту акціонери замість дивідендів отримують додатковий пакет акцій, при цьому загальна валюта балансу не змінюється, а на одну акцію падає. У результаті акціонери практично не отримують нічого, крім можливості продати отримані акції за готівку.

Приклад 7. На аналізованому підприємстві практикується перший варіант дивідендних виплат у розмірі 20% від чистого прибутку підприємства. Тому рівень дивіденду на одну акцію залежить тільки від факторів, які формують чистий прибуток. Акціонерний капітал підприємства представлений 10 000 акцій, номінальна вартість кожної акції 1 млн грн. Розмір дивідендної виплати на одну акцію в звітному році становить 253 тис. грн. (2530 млн грн./10 000). Норма дивіденду (відношення суми дивіденду на одну акцію до її номінальної вартості) становить 25,3% (253 000 / 1 000 000 × 100).

Курс акцій = (сума дивідендів *100) / відсоткова ставка = (253000 * 100) / 20 = 256000 грн.

Курс акції, тобто ринкова (поточна) її ціна, вище облікової (номінальною) ціни в 1,265 раза.

У процесі аналізу вивчають динаміку дивіденду, курсу акцій, чистого прибутку на одну акцію за ряд років, визначають темпи їх зростання або зниження, а потім проводять факторний аналіз зміни їх величини.

Сума виплачених дивідендів залежить від зміни кількості випущених акцій і рівня дивіденду на одну акцію, величину якого в свою чергу можна деталізувати за факторами, що формує величину чистого прибутку (табл. 11.9).

Крім даних чинників, дивіденди по звичайних акціях залежать ще й від структури цінних паперів, випущених підприємством. При збільшенні питомої ваги облігацій і привілейованих акцій (більше 50%) ризик зниження доходу на звичайні акції зростає, і навпаки.

Приклад 8. Підприємство випустило облігацій на суму 10 000 млн грн. з розрахунку 8% річних і привілейованих акцій на суму 5000 млн грн. при нормі дивіденду 10%. Якщо прибуток підприємства після виплати податків і відсотків за кредити склала 1400 млн грн., то після виплати відсотків за облігаціями - 800 млн руб. і дивідендів за привілейованими акціями - 500 млн грн., на виплату дивідендів по звичайних акціях залишиться всього 100 млн грн. При збільшенні прибутку на 10% для виплати дивідендів по звичайних акціях залишиться 240 млн грн., тобто в 2,4 рази більше. Зменшення прибутку на 10% не тільки не дозволить виплатити дивіденди по звичайних акціях, але навіть для виплати частини дивідендів по привілейованих акціях доведеться використовувати нерозподілений прибуток минулого року або резервні фонди. Як бачимо, дана ситуація з високим важелем (високою часткою привілейованих цінних паперів з фіксованою ставкою доходу) дуже небезпечна для власників звичайних акцій. Обережні інвестори зазвичай обходять підприємства з високим рівнем фінансового левериджу, хоча останні приваблюють тих людей, які люблять ризикувати. На аналізованому підприємстві цей важіль дорівнює нулю, так як випуску облігацій і привілейованих акцій не було.

На закінчення розробляють заходи, спрямовані на підвищення дивідендної віддачі акціонерного капіталу. Це в основному заходи, що сприяють збільшенню чистого прибутку і рентабельності власного капіталу.