7.3. Розрахунок показників платоспроможності

Показники платоспроможності характеризують спроможність підприємства виконувати зовнішні (поточні і довгострокові) зобов'язання, використовуючи свої активи. Вони вимірюють фінансовий ризик, тобто ймовірність банкрутства. Для докладного вимірювання показників платоспроможності використовується система фінансових коефіцієнтів, що відображають співвідношення між даними окремих статей балансу та інших форм фінансової звітності.

Підприємство вважається платоспроможним, якщо його загальні активи перевищують поточні. Нездатність підприємства задовольнити вимоги кредиторів з оплати товарів, сплати платежів у бюджет, позабюджетні фонди тощо у зв'язку з перевищенням зобов'язань над вартістю майна та інших активів характеризує його неплатоспроможність, або неспроможність.

Підприємство визнається неплатоспроможним у разі виявлення незадовільної структури балансу.

Незадовільна структура балансу — це такий стан майна і зобов'язань боржника, коли за його майно не може бути забезпечене виконання зобов'язань перед кредиторами через недостатній рівень ліквідності майна.

Основними показниками, на основі яких можна визначити платоспроможність підприємства, є коефіцієнт автономії (фінансової незалежності); коефіцієнт фінансової стабільності; коефіцієнт фінансового лівериджу; коефіцієнт забезпеченості власними коштами; коефіцієнт покриття (платоспроможності) [6].

Коефіцієнт автономії — показник, який характеризує частку власних активів у загальній сумі всіх активів підприємства, використаних ним для здійснення статутної діяльності. Коефіцієнт автономії розраховується діленням суми власного капіталу на вартість майна підприємства за формулою:

де В_кап — власний капітал, грн;

ВМ — вартість майна, грн.

Мінімальне (нормативне) значення коефіцієнта автономії К_авт > 0,5. Таке значення цього показника дає змогу припустити, що всі зобов'язання підприємства можуть бути покриті власними активами. Збільшення коефіцієнта автономії свідчить про більшу фінансову незалежність, підвищення гарантії погашення підприємством своїх зобов'язань. Отже, що більший коефіцієнт автономії, то кращий фінансовий стан підприємства.

Високе значення коефіцієнта автономії свідчить про мінімальний ризик і можливості для залучення додаткових коштів. Зміни цього коефіцієнта можуть свідчити також про розширення чи скорочення діяльності підприємства (його ділової активності).

Коефіцієнт фінансової стабільності — показник, який характеризується відношенням власних і позикових коштів підприємства, тобто він показує, скільки позикових коштів залучило підприємство в розрахунку на 1 грн., вкладених в активи власних коштів. Коефіцієнт фінансової стабільності визначається за формулою:

де ВК – власні кошти, грн.;

ПК — позикові кошти, грн.

Нормальним (нормативним) вважається, К_ф.с. > 1. Перевищення власних коштів над позиковими свідчить про те, що підприємство має стійкий фінансовий стан і відносно незалежне від зовнішніх фінансових джерел.

Коефіцієнт фінансового лівериджу характеризується відношенням довгострокових зобов'язань і джерел власних коштів підприємства, тобто показує, скільки довгострокових зобов'язань припадає на одиницю джерел власних коштів. Коефіцієнт фінансового лівериджу обчислюється за формулою:

де ДЗ – довгострокові зобов'язання, грн.;

ВК – власний капітал, грн.

Нормальним (нормативним) вважається К_ф.л. < 1. У цьому разі фінансовий стан підприємства відносно нормальний.

Низький коефіцієнт характеризує низький ризик банкрутства й прийнятну платоспроможність.

Підприємства, які мають стабільну виручку за послуги, можуть мати вище значення коефіцієнту, тоді як підприємства, в яких виручка може коливатись, як правило, мають нижчі значення. Якщо прибутки підприємства знижуються (наприклад, внаслідок загального економічного спаду), великі суми боргу призводять до неспроможності підприємства сплачувати проценти за борги.

За таких умов підприємству потрібно проводити консервативну політику для залучення фінансів і здійснювати додаткові випуски простих акцій, на які у періоди спаду ділової активності не обов'язково сплачувати дивіденди [6].

Коефіцієнт забезпеченості власними коштами — показник, який характеризує рівень забезпеченості підприємства власними джерелами формування оборотних активів, тобто показує, скільки власних джерел формування оборотних активів підприємства припадає на одиницю цих активів. Розраховується цей коефіцієнт за даними балансу підприємства за відповідний звітний період в такому порядку: від підсумку за першим розділом пасиву балансу віднімається підсумок за першим розділом активу і отримана різниця ділиться на суму підсумку другого розділу активу балансу, тобто розрахована фактична наявність власних і прирівняних до них джерел формування обігових коштів ділиться на фактичну вартість наявних обігових коштів. Розрахунок виконується за формулою:

де П1 – сума підсумку за першим розділом пасиву балансу, грн.;

А1, А2 – сума підсумків відповідно за першим та другим розділами активу балансу, грн.

Нормальним вважається К_з.в.к. > 0,1. Це означає, що наявні оборотні активи, підприємства покриваються власними і прирівняними до них джерелами. Збільшення коефіцієнта забезпеченості означатиме, що у підприємства є надлишкові джерела формування оборотних активів, а його зниження свідчить про нестачу цих джерел. В обох випадках фінансовий стан підприємства буде нестійким.

Коефіцієнт покриття (платоспроможності) — показник, який характеризує рівень достатності (поточних активів) обігових коштів підприємствам для погашення своїх поточних зобов'язань протягом року. Він визначається відношенням всіх поточних активів (за винятком витрат майбутніх періодів) до поточних зобов'язань підприємства. Коефіцієнт покриття розраховується за формулою:

де В_м.п. — сума витрат майбутніх періодів, грн.;

ПА – поточні активи, грн.;

ПЗ – поточні зобов’язання, грн.

Коефіцієнт покриття показує, скільки грошових одиниць оборотних активів припадає на кожну грошову одиницю поточних зобов'язань. Нормативне значення коефіцієнта К_п > 1. Отже, підприємство вважається платоспроможним, якщо його загальні активи перевищують поточні зобов'язання. У цьому разі у підприємства стійкий фінансовий стан і воно може своєчасно погасити свої платіжні зобов'язання.

Коефіцієнт кратності процентів характеризує спроможність підприємства сплатити проценти за свої борги і визначається як відношення прибутку від операційної діяльності до суми виплачуваних процентів за рік:

де ПОД – прибуток від операційної діяльності;

Σ % - сума процентів за рік.

Цей коефіцієнт показує, чи достатньо покриває проценти за борги прибуток від операційної діяльності.

Високе значення коефіцієнту означає можливість повернення кредитів і низьку ймовірність неплатоспроможності (банкрутства) [6].

Небезпека, пов'язана з низьким значенням коефіцієнта, знижується завдяки тому, що джерелом покриття процентів можуть бути надходження коштів за рахунок амортизації необоротних активів. Коефіцієнт кратності процентів не можна вважати досконалим, оскільки у знаменнику формули не враховуються інші фіксовані платежі (повернення основного боргу, дивіденди на привілейовані акції тощо).

Інформаційною базою для оцінки фінансового стану підприємства є дані Балансу підприємства (форма № 1), Звіту про фінансові результати (форма № 2), Звіту про рух грошових коштів (форма № 3), Звіту про власний капітал (форма № 4), статистичної та іншої звітності [6,7].

Приклад 2. Розглянемо платоспроможність підприємства, користуючись да­ними табл. 7.4.

Таблиця 7.4.