Бюджетний устрій України.

Бюджетний устрій України – внутрішня побудова бюджетної системи, що визначає:

1) кількість її елементів, відповідно до адміністративно-територіального устрою. Сьогодні бюджетний устрій в Україні включає Державний бюджет України і більше 12 тисяч бюджетів (АРК, обласних, місцевих). При цьому, більше 10 тисяч бюджетів формується органами місцевого самоврядування адміністративно-територіальних одиниць, чисельність населення яких менше 5000 осіб.

2) структуру бюджетної системи відповідно до державного устрою – Україна — унітарна держава, в якій, відповідно до статті 7 Конституції, визнається і гарантується місцеве самоврядування, функціонування якого без власних бюджетів неможливо. В зв’язку з цим бюджетна система України складається з двох рівнів: державного бюджету та республіканського бюджету АРК і місцевих бюджетів;

3) бюджетні права органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Загальні основи бюджетних прав України, АРК та місцевих рад народних депутатів встановлені Конституцією України. Бюджетні права регулюються БКУ та ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні". До відання державної виконавчої влади та виконавчих органів місцевих рад народних депутатів належать складання проекту бюджету згідно з основними напрямами бюджетної політики (визначеними відповідно ВРУ, ВР АРК, місцевими радами народних депутатів), виконання бюджету та контроль за цільовим, економним I ефективним використанням виділених бюджетних коштів.

У Законі про затвердження Державного бюджету та у рішеннях місцевих органів влади про затвердження місцевих бюджетів встановлюються правові норми, які передбачають можливість органів державного управління i бюджетних установ діяти певним чинним, а також дозволи чи заборони. Дозвіл i заборона в галузі бюджету мають категоричний характер. Наприклад, ЗУ про Державний бюджет передбачається надати тій чи iншiй області в обласний бюджет субвенцію в сумі 1 млн. грн.; це категорична норма, вона означає, що Мiнфiн України зобов'язаний виконати цей припис i передати кошти вказаному в ЗУ обласному бюджетові.

4) принципи розподілу функцій і повноважень між органами державної влади і місцевого самоврядування щодо розподілу джерел доходів між бюджетами та напрямків здійснення видатків, що закріплюються за кожним бюджетом. Держава, таким чином, визначає правила поведінки державних органів і службових осіб у процесі затвердження й цільового використання бюджетних коштів, а також у ході контролю за їх надходженням, а в разі невиконання цих правил забезпечує реалізацію своїх прав примусово. Наприклад, та чи інша область зарахувала в дохід своїх бюджетів акцизний збір, який повинен зараховуватись у Державний бюджет. У такому разі належні кошти примусово вилучаються з доходів обласного бюджету i зараховуються в Державний бюджет, а службові особи, які допустили порушення, притягаються до відповідальності. Бюджетно-правова норма визначає права i обов'язки органів управління адміністративних територій та вказує обставини, за яких учасники цих відносин стають виконавцями даних прав i обов'язків, а також передбачає відповідальність за невиконання цих вимог.

Відносини між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування у сфері управління публічними фінансами базуються на відповідних принципах:

1) До принципів формування бюджету належать: повнота, збалансованість, транспарентність, єдність, уніфікація, реальність.

2) Принципами взаємозв’язків між бюджетами є: самостійність, автономність, фінансова централізація чи децентралізація, відповідність бюджетного устрою державному та адміністративно-територіальному устроям держави.

3) До принципів організації міжбюджетних відносин слід віднести принцип рівності бюджетних прав органів місцевого самоврядування відповідного територіального рівня, адекватності бюджетних видатків повноваженням і сферам відповідальності органів публічної влади, прозорості, субсидіарності.

Бюджетний устрій, що сформувався в Україні, має низку суперечностей, а саме:

1) включення одних бюджетів до складу інших, що зумовлено успадкованою з радянських часів практикою входження одних адміністративно-територіальних одиниць до складу інших;

2) недосконалий розподіл бюджетних повноважень органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування на обласному та районному рівнях;

3) суперечливий правовий статус обласних і районних бюджетів, які формуються за рахунок коштів державного бюджету та виконуються органами виконавчої влади;

4) невідповідність функцій і повноважень органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування законодавчо визначеним видаткам і доходам державного та місцевих бюджетів;

5) нераціональна система закріплених за місцевими бюджетами джерел доходів,

6) інші.

Диспропорції в економічному розвитку регіонів та відсутність розроблених державних мінімальних соціальних стандартів не дають змоги забезпечити однаковий рівень життя по всій території держави, а також рівний доступ громадян до послуг.

Основними напрямами вдосконалення бюджетного устрою є: створення самодостатньої низової бюджетної одиниці – територіальної громади; зміна правового статусу обласних і районних бюджетів; передача значної частини бюджетних повноважень на рівень територіальних громад.

У БКУ слід виписати поняття "бюджетний устрій", принципи взаємозв’язків між бюджетами та міжбюджетних відносин, чіткіше визначити види бюджетів та їх правовий статус