logo
spori_po_F_nansovomu_pravc___Bank_golovna

Наука фінансового права і фінансове право.

Наука фінансового права – це вчення про фінансове право, тобто систему знань, що має певний ступінь єдності та узагальнення. Вона вивчає реальні суспільні процеси, пов`язані з формуванням, розподілом і використанням державою та державними утвореннями грошових коштів.

Предмет фінансового права, як науки, - є фінансове право як галузь права України, яка є системою знань у вигляді фінансово-правових концепцій, категорій, принципів; правил юридичної техніки у сфері державних фінансів; наукових прогнозів і пропозицій щодо вдосконалення правотворчої і правозастосовної діяльності.

Предмет науки фінансового права становить сукупність його основних компонентів: 1) Норм та інститутів фінансового права України; 2) Фінансово-правових відносин; 3) Фінансового законодавства; 4) Тенденцій розвитку фінансово-правового регулювання.

Методологія науки фінансового права – це принципи та методи дослідження, які використовуються в науці для пізнання її предмета й отримання наукового результату.

Методи науки фінансового права – це певні прийоми (способи), за допомогою яких забезпечується дослідження предмета фінансового права,: формально-догматичний метод, порівняльного правознавства, метод звернення до інших наук, порівняльно-історичний, метод живого пізнання тощо.

Фінансове право – це самостійна галузь публічного права, що регулює суспільні відносини в сфері мобілізації, розподілу й використання централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів держави з метою забезпечення виконання нею своїх завдань і функцій.

Фінансове право відмежовується від цивільного права: за критерієм методу – у ЦП – метод юридичної рівності сторін, а у ФП – метод владних приписів; від адміністративного права – за критерієм предмету правового регулювання: у ФП – тільки ті відносини (за участю органів виконавчої влади), через які безпосередньо реалізуються функція фінансового забезпечення держави (формування, розподілу й використання державних грошових фондів), а у АП – відносини, що сприяють виконанню інших функцій держави: забезпечення національної безпеки, громадського порядку, охорони природи тощо; в АП суб`єктам надається більше оперативної самостійності – цим відрізняються і методи ФП та АП.