1. Поняття і місце оподаткування доходів фізичних осіб

Слід враховувати, що основою системи оподаткування доходів фізичних осіб в Україні тривалий час був так званий прибутковий податок з громадян, встановлений Декретом Кабінету Міністрів від 26 грудня 1992 р. №13-92 «Про прибутковий податок з громадян». З 1 січня 2004 р. ця основа зазнає зміни через втрату чинності прибутковим податком з громадян і запровадження так званого податку з доходів фізичних осіб. Крім того, слід враховувати, що термін прибутковий податок, прибуткове оподаткування в науці застосовується як загальна категорія, як щодо фізичних осіб (громадян), так і щодо підприємств, незалежно від того, який конкретний термін у законі застосовує законодавець, встановлюючи відповідний податок.

Податок з доходів фізичних осіб (громадян) відноситься до категорії прямих податків або, як їх ще називають, прибутково-майнових податків. До цієї категорії також відносять земельний та майнові (на рухоме та нерухоме майно тощо) податки. Прибуткове оподаткування є найрозвинутішим у цій категорії, земельне і майнове поки що є недостатньо вагомим в Україні.

Головна ідея прибуткового податку полягає у забезпеченні рів­нонапруженості оподаткування на основі прямого визначення доходів платників. На відміну від реальних (майнових) податків прибуткові податки вважаються такими, що більше відповідають дійсній платоспроможності громадян. Крім того, прибуткове оподаткування певною мірою усуває несправедливість непрямого оподаткування, яке не розрізняє бідних і багатих і є більш обтяжливим для менш заможних громадян. Прибуткове оподаткування передбачає рівність для різних громадян не абсолютної величини податку, а відносної величини податку з прибутку.

В Україні за питомої ваги податкових надходжень зведеного бюджету у загальній сумі доходів за 2001 р. у 68 % питома вага прибуткового податку з громадян становить 16,3 % загальної суми доходів, податку на прибуток підприємств — 15,3 %, податку на додану вартість — 19,2 %, акцизного збору — 4,9 %.

У розвинутих країнах частка прибуткового податку у загальній сумі податкових надходжень до бюджетів є вельми значною і становить: у США — 60 %, у Великобританії, Швейцарії та Швеції — 40 %, у Франції —17 % (у Франції джерелами податкових надходжень більшою мірою є податки на споживання, а не на доходи). У країнах — учасницях Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) прибуткові податки з громадян у загальних податкових надходженнях становлять у середньому 30 %, а разом із внесками на соціальне страхування, які справляються на спільній із прибутковим податком основі, — 55 %. А прибутковий податок з підприємств становить лише 8 %.

Вважається, що провідне місце прибуткового податку обумов­лене низкою обставин. По-перше, це — особистий податок, тобто податок, об’єкт якого — прибуток, дійсно отриманий платником, а не припущений усереднений прибуток, який міг би бути отриманий в даних економічних умовах (на основі усередненого прибутку встановлюються реальні податки — на землю, на майно тощо).

По-друге, прибутковий податок дозволяє найбільшою мірою реалізувати основні принципи оподаткування — загальність і рівномірність.

Головний недолік справляння прибуткового податку — можливість для ухилень від його сплати. В літературі наводяться дані, що у Франції приховується від сплати прибуткового податку до третини доходів громадян, а у Швеції не декларується до 25 % доходів.

Ефективність функціонування системи оподаткування доходів фізичних осіб (громадян) визначається принципами і підходами, які покладено в основу побудови цієї системи.

Податок з доходів фізичних осіб визначається шляхом визначення його необхідних елементів: платників, об’єкта оподаткування, податкового кредиту, пільг, ставки, порядку нарахування, утримання та сплати податку тощо.

До визначення основних елементів податку з доходів фізичних осіб (суб’єкта, об’єкта, ставки) може застосовуватись диференційований або єдиний підхід.

Прикладом диференційованого підходу може бути такий, відповідно до якого платники та отримувані ними доходи за видом діяльності та характером одержуваного доходу поділяються на категорії, для кожної з яких встановлюються різні умови оподаткування. При цьому платники, наприклад, розділяються на категорії: 1) робітники та службовці; 2) літератори та працівники мистецтв; 3) громадяни, що займаються підприємницькою діяльні­стю, тощо. Доходи кожної з груп оподатковуються за різними ставками, різними також можуть бути характер пільг та порядок сплати податку. В цілому така диференціація існувала в Україні до 1993 р., проте окремі її елементи існують і сьогодні.

При єдиному підході до оподаткування доходів громадян встановлюються єдині ставки для всіх категорій платників і видів доходів, що підлягають оподаткуванню.

Незалежно від диференціації за категорією платників та видом доходів, ставка оподаткування доходів громадян може бути єдиною (універсальною) або диференціюватись залежно від розміру доходу.

Податок з доходів фізичних осіб в Україні регулюється Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 р. № 889, який набув чинності з 1 січня 2004 р. Вказаним законом визнається таким, що втратив чинність, Декрет Кабінету Міністрів від 26 грудня 1992 р. № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян», крім розділу IV у частині оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, який при цьому застосовується з урахуванням певних положень указаного закону та діє до набрання чинності спеціальним законом з питань оподаткування фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності.