Правова природа кредитного договору.

Кредитний договір є консенсуальним, оскільки вважається укладеним з моменту досягнення згоди по всім істотним умовам договору.

Першою вимогою до чинності кредитного договору є погодження сторонами усіх істотних умов кредитного договору. Вони встановлюються наступними нормативно-правовими актами: 1) ЦКУ (ст. 1048-1052, 1054); 2) ГКУ (ст. 345); 3) ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (ст. 6). Відповідно до них істотними умовами виступають: мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов’язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни і припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Кредитний договір є двостороннім, так як права та обов'язки в договорі мають обидві сторони договору.

Кредитний договір є оплатним, що на практиці встановлюється двома паралельними способами: 1) Комісійна винагорода за отримання кредиту, яка розраховується у відсотках від суми кредиту та сплачується під час отримання кредиту. Щодо цієї форми оплати, то можна сказати, що вона не передбачена ЦКУ, а також іншими актами законодавства, але застосовується, так як немає прямої заборони на застосування такого способу отримання винагороди. 2) Проценти за користування кредитом, які нараховуються за кожен день користування кредитними коштами.

Кредитодавцем у кредитному договорі виступає тільки спеціальний суб'єкт - банк або інша фінансова установа. Однак не всі фінансові установи можуть надавати кредити, оскільки законодавство України встановлює для фінансових установ спеціальну правосуб'єктність і можливість здійснення лише декількох видів діяльності, які є виключними для фінансових установ. Відповідно до діючого законодавства України кредити в Україні на підставі виданих ліцензій можуть надавати тільки дві фінансові установи - банки та кредитні спілки.

ЗУ "Про банки та банківську діяльність" до кредитних віднесені операції (ст. 47, 49): 1) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик; 2) організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів; 3) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андерайтинг); 4) надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі; 5) придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг); 6) лізинг.

Предметом кредитного договору є грошові кошти (кредит) в будь-якій валюті.

ЗУ "Про банки та банківську діяльність" встановлюють ряд спеціальних вимог щодо банківського кредитування, відповідно до ст. 49 якого: банк не може надавати кредит під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах. Виняток можливий лише у випадку, коли при здійсненні такої операції банк не матиме збитків. Також, банкам забороняється прямо чи опосередковано надавати кредити для придбання власних цінних паперів. Використання цінних паперів власної емісії для забезпечення кредитів можливе лише з дозволу НБУ. Банк має право видавати бланкові кредити (кредити, не покриті будь-яким забезпеченням) за умови додержання власних економічних нормативів. Надання безпроцентних кредитів допускається, як виняток, у випадках, прямо передбачених законом.

Кредитний договір може бути укладений у письмовій формі як шляхом складання одного документа, підписаного кредитором та позичальником, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами, підписаними стороною, яка їх надсилає. Комерційні банки можуть надавати кредити всім суб'єктам господарської діяльності незалежно від їх галузевої приналежності, статусу, форм власності у разі наявності в них реальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати % (комісійних) за користування кредитом.