Управління державним боргом.

Державний борг (борг АРК чи борг місцевого самоврядування) - загальна сума заборгованості держави (АРК чи місцевого самоврядування), яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави (АРК чи місцевого самоврядування), включаючи боргові зобов'язання держави (АРК чи міських рад), що вступають в дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або договору;

Обслуговування і погашення державного боргу - одна з найвагоміших статей державного бюджету.

Державний кредит дістає своє відображення у сумах державного боргу, який виникає у держави перед позичальниками. Державний борг складається з зовнішнього та внутрішнього боргу. Борг класифікується також за типом кредитора та за типом боргового зобов'язання.

Граничний обсяг державного боргу, надання гарантій встановлюється на кожний бюджетний період згідно з Законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет. Величина основної суми державного боргу не повинна перевищувати 60 % фактичного річного обсягу валового внутрішнього продукту України. У разі перевищення цієї величини КМУ зобов'язаний вжити заходів до приведення цієї величини у відповідність з законодавством. Структура державного боргу згідно із законодавством повинна визначатися щорічно ВРУ одночасно із затвердженням Державного бюджету на наступний рік.

Державним внутрішнім боргом України є строкові боргові зобов'язання Уряду України у грошовій формі. Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності ЗУ "Про Державний внутрішній борг України". До складу державного внутрішнього боргу України входять позичання Уряду України і позичання, здійснені при безумовній гарантії Уряду, для забезпечення фінансування загальнодержавних програм. Державний внутрішній борг України складається із заборгованості минулих років та заборгованості, що знову виникає по боргових зобов'язаннях Уряду України.

Структура внутрішнього боргу згідно з ЗУ "Про державний внутрішній борг України" та Постановою ВРУ "Про структуру бюджетної класифікації":

1. Заборгованість перед ЮО.

2. Заборгованість перед банківськими установами: — перед НБУ; — за позиками, одержаними для фінансування дефіциту бюджету поточного року; — за позиками, одержаними для фінансування дефіциту бюджету минулих років; — за іншими позиками та зобов'язаннями; — за компенсаційними виплатами населенню в установах Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху; — за залишками вкладів населення, централізованими колишнім Ощадним банком СРСР, та компенсаціями за ними; — заборгованість перед іншими банками.

3. Заборгованість сільськогосподарських підприємств за позиками, віднесена на державний борг.

4. За сумами, спрямованими на індексацію оборотних коштів державних підприємств та організацій.

5. Інша внутрішня заборгованість.

6. Заборгованість перед ФО за цінними паперами та компенсаціями за ними.

Зовнішній державний борг - це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями. Основні причини створення і збільшення державного боргу:

1) збільшення державних видатків без відповідного зростання державних доходів;

2) циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки;

3) скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного коригування державних витрат;

4) вплив політичних бізнес-циклів (надмірне збільшення видатків напередодні виборів для завоювання популярності та збереження влади).

Право на здійснення державних внутрішніх та зовнішніх запозичень у межах і на умовах, передбачених законом про Державний бюджет України, належить державі в особі Міністра фінансів України за дорученням КМУ.

Виключно ВР АРК та міські ради мають право здійснювати внутрішні запозичення. Зовнішні запозичення можуть здійснювати лише міські ради міст з чисельністю населення понад вісімсот тисяч мешканців за офіційними даними державної статистики на час ухвалення рішення про здійснення запозичень.

Управління державним внутрішнім боргом України здійснюється Міністерством фінансів України у порядку, погодженому з НБУ. Розміщення боргових зобов'язань Уряду України та надання гарантій від імені Уряду України провадиться за його дорученням Міністерством фінансів України.

Серед показників ефективності управління державним боргом наступні показники: • частка державного боргу у ВВП (критерії економічної безпеки: частка внутрішнього боргу - 30 %, зовнішнього - 25 %); • середній строк обігу державних боргових зобов'язань; • середня ставка проценту за державними зобов'язаннями; • показник частки зовнішніх запозичень у покритті дефіциту бюджету (найвища межа - 30 %); • співвідношення чистої (приведеної) вартості зовнішнього боргу до обсягу експорту (межа - 250 %).

Універсальним загальноприйнятим показником є відношення державного боргу до потенційної боргоспроможності, який свідчить, яку частку боргу можна покрити за рахунок поточних доходів після здійснення операційних витрат і який визначають такими чинниками: • наявністю ресурсів; • динамікою видатків; • бажанням кредиторів купувати боргові зобов'язання.

Ефективність боргового фінансування економіки залежить від обсягу боргу, що сформувався за попередні періоди, поточного стану економіки, компетентності службовців тих органів, що відповідають за бюджетну, податкову (фіскальну) політику держави.

Згідно з положеннями БКУ, граничний обсяг державного боргу, а також витрати на його обслуговування та погашення повинні бути визначені у законі про Державний бюджет.

Згідно зі ст. 52 БКУ КМУ проводить щоквартальну оцінку відповідності прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України показникам, врахованим при затвердженні Державного бюджету України на відповідний рік. У разі виявлення відповідних диспропорцій КМУ інформує про це ВРУ і подає законопроект про внесення змін до закону про державний бюджет на відповідний рік.