Банківське право, його предмет, метод та джерела.

Стосовно визначення поняття "банківське право" серед науковців є різні, часом протилежні думки.

Одні вважають банківське право частиною, підгалуззю фінансового права, яка спрямована на мобілізацію і розподіл коштів з метою забезпечення виконання завдань і функцій держави. При цьому мобілізація й розподіл грошових ресурсів здійснюються у процесі проведення банківських операцій, у кредитуванні, регулюванні розрахункових і валютних операцій та функціонуванні ринку цінних паперів.

Інші вважають, що банківське право — самостійна галузь права, яка являє собою систему публічно-правових і приватно-правових принципів і правил поведінки, що спрямовані на впорядкування організації та функціонування банківської системи України, а також охоплюють банківську діяльність і банківську справу.

Критеріями виділення банківського права в самостійну галузь у системі права України є предмет правового регулювання і метод правового регулювання, які характеризують банківське право.

Предметом банківського права є самостійна споріднена група суспільних відносин, які виникають у процесі організації, функціонування та розвитку банківської системи України та охоплюють банківську діяльність і банківську справу, якою безпосередньо займається НБУ, комерційні банки та фінансово-кредитні установи, а також відносини, що регулюються нормами в інтересах громадянина, банків та держави

Методом правового регулювання у банківському праві є сукупність засобів і прийомів приватноправового та публічного впливу відповідних норм на самостійну споріднену групу суспільних відносин, які виникають у даній сфері. Банківському праву властиві імперативний метод, який спирається на використання владних приписів, які встановлюють основи та порядок виникнення певних прав та обов'язків у суб'єктів правовідносин (інтереси держави представляють органи, наділені нею владними повноваженнями КМУ, НБУ), та диспозитивний метод, який базується на юридичній рівності суб'єктів правовідносин, надає учасникам регульованих правом суспільних відносин можливість самостійно визначити свою поведінку по відношенню один до одного в межах закону, вільного волевиявлення, наприклад, при договірних відносинах щодо кредитної або депозитної угоди. Застосування методів та засобів правового впливу на суспільні відносини в сфері банківського права спрямовані на забезпечення ефективного функціонування банк системи в Україні.

Джерела банківського права:

1) Конституція України (ст. 99, 100),

2) ЗУ: загальні – ГКУ (гл. 35 "Особливості регулювання фінансової діяльності"), ЦКУ (гл. 71 "Про позику, кредит і банківський вклад", гл. 72 "Про банківський рахунок", гл. 73 "Факторинг", гл. 74 " Про розрахунки"), ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", ЗУ "Про міжнародні договори України", .., спеціальні ЗУ (основоположні, базові) – ЗУ "Про банки і банківську діяльність", ЗУ "Про НБУ", ЗУ "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" …,

3) підзаконні НПА – Укази ПУ ("Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України тощо) та постанови КМУ; основна питома вага серед яких – НПА від НБУ (постанови Правління НБУ, інструкції, положення, правила …),

4) міжнародні договори (угоди) – за умови їх ратифікації ВРУ (Женевські чекові Конвенції 1931 року тощо), локальні акти - прийняті асоціаціями та господарюючими суб'єктами (наприклад, рішення асоціації комерційних банків та локальні акти — статути комерційних банків, установчі договори, положення про філії, представництва).

Серйозною вадою відомчого нормотворення є хибна практика НБУ приймати нормативні акти у формі телеграм, що суперечить поняттю нормативного акта і не передбачено законом як форма існування офіційного документа.

Важливе місце в банківській практиці займають правові звичаї. Про віднесення звичаю до джерел права свідчить і ст. 7 ЦКУ "Звичай". Звичай, що суперечить договору, або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується.. Звичаї, що застосовуються в банківській практиці, включають як міжнародні звичаї, так і правила ділового обороту, що мають міжнародний характер.