logo search
501-finansi-kovalychuk-forkun

Тема 8

Податки та податкова система

283

отримувати конкурентні переваги, що робить отримувачів таких преференцій незацікавленими у будь-яких змінах податкового законодавства.

Третя група причин пов'язана з політичними процесами, зокрема:

> незавершеністю структуризації українського суспільства, а також такою особливістю незрілої демократії, як велика кількість політичних партій, конкуренція між якими зумовлює розмаїття альтернативних проектів Податкового кодексу і податкової реформи, що ускладнює вибір найоптимальнішого проекту;

> міцними позиціями в парламенті сил, що представляють інте реси традиційних галузей - отримувачів пільг.

У процесі підготовки до проведення другого етапу податкової реформи в Україні виявилися різні погляди на напрямки удосконалення її податкової системи.

Концепції реформування податкової системи і Податкового кодексу України умовно можна поділити на дві групи:

© ті, що передбачають внесення докорінних змін у структуру податкової системи, а отже, фактично означають формування нової системи;

® ті, що спрямовані на перегляд податкових ставок, пільг і податкової бази, тобто переважно кількісних параметрів оподаткування зі збереженням системи як цілісності.

До першої групи можна віднести проекти Г. Балашова; І. Богословської, Ю. Тимошенко та О. Турчинова тощо. Незважаючи на всі відмінності цих проектів, спільним між ними є те, що вони спрямовані на скасування податків, які становлять основу податкової системи України, - ПДВ і податку на прибуток підприємств - як таких, що не відповідають умовам України і тому "об'єктивно не можуть бути ефективними" (І. Богословська). При цьому пропозиції Ю. Тимошенко зводилися до заміни цих податків податком на кредиторську вимогу (перший варіант концепції), згодом - податком з реалізації (другий варіант), що мав справлятися за ставками 9% (базова ставка) і 5 % (для експорту та деяких інших операцій). Згідно з концепцією І. Богословської ПДВ і податок на прибуток підприємств мав замінити "обіговий податок з юридичних осіб", який би справлявся за диференційованими ставками (0; 3; 5; 7%) залежно від галузі економіки. Найбільш радикальною і водночас традиційною (оскільки ідеї єдиного податку мають глибоке історичне коріння, однак так і не були втілені в життя) виявилася

284 " Тема8

пропозиція Г. Балашова замінити більшість податків єдиним 10-відсотковим податком на доходи.

У другій половині 2001 р. у зв'язку з падінням фіскальної ефективності ПДВ і ускладненням його відшкодування ідея скасування цього податку як неефективного в умовах трансформаційної економіки набула найбільшої популярності. Відповідна пропозиція кілька разів ставилася на голосування у Верховній Раді України і хоч не здобула більшості голосів, однак отримала досить широку підтримку.

Соціальне коріння цих концепцій очевидне: скасування основних податків, що сплачують юридичні особи, відповідає інтересам національного капіталу. При цьому аргументи на кшталт того, що скасування ПДВ приведе до зниження всіх цін на 20%, тому передусім принесе вигоду споживачам, мають суто пропагандистський характер, оскільки автоматичне зниження цін внаслідок скасування ПДВ можливе лише в умовах адміністративного їх регулювання. За відсутності такого регулювання ефект від цього заходу може бути різним, однак практично неможливо, щоб ціни всіх товарів відреагували на нього однаково. Окрім того, заміна ПДВ багатостадійним податком з обороту унеможливлює позитивний ціновий ефект для предметів споживання взагалі, оскільки внаслідок запровадження податку з обороту за ставкою 7 чи 9 % роздрібні ціни на предмети споживання під впливом кумулятивного ефекту зростуть більшою мірою, ніж у разі справляння ПДВ за ставкою 20%. Взагалі від запровадження податку з обороту виграють лише власники підприємств базових галузей, що суперечить довгостроковим інтересам структурної перебудови економіки України.

Скасування іншого податку - податку на прибуток - відповідає інтересам всього національного капіталу, а отже, певною мірою, й інтересам розвитку національного виробництва. Однак такий варіант реформування податкової системи практично неможливий. По-перше, його реалізація суттєво обмежить фінансові можливості проведення державної структурної та інвестиційної політики, що суперечить потребам трансформації економіки. По-друге, формування максимально ліберальної податкової системи супроводжується, як правило, масштабним обмеженням соціальних функцій держави. Останнє водночас суперечить ідеї побудови сучасної демократичної правової держави із соціально орієнтованою ринковою економікою. Крім того, у країнах з міцними багаторічними традиціями функціонування розвиненої системи

285

Податки та податкова система

соціального забезпечення результатом такого обмеження може бути зростання соціальної напруженості, а також руйнація всього того позитивного, що вже створено (високий рівень розвитку освіти, науки, культури, мистецтва і т. ін.), замість його розвитку і примноження. Тим часом лише наступність, спадкоємність розвитку є запорукою прогресу, руйнація ж веде до регресу, у кращому випадку до тупцювання на місці.

Друга група концепцій реформування податкової системи України спрямована на удосконалення чинної податкової системи, а не на створення нової. До цієї групи можна віднести проекти Податкового кодексу, розроблені народними депутатами Б. Губським,В., О. Сергієнкомі, Ю. Кармазіним, а також урядовий проект Податкового кодексу, ухвалений у першому і другому читаннях, інші проекти законів. Розглянемо принципові підходи до визначення в названих проектах напрямів удосконалення основних видів податків ПДВ, податку на прибуток, прибуткового податку з громадян.

Пропозиції щодо реформування ПДВ включають зниження його ставки (до 17 чи 15%) та запровадження диференційованих ставок податку.

Об'єктом гострих дискусій стало реформування прибуткового податку з громадян. Обговорювалися такі напрямки його удосконалення:

•" підвищення неоподатковуваного мінімуму доходів громадян або запровадження соціальної податкової пільги;

*" запровадження пропорційного або малопрогресивного податку, що стягується за двома - трьома ставками замість п'яти;

•" "розтягування " податкової шкали і зниження максимальної ставки податку;

*" запровадження індексації податкової шкали.

Необхідність підвищення неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (у разі його збереження) є питанням, яке ні в кого не викликає сумнівів, суперечки ведуться лише з приводу його конкретної величини. З позицій теорії оподаткування така величина має визначатися величиною прожиткового мінімуму (фізіологічного, а в країнах з високим рівнем розвитку - соціального). Практично вона визначається з урахуванням й інших факторів, зокрема рівня доходів держави і бюджетних обмежень. Ідеться передусім про те, що проблематично встановити неоподатковуваний мінімум на рівні прожиткового, якщо мінімальна заробітна плата є нижчою за останній.

У проектах Податкового кодексу України, затверджених Верховною Радою України в першому і другому читаннях, неоподатковуваний мінімум пропонувалося замінити соціальною пільгою. На думку розробників цих проектів, відмінність між неоподатковуваним мінімумом і соціальною пільгою полягає у тому, що на величину першого зменшується дохід, що підлягає оподаткуванню, а на величину другого - сума нарахованого податку. Крім того, відповідно до проекту Податкового кодексу, затвердженого в першому читанні, соціальна пільга мала надаватися не всім, а лише певним категоріям громадян. Зокрема, її передбачалося встановити у відсотках до мінімальної заробітної плати і надавати громадянам, місячний дохід яких не перевищує 540 грн, а також деяким іншим категоріям громадян. Згідно з проектом Кодексу, затвердженим у другому читанні, соціальну пільгу в обсязі 2% величини граничного доходу, до якого застосовується перша (мінімальна) ставка податкової шкали, встановленої для січня поточного податкового року, пропонувалося надавати всім категоріям платників.

Вибір між запровадженням податкових вирахувань для всіх платників чи для окремих їх категорій залежить від ступеня прогресивності податкової шкали. У разі застосування помірно прогресивного податку доцільно використовувати неоподатковуваний мінімум або соціальну пільгу для всіх платників. У разі запровадження малопрогресивного податку з двома ставками, де гранична ставка не перевищує 20-25%, доцільніше застосовувати соціальну пільгу для окремих категорій платників, яка може дещо зменшити несправедливість, викликану зниженням рівня податкової прогресії.

Проблема визначення рівня податкової прогресії є найбільш дискусійною. Загострення зазначеної дискусії в Україні пов'язано передусім із зовнішніми чинниками, зокрема із запровадженням у Росії пропорційного податку зі ставкою 13%.

Активне обговорення ідеї пропорційного податку має як об'єктивні, так і суб'єктивні причини. Серед об'єктивних причин називають, як правило, дві:

О територіальна близькість України до Росії, яка змушує враховувати такий чинник, як можливість відпливу трудових ресурсів;

© сприяння легалізації доходів.

Суб'єктивною причиною є надзвичайна привабливість пропорційного податку для громадян з високим рівнем доходів, які отримують найбільшу вигоду від його запровадження.

286