5.3. Державні витрати, їх економічне та соціальне значення

# Державні витрати - це частина фінансових відносин, що обумовлена використанням централізованих та децентра-■ лізованих доходів держави.

їх специфіка полягає в забезпеченні потреб державної сфери діяльності. Тому зміст і характер витрат безпосередньо пов'язані з функціями держави: економічною, соціальною, управлінською та

оборони.

Державні фінанси 147

Державні витрати безпосередньо складаються з прямих витрат держави, що здійснюються через систему бюджетних та позабюджетних фондів та витрат держпідприємств, організацій.

В умовах загального одержавлення економіки держава виступала найбільшим власником засобів виробництва, і тому широкий розвиток мала економічна функція держави, а сама держава постійно втручалася в економіку.

Однак при переході до ринку, з розвитком різноманітних форм власності ситуація зазнає суттєвих змін. За державою залишається роль координатора економічних процесів, виконувати яку вона має за допомогою економічних методів. Тому значно скорочується дотування, бюджетне фінансування і відповідно докорінним чином змінюється структура державних видатків, посилюється спрямованість державних витрат на здійснення структурної перебудови, природоохоронні та соціальні заходи.

Рис. 5.2. Структура державних витрат

Суттєво збільшується роль місцевих бюджетів щодо покриття витрат з:

148

Тема 5

• вдосконалення соціально-побутової інфраструктури,

• утримання закладів освіти та охорони здоров'я,

• фінансування муніципального будівництва. Організаційна будова державних витрат базується на дотриманні

таких принципів:

О цільового спрямування коштів;

© безповоротності;

© дотримання режиму економії.

За роллю в суспільному виробництві розрізняють поточні витрати і витрати на розвиток. В окремих випадках це закріплюється в офіційному поділі бюджету на дві частини: поточний бюджет і бюджет розвитку.

Фінансування держвитрат здійснюється у формах:

■=> самофінансування (на госпрозрахункових підприємствах);

■=> бюджетного фінансування (для забезпечення витрат загальнодержавного значення);

■=>' кредитного забезпечення (банківський та державний кредит).

А тому за формами фінансування розрізняють такі державні видатки: інвестиції, бюджетні кредити, державні дотації, субсидії й виплати, кошторисне фінансування.

Відповідно до цільового призначення видатки класифікуються за статтями витрат, наприклад, капітальні вкладення, капітальний ремонт, заробітна плата, господарські витрати тощо.

Система державних витрат призначена забезпечити раціональне розміщення та ефективне використання державних коштів. Вона характеризує державну політику фінансового забезпечення та соціально-економічного розвитку країни.

Структура створення фінансових ресурсів визначає напрями Ьі використання або, правильніше сказати, суттєво впливає на зазначений процес. В результаті використання фінансових ресурсів закінчується формування структури споживання і нагромадження в державі. Використання фінансових ресурсів можна згрупувати за такими основними напрямами: поповнення основного й оборотного капіталу - капітальний ремонт, дотації планово-збитковим державним підприємницьким структурам, поповнення недостачі оборотних коштів; формування фонду споживання - видатки на соціальний захист населення, видатки на соціально-культурні заходи, задоволення соціальних потреб працівників виробничої сфери, соціальна підтримка окремих верств населення, видатки на оборону й управління тощо; формування фонду нагромадження -капітальні вкладення, придбання обладнання, інвентаря в

Державні фінанси 149

бюджетних установах, витрати на зовнішньоекономічну діяльність держави, створення резервних фондів.

Розглянемо державні витрати за напрямами використання. О Однією з головних функцій держави в соціально-орієнтованій державі є фінансове забезпечення соціальних гарантій населенню. Соціальний захист сам по собі є продуктом розвитку ринкової економіки. В умовах державної власності йому немає місця у взаємовідносинах держави і населення, оскільки держава не може захищати громадян від самої себе.

Без встановлення соціальних гарантій та механізмів їх реалізації не можна досягти соціальної злагоди між населенням, державою і підприємцями, а отже, й економічної стабільності в країні. Проблема соціальних гарантій є дуже складною. Соціальні гарантії забезпечують суспільство в особі спеціальних державних органів, профспілок, громадських організацій.

Соціальні гарантії мають здійснюватися за трьома основними напрямами. Перший полягає в тому, що держава повинна гарантувати кожному працюючому нормальний рівень добробуту через мінімальний рівень заробітної плати, її індексацію, помірні податки і невтручання в підприємницьку діяльність.

Другий напрям полягає в задоволенні пріоритетних потреб суспільства, таких як здобуття загальної освіти, виховання дітей і підлітків, проведення культурно-освітньої роботи, підготовка кадрів, організація охорони здоров'я і розвитку фізичної культури. Держава законодавчо гарантує задоволення вказаних потреб за рахунок бюджету в мінімально достатніх розмірах, у формі безоплатних послуг. Співвідношення таких послуг завжди мусить поєднуватися з розміром стягнення з громадян прямих і непрямих податків. Це також є умовою соціальних гарантій.

Третій напрям має на меті вирівнювання рівнів життя окремих груп населення, недостатня забезпеченість яких пов'язана переважно з причинами, що не залежать від їх трудової діяльності. Наведені форми соціальних гарантій забезпечують підтримання життєвого рівня, а також розвиток здібностей людини незалежно від її матеріального становища, рівня її заробітної плати і впливу економічних та інших зовнішніх факторів по відношенню до громадян.

За рахунок державних витрат держава має гарантувати своїм громадянам мінімум соціальних і матеріальних благ через такі механізми:

Ч> відновлення фінансового забезпечення на державному рівні мінімальних соціальних гарантій (мінімальної заробітної плати, пенсій за віком, стипендій тощо);

Ко

Тема 5

Ъ здійснення у зв 'язку з ціновою лібералізацією превентивних соціальних заходів, адресного вибіркового надання соціальної допомоги та компенсаційних виплат;

Ч> захист купівельної спроможності малозабезпечених громадян через щомісячний перегляд середньодушового сукупного доходу, що дає право на допомогу, та цільової грошової допомоги відповідно до зміни індексу цін.

При розробці програм соціально-економічного розвитку обов'язково враховуються державні соціальні стандарти і нормативи.

Державні соціальні стандарти і нормативи встановлюються з метою:

с> визначення механізму реалізації соціальних прав і державних

соціальних гарантій громадян, визначених Конституцією України; ■=> визначення пріоритетів державної соціальної політики щодо

забезпечення потреб людини в матеріальних благах, послугах

та фінансових ресурсах для їх реалізації; •=> визначення та обґрунтування розмірів видатків Державного

бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим і

місцевих бюджетів, соціальних фондів на соціальний захист,

забезпечення соціальних гарантій населення та утримання

соціальної сфери. На основі соціальних стандартів визначаються розміри основних соціальних гарантій, мінімальні розміри заробітної плати та пенсій за віком, інших видів соціальних виплат і допомог.

Формування державних соціальних стандартів і нормативів здійснюється на таких засадах:

•" забезпечення визначених Конституцією України соціальних

прав і державних соціальних гарантій достатнього життєвого рівня для кожного громадянина; •" законодавчого встановлення найважливіших державних

соціальних стандартів і нормативів; •" диференційованого за соціально-демографічними ознаками

підходу до визначення нормативів; •" наукової обґрунтованості норм споживання й забезпечення; •■ соціального партнерства; •" гласності та громадського контролю при їх визначенні й

застосуванні; *" урахування вимог норм міжнародних договорів України у

сфері соціального захисту і трудових відносин.

Державні фінанси ш

За характером задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяються на:

© нормативи споживання - розміри споживання в натуральному виразі.за певний проміжок часу (за рік, за місяць, за день) продуктів харчування, непродовольчих товарів поточного споживання та деяких видів послуг;

© нормативи забезпечення - визначена кількість наявних в особистому споживанні предметів довгострокового користування, а також забезпечення певної території мережею закладів охорони здоров'я, освіти, підприємств, установ, організацій соціально-культурного, побутового, транспортного обслуговування й житлово-комунальних послуг;

нормативи доходу - розмір особистого доходу громадянина або сім'ї, який гарантує їм достатній рівень задоволення потреб, що обчислюється на основі визначення вартісної величини набору нормативів споживання й забезпечення.

За рівнем задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяються на:

¹ нормативи раціонального споживання - рівень, що гарантує оптимальне задоволення потреб;

© нормативи мінімального споживання - соціально прийнятний рівень споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, виходячи із соціальних або фізіологічних потреб;

© статистичні нормативи - нормативи, що визначаються на основі показників фактичного споживання або забезпеченості для всього населення чи його окремих соціально-демографічних груп.

Державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються та затверджуються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за участю та погодженням з іншими сторонами соціального партнерства, якщо інше не передбачено Конституцією й законами України.

Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.

152 Тема 5

Як зазначалося раніше, фінансове забезпечення соціальних гарантій населенню може здійснюватися і через індексацію.

*■■♦ Індексація ~ це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів громадян, що дає можливість частково або повністю відшкодувати їм подорожчання споживчих товарів і послуг. Індексація є частиною державної системи соціального захисту громадян, спрямованою на підтримання купівельної спроможності їх грошових доходів. Для індексації грошових доходів населення використовується індекс споживчих цін і тарифів на товари та послуги. Такий індекс обчислюється на підставі статистичних спостережень за зміною цін у роздрібній торгівлі, на ринках тощо не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, що одержуються ними в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії; соціальна допомога (сім'ям з дітьми, з безробіття, тимчасової непрацездатності тощо); стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування збитків у разі втрати годувальника тощо.

Індексація проводиться, якщо індекс споживчих цін перевищив 105% (величина порога індексації).

Індексації підлягають грошові доходи громадян у рамках трикратної величини вартості межі малозабезпеченості. Повній індексації підлягають доходи в рамках величини вартості межі малозабезпеченості. Якщо дохід перевищує величину вартості межі малозабезпеченості, то його частина у межах подвійної величини вартості межі малозабезпеченості індексується у розмірі 80%, наступна частина доходу в рамках величини вартості межі малозабезпеченості - у розмірі 70%. Частина грошового доходу, що перевищує трикратну величину вартості межі малозабезпеченості, індексації не підлягає.

Підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекси споживчих цін, при виконанні умов індексації.

Підприємства, установи та організації, що перебувають на господарському розрахунку, підвищують розміри оплати праці у

Державні фінанси 153

зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів із дотриманням діючих співвідношень в оплаті праці.

Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок коштів відповідного бюджету. Громадські об'єднання підвищують розміри оплати праці працівників за рахунок і в межах власних коштів.

Індексація пенсій і соціальної допомоги проводиться за рахунок Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджетів різних рівнів.

Індексація сум відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також особам, які мають право на відшкодування збитків у разі втрати годувальника, провадиться за рахунок коштів підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності. Індексація стипендій особам, які навчаються, провадиться за рахунок коштів підприємств, установ та організацій, що направили їх на навчання, а також за рахунок бюджетних коштів. Фінансування інших об'єктів індексації здійснюється за рахунок джерел, що визначаються Кабінетом Міністрів України.

Контроль за додержанням законодавства про індексацію грошових доходів громадян здійснюється відповідними державними органами, профспілками, їх об'єднаннями. За порушення законодавства про індексацію грошових доходів населення винні особи притягаються до відповідальності згідно з законодавством.

© Іншим напрямом витрачання державних коштів є фінансове забезпечення соціально-культурних послуг.

Результатом діяльності галузей соціальної сфери є створення духовних цінностей, соціально-культурних і побутових послуг.

Об'єктом впливу соціальної сфери є матеріальне виробництво. Однак зміст цього впливу може розглядатися як двосторонній процес з приводу обміну результатами праці, що становить основу економічних, у тому числі фінансових, відносин.

Соціальна сфера активно впливає на збільшення обсягу валового внутрішнього продукту, прискорення науково-технічного прогресу, зростання продуктивності праці, підвищення кваліфікації робочої сили і є одним із важливих факторів зростання ефективності виробництва.

Однак функціонування галузей соціальної сфери багато в чому залежить від удосконалення фінансових відносин.

154

Тема 5

У галузях соціальної сфери використовуються значні фонди фінансових ресурсів. Вони становлять більш як ЗО відсотків валового внутрішнього продукту. Крім того, галузі соціальної сфери щороку отримують у своє розпорядження кошти за надані послуги та виконані роботи.

Зміна економічної системи зачіпає всі сфери суспільства, в тому числі соціальну сферу. Насамперед тут необхідні зміни в системі бюджетного фінансування та широкий розвиток госпрозрахункових відносин.

Зростають вимоги до методів організації та планування доходів і витрат галузей соціальної сфери на всіх рівнях управління. При плануванні бюджетних асигнувань, власних доходів, керівники установ і організацій цієї сфери мають застосовувати нові методологічні рішення.

Однією з найважливіших умов підвищення наукового обґрунтування планування витрат, що спрямовуються з бюджету на соціальний розвиток, є застосування довгострокових економічних нормативів та фінансових норм. Ширше мають використовуватися економічні методи стимулювання якості роботи цих установ та раціонального використання асигнувань, що виділяються з бюджету.

Економічні нормативи, що регулюють фінансові відносини в соціальній сфері, мають відображати можливості держави щодо задоволення потреб регіону чи установи у фінансових ресурсах для реалізації завдань поточних та перспективних планів соціального розвитку. Крім того, нормативи мають виражати оптимальне співвідношення інтересів у розподілі фінансових ресурсів держави і населення окремих регіонів. Такими нормативами можуть бути розміри бюджетних асигнувань на відповідний показник, передбачений програмою для цієї території чи установи.

Зазначені нормативи встановлює Кабінет Міністрів України. Вони можуть визначатися на одного жителя, одного учня, одну установу тощо. Нормативи є вихідною величиною, яка відображає гарантію держави для задоволення потреб соціального розвитку. Витрати на зазначені цілі можуть збільшуватися за рахунок доходів, які отримує установа, або за рахунок додаткових джерел, запропонованих місцевими радами.

Важливою умовою поліпшення планування витрат на утримання установ соціальної сфери є розробка фінансових норм за категоріями видатків. За своїм змістом фінансова норма - це науково обґрунтований розмір витрат фінансових ресурсів на різні види діяльності

установ в розрахунку на відповідну одиницю.

Державні фінанси 155

Це форма реалізації економічного нормативу за рахунок бюджетних ресурсів. Вона є вартісним вираженням матеріальних і трудових витрат. Точність та обґрунтованість норм залежать від правильного визначення факторних ознак, що обумовлюють їх абсолютну величину.

В організаційному плані розрахунок фінансових норм для бюджетних установ має здійснюватися за такою моделлю: спочатку розраховують індивідуальні норми за категоріями підприємств та організацій в народну освіту, підготовку та охорону здоров'я, науку і культуру. Це зумовлено зростанням вимог виробництва до якісних показників діяльності установ цієї сфери.

Викладене дає підстави зробити такі висновки: <=> зміна структури фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні установ соціальної сфери, об'єктивно зумовлена змінами в їх діяльності; <=> практика фінансового планування в установах соціальної сфери не відповідає сучасним вимогам. Методи розподільчого планування потреби в бюджетних ресурсах та позабюджетних коштах не передбачають необхідного взаємозв'язку та узгодження;

<=> чинний порядок планування не створює умов для раціонального та ефективного використання фінансових ресурсів, впровадження прогресивних норм і нормативів, дотримання режиму економії.

© Одним з головних напрямів витрачання державних коштів можна вважати фінансове забезпечення розвитку освіти, науки та культури.

♦ Освіта - це суспільне явище, яке впливає на всі сфери економічного життя суспільства та є вагомим елементом на шляху досягнення високих темпів економічного зростання та добробуту суспільства. Вона являє собою специфічну сферу створення духовних благ, яка займається формуванням знань та вмінь підростаючого покоління, його вихованням, підготовкою кадрів.

Освіта має значний вплив на відтворення робочої сили. Це насамперед вплив на підвищення якості робочої сили, її здатності вчасно пристосуватися до нових вимог, які ставить ринок. Адже зростання освітнього рівня робітників виступає суттєвою передумовою кращої їх адаптації до праці в умовах прискореного розвитку науки, техніки та сучасних технологій. Розвиток творчого потенціалу працівника, який залежить від системи загальної та

професійної освіти, підвищення кваліфікації, перепідготовка кадрів є суттєвими факторами зростання продуктивності праці, а також і економічного зростання держави.

Саме завдяки постійному зростанню витрат на освіту економічно розвинені країни зберігають провідне становище у світовій економіці. При цьому досвід багатьох країн засвідчує той факт, що в більшості з них у структурі надходжень в освіту переважає державна частка. Основною причиною цього є те, що освіта - це той фактор, який громадянин може використовувати для підвищення свого життєвого рівня. Гарантований рівний чи, у крайньому разі, мінімальний доступ до освіти слугує цілям забезпечення рівних прав та соціальних свобод населенню тієї чи іншої країни.

Іншою важливою причиною державної підтримки освіти є суспільно-корисна цінність витрат на освіту. Користь від наявності громадян з високим рівнем освіти отримує не лише окремо взята людина, але й суспільство в цілому. Інакше кажучи, суспільний зиск від освіти перевищує суму тих вигод, які отримують окремі громадяни, й саме тому держава в більшості випадків не залишає питання про визначення рівня освіти на розсуд ринку, тому що ринок не завжди правильно враховує потреби та інтереси всього суспільства, тим більше, що послуги освіти, як правило, носять довгостроковий характер, а отже, й від них залежить довгострокова перспектива економічного та соціального розвитку країни в цілому.

На розвиток системи освіти в Україні спрямовуються значні матеріальні та фінансові ресурси. Основним джерелом фінансування витрат на освіту є державний та місцеві бюджети. Система освіти в нашій країні є єдиним комплексом послідовно пов'язаних між собою ланок виховання і навчання: дошкільне виховання, загальна середня освіта, позашкільне виховання, професійно-технічне навчання, середня спеціальна і вища освіта. Це закріплено в Законі України "Про освіту", прийнятому 23 травня 1991 року, та у змінах і доповненнях від 23 березня 1996 року, де серед основних принципів державної політики в галузі освіти визначені такі:

> доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освіт ніх послуг, що надаються державою;

Р- рівність умов для повної реалізації кожною людиною її здібностей, таланту, всебічного розвитку;

У гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;

> органічний зв'язок зі світовою та національною історією, культурою, /традиціями;

156