Елементи податкового закону.

суб’єкт - > хто сплачує;

об’єкт - > що оподатковується;

одиниця - > як це що обчислюється;

джерело - > з чого сплачується;

ставка - >скільки сплачується;

квота - > яка частка доходу утримується

Податковий закон – це правовий акт вищого органу законодавчої влади, який зобов`язує ЮО і громадян сплачувати до бюджету платежі у формі податків у визначеному розмірі і у точно визначені строки.

Елементи податкового закону мають в собі наявність елементів податку. Незалежно від структури податкової норми, яка включає гіпотезу, диспозицію, санкцію, податковий закон містить специфічну структуру, за допомогою якої розкривається зміст окремого виду податку, за винятком податкових норм, які характеризують загальні засади оподаткування.

Необхідні елементи податкового закону — без яких податкове зобов’язання не може вважатися встановленим (платник або суб’єкт податку, об’єкт оподаткування, предмет, масштаб податку, метод обліку податкової бази, податковий період, одиниця оподаткування, податкова ставка та метод оподаткування, порядок обчислення податку, звітний період, строки сплати податку, способи і порядок його сплати).

Факультативні елементи — відсутність яких безпосередньо не впливає на ступінь визначеності податкового зобов’язання, проте суттєво знижує гарантії належного виконання цього зобов’язання (порядок стягнення недоїмки і повернення неправильно утриманих сум податку; відповідальність за податкові правопорушення; податкові пільги).

Установити елемент податкового закону - означає номінально прийняти (узаконити, затвердити) щось як одну з підстав виникнення податкового зобов’язання чи способу його виконання. Визначити елемент податкового закону - означає описати фактичну сторону елемента, виділити його серед інших схожих (суміжних) явищ (предметів, обставин) на основі певних ознак, даних.

Елементи податкового закону:

1.Суб`єкт податку - "формальні" платники: індивідуальна особа (колективна), яка несе юридичну відповідальність за сплату податку або як кінцевий платник податків, котрий формально не несе юридичної відповідальності, але є фактичним платником через законодавчо встановлену систему перекладення податку. Податки сплачуються за рахунок власних коштів суб`єкта податку – він має скорочувати його доходи. Платник податків може реалізовувати свої обов`язки зі сплати податків безпосередньо або через представника, який може бути у трьох формах:

1) через законного представника;

2) через уповноваженого представника;

3) через офіційного представника.

2. Об’єкти оподаткування — реальні матеріальні та нематеріальні речі, що перебувають у такому юридичному відношенні до суб’єкта оподаткування, яке обумовлює виникнення відповідного податкового зобов’язання. Розмежування об`єктів оподаткування обумовлене:

1) наявністю таких категорій платників:

а) нерезиденти – є платниками лише за місцем одержання доходів в Україні;

б) резиденти – враховуються всі види їхніх доходів, як в Україні, так і поза її межами;

2) та таких категорій:

а) ФО – об`єкт – заробітна плата;

б) ЮО – об`єкт – доходи діяльності.

Розширення об`єкта оподаткування здійснюється за рахунок розширення видів діяльності, переліку операцій, що оподатковуються, а його звуження – за рахунок звуження переліку "доходів отриманих" – вартісного показника об`єкта оподаткування.

3. Джерелом податку - є певний резерв, економічний показник, грошовий фонд, що використовується для сплати податку - %, заробітна плата, рента, прибуток тощо. Джерело податку може збігатися (поглинатися) об`єктом податку.

4. Податкова база - кількісна характеристика об’єкта (предмета) оподаткування. В ряді випадків вона є фактично частиною предмета оподаткування, до якої застосовується податкова ставка. Але це можливо тільки тоді, коли предмет безпосередньо визначає і дає можливість застосовувати до себе обчислення, вона необхідна саме для обчислення податку. У ФО – податкова база не визначена, у ЮО – розмито, але визначено для податку на прибуток (хоча перелік відсутній). За характером показників розрізняють податкові бази з вартіс­ними показниками (сума доходу) та фізичними або натуральними (обсяг видобутої сировини).

5. Масштаб оподаткування — це встановлена законом характеристика, параметр, спосіб виміру предмета оподаткування. Об’єкт (предмет) оподаткування може бути виміряний різними способами, тобто до нього можуть бути застосовані різні масштаби. Масштаб оподаткування охоплює в собі поняття податкової бази, + джерела податку, + предмет або об`єкт оподаткування і є ширшим поняттям, яке дає уяву платнику податку: на що спрямоване застосування даного виду податку і може виражатися як в грошовому еквіваленті, так і в натуральній формі.

6. Одиниця оподаткування – частина об`єкта оподаткування, стосовно якої відбувається встановлення нормативів і ставок обкладення. Залежить від об`єкта і виражається в грошовій або натуральній формі і має, переважно, розрахунковий характер (га, м², грн. …). Зумовлює розмір, кількість податкових ставок.

7. Податкова ставка – розмір податку на одиницю оподаткування. Різновиди: 1) базова – без врахування особливостей суб`єкта або видів його діяльності; 2) відсоткова: а) прогресивна – збільшення % в міру зростання об`єкта оподаткування за шкалою ставок: проста чи складна; б) пропорційна – зростає із зростанням бази оподаткування.

8. Податковий період – строк, протягом якого завершується процес формування податкової бази і остаточно визначається розмір податкового зобов`язання. Відрізняється від звітного періоду – строку складання і надання податковому органу звітності.

9. Податкові пільги - це повне або часткове звільнення платника від податкового зобов’язання (тобто скорочення його розміру) або відстрочка чи розстрочка його виконання з метою стимулювання певних видів діяльності, надання підтримки певним категоріям платників та досягнення інших соціальних цілей. Види груп пільг:

1) вилучення – спрямовані на виключення з оподатковуваного доходу окремих предметів або об`єктів оподаткування;

2) знижки – спрямовані на скорочення податкової бази, пов`язані не з доходами платника, а з його видатками;

3) податкові кредити – спрямовані на зменшення видаткової ставки або податкового окладу Об`єктом виступає обчислена сума податку, а не доходи або видатки платника;

4) особливі пільги – визначені законодавством:

а) відносно традиційні і сталі звільнення від податку незалежно від обставин і на певний період;

б) характеризуються певною короткостроковістю стосовно конкретних об`єктів. Види пільг повинні встановлюватись в залежності не від суб`єкта, а від об`єкта оподаткування.

10. Порядок обчислення – це процедура або спосіб вирахування розміру податку - сукупність технічних прийомів, способів внесення платником чи фіскальним агентом суми податку у відповідний бюджет чи фонд:

1) напрямок чи адреса платежу, тобто відповідний бюджет чи фонд, куди сплачується податок;

2) валюта сплати податку: податки, як правило, сплачуються у національній валюті;

3) механізм платежу: питання про механізм платежу (у готівковій чи безготівковій формі, у касу збирача податку чи на бюджетний рахунок через банк платника тощо) вирішується, як правило, в законі, що визначає загальні умови оподаткування; щодо окремих платежів можуть встановлюватися певні особливості механізму сплати; різновидом механізму платежу є придбання марок акцизного збору;

4) форма внесення платежів, як правило, є грошовою;

5) особливості контролю за сплатою податку — це, як правило, предмет спеціальних законів про податкову службу; специфічні особливості можуть визначатися в законах про окремі податки.

11. Строки сплати податку – встановлюються законодавством, регулюють кожний окремий вид податку, з метою забезпечення рівномірності та регулярності надходження коштів. Є більш ширшим поняттям, ніж податковий чи звітний період.

12. Звітний період – проміжок часу, який розпочинається з першого календарного дня першого місяця такого періоду та закінчується останнім календарним днем останнього місяця такого періоду. Для місячного податкового періоду перший та останній місяці збігаються.

13. Способи та порядок сплати податку – механізм справляння податків, який передбачає обов`язковий порядок їх справляння, який встановлюється законодавством і є частиною податкової системи. Вирізняють три основних способи сплати податку:

1) по декларації - передбачає покладення на платника обов’язку надати у встановлений строк у податковий орган офіційну заяву про свої податкові зобов’язання;

2) у джерела доходу - платник отримує частину доходу вже за вирахуванням суми податку, розрахованої і утриманої бухгалтерією підприємства чи підприємцем, який здійснює виплату;

3) кадастровий - полягає в тому, що оскільки майно обкладається на підставі зовнішніх ознак та передбачуваної дохідності, момент сплати податку ніяк не пов’язаний із моментом отримання доходу. Тому для сплати таких податків встановлюються фіксовані строки їхнього внесення.

14. Метод оподаткування (спосіб обкладення податкової бази) - це порядок зміни ставки податку залежно від зростання розміру податкової бази. Основні методи оподаткування:

1) рівне оподаткування (подушне) - для кожного платника встановлюється рівна сума податку, тобто фактично ставка не застосовується. Це найдавніший і найпростіший метод. Він не враховує майнового стану платника й застосовується досить рідко;

2) пропорційне оподаткування - для кожного платника встановлюється рівна ставка (але не сума) податку. Ставка податку не залежить від величини бази оподаткування і є єдиною. Зі зростанням бази сума податку збільшується пропорційно. Тобто метод враховує майновий стан та платоспроможність платника. Сума податку буде різною для платників із неоднаковим майновим становищем та доходами;

3) прогресивне оподаткування - значення податкової став­ки збільшуються зі зростанням податкової бази. Вибір прогресивного оподаткування обґрунтовується поняттям дискреційного доходу, який визначається як різниця між сукупним доходом і доходом, що затрачається на задоволення першочергових потреб, оскільки саме дискреційний дохід визначає справжню платоспроможність платника;

4) регресивне оподаткування - зі зростанням розміру податкової бази розміри податкової ставки зменшуються, а не збільшуються. Широкого застосування на сьогодні не має.

15. Методи обліку бази оподаткування - має вирішальне значення для правильного визначення моменту виник­нення податкового зобов’язання. Метод обліку, як і податковий період, характеризує податкову базу зі сторони часового виміру, а саме — з точки зору правил віднесення елементів податкової бази до конкретного податкового періоду. Основні методи обліку:

1) касовий - доходом є всі суми, дійсно отримані платником у конкретному періоді, а витратами - реально виплачені суми;

2) накопичувальний - доходом визнаються всі суми, право на отримання яких виникло у платника в даному податковому періоді, незалежно від того, чи отримано їх фактично.