Правові основи державного кредиту.

Державний кредит,як юридична категорія, - це врегульовані правовими нормами відносини з приводу акумуляції тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб з метою покриття дефіциту бюджету, регулювання грошового обігу та інвестування.

Державний кредит - це сукупність економічних відносин між державою в особі її органів влади з одного боку та ЮО і ФО з другого боку. При цьому держава виступає або в ролі позичальника або позикодавця по відношенню до приватних осіб, фінансових і кредитних установ, урядів інших держав. Крім того, держава може виступати в ролі гаранта по кредитам, які видаються місцевим органам влади, державним підприємствам, іноземним позичальникам. При державному кредиті взяті в борг кошти поступають у розпорядження держави, перетворюючись у її додаткові фінансові ресурси. При цьому джерелом погашення державних позик і виплати % по ним виступають державні кошти.

Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності.

До складу державного внутрішнього боргу України входять позичання Уряду України і позичання, здійснені при безумовній гарантії Уряду, для забезпечення фінансування загальнодержавних програм. Борг складається із заборгованості минулих років та заборгованості, що знову виникає по боргових зобов'язаннях Уряду України.

Державний кредит являє собою специфічну ланку державних фінансових ресурсів: він не має ні окремого фонду фінансових ресурсів (кошти, що мобілізуються за його допомогою, проходять, як правило, через бюджет), ні відокремленого органу управління. Разом з тим, він характеризує особливу форму фінансових відносин держави і тому виділяється в окрему ланку. Державний кредит безпосередньо зв’язаний з бюджетним дефіцитом, виступаючи джерелом його покриття. В окремих випадках за його допомогою можуть мобілізуватися кошти у фонди цільового призначення чи під цільові проекти.

Відмінності між банківським і державним кредитом:

1) - позиковий фонд держави кредитує господарюючих суб’єктів; банківський кредит виділяється під будь-яку мету;

2) - банк дає кредити тільки під забезпечення;

3) - при державному кредиті позикодавці ЮО і ФО, а при банківському кредиті позичають ЮО і ФО.

Державний кредит має строк повернення і ціну в формі процента. Державний кредит буває:

1) внутрішнім і

2) зовнішнім.

У сфері міжнародних економічних відносин. держава виступає в ролі як кредитора так і позичальника.

Відомості про стан і розміри державного внутрішнього боргу України щорічно публікуються Міністерством фінансів у загальнодоступному виданні.

Правові засади державного кредиту визначаються у:

Конституції України: п. 14) ст. 85 затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;

Ст. 92 Виключно законами України встановлюються:

1) …; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи;

Ст. 98 – контроль – Рахункова палата України.

БКУ, глава 3 "Запозичення", ст. 2. , ЗУ "Про цінні папери та фондовий ринок" , ЗУ "Про державний внутрішній борг України", ЗУ "Про НБУ" , ЗУ про Державний бюджет України на відповідний рік …, Укази Президента України (від 05.10.95 N 912/95 "Про випуск облігацій державної зовнішньої позики України 1995 року", ….), постанови КМУ, накази Міністерства фінансів України, документи Комісії з цінних паперів та фондового ринку разом з НБУ … інші.

За своєю економічною сутністю державний кредит - це форма вторинного перерозподілу ВВП. Його джерелом є вільні кошти населення, підприємств і установ. Використання державного кредиту є цілком виправданою формою мобілізації коштів у розпорядження держави. Їхня доцільність при покритті дефіциту бюджету зумовлена тим, що це має значно менші негативні наслідки для фінансового становища держави, ніж покриття дефіциту за допомогою грошової емісії.

Форми державного кредиту:

1) державні позики;

2) звернення частини заощаджень населення в державні позики;

3) запозичення коштів загальнодержавного позикового фонду;

4) казначейські позики;

5) гарантовані позики.

Державні позики є кредитними відносинами між державою і ФО і ЮО, коли держава отримує обумовлену суму коштів на визначений строк за встановлену плату. Оформлення державних позик може здійснюватись двома видами цінних Паперів:

1) облігаціями і

2) казначейськими зобов’язаннями (векселями).

Облігація - це цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого %.

Казначейські зобов’язання - це вид цінного паперу на пред’явника ,що розміщується виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчує його грошовий вклад і дає право на одержання фіксованого доходу. Кошти, що поступають від продажу облігацій, спрямовуються на поповнення бюджету та а ін. цілі. Кошти від реалізації казначейських зобов’язань спрямовуються тільки на поновлення державного бюджету, на відміну від облігацій, коли ЮО і ФО безпосередньо купують цінні папери за рахунок власних тимчасово вільних грошових коштів.

Звернення частини заощаджень населення в державні позики опосередковується державним ощадним банком України. Якщо надає кредит держава за рахунок позикових коштів без відома і згоди їх реального власника, що дозволяє виділити ці відносини, як особливу форму державного кредиту. Це здійснюється через купівлю цим банком державних облігацій і державних казначейських зобов’язань, а також оформлення безоблігаційних коштів.

Запозичення коштів загальнодержавного позикового фонду проявляється в тому, що НБУ та інші державні кредитні установи безпосередньо передають частину кредитних ресурсів на покриття бюджетних видатків і дефіциту державного бюджету України.

Казначейські позики відображають відносини надання фінансової допомоги підприємствам і організаціям органами державної влади за рахунок бюджетних коштів на умовах поворотності, платності, терміновості. Вони видаються на пільгових умовах за строками і нормою %.

Гарантовані позики - це умовний державний кредит, коли держава, видаючи гарантії, тим самим бере на себе ризик непогашення або несвоєчасності погашення всієї або частини суми позики та % за неї. За гарантованими позиками держава несе відповідальність лише у випадку неплатоспроможності позичальника. Частіше всього держава гарантує позики місцевих органів влади, державних підприємств, спеціалізованих кредитних установ. Своєрідність державних гарантій в тому ,що збільшення обсягу гарантій, наданих державою, веде до росту умовної державної заборгованості, наслідком чого є нагромадження потенційного або прихованого боргу.

Класифікація державних позик:

1) за правом випуску: державні і місцеві (муніципальні);

2) за формою випуску: готівкові і безготівкові;

3) за власниками, серед яких розповсюджуються позики: розміщені серед ЮО; розміщені серед населення; розміщені серед ЮО і ФО;

4) за методами розміщення: добровільні і примусові;

5) за виплатою доходу: процентні, виграшні, виграшно-процентні, безпрограшні, безпроцентні (цільові);

6) за характером обігу: ринкові і неринкові;

7) за строками погашення: короткострокові, середньострокові, довгострокові;

8) за способом погашення: серійні, ординарні, з достроковим погашенням.