13.2. Ринок грошей та кредитних ресурсів

Основне призначення ринку грошейполягає у забезпе-

ченні оптимальної структури грошової маси та її кругообігу. Об-

сяг цього ринку визначається кількістю грошей в обігу, а його

структура — співвідношенням різних грошових агрегатів. Оскі-

льки грошовий ринок охоплює використання грошей у тому чис-

лі як засобу нагромадження і платежу, то саме в цьому сегменті

він перетинається із фінансовим ринком. Ринок грошей має спра-

ву з короткотерміновими фінансовими активами, що є високолік-

відними та низькоризиковими. Інструментами цього ринку є каз-

начейські векселі і короткострокові комерційні векселі. Придбан-

ня короткотермінових боргових зобов’язань здійснюється тільки

в тимчасове користування.

На валютному ринкупредметом торгівлі є іноземна валюта.

Об’єкт валютного ринку — валютні операції з продажу й обміну

національної та іноземної валют. До суб’єктівринку належать

продавці валюти, її покупці й посередники: банки, валютні біржі,

брокерські фірми, підприємницькі структури, міжнародні валют-

ні, кредитні й фінансові організації. Обов’язковим суб’єктом ва-

лютного ринку є також держава, яка своїм законодавством уста-

новлює правила функціонування валютного ринку. Операції

купівлі-продажу валюти можуть здійснюватися з різною метою.

Суб’єкти підприємницької діяльності купують валюту для прове-

дення міжнародних розрахунків. Комерційні банки здійснюють

валютні операції як за дорученням клієнтів, так і з метою отри-

мання доходів (валютні спекуляції). Центральні банки можуть

здійснювати як комерційні операції з іноземною валютою, так і

валютні інтервенції. Звідси можна визначити такі функції валют-

ного ринку:

— своєчасне здійснення міжнародних розрахунків, страху-

вання валютних ризиків;

— регулювання валютних курсів і диверсифікація валютних

резервів;

— регулювання економічних і соціальних процесів у державі.

Якщо економіка держави працює стабільно, а продукція, ро-

боти і послуги користуються попитом на ринках, то це забезпе-

чує стабільність національної валюти і, відповідно, перерозподіл

фінансових ресурсів на користь даної країни у формі надходжень

у вільноконвертованій валюті. Знецінення національної грошової

одиниці веде до перерозподілу фінансових ресурсів насамперед

всередині держави. Власники іноземної валюти мають можли-

294

вість збільшити вартість наявного власного капіталу на величину

знецінення національної грошової одиниці, а власники націона-

льної валюти намагаються її позбутися, обмінюючи на іноземну

валюту, скуповуючи товари або нерухомість, що посилює інфля-

ційні процеси в державі.

Валютна система кожної держави є складовою світової валю-

тної системи, яка перерозподіляє фінансові ресурси на міжнарод-

ному рівні. Тому валютний ринок також розглядається як важли-

ва складова міжнародних фінансів, що забезпечує обмін валют та

встановлення валютних курсів.

Ринок кредитних ресурсів— це процес залучення коштів у

грошовій формі на умовах повернення, платності й строковості.

Кредитний ринок є одним із найстаріших і найважливіших сег-

ментів фінансового ринку.

Суб’єктамиринку кредитів є кредитори, позичальники і дер-

жава в особі центрального банку, який контролює виконання

чинного законодавства учасниками ринку кредитів і регулює ри-

нок за допомогою економічних методів.

Організаційно-функціональними учасниками ринку кредитних

ресурсів є комерційні банки, брокерські контори, дисконтні ком-

панії та інші фінансово-кредитні інституції. Усі вони виконують

посередницькі функції, залучають вільні фінансові ресурси від

юридичних і фізичних осіб і надають їх у тимчасове користуван-

ня іншим економічним агентам, які потребують додаткових кош-

тів (рис. 13.6). У такий спосіб фінансові посередники забезпечу-

ють міжгалузевий та міжрегіональний перерозподіл грошового

капіталу. Джерелом коштів, що циркулюють на кредитному рин-

ку, є кошти, акумульовані на депозитних рахунках банків, зали-

шки коштів на розрахункових та інших рахунках юридичних

осіб, вільні кошти населення і кошти, акумульовані центральним

банком держави.

Мобілізовані фінансові ресурси використовуються для надан-

ня короткострокових, середньострокових та довгострокових по-

зичок. Короткострокові кредити залучаються, як правило, для

поповнення обігових коштів та усунення тимчасових розривів у

фінансуванні. Вони надаються терміном до одного року і за сво-

єю економічною сутністю є ринком грошей.

Розміщення акумульованих коштів здійснюється на основі

кредитних угод між банками, юридичними та фізичними особа-

ми. Ціною кредиту є відсоток як плата за користування фінансо-

вими ресурсами. Ціна кредиту залежить від строку повернення

позики, а також ураховує ризик. У визначенні рівня відсоткових

295

ставок важливу роль відіграє облікова ставка національного бан-

ку, оскільки за цією ставкою можна отримати кредити націона-

льного банку. Висока облікова ставка — показник наявності ін-

фляційних процесів у державі, великої ризикованості кредитного

ринку. Крім облікової, національний банк затверджує ломбардну

ставку — відсоткову ставку, за якою центральний банк надає

кредити під заставу державних цінних паперів.

Фінансово-кредитні інститути (фінансові посередники)

Емісійні

Спеціальні кредитні

Комерційні

банки (НБУ)

інститути

банки

Спеціалізовані

Спеціалізовані небанківські

банківські установи

установи

Страхові компанії

Зовнішньо-

Інвести-

Іпотечні

торгові

ційні банки

банки

Пенсійні фонди

банки

Інвестиційні компанії

Ощадні

Інші

банки

спеціалізовані

банки

Фінансові фонди

Кредитні спілки

Ломбарди

Рис. 13.6. Класифікація посередників на фінансовому ринку

Отже, кредитний ринок в умовах ринкової економіки є прові-

дною ланкою фінансової системи в цілому. Кредит як форма фі-

нансових відносин відображає перерозподільні відносини з при-

воду використання на поворотній і платній основі тимчасово

вільних фінансових ресурсів. Він поділяється на комерційний і

банківський.

Комерційнийкредит відображає відносини купівлі-продажу

між суб’єктами господарювання з відстрочкою платежу. Він

оформляється борговим зобов’язанням — векселем. Надання

комерційного кредиту не передбачає руху грошових потоків,

296

вони виникають тільки при сплаті заборгованості у встановлені

строки.

Банківський кредит являє собою форму взаємовідносин між

позичальниками і спеціалізованими кредитними установами, су-

купність яких становить кредитну систему. Остання охоплює ба-

нківську систему та сукупність небанківських кредитних установ

(квазібанки — майже банки). Банки виконують широкий спектр

операцій, забезпечуючи рух грошових потоків і функціонування

грошового ринку та ринку грошей. Квазібанки поділяються на

дві групи. Першу становлять фінансові інституції банківського

профілю з обмеженим колом банківських операцій (лізингові й

факторингові компанії, кредитні спілки і товариства, ломбарди,

товариства взаємного кредитування, розрахункові (клірингові)

центри). До другої групи належать фінансові інституції небанків-

ського спрямування, які, маючи певні фінансові ресурси, здійс-

нюють кредитні операції (страхові компанії, інвестиційні компа-

нії і фонди, пенсійні фонди, фінансові компанії). Вони здійсню-

ють кредитування обмеженої кількості юридичних і фізичних

осіб відповідно до законодавства та своїх статутів.