11.1. Економічна сутність

І РОЛЬ ДЕРЖАВНОГО КРЕДИТУ

Державний кредитявляє собою специфічну ланку

державних фінансів. Він не має ні окремого фінансового фонду

(кошти, що мобілізуються за його допомогою, проходять, як пра-

вило, через бюджет), ні окремого органу управління. Разом з тим

він характеризує особливу форму фінансових відносин держави і

тому виділяється в окрему ланку.

Державний кредит за своєю економічною сутністю— це

сукупність економічних відносин між державою в особі органів

влади й управління, з одного боку, і фізичними та юридичними

особами — з іншого, за яких держава є позичальником, кредито-

ром і гарантом.

237

Основна класична форма державно-кредитних відносин, коли

держава виступає позичальникомкоштів. При цьому за допомо-

гою державного кредиту залучаються вільні фінансові ресурси

юридичних і фізичних осіб, які використовуються для задово-

лення державних потреб.

Будучи кредитором, держава за рахунок коштів бюджету на-

дає на платній основі за умови обов’язкового повернення креди-

ти юридичним і фізичним особам. Обсяг таких операцій значно

менший, ніж при попередній формі.

У тих випадках, коли держава бере на себе відповідальність за

погашення позик або виконання інших зобов’язань, взятих на се-

бе фізичними чи юридичними особами, вона є гарантом (умов-

ний державний кредит). Оскільки державні гарантії, як правило,

розповсюджуються на недостатньо надійних позичальників, то

вони призводять до зростання витрат із централізованих грошо-

вих фондів. У сфері міжнародних економічних відносин держава

може виступати як у ролі позичальника, так і кредитора.

Як економічна категорія державний кредит поєднує в собі фі-

нансовітакредитні відносини. Як ланка фінансової системи він

обслуговує формування і використання централізованих грошо-

вих фондів держави. Державний кредит є зворотним, терміно-

вим і платним. Разом з тим, між державним та банківським кре-

дитом, як класичною формою кредитних відносин, існують

суттєві відмінності.

Банківський позиковий фондвикористовується для кредиту-

вання підприємств з метою забезпечення безперебійності проце-

су розширеного відтворення і підвищення його ефективності.

Кредити можуть одержувати й приватні особи. Відміною рисою

банківського кредитування суб’єктів господарювання є продук-

тивне використання позичкового фонду(або з метою розвит-

ку соціальної інфраструктури виробничих колективів). Викорис-

тання кредитних ресурсів як капіталу створює умови для

погашення кредиту і виплати відсотків за рахунок збільшення ва-

ртості додаткового продукту.

Коли ж йдеться про державний кредит, то отримані через

державну позику кошти надходять у розпорядження органів дер-

жавної влади, перетворюючись на їх додаткові фінансові ресур-

си. Вони використовуються як правило, на покриття бюджет-

ного дефіциту. Джерелом погашення державних позик і виплати

процентів за ними виступають кошти бюджету.

Державний кредит— це відносини вторинного розподілу

вартості валового внутрішнього продукту. До сфери державно-

238

кредитних відносин надходить частина прибутків і грошових фо-

ндів, сформованих на стадії первинного розподілу. Звичайно ни-

ми є тимчасово вільні кошти населення і підприємств, проте за

певних умов населення та трудові колективи можуть свідомо йти

на обмеження споживання. У цих випадках джерелом державно-

го кредиту стають засоби, призначені для поточного споживання

чи фінансування необхідних виробничих або соціальних витрат

підприємств. В умовах тоталітарної системи управління подібне

обмеження поточних потреб може відбуватися і з примусу дер-

жави.

Формування додаткових фінансових ресурсів держави за ра-

хунок мобілізації тимчасово вільних коштів населення, підпри-

ємств і організацій — це одна сторона державно-кредитних від-

носин. Іншою їх стороною виступають фінансові зв’язки,

обумовлені зворотністю і платністю засобів додатково мобілізо-

ваних державою. Виплата прибутків кредиторам забезпечується

переважно за рахунок бюджетних надходжень. При цьому коло

платників податків не збігається з колом власників державних

цінних паперів. Навіть якщо припустити неможливе, що контин-

гент платників податків збігається з контингентом власників цін-

них паперів, то й у цьому випадку будуть спостерігатися струк-

турні розбіжності: розмір податків, які вносить до бюджету

кожний власник цінних паперів, не збігається з величиною одер-

жуваних ним прибутків від державно-кредитних операцій. Це

означає, що й інша сторона державно-кредитних відносин має

перерозподільний характер. Об’єктивна необхідність викорис-

тання державного кредитуна задоволення потреб суспільства

обумовлена постійною суперечністю між величиною цих потреб і

можливостями держави щодо їх задоволення за рахунок бюджет-

них фондів. Регулювання економіки, соціальна політика держави,

виконання нею своїх функцій щодо оборони країни й управління

потребують постійного збільшення бюджетних витрат. Чималих

коштів потребує і міжнародна діяльність держави. Проте доходи

державного бюджету завжди обмежені. Тому при наявності віль-

них грошових ресурсів у населення, підприємств і організацій

органи влади вдаються до державного кредиту. Як правило, дер-

жавні запозичення здійснюються тоді, коли вичерпано інші дже-

рела формування доходів держави або коли доцільно обмежити

рівень оподаткування.

Доцільність використання державного кредитудля форму-

вання додаткових фінансових ресурсів держави і покриття бю-

джетного дефіциту визначається значно меншими негативними

239

наслідками для державних фінансів і грошового обігу країни по-

рівняно з валютними прийомами (наприклад, емісії грошей) ба-

лансування доходів і витрат уряду. Це досягається на основі пе-

реміщення попиту від фізичних і юридичних осіб до урядових

структур без збільшення сукупного попиту і кількості грошей в

обігу.

Призначення державного кредитувиявляється насамперед у

тому, що він є засобом мобілізації державою додаткових фінан-

сових ресурсів. У випадку дефіцитності державного бюджету до-

датково мобілізовані фінансові ресурси використовуються на по-

криття різниці між бюджетними видатками і доходами. У разі

позитивного бюджетного сальдо мобілізовані за допомогою дер-

жавного кредиту кошти використовуються безпосередньо для фі-

нансування економічних і соціальних програм. Це означає, що

державний кредит, будучи засобом збільшення фінансових мож-

ливостей держави, може стати важливим чинником прискорення

соціально-економічного розвитку держави.

Державний кредит є також джерелом збільшення прибутків

власників цінних паперів, що досягається через виплату відсотків і

виграшів за державними позиками.

Державний кредит як фінансова категорія виконує три функ-

ції: розподільну, регулювальну і контрольну.

Через розподільнуфункцію державного кредиту забезпечується

формування централізованих грошових фондів держави або їх ви-

користання на принципах строковості, платності і повернення. Як

позичальник держава мобілізує додаткові кошти для фінансування

своїх витрат. У промислово розвинутих країнах державні позики є

основним джерелом фінансування бюджетного дефіциту і посіда-

ють друге місце (після податків) у формуванні доходів бюджету.

Сутність регулювальноїфункції державного кредиту виявля-

ється в тому, що вступаючи в кредитні відносини держава впли-

ває на стан грошового обігу, рівень відсоткових ставок на ринку

грошей і капіталів, на виробництво і зайнятість.

Держава регулює грошовий обіг, розміщуючи облігації дер-

жавної позики серед різних груп інвесторів. Мобілізуючи кошти

фізичних осіб, держава зменшує їхній платоспроможний попит.

Тоді, якщо за рахунок кредиту профінансовані виробничі витра-

ти, наприклад інвестиції, відбудеться абсолютне скорочення го-

тівкової грошової маси в обігу. У випадку фінансування витрат

на виплату заробітної плати, наприклад учителям, лікарям, кіль-

кість готівкової грошової маси в обігу залишиться незмінною,

хоча можлива зміна структури платоспроможного попиту.

240

Виступаючи на фінансовому ринку як позичальник, держава

збільшує попит на позичкові ресурси і тим самим сприяє зрос-

танню ціни на кредит. Чим вищий попит на вільні кошти з боку

держави, тим вищим буде, за інших рівних умов, рівень позичко-

вого процента, тим дорожчим буде для підприємців банківський

кредит. Дорожнеча позичкових коштів змушує бізнесменів ско-

рочувати інвестиції у сферу виробництва, водночас вона стиму-

лює нагромадження у вигляді придбання державних цінних па-

перів.

Як кредитор і гарант держава може позитивно впливати на

виробництво і зайнятість. У промислово розвинутих країнах по-

ширена система підтримки малого бізнесу, експорту продукції

або виробництва в окремих галузях, де має місце спад, через га-

рантування державою погашення кредитів, наданих банками від-

повідно до державних програм. Підтримка малого бізнесу перед-

бачає, що держава бере на себе погашення заборгованості банкам

за кредитами, наданими малим підприємствам у випадку їх банк-

рутства. У більшості промислово розвинутих країн функціону-

ють державні або напівдержавні страхові компанії, які за низьки-

ми ставками страхують ризик неплатежу експортерам національ-

них товарів.

Цим заохочується освоєння нових ринків збуту національ-

ної продукції. Велике значення у стимулюванні розвитку ви-

робництва і зайнятості мають кредити, що надаються держа-

вою за рахунок бюджетів або позабюджетних фондів. За

їхньою допомогою забезпечується прискорений розвиток від-

повідних регіонів або необхідних напрямів економіки на тій

чи іншій території.

Контрольнафункція державного кредитуорганічно пере-

плітається з контрольною функцією фінансів. Однак вона має

свої специфічні особливості, породжені особливостями даної ка-

тегорії:

1) ця функція тісно пов’язана з діяльністю держави і станом

централізованого фонду грошових коштів;

2) охоплює рух вартості в двосторонньому порядку, оскільки

державний кредит передбачає повернення отриманих коштів;

3) здійснюється не тільки фінансовими структурами, а й кре-

дитними установами.

Контроль поширюється як на залучення позикових коштів,

так і на їх погашення. В основному контролюється цільове вико-

ристання коштів, строки їх повернення і своєчасність сплати від-

сотків.

241