19. Яка політика держави може бути пов’язана з наданням

кредитів національним імпортерам та експортерам; з надан-

ням кредитів іноземним позичальникам; з одержанням кре-

дитів від інших держав, міжнародних організацій та зарубі-

жних комерційних банків; з наданням гарантій за отрима-

ними кредитами:

а) фінансова;

б) міжнародна;

в) кредитна;

г) валютна?

377

СЛОВНИК ЕКОНОМІЧНИХ ТЕРМІНІВ

Аваль— вексельне гарантування, за яким аваліст (особа, що його

здійснює) бере на себе відповідальність перед кредитором за

виконання зобов’язань векселедавцем щодо оплати цього век-

селя.

Авізо— доручення на зарахування або списання коштів за рахунками в

банку. Розрізняють авізо кредитові (гроші зараховуються) і дебі-

тові (гроші списуються).

Автоматична, або пасивна, фіскальна політика— така, що здійсню-

ється за допомогою «вбудованих стабілізаторів» (податків та

державних витрат, трансфертів). Необхідні зміни в рівні держав-

них видатків і податків вводяться автоматично. Це автоматична,

або вбудована, стабільність.

Акредитив— доручення банку про виплату певної суми коштів фізич-

ній або юридичній особі при виконанні зазначених в акредитив-

ному листі умов.

Акциз— вид непрямого податку на товари й послуги, включеного в ці-

ну і сплачуваного за рахунок покупців. Розрізняють індивідуальні

акцизи (за окремими видами і групами товарів) і універсальні (на-

приклад, податок на додану вартість). Акції підприємства— ак-

ції, що розповсюджуються серед інших підприємств та організа-

цій, кооперативів, банків, добровільних товариств.

Акціонерне товариство— товариство, що є юридичною особою, капі-

тал якого складається із внесків пайовиків — акціонерів і заснов-

ників. Форма організації виробництва на основі залучення грошо-

вих засобів шляхом продажу акцій. Існують закриті й відкриті

акціонерні товариства.

Акціонерне товариство відкритого типу— капітал товариства фор-

мується за рахунок відкритого продажу акцій.

Акціонерне товариство закритого типу— акції розповсюджуються

лише серед його засновників і не можуть бути продані стороннім

особам без згоди інших акціонерів.

378

Акціонерний капітал— основний капітал акціонерного товариства,

розмір якого визначається його статутом. Формується за рахунок

запозичених коштів та емісії (випуску) акцій.

Акція— цінний папір, що випускається акціонерним товариством і дає

право його власникові, члену акціонерного товариства, брати

участь у його управлінні й одержувати частку прибутку у вигляді

дивіденду. Грошова сума, зазначена на акції, — номінальна вар-

тість акції; ціна, за якою акція продається, — курс акцій. Розріз-

няють акції прості, привілейовані, іменні, на пред’явника, трудо-

вого колективу підприємств та ін.

Акція іменна— акція, на якій вказується її власник. Розповсюджується

за допомогою відкритої підписки. Може бути простою та приві-

лейованою.

Акція на пред’явника— акція, що засвідчує ім’я свого власника. Може

бути простою або привілейованою.

Акція привілейована— акція, дивіденди якої фіксуються у вигляді

твердого відсотка. Виплата дивідендів здійснюється в розмірі, за-

значеному в акції, незалежно від обсягу одержаного товариством

прибутку. Якщо прибуток відповідного року недостатній, виплата

дивідендів здійснюється з резервного фонду. Ця акція не дає пра-

ва голосу, її власник не має права брати участь в управлінні акці-

онерним товариством.

Акція проста— акція з нефіксованим дивідендом, розмір якого визна-

чається на загальних зборах акціонерів після сплати фіксованого

відсотка власникам привілейованих акцій.

Акція трудового колективу підприємства— акція, власником якої

можуть бути робітники певного підприємства.

Амортизаційний фонд— грошові ресурси, що формуються за рахунок

амортизаційних відрахувань і призначені для відтворення основ-

них фондів. Величину амортизаційного фонду обчислюють мно-

женням балансової вартості основних фондів на норму амортиза-

ції.

Амортизація— поступове перенесення вартості основних фондів на

продукцію або послуги, що виробляються з їхньою допомогою;

цільове накопичення коштів та їхнє подальше використання для

відновлення зношених основних фондів.

Анулювання ( скасування) державного боргу— повна відмова держави

від зобов’язань за випущеними позиками (внутрішніми, зовніш-

німи або за всім державним боргом).

Аудит— незалежний фінансовий контроль, що здійснюється на коме-

рційній основі аудиторами та аудиторськими фірмами. Це переві-

рка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних доку-

ментів та іншої інформації про фінансово-господарську діяльність

суб’єктів господарювання з метою визначення достовірності їх-

ньої звітності, обліку, повноти і відповідності їхньому чинному

законодавству.

379

Баланс— основний комплексний документ бухгалтерського обліку, що

характеризує в грошовій формі склад і вартість основного й обо-

ротного капіталу підприємства (актив) та джерело їх покриття

(пасив).

Банк— кредитно-фінансова установа, яка здійснює фінансове посере-

дництво, залучаючи і нагромаджуючи вільні грошові кошти під-

приємств, організацій, установ.

Банківський кредит— основна форма кредиту, за якої банк надає клі-

єнтові у тимчасове користування частину власного або залучено-

го капіталу на умовах повернення зі сплатою банківського відсот-

ка.

Банкрутство— поняття, що означає розорення, відмову підприємства

платити за своїми борговими зобов’язаннями через відсутність

коштів. Як правило, призводить до закриття або примусової лікві-

дації підприємства, розпродажу майна для погашення усіх боргів.

Бартер— обмін товарами на безгрошовій основі. Бартерна угода —

безгрошовий, але оцінений і збалансований обмін товарами, офо-

рмлений угодою.

Безготівковий обіг— рух вартості без участі грошей готівкою. Здійс-

нюється за допомогою перерахунків у кредитних установах або

зарахуванням взаємних вимог.

Безробіття— соціальне явище, за якого певна кількість працездатних

людей не може знайти собі роботу.

Бізнес-план— програма діяльності підприємства, план конкретних за-

ходів для досягнення конкретної мети його діяльності, спрямова-

ної на отримання максимального прибутку шляхом виконання

підприємницького проекту. Розробляється на основі маркетинго-

вих досліджень.

Біржа— організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому

здійснюють торгівлю цінними паперами, нерухомістю і гуртову

торгівлю товарами. Відповідно до Цього розрізняють фондову і

товарну біржу.

Біржовий ринок— частина ринку цінних паперів, де здійснюються

угоди, які укладаються на фондовій біржі. Охоплює насамперед

вторинний ринок, хоча в окремих випадках і первинне розміщен-

ня цінних паперів може здійснюватись через фондову біржу.

Боргові фінансові інструменти— інструменти, що характеризують

кредитні відносини між їх покупцем і продавцем, зобов’язують

боржника погасити в передбачені терміни їхню номінальну вар-

тість і сплатити додаткову винагороду у формі процента (якщо він

не входить до складу номінальної вартості боргового фінансового

інструменту, що погашається). Прикладом боргових фінансових

інструментів є облігації, векселі, чеки тощо.

380

Бреттон-Вудська валютна система— система з новими (після сис-

теми золотого стандарту) умовами функціонування світового гос-

подарства та міжнародних економічних відносин.

Бюджет— короткостроковий план, у якому відображені джерела по-

криття витрат та напрями використання ресурсів. Як економічна

категорія — сукупність економічних відносин з формування, роз-

поділу та використання централізованого фонду грошових коштів

держави.

Бюджетна класифікація— єдина міжнародна система функціональ-

ного групування доходів і видатків бюджету за однорідними

ознаками; забезпечує можливість порівнювати дані різних бю-

джетів, дає змогу визначитись щодо характеру регулюючих дій

держави стосовно надходження дохідних джерел і напрямів вико-

ристання одержаних коштів.

Бюджетна політика— комплекс юридичних, економічних, організа-

ційних заходів під час складання бюджетів, регулювання бюдже-

тного процесу, управління бюджетним дефіцитом, організації бю-

джетного контролю. Виявляється у формах і методах мобілізації

бюджетних коштів та їх витрачання на різні потреби держави.

Бюджетна система— сукупність усіх бюджетів, які формуються і

діють на території певної країни згідно з її бюджетним устроєм.

Бюджетна система України— сукупність усіх бюджетів, побудована

з урахуванням економічних відносин, державного та адміністра-

тивно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.

Бюджетне планування— послідовність заходів і дій зі складання,

розгляду і затвердження проекту бюджету, яка визначається Бю-

джетним кодексом України.

Бюджетне регулювання— перерозподіл фінансових ресурсів між бю-

джетами різних рівнів, спрямований на збалансування бюджетів,

які входять до складу бюджетної системи.

Бюджетне фінансування— надання юридичним особам із держав-

ного бюджету фінансових ресурсів у вигляді безповоротних

безплатних коштів та інвестицій на розвиток економіки, соціа-

льно-культурні заходи, оборону та інші громадські потреби.

Має чіткий цільовий характер, перебуває під фінансовим конт-

ролем держави.

Бюджетний дефіцит— перевищення видатків над доходами бюд-

жету.

Бюджетний процес— регламентований законом порядок складання,

розгляду та затвердження бюджетів, їх виконання і контролю за їх

виконанням, затвердження звітів про виконання бюджетів, що

входять до бюджетної системи України.

Бюджетний профіцит— перевищення доходів над видатками бю-

джету.

Бюджетний устрій— організація і принципи побудови бюджетної

системи, її структура і взаємозв’язок між бюджетами, які він

381

об’єднує, у процесі забезпечення виконання єдиної загальнодер-

жавної фінансово-бюджетної політики.

Бюджетні кредити— надання коштів з бюджету суб’єктам підпри-

ємницької діяльності на поворотній основі, що взагалі не властиве

бюджетним відносинам. На відміну від банківських кредитів ви-

даються на більш пільгових умовах та за нижчими процентними

ставками.

Валовий дохід— загальна сума доходу від усіх видів діяльності,

отримана протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній

або нематеріальній формах як на території України, так і за її

межами.

Валовий прибуток— частина валового доходу підприємства, що за-

лишається в нього після вирахування всіх обов’язкових витрат.

Валові витрати— витрати, здійснені платником податку на прибуток

протягом звітного податкового періоду, які виключаються із суми

скоригованого валового доходу для обчислення суми оподаткова-

ного прибутку.

Валютна політика— сукупність економічних, юридичних та органі-

заційних форм і методів у галузі валютних відносин, що здійс-

нюються державою та міжнародними валютно-фінансовими орга-

нізаціями. Регулювання курсу національної валюти здійснюється

за допомогою валютних інтервенцій центрального банку, які

впливають на попит і пропозицію національної валюти та інозем-

них валютних цінностей у країні.

Валютний курс— установлений Національним банком України курс

грошової одиниці України до грошової одиниці іншої країни.

Валютний ринок— ринок, що обслуговує внутрішній та міжнародний

платіжний оборот за допомогою обміну однієї валюти на іншу у

формі купівлі-продажу. Складова грошового ринку, де «зустріча-

ються» попит і пропозиція на валюту.

Вбудовані стабілізатори— будь-які заходи, що зумовлюють тенден-

цію до збільшення дефіциту державного бюджету в період еконо-

мічного спаду або скорочення дефіциту бюджету в період еконо-

мічного зростання та інфляції без спеціальних активних заходів з

боку уряду та законодавчої влади.

Вексель— вид цінного папера, письмове боргове зобов’язання визна-

ченої форми, яке наділяє його власника (векселеутримувача) без-

умовним правом вимагати з боржника (векселедавця) сплатити в

певний термін зазначену суму грошей. Вирізняють простий і пе-

реказний (трата) векселі. Простий вексель виписує боржник, а пе-

реказний застосовується при кредитуванні зовнішньої торгівлі

кредитором.

382

Венчурна фірма— комерційна науково-технічна організація (фірма),

що спеціалізується на створенні та впровадженні у виробництво

нових видів продукції, нової техніки і технології, використовуючи

венчурний капітал.

Венчурнефінансування— забезпечення фінансовими ресурсами ін-

новаційної діяльності, фінансування науково-технічних дослі-

джень. Фінансування, пов’язане з підвищеним ризиком, оскіль-

ки кредит надається не під проценти, а під певну частку

приросту капіталу чи під частку акціонерного капіталу майбу-

тнього підприємства.

Витрати— зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів

або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власно-

го капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його ви-

лучення або розподілення власниками).

Витрати бюджету— кошти, передбачені в бюджеті на відповідний

період. Вони включають витрати на фінансування економіки, со-

ціально-культурних заходів (освіти, охорони здоров’я, соціально-

го забезпечення), оборони країни, витрати з обслуговування дер-

жавного внутрішнього боргу, витрати для надання фінансової

допомоги регіонам тощо.

Видатки бюджету— кошти, які спрямовуються на здійснення про-

грам, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів

на погашення основної суми боргу та повернення надмірно спла-

чених до бюджету сум.

Видатки місцевих бюджетів— економічні відносини, які виникають

у зв’язку з фінансуванням власних і делегованих повноважень мі-

сцевих органів влади.

Видатки розвитку— витрати бюджетів на фінансування інвестицій-

ної та інноваційної діяльності, зокрема фінансування капітальних

вкладень виробничого і невиробничого призначення; фінансуван-

ня структурної перебудови народного господарства; субвенції та

інші видатки, пов’язані з розширеним відтворенням.

Використання прибутку— спрямування прибутку підприємства на

сплату податків, створення резервного фонду, виплату дивідендів,

поповнення статутного фонду, фінансування витрат у процесі фі-

нансово-господарської діяльності.

Виручка від реалізації— сума коштів, які надійшли на банківський ра-

хунок або у касу підприємства від продажу товарів та надання по-

слуг.

Відрахування, внески— обов’язкові збори з юридичних та фізичних

осіб, яким притаманні ознаки цільового призначення.

Відсотки ( проценти)— доходи, отримані від операцій з борговими

вимогами і зобов’язаннями, зокрема векселями, облігаціями, бо-

нами та іншими платіжними документами, включно з операціями

з державними скарбничими зобов’язаннями, а також будь-якими

доходами, отриманими платником податку від надання коштів та

383

матеріальних цінностей у кредит та нарахування у вигляді премій

чи виграшів або відсотків від суми заборгованості.

Відстрочка погашення позики (або усіх раніше випущених позик) —

перенесення строків виплати заборгованості.

Власний капітал— частина в активах підприємства, що залишається

після вирахування його зобов’язань.

Власні доходи— доходи, що мобілізуються місцевою владою само-

стійно на основі власних рішень і за рахунок джерел, визначених

місцевим органом влади, до власних доходів належать місцеві по-

датки і збори, доходи від майна, що належить місцевій владі, та

від господарської діяльності комунальних підприємств, комуна-

льні платежі, а також доходи за рахунок комунальних кредитів та

позик.

Внутрішній державний борг— заборгованість держави всім утриму-

вачам облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) та інших

державних цінних паперів, тобто громадянам та підприємствам

своєї країни, які є кредиторами держави.

Внутрішньогосподарський фінансовий контроль— контроль, здійс-

нюваний на підприємствах бухгалтеріями та фінансовими відді-

лами.

Вторинний ринок— частина ринку цінних паперів, де здійснюються

операції перепродажу раніше випущених цінних паперів.

Вторинні фінансові інструменти, або деривативи, (фінансові ін-

струменти другого порядку) — ті, що характеризують виключно

цінні папери, які підтверджують право або зобов’язання їхнього

власника купити чи продати первинні цінні папери, які оберта-

ються, валюту, товари або нематеріальні активи на попередньо

визначених умовах у майбутньому періоді. Використовуються для

проведення спекулятивних фінансових операцій та страхування

цінового ризику («хеджування»). Деривативи поділяють на фон-

дові, валютні, страхові, товарні тощо. Основними видами дерива-

тивів є опціони, свопи, ф’ючерсні та форвардні контракти.

Гарантійне зобов’язання— форма забезпечення банківського креди-

ту. Зобов’язання видається гарантом кредиторові для забезпечен-

ня своєчасної сплати кредиту.

Головне завдання фінансової політики— забезпечення відповідними

ресурсами реалізації тієї чи іншої державної програми соціально-

економічного розвитку.

Головні ознаки системи золотого стандарту— функціонування зо-

лота як грошей; фіксація золотого вмісту національних валют,

безпосередня конвертованість їх у золото; наявність на цій основі

фіксованих валютних курсів.

384

Господарська діяльність— діяльність суб’єктів господарювання у

сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та

реалізацію продукції, виконання робіт чи на дання послуг вартіс-

ного характеру, що мають цінову визначеність.

Громадський фінансовий контроль— контроль, здійснюваний пред-

ставниками громадських організацій на засадах добровільності та

безоплатності.

Гроші— особливий товар, що стихійно виокремився з товарного світу

й виконує роль загального еквівалента (початково — золото й

срібло) під час обміну товарів. Обслуговуючи всі сфери економі-

чної діяльності, гроші виконують такі функції: міри вартості, за-

собу обігу, засобів нагромадження і збереження, платежу, світо-

вих грошей.

Грошова система— форма організації грошовою обігу й емісії націо-

нальних грошових знаків, що запроваджується державою. Держа-

ва визначає грошову одиницю, масштаб цін, види грошових зна-

ків в обігу і порядок їхньої емісії, характер забезпечення грошей,

форми безготівкового платіжного обігу, курси національної валю-

ти щодо іноземних валют.

Грошовий обіг— рух грошей при виконанні ними своїх функцій за до-

помогою обігу готівки та безготівкових розрахунків.

Грошовий ринок— частина, структурний елемент національного

ринку країни, де здійснюється купівля (продаж) грошей че-

рез купівлю-продаж боргових зобов’язань, інших цінних па-

перів.

Грошові кошти— гроші підприємства, які перебувають на його раху-

нках у банках, у касі підприємства й підзвітних осіб.

Грошові фонди— частина грошових коштів, які мають цільове спря-

мування.

Грошово-кредитна ( монетарна) політика— комплекс дій та заходів

держави у сфері грошового ринку, а також сукупність економіч-

них методів, спрямованих на управління рухом кредитного капі-

талу. Дії грошово-кредитної політики спрямовані на регулювання

грошового обороту, здійснюються державою через центральний

банк. Вони охоплюють ринок грошей, ринок капіталів, ринок цін-

них паперів. НБУ здійснює грошово-кредитну політику з метою

впливу на грошову масу в обігу, обсяги кредитування, темпи ін-

фляції, стан платіжного балансу.

Гудвіл— комплекс заходів, спрямованих на збільшення прибутку

підприємства без відповідного збільшення активних операцій,

включаючи використання кращих управлінських рішень, до-

мінуюче становище на ринку продукції (робіт, послуг), но-

вих технологій тощо. Вартість гудвілу визначається різни-

цею між ціною придбання і звичайною ціною відповідних

активів.

385

Дебітори— юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій

заборгували підприємству певну суму грошових коштів, їх екві-

валентів або інших активів.

Дебіторська заборгованість— сума заборгованості підприємству (ор-

ганізації) з боку юридичних і фізичних осіб, що виникла тимчасо-

во внаслідок відволікання коштів з обігу підприємства у зв’язку з

поставкою товарів, виконання робіт або надання послуг.

Девальвація— зниження офіційного курсу національної валюти щодо

валют інших країн.

Девізи— платіжні засоби в іноземній валюті, призначені для міжнаро-

дних розрахунків.

Депозити— це кошти або цінні папери, надані для зберігання в банках

за домовленістю.

Депозитний сертифікат— письмове свідоцтво кредитної установи

про депонування коштів, яке підтверджує право юридичної особи

на одержання після закінчення зазначеного терміну суми депози-

ту і процентів за ним. Депозитні сертифікати бувають строкові

(під певний договірний процент на певний термін) або до запи-

тання, іменні та на пред’явника.

Державний борг— сума заборгованості держави перед кредиторами.

Державна власність— привласнення державою (як суб’єктом власно-

сті) засобів виробництва, робочої сили, частки національного до-

ходу та інших об’єктів власності у різних сферах суспільного від-

творення.

Державне споживання— видатки на утримання державного апарату:

управлінського, правоохоронного, судового, армії. Формування

доходів бюджету в цій частині є платою з боку суспільства дер-

жаві за послуги, що надаються нею у сфері управління країною та

забезпечення її обороноздатності й правопорядку. Державне спо-

живання поділяється на військове та цивільне. Цивільне спожи-

вання пов’язане з потребами поточного утримання адміністратив-

них будівель, шкіл, лікарень, наукових установ, тобто соціальної

інфраструктури.

Державне фінансування— метод безповоротного надання фінансових

ресурсів суб’єктам господарювання за рахунок коштів бюджетних

і позабюджетних фондів. За допомогою державного фінансування

здійснюється цілеспрямований перерозподіл фінансових ресурсів

між суб’єктами господарювання.

Державний бюджет— основний загальнодержавний фонд централі-

зованих коштів. За допомогою бюджету держава концентрує пев-

ну частку валового внутрішнього продукту і централізовано роз-

поділяє її на розвиток економіки, для потреб соціального захисту

населення, утримання органів державної влади й управління, обо-

386

рони країни. Державний бюджет на кожний фінансовий рік роз-

глядається Верховною Радою України і затверджується як закон.

Державний кредит— грошові відносини, що виникають між держа-

вою і юридичними та фізичними особами у зв’язку з мобілізацією

тимчасово вільних коштів у розпорядження органів державної

влади та їхнім використанням на фінансування державних витрат.

Основними формами державного кредиту є позички і казначейсь-

кі зобов’язання.

Державні видатки— сума коштів, що витрачається державою в про-

цесі здійснення її фінансової діяльності. Відповідно до рівня роз-

міщення їх поділяють на централізовані (з бюджету та фондів ці-

льового призначення) і децентралізовані. За роллю в суспільному

виробництві розрізняють поточні видатки і видатки розвитку.

Державні доходи— сума коштів, що мобілізується державою на забез-

печення своєї діяльності. За рівнем розміщення поділяються на

централізовані та децентралізовані. Централізовані концентру-

ються в державному та місцевих бюджетах, позабюджетних фон-

дах цільового призначення. Децентралізовані розміщуються на

державних та муніципальних підприємствах. Частина їх централі-

зується в бюджеті та фондах цільового призначення. За методами

мобілізації державні доходи поділяють на податкові, неподаткові

(надходження від державного майна й угідь та ін.), позикові. Ос-

новне призначення системи державних доходів — створення на-

дійної фінансової бази для забезпечення фінансової діяльності

держави.

Державні запозичення— основна форма державного кредиту, за якої

держава виступає як позичальник. Державні запозичення характе-

ризуються тим, що тимчасово вільні грошові кошти населення і

суб’єктів господарювання залучаються до фінансування загально-

державних потреб шляхом випуску і реалізації державних цінних

паперів.

Державні інвестиції— інвестиції, що здійснюються державою у різ-

них формах, основною з яких є фінансування капітальних вкла-

день. Виділення коштів може мати форму проектного фінансу-

вання конкретного інвестиційного проекту. Бюджетні інвестиції

можуть спрямовуватися також на придбання частки акцій акціо-

нерних товариств.

Державні позабюджетні цільові фонди— фонди, що мають строго

цільове призначення. Використовуються для розширення соціа-

льних послуг населенню, розвитку галузей інфраструктури, на-

дання суспільної допомоги непрацездатним і малозабезпеченим

громадянам. В Україні нині діють такі позабюджетні державні ці-

льові фонди: Державний пенсійний фонд; Державний фонд соціа-

льного страхування з тимчасової втрати працездатності; Держав-

ний фонд соціального страхування на випадок безробіття;

Державний фонд соціального страхування від нещасних випадків.

387

Державні трансферти— цільове, безповоротне та безоплатне (неек-

вівалентне) виділення коштів з бюджету конкретним суб’єктам у

вигляді державних субсидій, субвенцій і дотацій.

Державні фінанси— сукупність процесів розподілу та перерозподілу

вартості ВВП, що виникають під час формування і використання

централізованих фондів грошових коштів, призначених для фі-

нансового забезпечення виконання державою покладених на неї

функцій. Ланками державних фінансів є: бюджет держави (зведе-

ний бюджет); позабюджетні фонди цільового призначення; дер-

жавний кредит; фінанси державного сектору (державних та муні-

ципальних підприємств). За рівнями поділяють на загально-

державні та місцеві.

Дефіцит місцевого бюджету— величина перевищення видатків міс-

цевого бюджету над його постійними доходами.

Дефлятор ВВП— один з індексів зростання цін, який використовуєть-

ся як показник реального ВВП, тобто в незмінних цінах.

Дефолт— визнання державою своєї неплатоспроможності.

Децентралізовані фінанси— фінанси підприємств та фінанси насе-

лення. До децентралізованих фінансів належать фінанси під-

приємств та установ недержавної форми власності. Фінанси

підприємств та установ є базовою ланкою всієї фінансової сис-

теми, оскільки саме тут утворюється значна частина ВВП та

національного доходу, яка є об’єктом розподілу через фінансо-

ві відносини.

Диверсифікація— наявність в інвестиційному портфелі різних видів

цінних паперів з різним ступенем ризику — прибутковістю і лік-

відністю. Мета диверсифікації — утримати ризик портфеля інвес-

тицій у межах інвестиційної політики, яку провадить банк.

Дивіденди— доходи, отримані суб’єктами господарювання за корпора-

тивним правом у вигляді частки прибутку юридичної особи;

включаючи доходи, нараховані у вигляді процентів на акції або на

внески до статутних фондів.

Дисконт— 1) різниця між сумою, зазначеною на векселі, і тією, що

виплачується векселетримачеві; 2) процент, який беруть банки

при обліку або купівлі векселів.

Дискреційна, або активна, фіскальна політика— свідоме маніпулю-

вання податками та державними видатками з боку органів зако-

нодавчої та виконавчої влади з метою зміни реального обсягу на-

ціонального виробництва та зайнятості, контролю над інфляцією,

прискорення темпів економічного зростання. Є двох видів: сти-

мулююча та стримуюча фіскальна політика.

Додатковий продукт— вартість, створювана безпосередніми вироб-

никами понад вартість необхідного продукту.

Дотації— кошти, що видаються на покриття збитків підприємств, але

у тому разі, коли такі збитки викликані не залежними від підпри-

ємств причинами.

388

Дотації вирівнювання, субвенції, субсидії— кошти, що виділяються у

твердій сумі бюджетам нижчих рівнів при затвердженні держав-

ного бюджету, якщо закріплені та регулюючі доходи не покрива-

ють видатки місцевих бюджетів (головним чином обласних).

Дохід суб’єкта оподаткування— надходження у власність або на ко-

ристь фізичної чи юридичної особи коштів у національній чи іно-

земній валюті; грошовий еквівалент надходжень у вигляді інших

валютних цінностей, майна, послуг, майнових і немайнових прав;

приріст їхньої вартості, одержаний (нарахований, розподілений,

набутий) від резидентів і нерезидентів.

Дохід у матеріальній формі— гроші, інші валютні цінності, грошовий

еквівалент вартості майна, що має фізичні виміри та властивості,

одержані суб’єктом оподаткування у власність.

Дохід у нематеріальній формі— грошовий еквівалент вартості по-

слуг, майнових і немайнових прав, що не мають фізичних вимірів,

одержаний суб’єктом оподаткування в користування або у влас-

ність.

Дочірнє підприємство— підприємство, яке перебуває під контролем

материнського (холдингового) підприємства.

Еквіваленти грошових коштів— короткострокові високоліквідні фі-

нансові інвестиції, які вільно конвертуються у певні суми грошо-

вих коштів і які характеризуються незначним ризиком зміни вар-

тості.

Економічний стимул— економічні важелі, за допомогою яких вдаєть-

ся впливати на матеріальні інтереси суб’єктів господарювання.

Вплив на матеріальні інтереси здійснюється за допомогою форм

організації фінансів.

Експорт— продаж товарів іноземним суб’єктам господарської діяль-

ності та вивезення товарів через митний кордон України, вклю-

чаючи реекспорт товарів, крім передачі майна суб’єктам зовніш-

ньоекономічної діяльності, іноземному суб’єктові господарської

діяльності за кордоном як натуральної частки участі у формуванні

статутного капіталу при спільній господарській діяльності. При

цьому термін «реекспорт» (реекспорт товарів) означає продаж

іноземним суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності та виве-

зення за межі України товарів, раніше імпортованих на територію

України.

Експорт капіталу— вивезення за межі України капіталу в будь-якій

формі (валютних коштів, продукції, послуг, робіт, прав інтелекту-

альної власності та інших немайнових прав) з метою одержан-

ня прибутків від виробничої та інших форм господарської діяль-

ності.

389

Елементи витрат— сукупність економічно однорідних витрат.

Емісійний дохід— грошові відносини між державою та фізичними і

юридичними особами, у процесі функціонування яких держава

отримує дохід від емісії в обіг надлишків грошей, що призводить

до їх наступного знецінення і скорочення реальних доходів насе-

лення.

Емісія— випуск в обіг грошей, акцій, облігацій та інших боргових зо-

бов’язань.

Емітенти— суб’єкти фінансового ринку, які залучають необхідні фі-

нансові ресурси за рахунок випуску (емісії) цінних паперів. На

фінансовому ринку виступають виключно в ролі продавців цінних

паперів із зобов’язанням виконувати всі вимоги, які випливають із

умов їх випуску.

Ефект мультиплікатора— показник, який характеризує залежність

між зміною інвестиційних витрат та рівнем обсягів виробництва й

національного доходу.

Ефективна ставка відсотка— ставка відсотка, що визначається ді-

ленням суми річного відсотка та дисконту (або різниці річного

відсотка та премії) на середню величину собівартості інвестицій

(або зобов’язання) та вартості їх погашення.

Загальнодержавні фінанси— фінанси, призначені для забезпечення

потреб суспільства, які мають загальнонаціональний характер і

відображають інтереси держави в цілому. Вони, з одного боку,

формують фінансову базу вищих органів державної влади й

управління, а з іншого — є інструментом впливу на соціально-

економічний розвиток країни. Через загальнодержавні фінанси

здійснюється територіальний перерозподіл ВВП з метою збалан-

сованого розвитку окремих регіонів. За їхньою допомогою здійс-

нюється також структурна політика, покликана забезпечити оп-

тимальний галузевий розвиток країни.

Загальнообов’язкове державне пенсійне страхування— система

прав, обов’язків і гарантій, що передбачає призначення, перера-

хунок і виплату пенсій, надання соціальних послуг застрахованим

особам і членам їхніх родин із коштів Пенсійного фонду України,

що формується за рахунок страхових внесків роботодавців і гро-

мадян на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування,

бюджетних та інших джерел, а також регулює порядок формуван-

ня загальнообов’язкового накопичувального пенсійного фонду і

виплат з його коштів пенсій або одноразових виплат.

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок

безробіття— система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає

матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від

390

застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за ра-

хунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціаль-

ного страхування України на випадок безробіття.

Закон про Державний бюджет України— закон, що затверджує пов-

новаження органів державної влади здійснювати виконання Дер-

жавного бюджету України протягом бюджетного періоду.

Закріплені доходи— кошти, які за постійно чинними нормативними

актами віднесені до бюджетів відповідних рівнів на невизначений

час, у розмірі територіального надходження повністю або у твер-

до фіксованому розмірі. Закріплені доходи утворюють основу до-

хідної бази кожного бюджету.

Застава— одна з форм забезпечення боргових зобов’язань, яка перед-

бачає передачу кредиторові майнових чи інших цінностей пози-

чальника. Предметом застави може бути як рухоме, так і нерухо-

ме майно.

Застрахований— особа, яка бере участь в особистому страхуванні,

об’єктом страхового захисту якого є життя, здоров’я і працездат-

ність.

Затрати— сукупність виробничих виплат у готівковій і безготівковій

формах у зв’язку э виробництвом продукції, наданням послуг, ви-

конанням робіт та їхньою реалізацією.

Збиток— перевищення суми витрат над сумою доходу, для отримання

якого були здійснені ці витрати.

Зведений бюджет— сукупність усіх видів бюджетів бюджетної сис-

теми, що становить суму показників усіх бюджетів, які входять до

складу бюджетної системи. Не затверджується законодавчими ор-

ганами влади, а використовується для аналізу, прогнозування,

статистичних цілей, визначення засад державного регулювання

економічного та соціального розвитку держави.

Звичайна відсоткова ставка на депозит— середня відсоткова ставка

на день відкриття депозиту, але не вища, ніж середня відсоткова

ставка за депозити, залучені протягом 30 календарних днів, що

передували даті відкриття цього депозиту.

Звичайна відсоткова ставка на кредит— середня відсоткова ставка

на день сплати відсотків за кредит, але не нижча, ніж середня від-

соткова ставка за кредити, надані протягом 30 календарних днів,

що передували даті надання цього кредиту.

Звичайна діяльність— будь-яка основна діяльність підприємства, а

також операції, що її забезпечують або виникають унаслідок її

проведення.

Звичайна ціна на продукцію— це ціна не менша, ніж середньозважена

ціна реалізації аналогічної продукції за будь-якими іншими уго-

дами з купівлі-продажу, укладеними з будь-якою третьою сторо-

ною протягом 30 календарних днів, що передували даті реалізації,

за винятком того, коли ціни внутрішньої реалізації підлягають

державному регулюванню згідно з порядком ціноутворення, вста-

391

новленим законодавством. У разі, якщо визначити ціни за зазна-

ченою процедурою неможливо, звичайною вважається ціна, яка

дорівнює залишковій вартості матеріальних цінностей і нематері-

альних активів, що перебувають на балансі платника податку, і

номінальній вартості товарів, придбаних для проведення товаро-

обмінних операцій.

Злиття підприємств— об’єднання підприємств (шляхом створення

нової юридичної особи або приєднання підприємств до головного

підприємства внаслідок якого власники (акціонери) підприємств,

що об’єднуються, здійснюватимуть контроль над усіма чистими

активами об’єднаних підприємств з метою подальшого спільного

розподілу ризиків та вигод від об’єднання. При цьому жодна із

сторін не може бути визначена як покупець.

Зменшення корисності— втрата економічної вигоди в сумі переви-

щення залишкової вартості активу над сумою очікуваного від-

шкодування.

Зобов’язання— заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок

минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується,

призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у со-

бі економічні вигоди.

Зовнішній державний борг— заборгованість держави іноземним кре-

диторам, тобто громадянам та організаціям інших країн.

Імпорт— закупівля в іноземних суб’єктів зовнішньоекономічної дія-

льності товарів та ввезення їх на територію України, включаючи

закупівлю товарів, призначених для власного споживання, уста-

новами й організаціями України, що перебувають за її межами.

Інвестиції— довгострокові вкладення коштів з метою утворення но-

вих і модернізації діючих підприємств, освоєння новітніх техно-

логій і нової техніки, збільшення виробництва й одержання при-

бутку.

Інвестиційна діяльність— сукупність операцій із придбання та про-

дажу довгострокових (необоротних) активів, а також коротко-

строкових (поточних) фінансових інвестицій, що не є еквівален-

тами грошових коштів.

Інвестиційна політика— політика, пов’язана з державними та прива-

тними інвестиціями на розвиток тих галузей та окремих підпри-

ємств, що мають найважливіше значення і визначають науково-

технічний прогрес. Держава має заохочувати вітчизняних та іно-

земних інвесторів шляхом надання їм різноманітних пільг (подат-

кових, амортизаційних та ін.).

Інвестиційні фінансові операції— операції, пов’язані з переміщенням

капіталу з метою його приросту.

392

Інвестиційні фонди— фінансові інститути, учасники ринку цінних

паперів, що здійснюють емісію власних акцій та інвестицій у цін-

ні папери інших емітентів, торгівлю цінними паперами та які во-

лодіють інвестиційними цінними паперами.

Інвестор— приватний підприємець, організація або держава, що здій-

снюють довготермінове вкладення капіталу в будь-яку справу чи

підприємство з метою отримання прибутку.

Індивідуальні інвестори— окремі підприємства, фізичні особи.

Індосамент— переказний напис на цінному папері, векселі, чеку, ко-

носаменту тощо, який засвідчує перехід прав за цим документом

до іншої особи.

Ініціативний фінансовий контроль— контроль, здійснюваний за

власним бажанням суб’єктів господарювання.

Інновація— нововведення, комплексний процес утворення, поширення

і використання новітньої техніки і технології (нового практичного

середовища) для задоволення людських запитів, що змінюються

під впливом розвитку суспільства.

Іноземна валюта— грошова одиниця іноземних держав (банкноти, бі-

лети державної скарбниці, монети), монетарні метали, платіжні

документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або

монетарних металах.

Інституціональні інвестори— різноманітні фінансово-інвестиційні

інститути.

Інфляція— кризовий стан грошової системи, зумовлений диспропор-

ційним розвитком суспільного виробництва, що призводить до

невідповідності попиту і пропозиції, до зростання цін на товари і

послуги, монопольного стану деяких виробників, що дає їм змогу

необґрунтовано підвищувати ціни на свою продукцію. Інфляція

спричинює розлад грошової системи, створює фінансове напру-

ження в країні, що врешті призводить до підвищення вартості

життя, натуралізації процесів обміну, послаблення зацікавленос-

ті працівників у результатах своєї праці. У цей час курс націона-

льної валюти падає. Вирізняють повзучу, галопуючу та гіперінф-

ляцію.

Інформаційне забезпечення— сукупність різноманітної статистичної,

економічної, комерційної, фінансової та іншої інформації, зокре-

ма повідомлення про фінансову стійкість і платоспроможність

партнерів та конкурентів, про ціни, курси, дивіденди на товарно-

му, фондовому, валютному ринках.

Інфраструктура— комплекс галузей господарства, що обслуговує

промислове (або будь-яке інше) виробництво, а також населення.

Включає транспорт, зв’язок, торгівлю, матеріально-технічне за-

безпечення, науку, освіту, охорону здоров’я.

Інфраструктура фінансового ринку— система фінансово-кредитних

інститутів, які функціонують на фінансовому ринку.

393

Іпотека— застава нерухомого майна (будівель, землі) для отримання в

банку чи в інших фінансових установах довготермінового кредиту

під заставну.

Іпотечний кредит— фінансовий кредит (позичка коштів на визначе-

ний строк та під визначені проценти з відстроченням їх погашен-

ня), який використовується для будівництва й реконструкції жит-

лового приміщення, що перебуває або перебуватиме у приватній

власності громадян, а також для фінансування поточних потреб

громадян, що займаються підприємницькою діяльністю без ство-

рення юридичної особи, індивідуальною адвокатською і приват-

ною діяльністю, із забезпеченням такого кредиту зазначеними

житловими приміщеннями або іншими видами матеріальних цін-

ностей, переданими у заставу (іпотеку) особі, що надає кредит.

Казначейські зобов’язання ( векселі)— ті, що мають характер боргово-

го зобов’язання, спрямованого тільки на покриття бюджетного

дефіциту.

Капіталомісткість— показник, що характеризує відношення капіта-

льних вкладень до приросту вартісного обсягу продукції (націо-

нального чи валового доходу), одержаного внаслідок освоєння

цих капіталовкладень.

Капітальне будівництво— процес створення й удосконалення основ-

них фондів за допомогою будівництва нових, реконструкції, роз-

ширення, технічного переоснащення і модернізації діючих.

Капітальні витрати— видатки бюджету на фінансування інвести-

ційної та інноваційної діяльності держави.

Капітальні вкладення— витрати матеріальних, трудових і грошових

ресурсів, спрямовані на вдосконалення та приріст основних фон-

дів.

Кліринг— система безготівкових розрахунків за товари, цінні папери

та послуги. Ґрунтується ні врахуванні взаємних вимог і зо-

бов’язань.

Комерційна таємниця підприємства— це таємниця, пов’язана з ви-

робництвом, технологічною особливістю, а також управлінням

фінансами й іншою діяльністю підприємства, розголос якої може

нанести йому збитки.

Комерційний банк ( акціонерний, кооперативний, приватний)—

кредитна фінансова установа, що створюється для залучення кош-

тів і розміщення їх від свого імені на умовах повернення та плат-

ності. Здійснює розрахункові операції за дорученням клієнтів, їх-

нє касове обслуговування, операції з валютою, дорогоцінними

металами, цінними паперами та інші операції, дозволені законом.

Від своєї діяльності одержує прибуток.

394

Комерційний кредит— будь-яка господарська операція суб’єкта під-

приємницької діяльності, що передбачає авансування (попередню

оплату) продукції, робіт, послуг іншого суб’єкта підприємницької

діяльності з відстроченням дати реалізації, якщо таке відстрочен-

ня є більшим, ніж звичайні строки поставки, або перевищує 30

календарних днів від дати здійснення авансового платежу. Не

вважають комерційним кредитом форвардні та ф’ючерсні операції

з продукцією сезонного виробництва або цінними паперами і ва-

лютними цінностями, а також операції з товарними і валютними

опціонами, що передбачають перехід права власності на таку про-

дукцію (цінні папери і валютні цінності) під час здійснення роз-

рахунків за форвардним, ф’ючерсним або опціонним договорами.

Комерційний розрахунок— метод господарювання, що полягає у ви-

мірі в грошовій формі витрат і результатів діяльності, зумовлює

максимальне одержання прибутку при мінімальних витратах,

обов’язкове одержання прибутку, достатнього для підтримання

господарського рівня рентабельності.

Компанія— створюється на базі пайового капіталу об’єднаних підпри-

ємців і є юридичною особою. Серед них вирізняють акціонерне

товариство, товариство з обмеженою відповідальністю тощо.

Конверсія— переорієнтація підприємства на виробництво продукції

принципово іншого характеру.

Конверсія державного боргу— зміна дохідності позик. Здійснюється у

разі зміни ситуації на фінансовому ринку (наприклад, рівня облі-

кової ставки центрального банку) чи погіршення фінансового ста-

ну держави, коли вона не в змозі виплачувати передбачуваний

дохід.

Конвертування валюти— обмін однієї валюти на іншу за поточним

валютним курсом.

Конкурентоспроможність— здатність суб’єктів проводити свою дія-

льність в умовах ринкових відносин і одержувати при цьому при-

буток, достатній для науково-технічного удосконалення виробни-

цтва, стимулювання робітників і випуску високоякісної продукції.

Конкуренція— елемент ринкового механізму, пов’язаний із формуван-

ням господарських пропорцій на основі змагань підприємств,

фірм за кращі й вигідніші умови вкладання капіталу, реалізації

продукції, надання послуг.

Консалтинг— діяльність спеціальних компаній з надання консульта-

цій товаровиробником продавцям і покупцям з питань експертної,

технічної та економічної діяльності підприємств, фірм, організа-

цій, зокрема в зовнішньоекономічній сфері.

Консигнаційна операція— господарська операція суб’єкта підприєм-

ницької діяльності — консигнанта, що передбачає експорт мате-

ріальних цінностей на склад іншого суб’єкта підприємницької ді-

яльності — консигнатора з дорученням реалізувати зазначені

матеріальні цінності на комісійних засадах.

395

Консолідація— зміна строків дії позик. Частіше за все проводиться у

формі збільшення строків дії облігацій попередніх позик. В окре-

мих випадках може застосовуватись і скорочення строків дії по-

зик.

Контрольний пакет акцій— частка загальної вартості (кількості) ак-

цій, що дає змогу їхнім власникам контролювати діяльність усьо-

го акціонерного товариства.

Концерн— об’єднання самостійних підприємств різних галузей, пов’я-

заних спільними розробками на засадах добровільної централіза-

ції функцій науково-технічного та виробничого розвитку, фінан-

сування, патентно-лізингових угод, інвестування, зовнішньоеко-

номічної та іншої діяльності.

Корпоративне право— право власності на частку (пай) у статутно-

му фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодав-

ства про господарські товариства, включаючи право на управ-

ління та отримання відповідної частки прибутку такої

юридичної особи.

Котирування— визначення ринкового курсу цінних паперів. Здійсню-

ється на біржах спеціальними котирувальними комісіями.

Кошторис— основний документ, який визначає обсяг, цільове спря-

мування та щоквартальний розподіл коштів, спрямованих із бю-

джету на утримання установ. Усі установи, які фінансуються в

кошторисному порядку, належать до бюджетних.

Кошторисне фінансування— означає виділення коштів з бюджету на

основі спеціального планового документа — кошторису. Охоп-

лює такі напрями видатків, як соціальна сфера, соціальне забезпе-

чення, фундаментальні дослідження, оборона, управління. З по-

гляду бюджетних установ є формою цільового, безповоротного і

безоплатного фінансування.

Кредитна лінія— надання банком у майбутньому позичальникові

кредитів у розмірах, що не перевищують обумовлені раніше певні

максимальні величини без будь-яких спеціальних переговорів і

укладання угод.

Кредитна операція— господарська операція суб’єкта підприємниць-

кої діяльності, що передбачає надання права на купівлю матеріа-

льних цінностей і нематеріальних активів із відстроченням пла-

тежу, а також на позичку коштів із відстроченням їхнього

погашення. Кредитні операції здійснюються у вигляді товарного,

комерційного і фінансового кредити.

Кредитний ринок— складова ринку позичкових капіталів, що охоп-

лює ту частину фінансового ринку, яка функціонує на основі

укладення кредитних угод. Має договірний характер.

Кредитні ресурси— кошти, залучені шляхом державних та місцевих

позик під певні державні зобов’язання — облігації.

Кредитори— суб’єкти фінансового ринку, які надають позичку в тим-

часове користування під певний процент.

396

Кредиторська заборгованість— заборгованість, що виникла при роз-

рахунках з постачальниками, тимчасове використання в грошово-

му обігу підприємства коштів кредитора.

Кредитування— одна з форм фінансового забезпечення відтворюва-

льних витрат, при яких витрати суб’єкта господарювання покри-

ваються за рахунок банківських кредитів на загадах платності,

строковості й повернення.

Кругообіг коштів підприємства— планомірний рух коштів підприєм-

ства у процесі господарської діяльності, результатом якого є

створення нової споживчої вартості та зростання вартості.

Купон— відрізняй талон цінного папера (акції, облігації), який дає

право його власникові одержати в обумовлений строк певний до-

ход у вигляді процентів аби дивідендів.

Курс акцій, облігацій та інших цінних паперів— ціна акцій, інших

цінних паперів на фондовій біржі. Курс прямо пропорційний роз-

мірам дивідендів і процентів та пропорційний величині позиково-

го процента.

Лізинг— спосіб фінансування інвестицій, заснований на довгостроко-

вій оренді майна при збереженні права власності за орендодав-

цем; середньо- і довгострокова оренда машин, обладнання і тран-

спортних засобів.

Ліквідність активів— величина, обернена часові, необхідному для

перетворення їх у гроші. Чим менше часу знадобиться для пере-

творення активів у гроші, тим вони ліквідніші.

Ліквідність балансу підприємства— міра покриття зобов’язань під-

приємства його активами, строк перетворення яких у гроші відпо-

відає строку погашення зобов’язань.

Ліквідність підприємства— здатність суб’єкта господарювання в

будь-який момент здійснити необхідні витрати.

Ліміт капітальних вкладень— граничний розмір капітальних вкла-

день для запланованого введення в дію потужностей, підпри-

ємств, об’єктів або для створення нормативного наробку капіта-

льного будівництва.

Ліміт кредитування— гранична сума видачі кредиту або залишків

заборгованості в плановому періоді.

Ліцензія— спеціальний дозвіл юридичній особі уповноваженим на це

державним органом здійснювати конкретні, обумовлені законом,

господарські операції, включаючи зовнішньоекономічні.

Маркетинг— комплексна система управління діяльністю підприємст-

ва з розробки, виробництва, збуту продукції або надання послуг

397

на основі вивчення ринку й активного впливу на споживчі потре-

би з метою одержання прибутку.

Материнське ( холдингове) підприємство— підприємство, яке здійс-

нює контроль дочірніх підприємств.

Медичне страхування— форма соціального захисту населення щодо

охорони здоров’я, пов’язана з компенсацією витрат громадян на

медичне обслуговування.

Метод ефективної ставки відсотка— метод нарахування амортиза-

ції дисконту або премії, за яким сума амортизації визначається як

різниця між доходами за фіксованою ставкою відсотка і добутком

ефективної ставки та амортизованої вартості на початок періоду,

за який нараховується відсоток.

Метод участі в капіталі— метод обліку інвестицій, згідно з яким ба-

лансова вартість інвестицій відповідно збільшується або зменшу-

ється на суму збільшення або зменшення частки інвестора у влас-

ному капіталі об’єкта інвестування.

Митна вартість— ціна, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за

товари чи інші предмети, що підлягають оподаткуванню митом на

час перетину митного кордону держави.

Мито— непрямий податок, що стягується з товарів, транспортних

засобів, інших предметів, які переміщуються через кордон

країн.

Міжбанківський ринок— ринок, на якому залучаються та розміщу-

ються міжбанківські кредити, у тому числі кредити НБУ та коме-

рційних банків.

Міжбюджетні трансферти— кошти, які безоплатно і безповоротно

передаються з одного бюджету до іншого.

Міжнародна фінансова політика— сукупність заходів і рекоменда-

цій у галузі міжнародних фінансів.

Міжнародне фінансове право— система юридичних принципів і

норм, які регулюють міжнародні фінансові відносини.

Міжнародний грошовий ринок— короткостроковий ринок, на якому

фінансові посередники (банки) зводять між собою кредиторів і

позичальників.

Міжнародні фінанси— підсистема міжнародної економіки, яка відо-

бражає економічні відносини, пов’язані з міжнародним рухом

грошових коштів.

Місцеві бюджети— фінансова база місцевих органів влади та управ-

ління. Забезпечують регіональні потреби у фінансових ресурсах

та доходах, їх внутрішньотериторіальний перерозподіл. Мають

повну самостійність, власні та закріплені дохідні джерела і право

визначення напрямів їх використання.

Місцеві запозичення— операції, пов’язані з отриманням коштів на

умовах повернення, платності та строковості, в результаті яких

виникають зобов’язання перед бюджетом, та операції, пов’язані з

поверненням цих коштів до бюджету.

398

Місцеві фінанси— фінансова база місцевих органів влади та управлін-

ня. Забезпечують регіональні потреби у фінансових ресурсах та

доходах, їх внутрішньотериторіальний перерозподіл. Основне

призначення — забезпечення відносної фінансової незалежності й

автономності регіональних адміністративних формувань (облас-

тей, регіонів) та поселень.

Монетарні метали— золото і метали іридієво-платинової групи в

будь-якому вигляді та стані, за винятком ювелірних, промислових

і побутових виробів із цих металів та їхнього брухту.

Монетарні статті— статті балансу про грошові кошти, а також про

такі активи й зобов’язання, які будуть отримані або сплачені у фі-

ксованій (або визначеній) сумі грошей або їх еквівалентів.

Монетизований борг— борг, що складається з боргів держави комер-

ційним банкам як основним утримувачам державних цінних па-

перів та фіксується у балансах банків, у зв’язку з чим аналіз його

динаміки перебуває під пильним контролем.

Моральна шкода— шкода, заподіяна особистим немайновим правам

суб’єкта оподаткування, яка призвела або може призвести до зби-

тків, що мають матеріальне вираження.

Надзвичайна подія— подія або операція, яка відрізняється від звичай-

ної діяльності підприємства, та не очікується, що вона повторю-

ватиметься періодично або в кожному наступному звітному пері-

оді.

Наступний фінансовий контроль— контроль, здійснюваний на заве-

ршальній стадії виконання планового завдання. Мета — контроль

за фінансовими результатами, порівняння фактичних і планових

показників фінансової діяльності, оцінка ефективності проведеної

роботи. Цей вид контролю є базою для попереднього контролю

майбутнього періоду. Таким чином, є тісний взаємозв’язок між

попереднім, поточним та наступним фінансовим контролем.

Національні валюта— грошова одиниця України — банкноти, білети

державної скарбниці, монети, платіжні документи та інші цінні

папери, виражені в грошовій одиниці України.

Негативний гудвіл— перевищення вартості частки покупця у справе-

дливій вартості придбаних ідентифікованих активів і зобов’язань

над вартістю їх придбання на дату купівлі.

Негрошові операції— операції, які не потребують використання гро-

шових коштів та їх еквівалентів.

Нематеріальні активи— немонетарний актив, який не має матеріаль-

ної форми, може бути ідентифікований та утримується підприєм-

ством з метою використання протягом періоду більше одного ро-

ку (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік)

399

для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в

оренду іншим особам.

Немонетарні активи— усі активи, крім грошових коштів, їх еквіва-

лентів та дебіторської заборгованості у фіксованій (або визначе-

ній) сумі грошей.

Немонетарні статті— статті інші, ніж монетарні статті балансу.

Немонетизований борг— борг, що складається з не виконаних держа-

вою фінансових зобов’язань перед населенням за соціальними

виплатами, передбачених чинним законодавством (заборгованість

з виплати пенсій, стипендій, допомог, заробітної плати та ін.) та із

заборгованості за господарськими відносинами з реальним секто-

ром економіки (заборгованість за державними замовленнями, з

надання послуг державними установами та ін.).

Неоплачений капітал— сума заборгованості власників (засновників)

за внесками до статутного капіталу.

Непрямі податки— податки, які включаються до ціни товарів (робіт,

послуг). Платниками цих податків є покупці відповідних товарів

(робіт, послуг), а їх платниками до бюджету — суб’єкти підпри-

ємницької діяльності.

Нерезиденти— юридичні особи та суб’єкти підприємницької діяльно-

сті, що не мають статусу юридичної особи України, із місцезна-

ходженням за межами України, які створені та діють відповідно

до законодавства іноземної держави.

Нерозподілений прибуток— частка прибутку підприємства, отримана

в результаті діяльності в попередні періоди, яка не була спрямо-

вана на виплату дивідендів власникам підприємства чи поповнен-

ня складових власного капіталу підприємства.

Нормативне забезпечення— інструкції, нормативи, норми, тарифні

ставки, методичні вказівки, ліміти та резерви.

Об’єкти фінансових операцій— різноманітні фінансові активи, до

яких належать національні гроші, іноземна валюта, цінні папери,

дорогоцінні метали, нерухомість.

Обігові кошти— кошти, авансові оборотні фонди підприємства і фон-

ди обігу. Обігові кошти у сфері виробництва складають його ак-

тиви: сировина, матеріали, паливо, тара, незавершене виробницт-

во, витрати майбутніх періодів тощо; оборотні фонди — товари

на складі і в реалізації, грошові кошти в розрахунках, у касі під-

приємства, на рахунках у банку, інших рахунках.

Облігація— цінний папір, що приносить доход у вигляді процента.

Випускається державними органами для покриття бюджетного

400

дефіциту і акціонерними товариствами з метою мобілізації капі-

талу. На відміну від акцій, на облігаціях визначається термін їх-

нього погашення.

Облікова політика— сукупність принципів, методів та процедур, які

використовуються підприємством для складання та подання фі-

нансової звітності.

Обліковий прибуток ( збиток)— сума прибутку (збитку) до оподатку-

вання, визначена в бухгалтерському обліку і відображена у Звіті

про фінансові результати за звітний період.

Обліковий ринок— ринок, на якому під час укладання угод в обігу пе-

ребувають високоліквідні активи (векселі, чеки, депозитні серти-

фікати).

Обмін за регресивним співвідношенням (облігацій попередніх позик

на одну нову зі знижувальним коефіцієнтом) — обмін з метою

скорочення державного боргу.

Обов’язковий фінансовий контроль— контроль, здійснюваний згідно

з вимогами нормативних актів і рішень відповідних органів дер-

жавного контролю.

Обслуговування державного боргу— комплекс заходів держави з роз-

міщення облігацій та інших цінних паперів, погашення позик, ви-

плати відсотків за ними, а також уточнення і зміни умов погашен-

ня раніше випущених позик і визначення умов і порядку

здійснення нових державних запозичень.

Окупність капітальних вкладень— показник ефективності капіталь-

них вкладень, що визначається як відношення капітальних вкла-

день до економічного ефекту, одержаного від їхнього викорис-

тання в процесі виробництва.

Оперативна оренда ( лізинг)— господарська операція суб’єкта

підприємницької діяльності, що передбачає передачу оренда-

реві права користування матеріальними цінностями, які нале-

жать орендодавцю, на строк, не більший, ніж строк їхньої по-

вної амортизації, з обов’язковим поверненням таких матері-

альних цінностей орендодавцю. При цьому право власності на

орендовані цінності залишається у орендодавця протягом

усього строку оренди.

Оперативне управління— управління майном підприємства, що його

фінансує власник.

Оперативне управління фінансами— комплекс заходів, які розроб-

ляють на основі оперативного аналізу фінансової ситуації фінан-

сового планування, контролю та регулювання, складання та вико-

нання фінансових планів. Головна функція апарату фінансової

системи: Міністерства фінансів України, фінансових управлінь

(відділів), міністерств, відомств, місцевих Рад, фінансових служб

підприємств та організацій.

Операції з капіталом— операції, що спрямовуються на управління

ним в умовах ризику та невизначеності економічної кон’юнктури.

401

Тут переважають страхові операції, включаючи хеджування, опе-

рації застави, в тому числі іпотеку.

Операції з переказу грошей— операції, що охоплюють усі форми та

види розрахунків (операції з обміну «гроші — товар») та транс-

фери (рух грошей в одному напрямі).

Операційна діяльність— основна діяльність підприємств, а також ін-

ші види діяльності, які не є інвестиційною та фінансовою діяльні-

стю.

Операційний ліверидж— регулювання постійних витрат для збіль-

шення прибутку фірми.

Операційний цикл— проміжок часу між придбанням запасів для здій-

снення діяльності та отриманням коштів від реалізації виробленої

з них продукції або товарів та послуг.

Операція в іноземній валюті— господарська операція, вартість якої

визначена в іноземній валюті або яка потребує розрахунків в іно-

земній валюті.

Оплата праці— форма грошової або натуральної винагороди робітникам.

Оподатковуваний прибуток— прибуток, що визначається для розра-

хунку податку на прибуток способом виключення із суми скори-

гованого валового доходу валових витрат платника податку та

суми нарахованих ним амортизаційних відрахувань.

Оприлюднення звітності— офіційне подання бухгалтерської звітнос-

ті до органів Державної податкової адміністрації України, Націо-

нального банку України, Фонду державного майна, Антимонопо-

льного комітету, Комітету в справах нагляду за страховою

діяльністю та інших установ і організацій, уповноважених відпо-

відно до чинних законодавчих актів України для отримання бух-

галтерської звітності (балансів) від суб’єктів господарювання, а

також офіційна публікація в засобах масової інформації звітів про

фінансовий стан та баланси підприємств, якщо це передбачено за-

конодавством.

Оптова ( гуртова) ціна— оптова ціна підприємства або ціна товарови-

робника, за якого товари реалізуються іншим підприємствам та

організаціям, а також населенню. Гуртова ціна, як правило, нижча

від роздрібної.

Опціон— право купувати або продавати акції за фіксованою ціною

протягом встановленого строку.

Організація фінансів підприємств— методи, форми і способи форму-

вання та використання фінансових ресурсів, а також контроль за

їхнім кругообігом з метою досягнення визначених підприємством

цілей.

Оренда— угода, за якою орендар набуває права користування необо-

ротними активами за плату протягом погодженого з орендодав-

цем строку.

Орендна операція— операція суб’єкта оподаткування — орендодавця,

що передбачає надання і передачу права користування матеріаль-

402

ними цінностями іншій юридичній чи фізичній особі — оренда-

тору на платній основі та на визначений термін, що не може бути

більшим, ніж термін повної амортизації орендованих, наданих у

лізинг матеріальних цінностей.

Основна діяльність— операції, пов’язані з виробництвом або реаліза-

цією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою

створення підприємства і забезпечують основну частку його до-

ходу.

Основна діяльність підприємства— операції, пов’язані з виробницт-

вом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг).

Основна мета фінансової політики— оптимальний розподіл ВВП

між галузями народного господарства, соціальними групами на-

селення, територіями. На цій основі мають забезпечуватися стійке

зростання економіки, удосконалення її структури, поліпшення

добробуту населення.

Основні засоби— матеріальні активи, які підприємство утримує з ме-

тою використання в процесі виробництва або постачання товарів,

надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійс-

нення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікува-

ний строк корисного використання (експлуатації) яких більше од-

ного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Пайові фінансові інструменти— інструменти, що підтверджують

право їхнього власника на частку (пай у статутному фонді їх емі-

тента) і на отримання відповідного доходу (у формі дивіденду,

процента тощо). Як правило, цінні папери відповідних видів (ак-

ції, інвестиційні сертифікати тощо).

Пенсія— гарантована щомісячна грошова виплата громадянам у ста-

рості, на випадок повної або часткової непрацездатності, втрати

годувальника, а також у зв’язку з досягненням законодавчо вста-

новленого стажу роботи у сферах трудової діяльності.

Первинний ринок— частина ринку цінних паперів, де здійснюється

первинний випуск цінних паперів в обіг на основі оголошення

про емісію.

Первинні фінансові інструменти (фінансові інструменти першого по-

рядку) — такі, що характеризуються їх випуском в обіг первин-

ним емітентом і підтверджують прямі майнові права або відноси-

ни кредиту (акції, облігації, чеки, векселі тощо).

Переказний вексель ( тратта)— письмовий наказ однієї особи (век-

селеутримувача) іншій (платникові) про виплату за вимогою або

на обумовлену дату, зазначену у векселі, певної суми грошей тре-

тій особі (ремітентові) або пред’явникові даного векселя.

403

Перестрахування— особлива форми страхування, що дає змогу роз-

поділити значні ризики між кількома страховими організаціями.

Планування— процес, який забезпечує збалансованість взаємодій

окремих видів ресурсів у межах обраного об’єкта управління і

встановлює пропорції і темпи зростання.

Платіжна вимога— розрахунковий документ, що його виписує по-

стачальник (кредитор) своєму банкові про стягнення зазначеної в

документі суми грошей із покупця (боржника) і врахування їх на

рахунок постачальника.

Платіжне доручення— розрахунковий документ, що його виписує

власник рахунка установі банку, який його обслуговує, про пере-

рахування певної суми грошей на рахунок одержувача коштів,

вказаного в дорученні. Застосовується при розрахунках за товарні

й нетоварні операції, авансові платежі.

Платоспроможність— здатність суб’єкта господарської діяльності

вчасно й повною мірою виконувати свої платіжні зобов’язання,

які ґрунтуються на торговельних, кредитних чи інших операціях

грошового характеру.

Податки— обов’язкові внески платників до бюджету і позабюджет-

них фондів, розміри і терміни сплати яких регламентуються пода-

тковим законодавством.

Податкова система— сукупність різних видів податків, у побудові

й методах обчислення яких втілюються певні принципи. Скла-

дається з прямих і непрямих податків. Прямі встановлюються

безпосередньо на доход або власність платника податків; не-

прямі включаються у вигляді надбавки до ціни товару (тарифу

на послуги) і сплачуються споживачем. У складі непрямих по-

датків вирізняють акцизи, фіскальні монополії, митні збори

здійснюється контроль і відповідальність за порушення подат-

кового законодавства.

Податкова політика— діяльність держави у сфері встановлення, пра-

вового регламентування та організації справляння податків і по-

даткових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів

держави.

Податковий контроль— спеціальний контроль з боку державних ор-

ганів за дотриманням податкового законодавства, правильністю

обрахунку, повнотою і своєчасністю сплати податків та інших

обов’язкових платежів юридичними і фізичними особами.

Податковий кредит— одна з податкових пільг, що полягає у відстро-

ченні сплати податку.

Податкові канікули— певний проміжок часу, протягом якого платни-

кові податків надається пільга у вигляді звільнення від сплати по-

датку.

Податкові пільги— повне або часткове звільнення фізичних і юриди-

чних осіб, від сплати податків відповідно до чинного законодав-

ства.

404

Податкові платежі— обов’язкові збори, які стягуються з платників

за умови конкретного еквівалентного обміну між державою та

платником (плата за воду, землю).

Податок (збір, обов’язковий платіж) — обов’язковий внесок до бю-

джету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійс-

нюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються за-

конами України про оподаткування.

Податок на додану вартість— непрямий податок, що включається

до ціни реалізації товарів (робіт, послуг) і встановлюється у від-

сотках від оподатковуваного обороту.

Податок на прибуток— прямий податок, який сплачують суб’єкти

господарювання за рахунок прибутку. Обчислюється у відсотках

від суми оподаткованого прибутку згідно з податковим законо-

давством.

Позабіржовий ринок— частина ринку цінних паперів, де здійснюють-

ся угоди, які укладаються і здійснюються поза біржею.

Позареалізаційна операція— діяльність підприємства, безпосередньо

не пов’язана з реалізацією продукції, робіт, послуг та іншого май-

на, включно з основними фондами, нематеріальними активами,

продукцією обслуговуючого й допоміжного виробництва.

Позиковий відсоток— ціна кредитних коштів на ринку позикового

капіталу. Кількісно він може бути визначений нормою або став-

кою. Норма відсотків обчислюється відношенням доходу креди-

тора від наданого кредиту до абсолютної величини цього кредиту.

Позичальники— суб’єкти фінансового ринку, які отримують позики

від кредиторів під певні гарантії їх повернення і за певну плату у

формі відсотка.

Попередній фінансовий контроль— контроль, що здійснюється на

етапі розроблення та прийняття управлінського рішення з фінан-

сових питань. Пов’язаний із процесами визначення оптимального

обсягу централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів

у плановому періоді, а також з їхнім ефективним розподілом та

використанням.

Портфельні інвестори— інвестори, що купують окремі види цінних

паперів виключно в цілях отримання доходу.

Посередницька операція— господарська операція суб’єкта підприєм-

ницької діяльності, який виступає в ролі комісіонера в договорі

комісії, консигнатора у консигнаційному договорі або повіреного

в договорі доручення, за винятком довірчих операцій із коштами,

цінними паперами, зокрема з приватизаційними майновими сер-

тифікатами, операціями щодо випуску боргових зобов’язань і ви-

мог та торгівлі ними, операціями щодо торгівлі валютними цінно-

стями та іншими видами фінансових ресурсів, а також усіма

видами банківських і страхових операцій.

Поточний фінансовий контроль— оперативний контроль за реаліза-

цією фінансової діяльності, дотриманням планових показників,

405

виконанням вимог фінансової дисципліни тощо. Здійснюється че-

рез аналіз, перевірки, обстеження діяльності суб’єктів господарю-

вання; його завдання — вчасно реагувати на зміни умов фінансо-

вої діяльності.

Поточні видатки— витрати бюджетів на фінансування мережі під-

приємств, установ, організацій і органів, фінансування заходів

щодо соціального захисту населення та інших заходів, не перед-

бачених у видатках розвитку. Поділяють на: державне споживан-

ня (купівля товарів та послуг); виплати (перекази) населенню; пе-

рекази за кордон; державні субсидії, дотації, субвенції (тран-

сферти) та ін.

Поточні витрати— визначені на початок бюджетного року вида-

тки бюджету на фінансування підприємств, установ, організа-

цій і органів, а також на фінансування соціального захисту

населення.

Правове забезпечення (функціонування фінансового механізму) — за-

конодавчі акти, постанови, накази, циркулярні листи та інші пра-

вові документи органів управління. Залучення юридичних норм

дає змогу встановлювати єдині правила організації фінансових

зв’язків, захищати економічні інтереси суспільства, проводити

єдину політику у сфері фінансів, забезпечувати фінансову дисци-

пліну.

Предмет вивчення науки про міжнародні фінанси— потоки грошо-

вих коштів і пов’язані з ними відносини в галузі міжнародної еко-

номіки.

Прибуток— кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства.

Обчислюється як різниця між валовим виторгом (без податку на

додану вартість та акцизного збору) й витратами на виробництво

та реалізацію продукції (робіт, послуг).

Прибуток від звичайної діяльності— прибуток (збиток) від опера-

ційної діяльності, фінансових операцій та іншої звичайної діяль-

ності.

Прибуток від надзвичайних подій— прибуток (збиток), що пов’яза-

ний зі стихійним лихом, техногенними катастрофами, аваріями та

іншими подіями.

Прибуток від фінансових операцій— прибуток (збиток) від інвести-

цій в асоційовані, дочірні та спільні підприємства; одержані диві-

денди, відсотки за облігаціями та іншими цінними паперами; інші

доходи від фінансових операцій.

Призначення ( функції) міжнародних фінансів— властивості, об’єктивно притаманні міжнародним фінансам.

Прихований дохід— частка сукупного доходу, не зазначена суб’єктом

оподаткування в декларації, що подається до державної податко-

вої адміністрації (інспекції), або сукупний доход, не оприлюдне-

ний унаслідок неподання такої декларації в строки та за умов, ви-

значених законодавством.

406

Прогнозування— науково обґрунтоване припущення вірогідності роз-

витку подій або явищ на підставі статистичних, соціальних, еко-

номічних та інших досліджень.

Продаж майна, продукції, робіт, послуг— передавання права власно-

сті на майно, продукцію, роботи, послуги, нематеріальні активи,

цінні папери, валютні цінності, інші види фінансових ресурсів та

матеріальних цінностей іншим юридичним і фізичним особам за

допомогою угод з купівлі-продажу або ціни на певну еквівалент-

ну суму коштів, інших цінностей у матеріальній і нематеріальній

формах, боргових зобов’язань у вартісному вираженні.

Простий вексель— безумовне грошове зобов’язання установленої за-

коном форми, що видається банком (векселедавцем) фізичній або

юридичній особі (векселеутримувачеві), надаючи право остан-

ньому вимагати з боржника сплати після зазначеного терміну пе-

вної суми грошей, вказаної у векселі.

Реалізація продукції, робіт, послуг— господарська операція суб’єкта

підприємницької діяльності, що передбачає передавання права

власності на продукцію, роботи, послуги іншому суб’єктові під-

приємницької діяльності в обмін на еквівалентну суму коштів та

боргових зобов’язань.

Регулювання економіки— це цілеспрямована зміна темпів розвитку

господарства й окремих його структурних підрозділів на основі

перерозподілу фінансових ресурсів. Регулювання економіки здій-

снюється в двох формах –саморегулювання та державного регу-

лювання. Перша характеризується такими методами формування

фінансової бази в різних ланках суспільного виробництва, які ви-

робляють і використовують самі суб’єкти господарювання. Друга

форма відображає втручання держави в процес розвитку суспіль-

ного виробництва за допомогою різних економічних інструментів,

у тому числі за допомогою фінансових важелів.

Регулювання норми обов’язкових резервів— регулювання, здійснюва-

не НБУ для комерційних банків та інших депозитних установ, які

повинні зберігати частину залучених коштів на кореспондентсь-

ких рахунках у центральному банку без права їх використання і

без виплати процентів за ними.

Регулюючі доходи— доходи, надходження яких до бюджетів нижчого

рівня визначаються щороку Верховною Радою України та які пе-

редбачені в законі про державний бюджет на поточний рік, пере-

розподіляються між різними ланками бюджетної системи.

Резервний фонд— фонд, який створюється за рахунок чистого прибут-

ку для забезпечення покриття можливих збитків від фінансово-

господарської діяльності.

407

Резиденти— юридичні особи, включаючи і бюджетні організації,

суб’єкти підприємницької діяльності, їхні філії, відділення й інші

відокремлені підрозділи, які становлять окремий баланс і мають

розрахунковий рахунок та здійснюють реалізацію продукції, ро-

біт, послуг на митній території України.

Рентабельність— один з основних вартісних показників ефективнос-

ті виробництва. Він характеризує рівень ефективності витрат,

здійснених у процесі виробництва та реалізації продукції, робіт і

послуг.

Рентабельність продукції— фінансовий показник, що обчислюється

як відношення прибутку від реалізації продукції до поточних ви-

трат на її виробництво. Вимірюється у відсотках.

Реструктуризація— використання у комплексі повністю чи частково

зазначених вище методів.

Рефінансування— випуск нових позик для того, щоб розплатитися з

власниками облігацій старої позики.

Ринок капіталів— ринок середньо- та довгострокових капіталів або

грошових коштів (на термін більше одного року), що представля-

ють інвестиційний фактор у розвитку економіки.

Ринок цінних паперів— частина ринку позичкових капіталів, де здійс-

нюються емісія та купівля-продаж цінних паперів, формується ці-

на на них, урівноважуються попит і пропозиція.

Розподіл прибутку— спрямування прибутку на сплату податків,

створення резервного капіталу, виплату дивідендів, попов-

нення статутного фонду, задоволення потреб окремих учасни-

ків розподілу.

Розрахунковий рахунок— один з основних рахунків, що відкривається

у банках юридичними особами для зберігання коштів і здійснення

розрахунків. На рахунок зараховують надходження на користь

його власника, аз рахунків списують платежі за відповідними ви-

датковими документами.

Роялті— періодична ліцензійна плата за право використання винахо-

дів, патентів та іншої інтелектуальної власності, а також плата за

право розробляти ресурси.

Самострахування— комплекс заходів, спрямованих на запобігання

ризикам, створення резервних фондів матеріальних і фінансових

ресурсів, призначених покривати збитки, пов’язані зі страховими

випадками.

Самофінансування— один з методів фінансового забезпечення від-

творювальних витрат, який ґрунтується на використанні

суб’єктом господарської діяльності власних фінансових ресурсів

без залучення коштів державного бюджету. При незабезпеченості

408

власними коштами підприємство використовує фінансові ресурси,

утворені завдяки випуску цінних паперів.

Санація підприємства— комплекс заходів з оздоровлення фінансово-

го стану підприємства й запобігання його банкрутству.

Світова валютна система— інституційно-функціональна форма ор-

ганізації міжнародних валютно-фінансових відносин, яка склалася

внаслідок еволюції світового господарства і юридично закріплена

міждержавними домовленостями.

Секвестр бюджету— запровадження пропорційного скорочення (на

5, 10, 15 %) бюджетних видатків, що затверджені, щомісячно за

всіма статтями бюджету, крім статей, які потребують захисту, до

кінця бюджетного року.

Сеньйораж— дохід держави від емісії грошей.

Система золотого стандарту— грошова система, що відіграла важ-

ливу роль у розвитку міжнародних торговельно-економічних від-

носин, інтернаціоналізації виробництва. Забезпечувала загаль-

ність світових грошей, їх повну конвертованість, стабільність

купівельної спроможності та валютних курсів, а також автомати-

чне (внаслідок міграції золота) врівноваження платіжних балансів

окремих держав, стабільність світових цін.

Скоригований валовий дохід— розрахунковий показник, що викорис-

товується для визначення суми оподатковуваного прибутку під

час обчислення податку на прибуток.

Собівартість— грошове вираження загальної суми витрат підприємс-

тва на виробництво та реалізацію продукції, робіт, послуг.

Соціальне страхування— система економічних відносин, за допомо-

гою яких формуються й використовуються фонди грошових засо-

бів, передбачені для матеріального забезпечення непрацездатних.

Спекулятивні операції— короткострокові фінансові дії з отримання

прибутку у вигляді різниці у процентах з отриманих кредитів. До

них належать валютний арбітраж, процентний арбітраж, операції

«своп», валютна спекуляція тощо.

Спеціальний фонд— фонд фінансових ресурсів, що формується з кон-

кретно визначених джерел надходжень і використовується на фі-

нансування конкретно визначених цілей.

Стратегічне управління— загальне управління фінансами. Виявля-

ється у визначенні фінансових ресурсів через прогнозування на

перспективу, встановленні обсягів фінансових ресурсів на реалі-

зацію цільових програм тощо. Здійснюється вищими органами

державної влади та управління: Верховною Радою України, апа-

ратом Президента України, Кабінетом Міністрів України. До сфе-

ри безпосередньо державного управління належать лише держав-

ні фінанси.

Стратегічний фінансовий менеджмент— сфера діяльності, спрямо-

вана на реалізацію довгострокових перспективних рішень у галузі

управління капіталом, що дає змогу визначити зміни в його складі

409

та структурі, форми управління процесом фінансування розшире-

ного відтворення виробництва.

Стратегічні інвестори— купують контрольний пакет акцій дня здій-

снення стратегічного управління підприємством.

Страхова подія— подія, передбачена договором страхування або чин-

ним законодавством, з настанням якої виникає зобов’язання стра-

ховика відшкодувати завдані цією подією збитки або сплатити

страхове забезпечення страхувальникові.

Страхова премія ( внесок, платіж)— плата страхувальника страхови-

кові за те, що той зобов’язується відшкодувати страхувальнику, в

разі виникнення, матеріальні збитки, завдані застрахованому май-

ну, або виплатити страхову суму при настанні певних подій.

Страхова сума— межа грошових зобов’язань страховика щодо ком-

пенсації завданих страховою подією збитків страхувальнику.

Страхове відшкодування— сума компенсації, що її сплачує страховик

страхувальнику за збиток, спричинений застрахованому майну

страховим випадком.

Страховий випадок— стихійне лихо, нещасний випадок або настання

іншої події, за якої виникає зобов’язання страховика сплатити

страхувальнику страхове відшкодування або страхову суму.

Страховик— юридична особа (страхова компанія), що діє на підставі

відповідної ліцензії, беручи на себе певні зобов’язання щодо

створення колективного страхового фонду і виплати з нього стра-

хового відшкодування страхувальнику або третій особі (на ко-

ристь якої укладено договір страхування) при настанні страхового

випадку. Страховики — суб’єкти фінансового ринку, які реалізу-

ють різні види страхових послуг (страхових продуктів). Основ-

ною функцією страховиків на фінансовому ринку є здійснення

всіх видів і форм страхування шляхом взяття на себе за певну

плату різноманітних видів ризиків із зобов’язанням відшкодувати

суб’єкту страхування збитки при настанні страхового випадку.

Страхувальник— фізична або юридична особа, яка страхує своє май-

но чи укладає зі страховою організацією договір особистого стра-

хування та сплачує страхові внески.

Страхування— система особливих перерозподільних операцій, які

виникають між учасниками страхового фонду у зв’язку з його

утворенням за рахунок цільових грошових внесків і використання

на відшкодування втрат суб’єкта господарювання та надання до-

помоги громадянам (або їхнім сім’ям) у разі настання страхових

випадків (досягнення певного віку, внаслідок втрати працездатно-

сті, смерті тощо). Вирізняють майнове страхування, об’єктом яко-

го є різні матеріальні цінності; особисте — страхування певної

події в житті фізичної особи; страхування відповідальності, пред-

метом якого є імовірні зобов’язання страхувальника щодо від-

шкодування збитків (шкоди) третім особам; страхування підпри-

ємницьких ризиків, де об’єктом є ризик неотримання прибутку

410

або зазнавання збитків. Страхування може бути добровільним чи

обов’язковим.

Субвенція— цільовий міжбюджетний трансферт, призначений на пев-

ну мету в порядку, визначеному тим органом, який її надав. Різ-

новид цільових субсидій, які передбачають спільну участь отри-

мувача і бюджету у фінансуванні певних витрат.

Суб’єкти міжнародних фінансових відносин— фізичні, юридичні

особи та держави, які за законом мають і здійснюють безпосеред-

ньо або через представників свої права та обов’язки, пов’язані з

міжнародними фінансами.

Субсидія— вид допомоги у грошовій або натуральній формі, що нада-

ється із коштів державного чи місцевого бюджетів. Може виділя-

тись юридичним та фізичним особам і має форму фінансової до-

помоги чи відшкодування втрат доходів (житлові субсидії в

Україні малозабезпеченим громадянам на оплату житлово-

комунальних послуг). У країнах з розвинутою ринковою економі-

кою поширені субсидії виробникам сільськогосподарської проду-

кції на відшкодування втрат доходів у зв’язку з підтриманням до-

ступного рівня цін на продукти харчування.

Сукупний оподатковуваний дохід— суми сукупних доходів, отрима-

них суб’єктом оподаткування у будь-якій формі (грошовій, мате-

ріальній і нематеріальній) і за будь-яких умов незалежно від дже-

рела.

Тарифи страхові— ставки страхових платежів з одиниці страхової

суми за певний період.

Технічні резерви— показник, який виражає грошову оцінку обов’язків

страховика за страховими зобов’язаннями, і одночасно — сума

коштів, що є гарантією виконання зобов’язань перед страхуваль-

никами з огляду на наявні у портфелі страховика договори стра-

хування.

Тимчасовий касовий розрив— незбіг у часі фінансування видатків з

надходженням доходів.

Товарний кредит— будь-яка господарська операція суб’єкта підпри-

ємницької діяльності, що передбачає реалізацію продукції, робіт,

послуг, передавання права власності іншому суб’єктові підприєм-

ницької діяльності або громадянину на умовах відстрочення пла-

тежу, якщо таке відстрочення перевищує звичайні строки банків-

ських розрахунків або 30 календарних днів від дати реалізації.

Трансфертна ціна— оптова ціна, що обслуговує оборот товарів і по-

слуг у межах даного підприємства або фірми; за цією ціною здій-

снюються розрахунки за сировину, матеріали, напівфабрикати й

послуги.

411

Трастові ( довірчі) операції— операції, пов’язані з довірчими відно-

шеннями; управління майном небіжчика в інтересах спадкоємців;

тимчасове управління майном осіб, які позбавлені права здійсню-

вати цю функцію (неповнолітні, недієздатні); вкладання грошей в

акції чи нерухомість, оплати грошей, податків.

Уніфікація— об’єднання кількох позик в одну. Спрощує управління

державним боргом. Може проводитись як окремо, так і в поєд-

нанні з консолідацією.

Управління державним боргом— забезпечення платоспроможності

держави, тобто можливості погашення боргів.

Упущена вигода— доход, який міг би одержати суб’єкт оподаткування

в разі здійснення своїх справ і не одержав через обставини, що не

залежать від нього, або протиправні щодо нього дії інших

суб’єктів, якщо розмір його передбачуваного доходу можна об-

ґрунтувати.

Факторинг— різновидність торгово-комісійних операцій.

Фінанси— сукупність форм і методів формування, розподілу й вико-

ристання централізованих і децентралізованих грошових фондів з

метою виконання функцій і завдань держави, підприємств і насе-

лення із забезпечення умов розширеного відтворення, задоволен-

ня соціальних та інших потреб суспільства.

Фінанси населення— сукупність грошових фондів, які акумулюються

у населення з таких джерел: доходи від трудової діяльності; дохо-

ди від капіталу; доходи від рухомого і нерухомого майна; доходи,

отримані у вигляді спадщини; доходи з інших джерел.

Фінанси підприємств— економічні відносини, пов’язані з рухом гро-

шових коштів, формуванням, розподілом і використанням доходів

та грошових фондів суб’єктів підприємництва у процесі відтво-

рення.

Фінансова звітність— сукупність документів, що характеризує фі-

нансовий стан підприємства.

Фінансова інформація— система фінансових показників, передбаче-

них для прийняття рішень і розрахованих на конкретних користу-

вачів.

Фінансова інфраструктура— сукупність інститутів та елементів, які

створюють сприятливі умови для функціонування всієї фінансо-

вої системи. До них належать: система органів управління фінан-

сами; нормативно-законодавча база; підготовка фахівців; інфра-

структура фінансового ринку; спеціалізоване виробництво

412

(цінних паперів, грошових банкнот, фінансової документації).

Саме фінансова інфраструктура створює сприятливі умови для

гармонійного функціонування всієї фінансової системи та кожної

її сфери окремо.

Фінансова оренда ( лізинг)— господарська операція суб’єкта підпри-

ємницької діяльності, що передбачає придбання орендодавцем

матеріальних цінностей на замовлення орендаря з наступним пе-

редаванням орендарю права користування такими матеріальними

цінностями на строк, не менший, ніж строк їхньої повної аморти-

зації з обов’язковим наступним передаванням права власності на

такі матеріальні цінності орендарю.

Фінансова політика— діяльність держави, підприємства щодо цілес-

прямованого використання фінансів. Зміст фінансової політики

полягає в тому, щоб розробляти концепцію розвитку фінансів, ви-

значати основні напрями їхнього використання й заходи, спрямо-

вані на досягнення оптимальної моделі перерозподілу фінансових

ресурсів з метою стимулювання матеріального виробництва та

соціального захисту населення.

Фінансова система (за внутрішньою структурою) — сукупність відно-

сно відособлених та взаємопов’язаних підсистем і ланок, які відо-

бражають специфічні форми та методи фінансових відносин; (за

організаційною побудовою) — сукупність фінансових органів та

інституцій, які управляють грошовими потоками в економіці та

характеризують систему управління фінансами в країні.

Фінансова стратегія— стратегія, що включає дії держави щодо стра-

тегічного розвитку її фінансової системи. Розуміється як загаль-

ний напрям і методи досягнення поставленої мети і спрямована на

вироблення цільових програм, для реалізації яких необхідні час і

великі фінансові ресурси. Політика, що розрахована на довготер-

мінову перспективу і вирішення глобальних завдань соціально-

економічного розвитку країни.

Фінансова тактика— поточна політика, спрямована на вирішення

конкретних завдань відповідного періоду, що випливають із роз-

робленої фінансової стратегії. Включає конкретні методи та засо-

би досягнення поставленої мети за конкретних умов, що дають

змогу зосередити зусилля на варіантах рішення, які не суперечать

прийнятій стратегії.

Фінансове вирівнювання— приведення витрат бюджетів (за економіч-

ною та функціональною класифікацією) у відповідність до гаран-

тованого державою мінімального рівня соціальних послуг на ду-

шу населення, усунення значних диспропорцій у здійсненні

видатків у розрізі окремих територій.

Фінансове забезпечення— таке, що регулюється на основі відповідної

системи функціонування, яке може здійснюватись у трьох фор-

мах: самофінансування, кредитування, зовнішнє фінансування. Рі-

зні форми фінансового забезпечення використовують на практиці

413

одночасно через установлення характерного для певного етапу

розвитку суспільства співвідношення між ними.

Фінансове планування— діяльність щодо формування та використан-

ня цільових централізованих і децентралізованих фондів фінансо-

вих ресурсів, які спрямовуються на розширене відтворення та за-

доволення поточних потреб держави.

Фінансове регулювання— регламентування розподільчих відносин у

суспільстві й на окремих підприємствах.

Фінансовий апарат— органи, що здійснюють управління фінансами.

До них належать працівники фінансових органів, податкової слу-

жби, фінансових відділів чи управлінь підприємств (організацій

та установ), міністерств і відомств, які здійснюють функції опера-

тивного управління фінансами.

Фінансовий важіль— засіб дії фінансового методу. До фінансових

важелів належать: прибуток, доходи, амортизаційні відрахування,

економічні фонди цільового призначення, фінансові санкції, оре-

ндна плата, процентні ставки за кредитами, депозитами, облігаці-

ями та ін.

Фінансовий контроль— специфічний вид діяльності, здійснюваний

всіма ланками влади та недержавними структурами щодо забез-

печення на базі законності відповідного рівня фінансової дисцип-

ліни, ефективного руху централізованих і децентралізованих фон-

дів, а також пошуку шляхів удосконалення процесів розподілу та

перерозподілу грошових коштів у країні.

Фінансовий кредит— будь-яка господарська операція суб’єкта під-

приємницької діяльності, що передбачає надання коштів у позич-

ку на визначений строк та під визначені відсотки з поверненням

основної суми заборгованості та нарахованих відсотків у грошо-

вій формі або інших формах забезпечення заборгованості, вклю-

чаючи матеріальні цінності та нематеріальні активи, надані в за-

ставу.

Фінансовий менеджмент— процес управління грошовим обігом, фо-

рмуванням і використанням фінансових ресурсів підприємства.

Це також система принципів, методів, засобів, за допомогою яких

здійснюється управління грошовим обігом і фінансовими ресур-

сами.

Фінансовий метод— засіб впливу фінансових відносин на господар-

ський процес. Фінансові методи діють у двох напрямах: управлін-

ня рухом фінансових ресурсів та ринкових комерційних відносин,

пов’язаних зі зміною витрат і результатів, з матеріальним стиму-

люванням і відповідальністю за ефективне використання грошо-

вих фондів. Дія фінансових методів виявляється в утворенні та

використанні грошових фондів.

Фінансовий механізм— сукупність форм і методів формування й ви-

користання фінансових ресурсів, що застосовується з метою ство-

рення сприятливих умов для економічного і соціального розвитку

414

суспільства. Згідно зі структурою фінансової системи фінансовий

механізм поділяється на такі складові: фінансовий механізм під-

приємств, організацій, установ; страховий механізм; бюджетний

механізм тощо. У кожному з них за функціональним призначен-

ням можна виокремити такі ланки: фінансове планування; фінан-

сові норми; фінансові санкції; стимули; ліміти тощо.

Фінансовий ринок— ринок грошей, кредитних ресурсів, цінних папе-

рів, фінансових послуг.

Фінансові інститути— посередники, що забезпечують «зустріч» по-

зичальника та кредитора на фінансовому ринку. Забезпечують

трансформацію тимчасово вільних грошових коштів у позичковий

капітал.

Фінансовий стан підприємства— забезпеченість або незабезпече-

ність підприємства грошовими засобами, необхідними для госпо-

дарської діяльності, підтримання нормального режиму праці та

життя, здійснення грошових розрахунків з іншими економічними

суб’єктами.

Фінансові інструменти— різноманітні фінансові документи, які обе-

ртаються на ринку, мають грошову вартість і за допомогою яких

здійснюються операції на фінансовому ринку.

Фінансові коефіцієнти— відносні показники фінансового стану під-

приємства, які відображають одні абсолютні фінансові показники

відносно інших.

Фінансові операції— дії, спрямовані на вирішення певного завдання з

організації та управління грошовими відносинами, що виникають

при формуванні та використанні відповідних коштів.

Фінансові результати— процес одержання фінансових ресурсів,

пов’язаний з виробництвом і реалізацією товарів, операціями на

ринку капіталів.

Фінансові ресурси— фонди грошових засобів, що формуються

суб’єктами господарювання, державою і населенням і використо-

вуються для розширеного виробництва, матеріального стимулю-

вання працівників, задоволення соціальних потреб, як витрати на

оборону й державне управління тощо.

Фінансові фонди— грошові фонди, що формуються за рахунок фінан-

сових ресурсів. Призначення фінансових фондів полягає у підго-

товці умов, які забезпечують задоволення постійно зростаючих

суспільних потреб.

Фінансово-промислова група— група підприємств, установ, кредит-

них організацій (включаючи банки) та інвестиційних інститутів,

що добровільно об’єднали свої капітали або консолідували пакети

своїх акцій.

Фірма— підприємство або сукупність спеціалізованих організацій

будь-якої форми власності, які є юридичними особами й об’єдну-

ються для спільного управління виробництвом і реалізацією про-

дукції.

415

Фіскальна ( бюджетно-податкова) політика— сукупність заходів, що здійснюються шляхом маніпулювання державним бюдже-

том — державними видатками та оподаткуванням — для досяг-

нення повної зайнятості, зростання виробництва, зниження ін-

фляції. Податки і державні видатки є основними інструментами

фіскальної політики.

Фонд нагромадження— цільове джерело фінансування розширеного

відтворення, розвиток матеріальної бази невиробничої сфери,

приріст запасів і резервів в економіці держави.

Фондова біржа— особливий посередник на ринку цінних паперів,

центр торгівлі ними. Виконує три основні функції: посередниць-

ку, індикативну та регулятивну. Сутність посередницької функції

полягає в тому, що фондова біржа створює достатні й всебічні

умови для торгівлі цінними паперами емітентам, інвесторам та

фінансовим посередникам. Торговельні угоди на біржі укладають

брокери. Індикативна функція фондової біржі полягає в оцінці ва-

ртості й привабливості цінних паперів. Саме на біржі проводиться

котирування цінних паперів, яке дає інформацію інвесторам про

вартісну та якісну оцінку цінних паперів та динаміку їх розвитку.

Регулятивна функція фондової біржі виражається в організації то-

ргівлі цінними паперами. Фондова біржа встановлює вимоги до

емітентів, які виставляють свої цінні папери на біржові торги,

правила укладення і виконання угод, механізм контролю за діяль-

ністю суб’єктів біржової торгівлі.

Фонд оплати праці— цільове джерело фінансування витрат на оплату

праці працівників підприємства, премії робітникам і службовцям

за виробничі результати, заохочувальні та компенсаційні виплати,

що відносяться на собівартість продукції.

Фондовіддача— кількість продукції в розрахунку на одиницю вартості

основних виробничих фондів.

Фондомісткість— показник, обернено пропорційний показникові

фондовіддачі. Обчислюється як відношення середньорічної вар-

тості основних виробничих фондів до річного обсягу виробленої

продукції.

Фондоозброєність— показник насичення основними виробничими

фондами. Обсяг виробничих фондів у вартісному вимірі, що при-

падає на одного працівника підприємства. Обчислюється методом

ділення середньорічної вартості основних виробничих фондів на

середньооблікову чисельність працівників.

Фонд соціального захисту інвалідів— цільові кошти для створення

робочих місць, передбачених для працевлаштування інвалідів, і

для здійснення заходів, спрямованих на їх соціальну та професій-

ну реабілітацію.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків та професій-

них захворювань— самостійний вид загальнообов’язкового дер-

жавного соціального страхування, за допомогою якого здійсню-

416

ється соціальний захист з охорони життя та здоров’я громадян у

процесі їхньої трудової діяльності.

Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатно-

сті— орган, що здійснює керівництво й управління загальноде-

ржавним соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою втра-

тою працездатності і витратами, зумовленими народженням та

похованням, здійснює збирання й акумуляцію страхових внесків

та інших засобів, призначених для фінансування матеріального

забезпечення і соціальних послуг, види яких передбачені статею

34 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне

страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та

витратами, зумовленими народженням та похованням» і забезпе-

чує їхнє надання, а також здійснює контроль за використанням

цих коштів.

Форвардна операція— господарська операція суб’єкта підприємниць-

кої діяльності, що передбачає придбання, продаж форвардної уго-

ди, тобто зобов’язання придбати, продати продукцію сезонного

виробництва, цінні папери або валютні цінності у визначений те-

рмін у майбутньому з фіксацією ціни реалізації на дату укладан-

ня, придбання форвардної угоди. При цьому покупець форвардної

угоди має право на відмову від її виконання винятково за наявно-

сті згоди іншої сторони форвардної угоди.

Функції фінансів— суспільне відображення їхньої сутності, внутрі-

шніх властивостей.

Ф’ючерс— вид строкових контрактів на товарних і фондових біржах.

Хеджування— операція зі страхування від ризику зміни вартості цін-

них паперів за допомогою укладання учасниками ринку двох про-

тилежних угод, в одній з яких він виграє від зміни їхньої вартості,

а в іншій програє, зводячи, таким чином, фінансові ризики до мі-

німуму за рахунок взаємного погашення виграшу й програшу.

Холдингова компанія— корпорація чи акціонерна компанія, що вико-

ристовує свій капітал для придбання контрольних пакетів акцій

інших компаній з метою встановлення контролю над ними й

управління значно більшим капіталом, ніж початковий, одержан-

ня дивідендів.

Ціна— грошовий вираз вартості, кількість грошей або інших товарів і

послуг, що сплачується та отримуються за одиницю товару або

послуги.

417

Цінні папери— документи, які засвідчують право володіння і довготе-

рмінові зобов’язання емітентів щодо виплати їхнім власникам до-

ходів; грошові і товарні документи, що засвідчують майнові пра-

ва.

Ціноутворення— процес обґрунтування, затвердження та перегляду

цін і тарифів, визначення їх рівня, співвідношення та структури.

Чек— вид цінного папера або грошовий документ строго встановленої

форми, що містить беззаперечну вказівку власника поточного ра-

хунка (чекодавця) банкові сплатити зазначену суму конкретній

особі чи пред’явникові чека (чекоотримувачу) суму коштів, вка-

зану в чеку.

Чистий дохід суб’єкта підприємницької діяльності від продажу

продукції, робіт, послуг— виручка від продажу продукції, робіт,

послуг, зменшена на суму нарахованого акцизного збору, податку

на додану вартість, ввізного мита, митного збору та інших

обов’язкових зборів і платежів, визначених чинним законодавст-

вом, а також на суму документально підтверджених витрат, що

відносяться на собівартість продукції, робіт, послуг.

Чистий прибуток— прибуток підприємства, який залишається після

сплати податку на прибуток.

Юридична особа— підприємство, що виступає як суб’єкт громадянст-

ва, в тому числі господарських прав та обов’язків, які мають са-

мостійний баланс, гербову печатку, розрахунковий рахунок у ба-

нку. Діє на основі статуту або положення і відповідає в разі

банкрутства майном, що йому належить.

Ямайська валютна система— система, що функціонує і розвивається

у світовій економіці дотепер, визначена нарадою представників

країн — членів МВФ, що відбулася в м. Кінгстон (Ямайка) в січні

1976 р. Кінгстонська угода поклала початок її утворенню.

418

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Нормативна література

1. Конституція України // www.rada.gov.ua

2. Бюджетний кодекс України: Ухвалений Верховною радою

України 22.03.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. —

№ 37—38.

3. Закон України «Про Кабінет Міністрів України» № 514-V від

21.12. 2006 р. // www.rada.gov.ua

4. Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 липня

1991 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 38.

5. Закон України «Про державну контрольно-ревізійну службу в

Україні» від 26 січня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. —

1993. — № 13.

6. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про опо-

даткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР // Все

про бухгалтерський облік. — 2001. — 14 червня.

7. Закон України «Про внесення змін і доповнень до Закону Украї-

ни «Про плату за землю» № 378/96-ВР від 19.09.1996 р. // Відомості

Верховної Ради України. — 1996. — № 45.

8. Закон України «Про державний бюджет України на поточний

2007 рік» // www.rada.gov.ua

9. Закон України «Про Державну контрольно-ревізійну службу в

Україні» // Закони України: В 11 т. — Верховна Рада України. Інститут

законодавства. — К., 1996. — Т. 5. — С. 13—20.

10. Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне

страхування» від 09.07.2003 р. № 1058-IV // Все про бухгалтерський

облік. — 2003. — № 110, 115.

11. Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне

страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 р. № 1533-III // Ві-

домості Верховної Ради України. — 2000. — № 22.

12. Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне

страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витра-

тами, зумовленими народженням та похованням» від 18.01.2001 р.

№ 2240-III // Урядовий кур’єр. — 2001. — 28 лютого.

13. Закон України «Про місцеві податки і збори» // Місцеве самовря-

дування. — 1997. — № 3—4. — С. 138—146.

14. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від

24.12.2002 р. № 349-IV // Все про бухгалтерський облік. — 2003. — № 8.

419

15. Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» від

22.05.2003 р. № 889-IV // Все про бухгалтерський облік. — 2004. —

№ 12.

16. Закон України «Про пенсійне забезпечення» IV 1788-XII від

05.11.1991 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 2.

17. Закон України «Про Державну податкову службу» // Закони

України: В 11 т. — Верховна Рада України. Інститут законодавства. —

К., 1996. — Т. 1. — С. 7—37.

18. Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997

р. № 168/97-ВР // Голос України. — 1997. — 15 травня.

19. Закон України «Про Рахункову палату України» // Закони

України: В 11 т. — Верховна Рада України Інститут законодавства. —

К., 1997. — Т. 11. — С. 60—76.

20. Закон України «Про розмір внесків на деякі види загально-

обов’язкового державного соціального страхування» № 2213-III від

11.01.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. —

№ 11.

21. Закон України «Про систему оподаткування» від 18.02.1997 р.

№ 77/97-ВР // Право України. — 1997. — № 4.

22. Закон України «Про фіксований сільськогосподарський пода-

ток» № 320-IV від 17.12.1998 р. // Офіційний вісник України. — К.,

1998. — № 52.

23. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від

21 травня 1997 р. № 280/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. —

1997.

– № 24.

24. Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня

1999 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 29.

25. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 17 січня

2001 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 5—6.

26. Закон України «Про Господарський кодекс України» // Голос

України. — 2003. — 27 лютого. — № 49—50.

27. Указ Президента України «Про Державне казначейство Украї-

ни» // www.rada.gov.ua

28. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження по-

рядку формування та використання коштів резерву Пенсійного фонду»

від 6 травня 2001 р. № 435 // www.rada.gov.ua

29. Указ Президента України «Про спрощену систему оподатку-

вання, обліку і звітності суб’єктів малого підприємництва» № 727/98

від 03.07.1998 р. // Офіційний вісник України. — К., 1998. — № 27. —

С. 1.30. Указ Президента України «Про Положення про Головне конт-

рольно-ревізійне управління України» № 1265/2000 від 28.11.2000 р. //

www.rada.gov.ua

31. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження По-

ложення про Міністерство фінансів України» № 1837 від 27.12.2006 р.

// www.rada.gov.ua

420

Основна література

1. Базилевич В. Д., Баластрик Л. О. Державні фінанси: Навч. посіб-

ник / За заг. ред. В. Д. Базилевича. — К.: Атіка, 2002. — 368 с.

2. Економікапідприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф. По кропи-

вного. — Вид. 2-ге, перероб. та доп. — К.: КНЕУ, 2000. — 528 с.

3. Леоненко П. М., Юхименко П. І., Ільєнко А .А. та ін. Теорія фінан-

сів: Навч. посібник / За заг. ред. О. Д. Василика. — К.: Центр навчаль-

ної літератури, 2005. — 480 с.

4. Опарін В. М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. посібник — 2-ге

вид., доп. і перероб. — К.: КНЕУ, 2005. — 240 с.

5. Романенко О. Р. Фінанси: Підручник. — К.: Центр навчальної лі-

тератури, 2006. — 312 с.

6. Стеців Л. П., Копилюк О. І. Фінанси: Навч. посібник — К.: Знан-

ня, 2007. — 235 с.

7. Фінанси: Навч. посібник / О. П. Близнюк, Л. І. Лачкова,

В. І. Оспіщев та ін.; За ред. В. І. Оспіщева. — К.: Знання, 2006. — 415 с.

8. Фінанси:Навч. посібник / В. С. Загорський, О. Д. Вовчак,

І. Г. Благун, І. Р. Чуй. — К.: Знання, 2006. — 247 с.

9. Демиденко Л. М., Субботович Ю. Л. Податкова система. Навч.

посібник. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 184 с.

Додаткова література

1. Андрущенко В. Л. Фінансова думка Заходу у XX столітті: (Теоре-

тична концептуалізація і наукова проблематика державних фінан-

сів). — Львів: Каменяр, 2000.

2. Агарков М. М. Учение о ценных бумагах. — М. — 1993.

3. Банківська енциклопедія / За ред. д. е. н., проф. А. М. Мороза. —

К.: Ельтон, 1993. — 330 с.

4. Балабанов И. Т. Валютные операции. — М.: Финансы и стати-

стика. — 1992.

5. Белых Л. П. Основы финансового рынка: Учеб. пособие. — М.:

ЮНИТИ. — 1999.

6. Бескид Й. М. Державний бюджет України. — Тернопіль: Терно-

пільська академія народного господарства, 1996. — 107 с.

7. Білик М. Д., Бабяк Н. Д., Семенюк О. Б. Фінанси підприємств. За-

вдання для практичних занять з методичними вказівками: Навч. по-

сіб. — К.: Центр «Методика-інформ», 2003.

8. Большаков С .В. Основы управления финансами: Учеб. посо-

бие. — М.: ИД «ФБК-Пресс», 2000.

9. Брейли Р., Майерс С. Принципы корпоративных финансов: Пер. с

англ. — М.: Олимп-бизнес. — 1997.

421

10. Бюджетнийкодекс України: закон, засади, коментар / За ред.

О. В. Турчинова і Ц. Г. Огня. — К.: Парламентське вид-во, 2002. —

320 с.

11. Василик О. Д. Державні фінанси України: Навч. посіб. — К.:

Вища шк., 1987. — 383 с.

12. Василик О. Д. Теорія фінансів: Підручник. — К.: НІОС, 2000. —

416 с.

13. Василик О. Д., Павлюк К. В. Державні фінанси України: Підру-

чник. — К.: ЩОС, 2002. — 608 с.

14. Вахненко Т. П. Зовнішні боргові зобов’язання у системі світо-

вих фінансово-економічних відносин. — К.: Фенікс, 2006. — 536 с.

15. Государственные финансы: Учеб. пособие для студентов эко-

номических вузов и факультетов / В. М. Федосов, Л. Д. Буряк, Д. Д. Бу-

танов и др. — К.: Лыбидь, 1991. — 276 с.

16. Горбач Л. М., Каун О. Б. Ринок фінансових послуг: Навч. посіб-

ник. — К.: Кондор. — 2006.

17. Дьяченко В. П. История финансов СССР. — М.: Наука, 1978. — 493 с.

18. Економічнийрозвиток України: інституціональне та ресурсне

забезпечення: Монографія / О. М. Алимов, А. І. Даниленко, В. М. Тре-

гобчук та ін. — К.: Об’єднаний ін-т економіки НАН України, 2005. —

540 с.

19. Єпіфанов А. О., Сало І. В., Д’яконова І.І. Бюджет і фінансова

політика України. — К.: Наук, думка, 1997. — 302 с.

20. Загородній А. Г., Вознюк Г. Л., Смовженко Т. С. Фінансовий

словник. — 2-ге вид., випр. та доп. — Л.: Центр Європи, 1997. — 576 с.

21. Замовець В.В., Зубик С.П. Фінансове посередництво: Навч. по-

сібник — К.: КНЕУ, 2004. — 288 с.

22. Інструкція Головної державної податкової інспекції України

«Про порядок обчислення і сплати акцизного збору» від 22.06.1993 р.

№ 24 // Галицькі контракти. — 1993. — № 45.

23. Калина А. Л., Корнеев В. Л., Кощеев А. Л. Рынок ценных бумаг

(теория и практика): Учеб. пособие. — 2-е изд., перераб. и доп. — К.:

МАУП, 1999.

24. Кириленко О. П. Місцеві бюджети України (історія, теорія,

практика). — К.: НІОС, 2000. — 384 с.

25. Корнєєв В.В. Фінансові посередники як інститути розвитку:

Монографія. — К.: Основа, 2007. — 192 с.

26. Кравченко В. І. Місцеві фінанси України: Навч. посібник — К.:

Т-во «Знання»; КОО, 1999. — 487 с.

27. Кравченко В. І. Фінанси місцевих органів влади України: Осно-

ви теорії та практики. — К.: НДФІ, 1997. — 191 с.

28. Кучерявенко Н. П. Основы налогового права. — Xарьков: Кон-

станта, 1996. — 320 с.

29. Легінькова Н. І., Прощарук С. Г. Ринок фінансових послуг. На-

вч.-метод. комплекс дисципліни для студентів спеціальності

8.050103 — «Міжнародна економіка». — К.: УАЗТ. — 2007.

422

30. Луніна І. О. Державні фінанси України в перехідний період /

НАН України. Ін-т екон. прогнозування. — К.: 2000.

31. Медведчук С. В. Фінансово-господарські відносини держава —

підприємництво (етапи становлення і перспективи розвитку). — Львів:

Інститут регіональних досліджень НАН України, 2000. — 372 с.

32. Мельник В. М. оподаткування: наукове обґрунтування та органі-

зація процесу. — К.: «Комп’ютерпрес». — 2006. — 277 с.

33. Мозговий О. М. Фондовий ринок: Навч.-метод, посіб. для само-

ст. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2001.

34. Налоги и налогообложение: Учеб. пособ. / И. Г. Русанова,

В. А. Кашин, А. В. Толкушкин и др. — М.: Финансы; ЮНИТИ, 1998. —

495 с.

35. Общая теория финансов: Учебник / Л. А. Дробозина, Ю. Н.

Константинова, Л. П. Окунева и др.; Под ред. Л. А. Дробозиной. — М.:

Банки и биржи; ЮНИТИ, 1995. — 256 с.

36. Павлюк К. В. Фінансові ресурси держави. — К.: НІОС, 1998. —

198 с.

37. Перов А. В., Толкушкин А. В. Налоги и налогообложение: Учеб.

пособ. — М.: Юротт, 2002. — 555 с.

38. Петровська І. О., Клиновий Д. В. Фінанси (з елементами статис-

тики фінансів): Навч. посібник — К.: ЦУЛ, 2002. — 300 с.

39. Податкова система України: Підручник / В. М. Федосов,

В. М. Опарін, Р. О. П’ятаченко та ін. — К.: Либідь, 1994. — 464 с.

40. Покропивний С. Ф., Колот В. М. Підприємництво: стратегія, ор-

ганізація, ефективність: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1998. — 352 с.

41. Суторміна В. М., Федосов В. М., Андрущенко В. Л. Держава —

податки — бізнес (із світового досвіду фіскального регулювання рин-

кової економіки). — К.: Либідь, 1992. — 328 с.

42. Ткачук М. И. Государственный бюджет: Учеб. пособие. —

Минск: Вышэйшая шк., 1995. — 240 с.

43. Фінанси: Вишкіл студії: Навч. посібник / За ред. д. е. н., проф.

С. І. Юрія. — Тернопіль: Картбланш, 2002. — 357 с.

44. Фінанси: Навч.-метод, посіб. для самостійного вивчення дисци-

пліни. — 2-ге вид., перероб. і доп. / О. Р. Романенко, С. Я. Огородник,

М. С. Зязюн. — К.: КНЕУ, 2003. — 387 с.

45. Фінанси підприємств: Навч. посібник: Курс лекцій / За ред.

Г. Г. Кірейцева. — К.: ЦУЛ, 2002. — 268 с.

46. Иванов В. Л. Финансовый рынок: Конспект лекций. — К.: МА-

УП, 1999.

47. Фінансово-правовий словник / Укл. В. В. Безугла, О. Д. Васи-

лик, Л. К. Воронова та ін. — К.: Київ, ун-т, 1993. — 136 с.

48. Родионова В. М., Вавилов Ю. Я., Гончаренко Л. И. и др. Под

ред. В. М. Родионовой. — М.: Финансы и статистика, 1993. — 400 с.

49. Финансы. Денежное обращение. Кредит: Учебн. для вузов /

Л. А. Дробозина, Л. П. Окунева, Л. Д. Андросова и др.; Под ред.

Л. А. Дробозиной. — М.: Финансы; ЮНИТИ, 1997. — 479 с.

423

50. Финансыпредприятий: Учеб. пособие / Е. И. Бородина, Ю. С.

Роликова, Н. В. Колчина, 3. М. Смирнова; Под ред. Е. И. Бородиной. —

М.: Банки и биржи; ЮНИТИ, 1995. — 208 с.

51. Финансы: Учебник для вузов / Под ред. М. В. Романовского,

О. В. Врублевской, Б. М. Сабанти. — М.: Перспектива; Юрайт, 2000. —

520 с.

52. Финансово-кредитный словарь / Гл. редактор В. Ф. Гарбузов. —

М.: Финансы и статистика, 1984. — Т. 1 — 511 с.

53. Фурман В. М. Страхування: теоретичні засади та стратегія роз-

витку: Монографія. — К.: КНЕУ, 2005. — 296 с.

54. Ходаківська В. П., Бєляєв В. В. Ринок фінансових послуг: теорія

і практика: Навчальний посібник. — К.: ЦУЛ. — 2002.

55. Шелудько В. М. Фінансовий ринок: Навч. посібник — К.: Знан-

ня. — Прес. — 2002.

424

ВІДПОВІДІ НА ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

МОДУЛЬ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ

І РОЗВИТКУ ФІНАНСІВ

Розділ 1. Передумови виникнення,

сутність та функції фінансів

1 — б); 2 — а); 3 — а); 4 — а); 5 — б); 6 — в); 7 — г); 8 — а); 9 —

в); 10 — а); 11 — в); 12 — в); 13 — в); 14 — б); 15 — б).

Розділ 2. Фінансова система України

1 — б); 2 — г); 3 — в); 4 — а); 5 — г); 6 — в); 7 — а); 8 — а); 9 —

в); 10 — а); 11 — б); 12 — в); 13 — а); 14 — в); 15 — в); 16 — в); 17 —

б); 18 — а); 19 — г); 20 — в); 21 — б); 22 — г).

Розділ 3. Фінансова політика і фінансовий механізм

1 — а); 2 — г); 3 — г); 4 — в); 5 — а); 6 — в); 7 — в); 8 — в); 9 — г);

10 — а); 11 — а); 12 — б); 13 — г); 14 — г); 15 — а); 16 — а); 17 — г).

МОДУЛЬ 2

ХАРАКТЕРИСТИКА ОКРЕМИХ СФЕР

І ЛАНОК ФІНАНСОВИХ ВІДНОСИН

Розділ 4. Фінанси підприємницьких структур

1 — в); 2 — а); 3 — в); 4 — б); 5 — б); 6 — в); 7 — в); 8 — б); 9 —

г); 10 — в); 11 — а); 12 — в); 13 — в); 14 — г); 15 — в).

Розділ 5. Державні фінанси

1 — г); 2 — б); 3 — в); 4 — а); 5 — в); 6 — в); 7 — г); 8 — б); 9 —

в); 10 — б); 11 — а); 12 — б); 13 — б); 14 — а); 15 — в).

425

Розділ 6. Бюджет і бюджетна система

1 — а); 2 — в); 3 — б); 4 — б); 5 — в); 6 — а); 7 — б); 8 — в); 9 —

в); 10 — б); 11 — а); 12 — в); 13 — а); 14 — а); 15 — б).

Розділ 7. Доходи

і видатки державного бюджету

1 — г); 2 — в); 3 — а); 4 — г); 5 — в); 6 — б); 7 — б); 8 — в); 9 —

б); 10 — а); 11 — б); 12 — в); 13 — в); 14 — а); 15 — г); 16 — г).

МОДУЛЬ 3

ХАРАКТЕРИСТИКА ФОРМ ФІНАНСОВИХ ВІДНОСИН

І МЕТОДІВ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Розділ 8. Податки і податкова система

1 — в); 2 — б); 3 — б); 4 — г); 5 — б); 6 — в); 7 — а); 8 — г); 9 —

а); 10 — а); 11 — а); 12 — а); 13 — а); 14 — г); 15 — б).

Розділ 9. Державні цільові фонди

1 — г); 2 — б); 3 — в); 4 — в); 5 — в); 6 — г); 7 — в); 8 — в); 9 —

г); 10 — в); 11 — г); 12 — в).

Розділ 10. Місцеві фінанси

1 — а); 2 — а); 3 — а); 4 — б); 5 — а); 6 — б); 7 — б); 8 — б); 9 —

а); 10 — г); 11 — в); 12 — б); 13 — б); 14 — а); 15 — б).

Розділ 11. Державний кредит і державний борг

1 — в); 2 — б); 3 — а); 4 — б); 5 — а); 6 — б); 7 — а); 8 — г); 9 —

в); 10 — в); 11 — в); 12 — в); 13 — а); 14 — а); 15 — б); 16 — в); 17 —

в); 18 — г); 19 — в); 20 — г).

426

МОДУЛЬ 4

ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ СТРАХУВАННЯ

ТА СКЛАДОВІ ЕЛЕМЕНТИ ФІНАНСОВОГО РИНКУ

І МІЖНАРОДНИХ ФІНАНСІВ

Розділ 12. Страхування і страховий ринок

1 — а); 2 — а); 3 — а); 4 — г); 5 — а); 6 — а); 7 — б); 8 — б); 9 —

б); 10 — в); 11 — в); 12 — б); 13 — а); 14 — а); 15 — г); 16 — в); 17 —

г); 18 — б).

Розділ 13. Фінансовий ринок

1 — в); 2 — в); 3 — б); 4 — а); 5 — г); 6 — в); 7 — б); 8 — г); 9 —

б); 10 — г); 11 — а); 12 — г); 13 — в); 14 — в); 15 — г); 16 — в); 17 —

а); 18 — в); 19 — б); 20 — г); 21 — г); 22 — б); 23 — б); 24 — б); 25 —

в); 26 — а); 27 — г).

Розділ 14. Міжнародні фінанси

1 — в); 2 — а); 3 — в); 4 — г); 5 — г); 6 — г); 7 — в); 8 — в); 9 — г);

10 — а); 11 — а); 12 — а); 13 — а); 14 — а); 15 — б); 16 — а); 17 — а);

18 — а); 19 — а); 20 — г); 21 — г); 22 — б); 23 — б); 24 — б); 25 — в);

26 — а); 27 — г).

427

НАВЧАЛЬНЕ ВИДАННЯ

Віталій Васильович ВЕНГЕР

ФІНАНСИ

Навчальний посібник

Керівник видавничих проектів – Б. А. Сладкевич

Друкується в авторській редакції

Дизайн обкладинки – Б. В. Борисов

Підписано до друку 21.08.2008. Формат 60x84 1/16.

Друк офсетний. Гарнітура PetersburgC.

Умовн. друк. арк. 24,3.

Наклад 1000 прим.

Видавництво «Центр учбової літератури»

04176, м. Київ, вул. Електриків, 23.

тел./факс 425-01-34, тел. 451-65-95, 425-04-47, 425-20-63

8-800-501-68-00 (безкоштовно в межах України).

E-mail: office@uabook.com;

сайт: WWW.CUL.COM.UA.

Свідоцтво ДК № 2458 від 30.03.2006.

Содержание