4.2. Організаційні основи

ФУНКЦІОНУВАННЯ ФІНАНСІВ ПІДПРИЄМСТВ

Під організацією фінансів підприємстврозуміють

форми, методи, способи формування та використання ресурсів,

контроль за їх оборотом для досягнення економічних цілей згід-

но з чинними законодавчими актами.

В основу організації фінансів підприємствпокладено комер-

ційний розрахунок — порівняння у вартісній формі витрат і ре-

зультатів фінансово-господарської діяльності, який ґрунтується

на таких основних принципах: саморегулювання, самоокупність,

самофінансування.

Усі принципи між собою тісно взаємопов’язані і становлять

єдине ціле. Недотримання хоча б одного з них відразу ж зводить

нанівець ефективність комерційного розрахунку.

Визначальну роль у формуванні фінансових ресурсів при ко-

мерційному розрахунку відіграють власні кошти, котрі покрива-

ють значну частину витрат, а також є забезпеченням отриманих

кредитів. Бюджетні асигнування і надходження з цільових та

централізованих фондів виконують допоміжну роль, а збалансу-

вання потреб у фінансових ресурсах здійснюється за допомогою

кредиту. Метою діяльності є отримання прибутку.

Основою високоефективного функціонування підприємств

в умовах ринкової економіки є здійснення фінансової діяль-

ності на засадах комерційного розрахунку.

76

Комерційний розрахунок є раціональним і високоефективним

методом фінансової діяльності. Він спонукає підприємство до

пошуку достатніх і дешевих фінансових ресурсів, раціонального

їх розміщення, мінімізації витрат і максимізації доходів та при-

бутку. Комерційний розрахунок притаманний ринковій економі-

ці. Саме він, а не ринкові відносини самі по собі, сприяє високо-

ефективному господарюванню.

Визначальний вплив на організацію фінансів підприємств

мають:

1) організаційно-правова форма господарювання;

2) галузеві техніко-економічні особливості;

3) форма об’єднання підприємств, якщо підприємство входить

до будь-якого об’єднання.

В Україні можуть діяти різні види підприємств, що відрізня-

ються метою і характером діяльності, кількістю власників капіта-

лу, їхніми правами і відповідальністю. Організаційно-правова

форма господарювання підприємств визначається Господарським

кодексом України.

Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні

можуть діяти підприємства таких видів: приватні, комунальні,

колективні, державні, а також змішані.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування

статутного фонду в Україні діють унітарні та корпоративні під-

приємства.

Унітарне підприємствостворюється одним засновником,

який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до за-

кону статутний фонд, не поділений частки (паї), затверджує ста-

тут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який

ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий

колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реоргані-

зації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства

державні, комунальні, підприємства засновані навласності

об’єднання громадян,релігійної організаціїабо наприватній вла-

сності засновника.

Корпоративне підприємствоутворюється, як правило, двома

або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором),

діє на основі об’єднання майна та/або підприємницької чи трудо-

вої діяльності засновників (учасників), їх спільного управління

справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через ор-

гани, що ними створюються, участі засновників (учасників) у

розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є

кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у фо-

77

рмі господарського товариства, а також інші підприємства, в то-

му числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Організаційно-правова форма господарювання визначає зміст

фінансових відносин у процесі формування статутного капіталу,

відповідальності за зобов’язаннями, розподілу і використанню

прибутку.

Згідно з Господарським кодексом України, господарськими

товариствамивизнаються підприємства або інші суб’єкти гос-

подарювання, створені юридичними особами та/або громадянами

шляхом об єднання їх майна й участі в підприємницькій діяльно-

сті товариства з метою одержання прибутку.

Господарські товариствастворюються і діють на підставі

установчих документів (установчого договору, статуту).

Господарські товариства залежно від характеру інтеграції

(осіб чи капіталу) та міри відповідальності за зобов’язаннями

(повна чи часткова) поділяють: на повні, з обмеженою відповіда-

льністю, додатковою відповідальністю, командитні, акціонерні.

Повне товариство(товариство з повною відповідальніс-

тю) — це товариство, всі учасники якого відповідно до укладено-

го між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від

імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за

зобов’язаннями товариства усім своїм майном.

Товариством з обмеженою відповідальністює господарське

товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір

яких визначається установчими документами, і несе відповідаль-

ність за своїми зобов’язаннями тільки своїм майном. Учасники

товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик зби-

тків, пов’язаних з діяльністю товариства у межах своїх вкладів.

Товариство з додатковою відповідальністює господарське

товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначе-

них установчими документами розмірів і яке несе відповідаль-

ність за своїми зобов’язаннями власним майном, а в разі його не-

достатності учасники цього товариства несуть додаткову солі-

дарну відповідальність у визначеному установчими документами

однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

Командитним визнається товариство, в якому один або

декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємни-

цьку діяльність і несуть за його зобов’язаннями додаткову солі-

дарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом мо-

же бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники

присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вклад-

ники).

78

Акціонернимтовариством є господарське товариство, яке має

статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однако-

вої номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язан-

нями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збит-

ків, пов’язаних із діяльністю товариства, в межах вартості нале-

жних їм акцій.

Акціонерні товариства можуть бути відкритимиізакритими.

Акції відкритогоакціонерного товариства можуть розповсю-

джуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на бі-

ржах. Акціонери відкритого товариства можуть відчужувати на-

лежні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства.

Акції закритогоакціонерного товариства розподіляються між

засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не

можуть розповсюджуватися шляхом передплати, купуватися і

продаватися на біржі. Акціонери закритого товариства мають пе-

реважне право на придбання акцій, що продаються іншими акці-

онерами товариствами.

На 1 січня 2007 року в Україні налічувалося 33 084 акціонер-

них товариств. З них відкритих акціонерних товариств — 10 895,

закритих акціонерних товариств — 21 503.

Найбільш поширеною формою господарювання в Україні є

товариства з обмеженою відповідальністю. Так, на 1 січня

2007 року частка товариств з обмеженою відповідальністю у за-

гальній кількості суб’єктів ЄДРПОУ становила 31 %.

Суб’єкти господарювання мають право самостійно вирішува-

ти, як розпорядитися чистим прибутком, які фінансові ресурси

формувати та як їх використовувати в межах чинного законодав-

ства.

Фінансова діяльність підприємства регламентується державою

через податкову, амортизаційну, валютну, митну політику.

Суб’єкт господарювання несе реальну економічну відповідаль-

ність за результати діяльності та своєчасне виконання своїх зо-

бов’язань перед постачальниками, споживачами, державою, бан-

ками. За своїми зобов’язаннями підприємство відповідає власним

майном і доходами. Свої втрати та збитки підприємство покриває

за рахунок фінансових резервів, системи страхування та за розра-

хунок власного прибутку.

На організацію фінансів підприємств впливають також різні

форми об’єднань підприємств.

Згідно з Господарським кодексом в Україні можуть створюва-

тись і функціонувати два типи об’єднань підприємств: доброві-

льні та інституціональні.

79

За умов ринкової економіки підприємства мають право на до-

бровільних засадах об’єднувати науково-технічну, виробничу,

комерційну та інші види діяльності й створювати добровільні

об’єднання, якщо це не суперечить антимонопольному законо-

давству України.

Крім добровільних об’єднань в Україні створюються й функ-

ціонують інституціональні об’єднання, діяльність яких започа-

тковується у директивному порядку міністерствами (відомства-

ми), органами самоврядування чи безпосередньо Кабінетом

Міністрів України. У національному господарстві України функ-

ціонують потужні державні корпорації, створені на базі колишніх

галузевих міністерств. Інституціональні міжгалузеві об’єднання

підприємств та організацій діють в агропромисловому комплексі,

будівництві, інших секторах економіки.

Підприємство, яке входить до інституціонального об’єднання,

не має права без згоди об’єднання виходити з його складу, а та-

кож об’єднувати на добровільних засадах свою діяльність з ін-

шими суб’єктами господарювання та приймати рішення про при-

пинення своєї діяльності.

Господарські об’єднання утворюються як асоціації, корпора-

ції, консорціуми, концерни, інші об’єднання підприємств, перед-

бачені законом.

Асоціації— це договірні добровільні об’єднання, створені з

метою постійної координації господарської діяльності підпри-

ємств, що об’єдналися шляхом централізації однієї або кількох

виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і

кооперації виробництва, організації спільних виробництв на ос-

нові об’єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів

для задоволення переважно господарських потреб учасників асо-

ціації. Асоціація не має права втручатись у господарську діяль-

ність будь-якого з учасників.

Корпорацієювизнається договірне об’єднання, створене на

основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів

підприємств, що об’єдналися, з делегуванням ними окремих пов-

новажень централізованого регулювання діяльності кожного з

учасників органам управління корпорації.

Консорціум— це тимчасове статутне об’єднання підпри-

ємств для досягнення його учасниками певної спільної господар-

ської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, буді-

вельних проектів тощо). Учасниками консорціуму можуть бути

державні та приватні фірми, а також окремі держави (наприклад

міжнародний консорціум супутникового зв’язку). Учасники кон-

80

сорціуму зберігають юридичну і фінансову самостійність. У разі

досягнення мети створення консорціуму він припиняє свою дія-

льність.

Концерн— це статутне об’єднання підприємств, що характе-

ризуються єдністю власності та контролю. Об’єднання відбува-

ється найчастіше за принципом диверсифікації, коли один кон-

церн інтегрує підприємства різних галузей економіки (проми-

словість, транспорт, торгівля, страхові компанії, банки). Після

створення концерну суб’єкти господарювання втрачають само-

стійність. Учасники одного концерну не можуть бути одночасно

учасниками іншого концерну.

Промислово-фінансові групи— це об’єднання юридично та

економічно самостійних підприємств різних галузей економіки,

що утворюються за рішенням Кабінету Міністрів України на пев-

ний строк з метою реалізації державних програм розвитку пріори-

тетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки

України. Промислово-фінансова група не є юридичною особою і

не підлягає державній реєстрації як суб’єкт господарювання.

Холдинг— це специфічна організаційна форма об’єднання

капіталів. Суб’єкт господарювання, що володіє контрольним па-

кетом акцій дочірнього підприємства (підприємств), визнається

холдинговою компанією. Між холдинговою компанією та її дочі-

рніми підприємствами встановлюються відносини контролю-

підпорядкування відповідно до вимог Господарського кодексу

України. Якщо з вини контролюючого підприємства дочірнім

підприємством було укладено (здійснено) не вигідні для нього

угоди або операції, то контролююче підприємство повинно ком-

пенсувати завдані дочірньому підприємству збитки. Якщо дочір-

нє підприємство з вини контролюючого підприємства опиниться

в стані неплатоспроможності й буде визнане банкрутом, то суб-

сидіарну відповідальність перед кредиторами дочірнього підпри-

ємства нестиме контролююче підприємство.

Законом можуть визначатися й інші форми об’єднання інтере-

сів підприємств: союзи, спілкитощо.