5.3. Економічна сутність та класифікація

ДЕРЖАВНИХ ВИДАТКІВ

Державні видатки— це грошові відносини, що скла-

даються під час розподілу і використання централізованих і де-

централізованих фондів грошових ресурсів держави з метою фі-

нансування витрат розширеного відтворення і задоволення інших

суспільних потреб.

За матеріальним змістом державні видатки — це сума коштів,

що витрачається державою в процесі здійснення її фінансової ді-

яльності.

9 Романенко О. Р. Фінанси: Підручник. — К.: Центр навчальної літератури. —

2006. — С. 97.

Соціально-економічну суть державних видатків визначають

природа і функції держави (політичні, економічні, соціальні).

Слід зазначити, що до Першої світової війни (1914) економіч-

на наука, дотримуючись принципу свободи підприємництва, ви-

ступала проти втручання держави та її фінансів в економіку.

Держава у XVIII — початку XX ст. характеризувалася як «нічний

сторож», що охороняє мир, власність і правопорядок, але ні в

якому разі не є суб’єктом господарювання. Уся система централі-

зованих грошових фондів акумулювала тоді порівняно невелику

частку національного доходу, що не перевищувала на початок

20-х років XX ст. 15 % ВВП. Хоча ще з 1830-х років відносні й

абсолютні показники величин державних видатків починають

зростати. Першим, хто це помітив і зробив відповідний прогноз,

був економічний радник О. фон Бісмарка А. Вагнер. Він поділив

економіку на два сектори — державний і приватний та сформу-

лював «закон зростаючої державної активності». Відповідно до

цього закону в усіх країнах, де швидко розвивається промисло-

вість, державні видатки повинні збільшуватись більш високими

темпами, ніж обсяги виробництва і національні доходи.

Посилення процесу державного регулювання виробництва і роз-

поділу відбулося в період світової економічної кризи 1929—1933 рр.

Економічна теорія Дж. Кейнса (1883—1946) обґрунтовує не-

обхідність втручання держави в економіку в умовах нестабільно-

го розвитку. Основним інструментом такого втручання повинні

були стати державні видатки. З метою активізації підприємниць-

кої діяльності і зростання національного доходу та ліквідації без-

робіття держава, на думку Дж. Кейнса, повинна не тільки наро-

щувати обсяг своїх видатків, а й впливати на особисте та

інвестиційне споживання.

Представники неоконсервативного напряму, який сформував-

ся із неокласичної школи, розробили теорію «економіки пропо-

зиції», згідно з якою на державу та її фінансову систему поклада-

лось стимулювання науково-технічного прогресу і забезпечення

довгострокового економічного зростання.

Наприкінці XX ст. держава перетворилась на великого під-

приємця, споживача й інвестора, банкіра, позичальника й експор-

тера капіталу. Економічна наука все більше надає перевагу рин-

ковій системі, законам бізнесу, практичній діяльності у будь-якій

сфері економіки. Оскільки матеріальні потреби безмежні, а ре-

сурси обмежені, регулювання економічних процесів здійснюєть-

ся постійно через фіскальну політику і трансфертні платежі з бю-

джету.

100

На сьогодні механізм функціонування державних видатків все

активніше сприяє розвитку внутрішнього та розширенню зовні-

шніх ринків збуту. Зросло втручання держави у сферу міжнарод-

них валютних, фінансових, кредитних відносин та товарного об-

міну. Збільшився експорт державного капіталу, ще вагомішим

стало його місце в загальному обсязі капіталу, що експортується.

Отже, державні видатки стали одним із основних інструментів

концентрації та централізації капіталу, збільшення нагромаджень

у національній економіці.

Система державних видатків призначена забезпечити ра-

ціональне розміщення та ефективне використання держа-

вних коштів. Вона характеризує державну політику фінан-

сового забезпечення та соціально-економічного розвитку.

Відповідно до рівня розміщення державні видатки поділяють

на централізовані (з бюджету і фондів цільового призначення) і

децентралізовані (рис. 5.3).

Державні видатки

Централізовані

Децентралізовані

Поточні

Капітальні

Цільові

БЮДЖЕТ

фонди

Бюджетні

Державні

Субсидії і

Кошторисне

Інвестиції

кредити

дотації

виплати

фінансування

Рис. 5.3. Система державних видатків10

10 Опарін В. М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. посібник. — 2-ге вид., доп. і пере-

роб. — К.: КНЕУ. — 2005. — С. 116.

101

За формами фінансування розрізняють такі державні видатки:

інвестиції, бюджетні кредити, державні дотації, субсидії і випла-

ти, кошторисне фінансування.

Відповідно до цільового призначення видатки класифікуються

за статтями витрат, наприклад, капітальні вкладення, капітальний

ремонт, оплата праці, послуг, матеріалів та ін.

За роллю в суспільному виробництві та з урахуванням впливу

державних видатків на рух суспільного продукту і процес розши-

реного відтворення розрізняють поточні видатки і видатки на

розвиток (рис. 5.4). В окремих випадках це закріплюється в офі-

ційному поділі бюджету на дві частини: поточний і капітальний

бюджети.

Критерії класифікації

державних видатків

Поточні видатки

За роллю у суспільному

виробництві

Видатки розвитку

З позиції використання

Державне споживання

державних фінансів

Державне фінансування

За формами

державного

фінансування

Державні

трансферти

Державні

Кошторисне

інвестиції

(субсидії,

кредити

фінансування

субвенції, дотації)

Видатки на політичні

функції держави

Видатки на економічні

За функціями

функції держави

держави

Видатки на соціальні функції

держави

Рис. 5.4. Класифікація державних видатків

102

Поточні видатки— це витрати бюджетів на фінансування

мережі підприємств, установ, організацій і органів влади, фінан-

сування заходів щодо соціального захисту населення та інших

заходів, не передбачених у видатках розвитку. Поточні видатки

поділяють на державне споживання (купівля товарів та послуг);

виплати (перекази) населенню; перекази за кордон; державні суб-

сидії, дотації, субвенції (трансферти) та ін.

Видатки розвитку— це витрати бюджетів на фінансування ін-

вестиційної та інноваційної діяльності, зокрема фінансування капі-

тальних вкладень виробничого і невиробничого призначення; фі-

нансування структурної перебудови національного господарства;

субвенції та інші видатки, що пов’язані з розширеним відтворенням.

Слід зазначити, що фінансова діяльність держави ґрунтується

на принципово інших засадах, ніж у підприємницьких структу-

рах, і характеризується досить простою, на перший погляд схе-

мою (рис. 5.5).

Мобілізація доходів

Фінансування видатків

Рис. 5.5. Схема фінансової діяльності держави

З одного боку, такий підхід спрощує її, оскільки не існує про-

блем мобілізації фінансових ресурсів, їх розміщення та забезпе-

чення отримання доходів від їх використання — це завдання під-

приємницьких структур. Натомість держава встановлює і

законодавчо фіксує систему і порядок формування своїх доходів.

Але, з іншого боку, це ставить фінансову діяльність держави у

пряму залежність від результатів діяльності суб’єктів господарю-

вання, адже основою формування її доходів є перерозподіл дохо-

дів юридичних і фізичних осіб. При цьому обсяги доходів держа-

ви залежать від двох чинників — обсягів виробленого ВВП і

налагодженості механізму вилучення його певної частини на фо-

рмування державних доходів.

Безумовно, основним чинником, що забезпечує стабільність

фінансової діяльності держави, є обсяг виробленого ВВП, адже

якщо він обмежений, то ніякий механізм не забезпечить достат-

ності доходів, необхідних для фінансування державних видатків.

Така залежність держави від результативності функціонування

економіки дуже важлива — вона змушує державу всебічно спри-

яти її розвитку. Тому, здавалося б на перший погляд, необґрунто-

вана схема фінансової діяльності держави за рахунок перерозпо-

103

ділу створеного у суспільстві ВВП є якраз логічною, виправда-

ною і доцільною. При такій схемі фінанси держави не можуть бу-

ти в кращому стані, ніж у підприємств і громадян. Навпаки, здій-

снення фінансової діяльності державою за відособленою схемою

може привести до ситуації, коли її фінансовий потенціал буде до-

сить потужним на фоні обмеженості доходів юридичних і фізич-

них осіб.

З позицій підпорядкованості фінансування видатків надхо-

дженню доходів дуже важливим є налагодженість механізму фо-

рмування державних доходів. Саме тому у фінансовій системі

кожної країни така велика увага приділяється податковій службі,

яка повинна забезпечити повне, регулярне і стабільне надхо-

дження податків та обов’язкових платежів, що є основою систе-

ми державних доходів. При цьому дуже важливим чинником є

податкова дисципліна і свідомість. Але для цього держава пови-

нна забезпечувати прозорість своєї фінансової діяльності, щоб

було видно, хто, скільки і як платить податки та на що вони ви-

користовуються.

Система державних фінансів характеризується досить розга-

луженими грошовими потоками, які поділяються на зовнішні — з

іншими суб’єктами розподільних відносин та іншими сферами і

ланками фінансової системи, і внутрішні — між окремими лан-

ками державних фінансів (рис. 5.6).

Міжнародні організації

та фінансові інституції

особи

Бюджет

особи

ичні

Цільові фонди

рид

Фізичні

Фінансовий ринок

Рис. 5.6. Грошові потоки сфери державних фінансів

104

Внутрішні відносини в системі державних фінансів, що відо-

бражаються в грошових потоках, складаються між бюджетом і

фондами цільового призначення. Водночас ці відносини є швид-

ше винятком із правил, оскільки цільові фонди створюються саме

з метою певного відокремлення частини доходів. Прикладом та-

ких відносин є перерахування з бюджету до пенсійного фонду на

виплату пенсій військовослужбовцям та інвалідам з дитинства.

Перерахування коштів цільових фондів до бюджету має винятко-

вий характер.

У системі зовнішніх відносин сфери державних фінансів пріо-

ритетними є взаємовідносини з юридичними і фізичними особа-

ми. Це, з одного боку, сплата податків та інших обов’язкових

платежів до бюджету, купівля державних цінних паперів, внески

в цільові фонди, з іншого — асигнування і виплати з бюджету і

цільових фондів, повернення боргів та виплата відсотків за пози-

ками. Через бюджет забезпечуються міжнародні фінансові відно-

сини держави — платежі до міжнародних організацій і фінансо-

вих інституцій та надходження від них. Тимчасово вільні кошти

бюджету, і насамперед цільових фондів, можуть розміщуватись

на фінансовому ринку, внаслідок чого формуються відповідні

доходи.

Таким чином, характерною ознакою сфери державних фі-

нансів є збалансованість вхідних і вихідних грошових потоків

загалом. У розрізі ж окремих суб’єктів, сфер і ланок характер-

ною ознакою є саме незбіг цих потоків як у часі, так і за варті-

стю, що й відображає перерозподільний характер державних

фінансів.

Содержание