11.5. Управління державним боргом
Ефективністьвикористання державних позик знач-
ною мірою залежить від системи управління боргом. Управління
державним боргом— це комплекс заходів, що здійснює держава
в особі її уповноважених органів з визначення умов залучення
коштів, їх розміщення і погашення, та забезпечення платоспро-
можності держави. В управлінні державним боргом виділяють
такі принципи:
безумовності— забезпечення безумовного виконання дер-
жавою всіх зобов’язань перед інвесторами і кредиторами, які
держава як позичальник взяла на себе, оформляючи договір запо-
зичення коштів;
єдності— урахування в процесі управління державним бор-
гом усіх видів зобов’язань, емітованих як центральним урядом,
так і місцевими Радами;
зниження ризиків— розміщення і погашення позик у такий
спосіб, щоб максимально знизити вплив коливань кон’юнктури
світового ринку капіталів і спекулятивних тенденцій ринку цін-
них паперів на ринок державних зобов’язань;
оптимальність структури— підтримання оптимальної
структури боргових зобов’язань держави за строками обігу і по-
гашення, пом’якшення «піків» платежів;
збереження фінансової незалежності— підтримання опти-
мальної структури боргових зобов’язань держави між інвестора-
ми-резидентами і інвесторами-нерезидентами, поступове замі-
щення зовнішнього запозичення внутрішнім;
255
зниження вартості обслуговуваннядержавного боргу, в то-
му числі й за рахунок дострокового викупу боргових зобов’язань
держави;
прозорості— дотримання відкритості і повної прозорості
позик, починаючи від розгляду їх доцільності до остаточного по-
гашення, забезпечення доступу міжнародних рейтингових
агентств до достовірної інформації про економічне становище в
країні-позичальнику.
Мета політики управління боргом— одержати найвищий
ефект від фінансування за рахунок позичених коштів та уникнути
макроекономічних труднощів і проблем платіжного балансу в
майбутньому.
Процес управління державним боргом включає кілька етапів:
залучення коштів;
розміщення позичених коштів;
повернення боргу і виплата відсотків.
Державне управління залученням коштів, як правило, здійс-
нюється в контексті бюджетного процесу, де законом «Про дер-
жавний бюджет» на відповідний рік установлюються граничні
розміри боргу і державні гарантії його повернення. Обсяг залуче-
них зовнішніх позик для будь-якої країни визначається двома фа-
кторами: по-перше, скільки капіталу країна може поглинути;по-
друге, який обсяг боргу вона може обслуговувати без ризику ви-
никнення кризи платежів. Під час обчислення цих факторів по-
винні враховуватись як короткострокові, так і довгострокові ха-
рактеристики державного боргу.
Управління розміщенням запозичених коштів є основним
елементом усієї системи управління боргом держави. Залучені
кошти повинні використовуватися для фінансування зростання
виробничих потужностей. При цьому повинно збільшуватися ви-
робництво товарів не лише для внутрішніх потреб, а й експорт
продукції, конче необхідний для одержання іноземної валюти на
обслуговування та погашення зовнішнього боргу. Якщо цього не
буде, то платежі з обслуговування боргу досягнуть неприпустимо
високої частки експорту та вітчизняного виробництва. У резуль-
таті комерційні кредитори, побоюючись імовірних неплатежів,
скорочуватимуть кредитування країни.
З метою забезпечення платоспроможності держави, тобто мо-
жливості погашення боргів, застосовуються різноманітні методи
коригування позикової політики.
Найпоширенішими є рефінансуванняборгу тареструктури-
заціязаборгованості.
256
Рефінансуваннядержавного боргу— це погашення основної
заборгованості й відсотків за рахунок коштів, отриманих від роз-
міщення нових позик. Для успішного застосування механізму
рефінансування необхідна висока фінансова репутація країни—
позичальника. На світовому фінансовому ринку репутація позича-
льників виражається в рейтингах, що присвоюються відповідній
країні спеціальними агентствами відповідно до міжнародних
правил рейтингування.
Реструктуризація заборгованостіполягає в тому, що на пе-
вних умовах відстрочується виплата частки боргу. Зокрема, зараз
використовується кілька варіантів реструктуризації зовнішньої
заборгованості, які відпрацьовані Паризьким клубом офіційних
кредиторів.
Один із варіантів— це коли на певних умовах відстрочується
виплата частки боргу терміном до трьох років. Існують також ва-
ріанти конверсії боргів на акції для вкладення їх у національну
економіку.
У 90-х роках почали застосовувати реструктуризацію боргів
комерційних банків на основі методу Брейді. Згідно з ним, ба-
нки реструктурують борг лише в тому разі, якщо уряд країни—
боржника почне виконувати радикальну програму структурних
перетворень. За формулою Брейді спочатку зменшують борг на
50 %. Інша частина боргу обмінюється на спеціальні облігації
Брейді.
Методами управління державним боргом є:конверсія, кон-
солідація, уніфікація, обмін облігацій за регресивним співвідно-
шенням, відстрочення погашення й анулювання позики.Конвер-
сія— це зміна дохідності позики. Держава, як правило, зменшує
розмір процентів, які мають виплачуватися за позиками. Збіль-
шення строків дії випущеної позики називають консолідацією.
Консолідація і конверсія можуть провадитися також одночасно.
Уніфікація позик— це об’єднання кількох позик в одну, коли
облігації раніше випущених кількох позик обмінюються на облі-
гації нової позики. У деяких випадках може здійснюватися обмін
облігацій за регресивним співвідношенням, тобто коли кілька
раніше випущених облігацій прирівнюють до однієї нової. Цей
метод економічних обґрунтувань не має.
Відстрочення погашення позики, як правило, проводиться
тоді, коли випуск нових позик є фінансово недоцільним, оскільки
всі доходи від позик використовують на обслуговування раніше
випущених позик. Анулювання боргуозначає відмову уряду від
його погашення. Анулювання боргів може бути зумовлене фінан-
257
совою неспроможністю держави, тобто банкрутством, або полі-
тичними мотивами.
Відстрочення погашення боргових зобов’язань, а також ану-
люванняборгу може застосовуватися як до внутрішніх, так і до
зовнішніх позик.
- 1.1. Історичні передумови виникнення
- 1.2. Моделі фінансових відносин
- 1.3. Соціально-економічна сутність
- 2.1. Фінансова система україни:
- 2.2. Організаційні основи функціонування
- 2.3. Суть і значення фінансового контролю
- 3.1. Фінансова політика, її зміст і завдання
- 3.2. Фінансовий механізм і його складові елементи
- 3.3. Фінансова безпека держави
- 4.1. Суть і функції фінансів підприємств
- 4.2. Організаційні основи
- 4.3. Фінансові ресурси підприємств,
- 4.4. Формування фінансових результатів
- 5.1. Сутність і склад державних фінансів
- 5.2. Економічна сутність та значення державних
- 5.3. Економічна сутність та класифікація
- 5.4. Державні фінанси
- 6.1. Сутність,
- 6.2. Бюджетний устрій
- 6.3. Бюджетний процес в україні
- 6.4. Перспективні напрями
- 7.1. Сутність, джерела
- V. Цільові
- 7.2. Сутність, склад і структура видатків
- 7.3. Принципи
- 7.4. Бюджетний дефіцит
- 8.1. Економічна сутність і функції податків
- 8.2. Елементи системи оподаткування
- 8.3. Класифікація податків
- 8.4. Податкова система
- 8.5. Характеристика основних податків
- 8.6. Адміністрування податків в україні
- 9.1. Призначення і роль цільових фондів
- 9.2. Характеристика цільових фондів
- 9.3. Недержавні фінансові фонди
- 10.1. Місцеві фінанси
- 10.2. Місцеві бюджети, їх доходи і видатки
- 10.3. Збалансування місцевих бюджетів
- 10.4. Напрями реформування
- 11.1. Економічна сутність
- 11.2. Форми державного кредиту
- 11.3. Класифікація державних позик
- 11.4. Державний борг,
- 11.5. Управління державним боргом
- 11.6. Концептуальні засади та стратегія
- 1. Зменшення обсягів розміщення зовнішніх державних по-
- 3. Утримання помірних обсягів дефіциту державного бю-
- 4. Зниження розміру державного боргу в період масштабної
- 12.1. Особливості фінансових відносин
- 12.2. Організаційні форми страхових фондів
- 12.3. Страховий ринок
- 12.4. Стратегія розвитку ринку
- 13.1. Призначення і структура фінансового ринку
- 13.2. Ринок грошей та кредитних ресурсів
- 13.3. Ринок цінних паперів
- 13.4. Ринок фінансових послуг
- 13.5. Лібералізація ринку
- 14.1. Сутність
- 14.2. Міжнародні фінансові організації
- 14.3. Міжнародний фінансовий ринок
- 1. Фінанси це:
- 5. До складу фінансової інфраструктури відносять:
- 9. До складу децентралізованих фінансів не входять:
- 10. Провідною ланкою загальнодержавних фінансів є:
- 12. У складі фінансової системи виділяють такі підси-
- 22. Залежно від обсягу даних, що перевіряються, розрізня-
- 8. Нормативне забезпечення функціонування фінансового
- 9. Методами фінансового планування є:
- 11. За характером заходів і часом їх здійснення фінансова
- 13. До фінансових важелів і стимулів належать:
- 14. Фінансове регулювання здійснюється через:
- 15. Фінансове забезпечення здійснюється в таких формах:
- 17. До основних методів фінансового планування нале-
- 15. Фінансові ресурси підприємства утворюються за раху-
- 7. Джерела державних доходів можуть бути:
- 9. Надання бюджетних коштів бюджету нижчого рівня,
- 10. Надання бюджетних коштів бюджету нижчого рівня
- 11. Фінансова допомога, яка надається бюджету нижчого
- 13. Визначте внутрішні джерела формування державних
- 14. З позиції використання фінансових ресурсів держави
- 2. Державний бюджет України як фінансовий план держа-
- 2. За допомогою податків перерозподіляються:
- 2. Видатки місцевих органів влади поділяють на:
- 6. Мінімальні розміри місцевих бюджетів визначають на
- 10. Органи місцевого самоврядування можуть створювати
- 13. Причиною виникнення місцевих фінансів є:
- 17. Джерелом покриття держаного боргу є:
- 18. За характером виплати доходу державні позики поді-
- 19. Через розподільну функцію державного кредиту здійс-
- 20. Якщо центральний банк продає велику кількість дер-
- 4. Обов’язками страхувальника є:
- 3. Фінансовий ринок за інституційною ознакою поділя-
- 14. Різниця залишків коштів в іноземних валютах, які фор-
- 15. Перевищення вимог ( активів) в іноземній валюті над зо-
- 19. Яка політика держави може бути пов’язана з наданням
- Document Outline