5.2. Економічна сутність та значення державних

ДОХОДІВ. МЕТОДИ МОБІЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНИХ ДОХОДІВ

Державні доходи— це сукупність різних видів гро-

шових надходжень до фондів держави, що використовуються для

виконання нею своїх завдань та функцій. Об’єктом доходів дер-

жави є валовий внутрішній продукт, частину якого вона і вико-

ристовує, а суб’єктами — держава, з одного боку, та підприємст-

ва, установи, організації, населення — з другого.

Джерела державних доходів можуть бути як внутрішніми, так

і зовнішніми.

Внутрішніми джерелами є валовий внутрішній продукт сво-

єї країни. Зовнішні джерела— це ВВП інших країн.

У країнах з розвинутою ринковою економікою державні дохо-

ди становлять значну частину сукупного суспільного продукту та

справляють величезний вплив на його перерозподіл та розширене

відтворення. У середньому в розвинутих країнах вони становлять

30 — 44 % ВВП. Державні доходи, обчислені щодо валового внут-

рішнього продукту, показують не лише відносин перерозподілу, а

й місце держави в процесі відтворення. Державні доходи показу-

ють рух грошових коштів від різних верств суспільства до держа-

ви. Те, що для держави є доходом, для широких верств населення

та підприємств є видатком. Державні доходи на 85—92 % форму-

ються за рахунок податків, неподаткові доходи становлять 3 —

13 %, державний кредит — від 0,5 до 4 % їх загального обсягу.

Залежно від порядку формування системи державних доходів

їх поділяють на централізованітадецентралізовані(рис. 5.1).

Державні доходи

Централізовані

Децентралізовані

БЮДЖЕТ

Цільові

Пряме вилучення

фонди

доходів

Податки і

Надходження від

Державні

обов’язкові

державного майна та

позики

платежі

угідь

Рис. 5.1. Система державних доходів7

Централізовані доходи концентруються в бюджеті держави і

фондах цільового призначення.

Децентралізовані доходи надходять у розпорядження окре-

мих державних підприємств, установ, організацій, формуються за

рахунок їх доходів і використовуються відповідно до їх фінансо-

вих планів.

Слід урахувати, що необґрунтовано висока частка цен-

тралізації фінансових ресурсів спричинює негативні наслід-

ки, оскільки централізовано важко вести раціональний роз-

поділ і забезпечувати його ефективне виконання. Однак

зниження централізації за умови збереження на високому

рівні державної власності може породити безгосподарність

і різні порушення в розподілі і використанні фінансових ре-

сурсів, а врешті-решт — фінансовий розлад у державі.

7 Опарін В. М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. посібник. — 2-ге вид., доп. і пере-

роб. — К.: КНЕУ. — 2005. — С. 115.

Перерозподільні процеси, що здійснюються за допомогою

державних фінансів, — це явище макрорівня, проте роль держав-

них фінансів виявляється не меншою мірою в методах мобілізації

державних доходів.

За методами мобілізації держані доходи поділяються на пода-

ткові, позикові, емісійні(рис. 5.2).

МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ФІНАНСОВІ ІНСТИТУТИ

Податки та

Державні

Емісійний

обов’язкові

позики

доход

платежі

Примусове

вилучення частини

Внутрішні

Паперово-грошова

національного

та зовнішні

або кредитна

доходу на користь

емісія

держави

Формування

Покриття дефіциту

Можливість

бюджетних та

державного

прискорення

позабюджетних

бюджету (місцевих

інфляційних

фондів

бюджетів)

процесів у державі

Рис. 5.2. Методи мобілізації державних доходів8

З цих методів найважливіший податковий, оскільки податки

забезпечують основну частину державних доходів.

Податки— це економічні відносини, які виникають між

державою та юридичними й фізичними особами з приводу при-

мусового відчуження нею частини новоствореної вартості в гро-

шовій формі, її вилучення і перерозподілу для фінансування дер-

жавних видатків. Вони є вихідною категорією фінансів, еконо-

мічною базою функціонування держави та найважливішою фі-

нансовою формою регулювання ринкових відносин. Податки —

це головний дохід державної скарбниці.

8 Фінанси: Навч. посібник / О.П. Близнюк, Л. І. Лачкова, В. І. Оспіщев та ін.; За ред.

В. І. Оспіщева. — К.: Знання. — 2006. — С. 93.

Державний кредит ( позики)— це сукупність економічних

відносин, що виникають між державою як позичальником і кре-

диторами — фізичними або юридичними особами (приватними

особами, фінансово-кредитними установами, корпораціями, іно-

земними урядами та міжнародними фінансовими організаціями)

у процесі формування загальнодержавного фонду грошових ре-

сурсів. Державний кредит безпосередньо пов’язаний з бюджет-

ним дефіцитом, оскільки є джерелом його покриття. В окремих

випадках за його допомогою можуть мобілізовуватися кошти у

фонди цільового призначення чи під цільові проекти. Крім того,

до системи державного кредиту належать позики, що надаються

під державні гарантії, та поповнення валютних резервів центра-

льного банку від Міжнародного валютного фонду.

Цей метод суттєво відрізняється від податкового. За допомо-

гою податків держава примусово акумулює частину вартості,

втілену в доходах окремих соціальних верств. За кредитного ме-

тоду держава переважно в добровільній формі залучає частину

вартості, яка втілена в позичковому капіталі, тобто частину сус-

пільного капіталу, що відокремилася. Податковий метод держава

використовує для акумуляції внутрішніх джерел, кредит дає їй

змогу залучати не тільки внутрішні, а й зовнішні джерела.

Емісійний дохід— це грошові відносини між державою та фі-

зичними і юридичними особами, в процесі функціонування яких

держава отримує дохід від емісії в обіг надлишків грошей, що

призводить до їхнього наступного знецінення і скорочення реа-

льних доходів населення. Надмірний випуск грошей в обіг є най-

гіршою формою примусової позики, що призводить до зниження

їхньої купівельної сили. У результаті відбуваєтьсяінфляція— пе-

реповнення каналів грошового обігу надмірною масою знеціне-

них грошей, зростання цін. Все це знижує роль такого фінансово-

го ресурсу, як дохід державної скарбниці.

Порівняно незначну частину доходів держава одержує як вла-

сник засобів виробництва та майна. Фінансові методи формуван-

ня державних доходів взаємопов’язані та взаємозумовлені. Ана-

ліз показує, що існує тісний кореляційний зв’язок між зростан-

ням державних видатків, бюджетного дефіциту, державного бор-

гу, податків та емісійного доходу. Це означає, що зростання дер-

жавного боргу веде до збільшення податків. Водночас однією з

причин зростання державного боргу є збільшення бюджетного

дефіциту, що, у свою чергу, зумовлюється зростанням видатків

бюджету, тобто чим швидше зростають державні видатки, тим

вищі суми заборгованості держави.

Єдність і взаємозумовленість фінансових методів формування

державних доходів не виключають їх протилежності. Так, подат-

ки прямо або опосередковано відчужують частину створеної вар-

тості для державних потреб. Державний кредит залучає частину

створеної вартості на певний час і за певну плату. Емісійний до-

хід зумовлює вилучення вартості опосередковано, приховано,

шляхом інфляційного зростання цін. Роль того чи іншого фінан-

сового методу може змінюватися під впливом економічних, соці-

альних або політичних обставин та умов.

Під час війни різко зростає роль державного кредиту й емісій-

ного доходу та скорочується частка податків у загальній сумі дер-

жавних доходів. Те саме, тільки меншою мірою, відбувається під

час економічних криз. І навпаки, в мирний час, а також під час ви-

ходу з кризи та стабілізації економіки зростає роль податків і зме-

ншується значення державного кредиту та емісійного доходу.

Зовнішні джерела залучаються двома методами: уформі кре-

дитутабезоплатно, тобто без оплати грошового еквівалента за-

лучених ресурсів. Основним методом залучення зовнішніх дже-

рел є зовнішні державні позики.

Центральне місце в системі доходів держави посідають дохо-

ди державного і місцевих бюджетів, завдяки яким мобілізується

основна частка фінансових ресурсів, необхідних для фінансового

забезпечення виконання державою покладених на неї функцій.

Так, у США через бюджет перерозподіляється 28 % ВВП, у Ні-

меччині — 40, Швеції — 50 %. В Україні бюджетні ресурси ста-

новлять 34 % фінансових ресурсів держави і майже 45 % ВВП9.

Содержание