2.2. Організаційні основи функціонування

ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Фінансова система являє собою доволі складний меха-

нізм. Ефективність її функціонування залежить від двох визнача-

льних чинників. По-перше, від налагодженості фінансових відно-

син у суспільстві. В основі цього лежить вибір правильної і

доцільної для даної країни фінансової моделі, яка стимулює ви-

робника і суспільство. Крім того, важливим фактором виступає

дієвість фінансового механізму, а також чітке фінансове законо-

давство. По-друге, ефективне функціонування фінансової систе-

ми залежить від організації управління нею.

Управління фінансами, як і будь-якою іншою системою,

включає дві основні складові: органи управління і форми та ме-

тоди управлінської діяльності. У світовій теорії і практиці широ-

кого визнання набув фінансовий менеджмент як наука про

управління фінансовою діяльністю. Зміст фінансового менедж-

менту визначається функціями управління: розроблення страте-

гії, планування тактики реалізації стратегії, організація виконан-

ня розроблених планів, облік і контроль.

У кожній країні управління фінансами здійснюється через на-

явну систему фінансових відносин. Воно зумовлене історичними,

економічними та політичними умовами розвитку держави і під-

порядковане фінансовій політиці держави.

В управлінні фінансами виділяють об’єктиісуб’єктиуправ-

ління. Об’єктамивиступають різні види фінансових відносин.

Суб’єктамиє ті організаційні структури, які здійснюють управ-

ління (фінансові відділи підприємств, фінансові державні органи,

податкові адміністрації, страхові органи). Сукупність усіх органі-

заційних структур, які здійснюють управління фінансами, утво-

рює фінансовий апарат.

В управлінні фінансами виділяють декілька функціональних

елементів: планування, стратегічне та оперативне управління,

контроль.

Плануванняпосідає важливе місце в системі управління фі-

нансами. Під час планування суб’єкти господарювання оцінюють

стан своїх фінансів, виявляють можливість збільшення фінансо-

вих ресурсів, напрями їх ефективного використання. Об’єктом

фінансового планування є фінансова діяльність держави і

суб’єктів господарювання, а результатом — складання фінансо-

вих планів.

Стратегічне управління— це загальне управління фінансами.

Воно полягає у визначенні фінансових ресурсів через прогнозу-

вання на перспективу, встановленні обсягів фінансових ресурсів

на реалізацію цільових програм тощо. Стратегічне управління

здійснюється вищими органами державної влади та управління:

Верховною Радою України, апаратом Президента України, Кабі-

нетом Міністрів України. До сфери безпосередньо державного

управління входять лише державні фінанси.

Оперативне управлінняфінансами становить комплекс захо-

дів, які розробляються на основі оперативного аналізу фінансової

ситуації, фінансового планування, контролю та регулювання,

складання та виконання фінансових планів. Оперативне управ-

ління — це головна функція апарату фінансової системи: Мініс-

терства фінансів України, фінансових управлінь (відділів), мініс-

терств, відомств, місцевих рад, фінансових служб підприємств та

організацій.

Ефективне функціонування кожної із складових фінансової

системи можливе за умов чіткого законодавчого врегулювання

їхньої взаємодії. Разом з тим рух грошових коштів повинен бути

скоординованим через управління фінансовими потоками, що за-

безпечується фінансовим апаратом.

Загальне управління фінансами відповідно до Конституції

України покладено на вищі органи державної влади — Верховну

Раду України, Президента, Уряд (рис. 2.4).

ВИЩІ ОРГАНИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ТА УПРАВЛІННЯ

Органи стратегічного управління фінансами

Законодавча влада — Верховна

Президент

Рада України

України

Комітети та комісії з питань

Кабінет

фінансів, бюджету, податків та

Міністрів

інших питань фінансової політики

України

Органи оперативного управління фінансами

Рахункова Палата

МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

НБУ

Державне казначейство

України

Державна

Комерційні

Державна контрольно-

податкова

банки

ревізійна служба (КРУ)

адміністрація

(ДПАУ)

Державна комісія

з цінних паперів

Податкова міліція

і фондового ринку

Рис. 2.4. Система управління державними фінансами в Україні

Верховна Рада Українияк вищий орган законодавчої влади

ухвалює закони, в тому числі з фінансових питань, основні на-

прями бюджетної політики на наступний бюджетний період, за-

тверджує Державний бюджет України та вносить зміни до нього;

здійснює контроль за виконанням Державного бюджету України;

приймає рішення щодо звіту про його виконання; визначає заса-

ди внутрішньої і зовнішньої політики.

Президент Українияк глава держави створює в межах кош-

тів, передбачених у Державному бюджеті України для здійснення

своїх повноважень, консультативні, дорадчі та інші допоміжні

органи і служби; підписує закони, ухвалені Верховною Радою

України; має право вето щодо цих законів із наступним повер-

ненням їх на повторний розгляд Верховною Радою України.

Кабінет Міністрів Українияк вищий орган у системі органів

виконавчої влади забезпечує проведення фінансової, цінової, ін-

вестиційної та податкової політики; політики у сферах праці і за-

йнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культу-

ри, охорони природи, екологічної безпеки і природокористу-

вання; розробляє проекти законів про Державний бюджет Украї-

ни та про внесення змін до Державного бюджету України, забез-

печує виконання затвердженого Верховною Радою України Дер-

жавного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт

про його виконання; приймає рішення про використання коштів

Резервного фонду Кабінету Міністрів України; обслуговує дер-

жавний борг України, приймає рішення про випуск державних

внутрішніх та зовнішніх позик, державних грошово-речових ло-

терей; організовує державне страхування; організовує митну

справу; організовує роботу із складення платіжного балансу і

зведеного валютного плану України, забезпечує раціональне ви-

користання державних валютних коштів; виступає гарантом що-

до позик, які у визначених законом про Державний бюджет

України межах надаються іноземним державам, банкам, фінансо-

вим міжнародним організаціям; забезпечує проведення держав-

ної соціальної політики.

Органи місцевого самоврядуваннясамостійно розробляють,

затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети; само-

стійно розпоряджаються коштами місцевих бюджетів, визнача-

ють напрями їх використання; використовують вільні бюджетні

кошти, додатково отримані в процесі виконання місцевих бю-

джетів; мають право випускати місцеві позики, лотереї та цінні

папери, а також отримувати кредити в банківських установах;

можуть виступати гарантами під надання кредитів підприємствам

і установам, що належать до комунальної власності; мають право

розміщувати належні їм кошти в банках інших суб’єктів права

власності, отримувати відсотки від доходів і зараховувати їх до

доходної частини відповідного місцевого бюджету.

Центральне місце в управлінні фінансами в Україні, як і в

будь-якій іншій державі, займає Міністерство фінансів. Саме на

нього покладені завдання загального керівництва всією фінансо-

вою системоюкраїни. Основними його функціями є:

забезпечення реалізації єдиної державної фінансової, бю-

джетної, податкової, митної політики, політики у сфері держав-

ного внутрішнього контролю та здійснення контролю за її прове-

денням Державною податковою адміністрацією, Державною

митною службою, Головним контрольно-ревізійним управлінням

та Державним казначейством України;

забезпечення концентрації фінансових ресурсів на пріорите-

тних напрямах соціально-економічного розвитку України;

здійснення заходів з підвищення ефективності управління

державними фінансами;

підготовка проекту Основних напрямів бюджетної політики

на наступний бюджетний період;

розроблення в установленому порядку проекту Закону про

Державний бюджет України на відповідний рік, прогнозних по-

казників зведеного бюджету України, організація роботи,

пов’язаної із складенням та виконанням Державного бюджету

України, координація діяльності учасників бюджетного процесу;

удосконалення міжбюджетних відносин;

здійснення в межах своїх повноважень контролю за дотри-

манням бюджетного законодавства;

розроблення стратегії фінансування державного бюджету;

забезпечення здійснення державних запозичень, надання

державних гарантій, погашення та обслуговування державного

боргу;

удосконалення методів фінансового і бюджетного плану-

вання;

організація бюджетного процесу, складання проекту Держа-

вного бюджету та його виконання після затвердження Верхов-

ною Радою України;

організаційне регулювання фінансової діяльності суб’єктів

господарювання через встановлення правил здійснення фінансо-

вих операцій, форм фінансових документів, порядку і стандартів

ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності;

організація функціонування ринку цінних паперів;

здійснення заходів з мобілізації коштів через систему дер-

жавного кредиту та управління державним боргом;

забезпечення фінансових відносин держави з іншими краї-

нами, міжнародними організаціями і фінансовими інституціями;

організація і здійснення фінансового контролю в країні.

Міністерство фінансів України має розгалужену регіональну

структуру (рис. 2.5).

МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ

УКРАЇНИ

Міністерство фінансів

Обласні та міські (міст

Автономної Республіки

Києва та Севастополя)

Крим

фінансові управління

Районні та міські

(міст республіканського та обласного

підпорядкування) фінансові відділи

Рис. 2.5. Регіональна структура

Міністерства фінансів України

Розмежування повноважень і функцій між органами Міністер-

ства фінансів здійснюється за регіональним принципом. Так, Мі-

ністерство фінансів Автономної Республіки Крим складає і вико-

нує Республіканський бюджет, обласні фінансові управління —

обласні бюджети, районні і міські фінансові відділи — районні і

міські бюджети.

Регіональні фінансові органи мають систему подвійного під-

порядкування. Вертикально вони підпорядковані відповідному

фінансовому органу вищого рівня (наприклад, районні фінансові

відділи — обласному фінансовому управлінню). Горизонтально

фінансові органи підпорядковані місцевим органам державного

управління, тобто входять до складу відповідних державних ад-

міністрацій.

До складу Міністерства фінансів України входять два обособ-

лені підрозділи: Головне контрольно-ревізійне управління і Дер-

жавне казначейство.

Головне контрольно-ревізійне управлінняє центральним ор-

ганом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і коор-

динується Кабінетом Міністрів України.

Основними завданнями Головного контрольно-ревізійного

управління є:

— підготовка пропозицій щодо формування державної полі-

тики у сфері державного фінансового контролю;

— забезпечення в установленому порядку реалізації держав-

ної політики у сфері державного фінансового контролю за вико-

ристанням відповідно до законодавства міністерствами, іншими

центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами

місцевого самоврядування, іншими бюджетними установами, а

також підприємствами і організаціями незалежно від форм влас-

ності, організаційно-правових форм, відомчої належності та під-

порядкованості, які отримують кошти з бюджетів та державних

цільових фондів, коштів і матеріальних цінностей, їх збережен-

ням, веденням і достовірністю бухгалтерського обліку та фінан-

сової звітності. Контрольно-ревізійне управління має регіональну

структуру, ідентичну системі Міністерства фінансів України.

В цілому, на органи контрольно-ревізійної служби покладено

виконання таких функцій:

¾ організація роботи контрольно-ревізійних підрозділів на

місцях щодо проведення ревізій і перевірок, узагальнення наслід-

ків ревізій і перевірок, у випадках, передбачених законодавством,

повідомляють про них органам законодавчої та виконавчої влади;

¾ проведення ревізії та перевірок фінансової діяльності, стану

та збереження коштів та матеріальних цінностей, достовірності

обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних коміте-

тах та інших органах державної виконавчої влади, в державних

фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в ор-

ганізаціях, які отримують кошти з бюджету та з державних валю-

тних фондів;

¾ проведення ревізій та перевірок правильності витрачання

державних коштів на утримання місцевих органів державної ви-

конавчої влади, установ і організацій що діють за кордоном і фі-

нансуються за рахунок державного бюджету;

¾ контроль за повнотою оприбуткування, правильністю ви-

трачання і збереження валютних коштів;

¾ здійснення контролю за усуненням недоліків і порушень,

виявлених попередніми ревізіями та перевірками;

¾ розроблена інструктивних та інших нормативних актів про

проведення ревізій та перевірок;

¾ здійснення методичного керівництва і контролю за діяльні-

стю підпорядкованих контрольно-ревізійних підрозділів;

¾ узагальнення досвіду проведення ревізій та перевірок і по-

ширення його серед контрольно-ревізійних служб, розробка про-

позицій щодо удосконалення контролю.

З ініціативи Головного контрольно-ревізійного управління ре-

візія або перевірка підприємства, установи, організації може про-

водитись не частіше ніж один раз на рік. Однак за дорученням

правоохоронних органів ревізія чи перевірка може бути проведе-

на в будь-який час.

Державне казначейство Україниє урядовим органом держа-

вного управління, що діє у складі Міністерства фінансів України

і йому підпорядковується. Воно створене з метою забезпечення

повного і своєчасного виконання Державного бюджету України,

підвищення оперативності у фінансуванні видатків у межах на-

явних обсягів фінансових ресурсів у Державному бюджеті. Оскі-

льки об’єкти фінансування з центрального бюджету держави роз-

ташовані на всій території країни, то здійснювати їх обслу-

говування з єдиного центру вкрай складно. Казначейство має та-

ку саму регіональну структуру, як і Міністерство фінансів Украї-

ни. Розмежування повноважень між регіональними органами в

частині фінансування видатків здійснюється за ознаками важли-

вості того чи іншого об’єкта фінансування і місця його розташу-

вання.

Основними завданням Державного казначейства України є:

забезпечення казначейського обслуговування державного та

місцевих бюджетів на основі ведення єдиного казначейського ра-

хунка, що передбачає:

— розрахунково-касове обслуговування розпорядників і оде-

ржувачів бюджетних коштів;

— контроль за здійсненням бюджетних повноважень при за-

рахуванні надходжень, прийнятті зобов’язань та проведенні пла-

тежів за цими зобов’язаннями;

— у межах своїх повноважень контроль за дотриманням учас-

никами бюджетного процесу бюджетного законодавства;

— ведення бухгалтерського обліку і складення звітності про

виконання державного та місцевих бюджетів;

управління наявними фінансовими ресурсами, що ними об-

ліковуються:

визначення механізму казначейського обслуговування дер-

жавного та місцевих бюджетів, установлення єдиних правил бух-

галтерського обліку і звітності про виконання державного та міс-

цевих бюджетів, кошторисів розпорядників бюджетних коштів,

визначення порядку і строків подання звітів про виконання кош-

торисів державних цільових фондів;

ведення обліку касового виконання Державного бюджету

України, складання звітності про стан виконання Державного

бюджету України;

управління державним внутрішнім та зовнішнім боргом від-

повідно до чинного законодавства;

розподіл між Державним бюджетом України та бюджетами

Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастопо-

ля відрахувань від загальнодержавних податків, зборів і обов’я-

зкових платежів за нормативами, затвердженими Верховною Ра-

дою України;

здійснення контролю за надходженням, використанням ко-

штів державних позабюджетних фондів;

розроблення нормативно-методичних документів з питань

бухгалтерського обліку, звітності та організації виконання бю-

джетів усіх рівнів, які є обов’язковими для всіх підприємств,

установ та організацій, що використовують бюджетні кошти та

кошти державних позабюджетних фондів.

Основне завдання Державної податкової адміністрації

України полягаєв реалізації єдиної державної податкової полі-

тики. Вона організовує справляння податків та контроль за до-

триманням податкового законодавства. На податкову адміністра-

цію покладені такі основні функції:

розроблення проектів податкового законодавства;

контроль за правильністю обчислення податків та інших

обов’язкових платежів і своєчасністю їх сплати;

облік платників податків та надходжень платежів до бюджету;

накладення штрафних санкцій і адміністративних стягнень

на порушників податкового законодавства;

проведення масово-роз’яснювальної роботи серед платників

податків;

міжнародне співробітництво у сфері оподаткування.

Регіональна структура податкової адміністрації аналогічна си-

стемі Міністерства фінансів України. Вищою її ланкою є Головна

державна податкова адміністрація. Вона розробляє проекти пода-

ткового законодавства і організовує податкову роботу та діяль-

ність податкових органів у країні. Регіональними органами є по-

даткові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях,

містах Києві та Севастополі і податкові інспекції в районах і міс-

тах обласного підпорядкування. Податкові адміністрації в облас-

тях і містах з районним поділом виконують організаційні й кон-

сультаційні функції. Безпосередню податкову роботу ведуть по-

даткові інспекції в районах і містах (без районного поділу). Вони

здійснюють облік усіх платників, що перебувають на даній тери-

торії і контролюють їх розрахунки з бюджетом.

Рахункова палата Верховної Ради Україниє постійно дію-

чим органом контролю, який утворюється Верховною Радою

України, підпорядкований і підзвітний їй. Рахункова палата здій-

снює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших

органів держави.

Основними завданнями Рахункової палати є:

— організація і здійснення контролю за своєчасним виконан-

ням видаткової частини Державного бюджету України, витра-

чанням бюджетних коштів, у тому числі коштів загальнодержав-

них цільових фондів, за обсягами, структурою та їхнім цільовим

призначенням;

— контроль за утворенням і погашенням внутрішнього і зов-

нішнього боргу України, визначення ефективності та доцільності

видатків державних коштів, валютних та кредитно-фінансових

ресурсів;

— контроль за фінансуванням загальнодержавних програм

економічного, науково-технічного соціального і національно-

культурного розвитку, охорони довкілля;

— контроль за дотриманням законності щодо надання Украї-

ною позик і економічної допомоги іноземним державам, міжна-

родним організаціям, передбачених у Державному бюджеті

України;

— контроль за законністю та своєчасністю руху коштів Дер-

жавного бюджету України та коштів фондів цільового призна-

чення в установах Національного банку України та уповноваже-

них банках;

— аналіз встановлених відхилень від показників Державного

бюджету України та підготовка пропозицій їх усунення, а також

про удосконалення бюджетного процесу в цілому;

— регулярне інформування Верховної Ради України, її комі-

тетів про хід виконання Державного бюджету України та стан

погашення внутрішнього і зовнішнього боргу України, про ре-

зультати здійснення інших контрольних функцій;

— виконання інших завдань, передбачених для Рахункової

палати чинним законодавством України.

Національний банк Україниє основною фінансовою інститу-

цією у сфері грошового ринку. Основне завдання Національного

банку — регулювання грошового обігу й організація ефективного

функціонування кредитної системи. Національний банк прово-

дить також значну роботу щодо обслуговування уряду. Він вико-

нує агентські послуги з розміщення державних цінних паперів і

обслуговування державного боргу, організовує касове виконання

бюджету, проводить міжнародні розрахунки держави, здійснює

валютне регулювання.

Міжбанківська валютна біржапроводить торги з купівлі-

продажу іноземних валют. Ціни, які формуються на цій біржі,

характеризують ринковий курс валют, тобто той, який складаєть-

ся під впливом попиту і пропозиції, як на національну, так і на

іноземні валюти. Вплив Національного банку України на ринко-

вий курс національної валюти здійснюється завдяки участі його в

торгах через скуповування тієї чи іншої валюти або валютні ін-

тервенції.

Комерційні банкиформують банківську систему і виконують

такі основні функції: акумуляція тимчасово вільних коштів юри-

дичних і фізичних осіб; проведення безготівкових розрахунків;

касове обслуговування готівкового обігу; кредитування; агентсь-

кі та інші послуги клієнтам банку. В умовах ринкової економіки

комерційні банки являють собою серцевину фінансової системи,

виконуючи роль кровоносної мережі в економіці. Тому економі-

чна та фінансова міць країни визначається насамперед потенціа-

лом її банківської системи.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринкуор-

ганізовує функціонування ринку цінних паперів. Вона проводить

реєстрацію випуску цінних паперів та регулює їх кругообіг; за-

безпечує формування інфраструктури ринку, видає ліцензії фі-

нансовим посередникам, які здійснюють операції з цінними па-

перами. Комісія здійснює контроль за діяльністю суб’єктів ринку

цінних паперів — емітентів, інвесторів, фінансових посередників,

фондових бірж — відповідно до чинного законодавства у цій

сфері.

Фондова біржапроводить операції з цінними паперами. Ос-

новне її призначення — організація функціонування вторинного

ринку. Однак, з одного боку, через неї може здійснюватись і пер-

винне розміщення цінних паперів, а з іншого — і вторинний ри-

нок може функціонувати поза біржею. У зв’язку з цим розрізня-

ють біржовий і позабіржовий обіг цінних паперів.

Як центр торгівлі цінними паперами, фондова біржає індика-

тором ділової активності й проводить котирування акцій підпри-

ємств. Цим створюється система незалежної і досить об’єктивної

оцінки діяльності акціонерних товариств. Тому бюлетені фондо-

вих бірж відіграють велике значення у функціонуванні фінансо-

вої системи та економіки країни.

Фінансові посередники на ринку цінних паперіввиконують

роль сполучної ланки між емітентами цінних паперів та інвесто-

рами. З одного боку, за дорученням емітентів вони проводять ви-

пуск та розміщення цінних паперів на фінансовому ринку. З ін-

шого боку, вони проводять операції з купівлі цінних паперів на

підставі угод з інвесторами. Діяльність фінансових посередників

засновується на їх інформованості та глибоких знаннях ринку

цінних паперів.

Формування системи фінансових органів та інституцій,

розмежування функцій і повноважень між ними має забезпе-

чити надійне та ефективне управління фінансами в країні.

Отже, як видно з наведеного розподілу повноважень фінансо-

вих органів і інституцій, основна увага в системі управління дер-

жавними фінансами зосереджена на бюджеті держави. Це цілком

природно, оскільки саме в ньому концентруються фінансові по-

токи і зв’язки.

Содержание