12.2. Організаційні форми страхових фондів

У практиці господарювання економічна категорія

страхування проявляється через формування спеціальних цільо-

вих ресурсів, призначених для відшкодування збитків — стра-

хових фондів. Страхові фонди створюються в трьох формах

(рис. 12.3):

¾ фонди самострахування;

¾ централізоване страхове забезпечення;

¾ колективні страхові фонди.

Самострахування ґрунтується на індивідуальній відповіда-

льності й полягає в тому, що кожна юридична і фізична особа

формує власні страхові (резервні) фонди за рахунок власних до-

ходів. Це дорога і нераціональна форма. Тому сфера самостраху-

вання обмежена мінімальними потребами і виражається насампе-

ред у створенні фінансових резервів суб’єктами господарювання

та певного резервування коштів фізичними особами. Більш по-

ширена ця форма в банківській сфері, де вищий ступінь ризику і

встановлено досить високий рівень відповідальності.

270

Страховий фонд суспільства

Держава

Суб’єкти господарювання

Страховик

Централізован

Нецентралізовані страхові

Страхові резерви

і страхові

фонди — фонди

страховика

резерви

самострахування

Натуральні

Грошові

Натуральні

Грошові

Грошові

Рис. 12.3. Організаційні форми існування страхового фонду

Централізоване страхове забезпеченнязасновується на

державній відповідальності й передбачає відшкодування втрат за

рахунок загальнодержавних коштів. При цьому частина цих кош-

тів виділяється в окремі фонди, наприклад резервний фонд Кабі-

нету Міністрів. Формується він у розмірі до 1 % обсягу видатків

загального фонду Державного бюджету і входить до складу ви-

датків державного бюджету України. Порядок використання ко-

штів з резервного фонду бюджету визначається Кабінетом Мініс-

трів України.

Головними напрямами витрачання коштів резервного фонду є:

¾ фінансування витрат, пов’язаних із надзвичайними ситу-

аціями;

¾ фінансування робіт по ліквідації наслідків стихійних явищ

та аварій;

¾ непередбачені витрати, пов’язані з введенням нових законів;

¾ інші заходи, які не могли бути передбаченими під час за-

твердження державного бюджету.

Одночасно встановлена вимога, згідно з якою кошти резерв-

ного фонду Державного бюджету України не можуть використо-

вуватися на погашення боргів уряду та на збільшення сум за

статтями видатків, передбачених у державному бюджеті.

Отже, страхова відповідальність держави обмежена надзви-

чайними подіями, а страхова забезпеченість поточної діяльності

юридичних і фізичних осіб є їх прерогативою і не може бути по-

вністю перекладена на державу.

Самострахуванняіцентралізоване страхове забезпечення

можуть здійснюватися в натуральній і грошовій формах. До фі-

нансової системи належать страхові відносини в грошовій формі.

271

Створення колективних страхових фондівґрунтується на

солідарній відповідальності учасників цих фондів. Суть відносин

страхування полягає в тому, що формування страхових фондів

здійснюється за рахунок внесків усіх учасників, а відшкодування

збитків з цих фондів проводиться для тих, хто їх зазнав унаслідок

певних подій і обставин.

Колективне страхування є найбільш доцільною, економною,

ефективною і раціональною формою створення страхових фон-

дів. Порівняно із самострахуванням воно значно дешевше, оскі-

льки засноване на солідарній відповідальності. Ці витрати юри-

дичних і фізичних осіб характеризують їх плату за зниження

рівня ризику фінансових втрат. Раціональна організація страхової

справи означає її надійність і раціональність: з одного боку, на-

явність централізованих коштів забезпечує високі гарантії від-

шкодування збитків, а з іншого — дає змогу ефективно викорис-

товувати тимчасово вільні кошти на фінансовому ринку.

Організація страхової справи ґрунтується на виділенні суб’єктів

страхування, об’єктів страхування і форм страхових відносин.

Основними суб’єктами страхування виступають страховик,

страхувальникізастрахований.Страховик— юридична осо-

ба — страхова компанія, яка діє на підставі відповідної ліцензії,

беручи на себе зобов’язання щодо створення колективного стра-

хового фонду і виплати з нього страхового відшкодування стра-

хувальнику або третій особі, на чию користь укладений договір,

при настанні страхового випадку. За методом фінансової діяль-

ності страховик є звичайною підприємницькою структурою, що

діє на основі комерційного розрахунку. За предметом діяльності

(фінансовими ресурсами) страховик є фінансовим інститутом.

Страхувальник— юридична чи фізична особа, яка на підста-

ві відповідної угоди зі страховиком сплачує страхові внески до

страхового фонду й отримує право на відшкодування збитків у

разі настання страхового випадку.

Застрахований— юридична чи фізична особа, якій належить

страхове відшкодування в разі настання страхового випадку.

У договорах особистого страхування — особа, на користь якої

укладений договір страхування і яка має право отримати компен-

сацію при настанні страхового випадку чи викупну суму за дост-

рокового розірвання договору. Застрахований може бути одноча-

сно і страхувальником, якщо уклав договір стосовно себе і

сплатив страховий внесок. Крім того, може виділятися такий

суб’єкт, як отримувач страхового відшкодування, у тих випадках,

коли його не може отримати застрахований.

272

Об’єктами страхуванняможуть бути майно, життя і здо-

ров’я громадян, працездатність та працевлаштування, недоотри-

маний прибуток при здійсненні фінансових та господарських

операцій тощо.

Страхування може проводитися в обов’язковій і добровіль-

ній формах. Обов’язкове страхуваннязумовлене ризиками,

пов’язаними з життям, втратою працездатності або з виникнен-

ням таких збитків, які не можуть бути відшкодовані однією

особою.

Законодавство установлює перелік об’єктів, які підлягають

обов’язковому страхуванню, та механізм, за яким забезпечується

його реалізація. Відповідальність за здійснення обов’язкового

страхування покладається на державні страхові органи.

Обов’язковим страхуванням охоплюються всі об’єкти без заяв

страхувальників, оскільки сама реєстрація об’єкта є підставою

для того, щоб він був охоплений страхуванням.

Добровільне страхуванняздійснюється на підставі договору

між страхувальником і страховиком.

Далі наведено об’єкти страхових відносин залежно від видів

страхування.

Об’єктом майнового страхуванняє майно юридичних і фі-

зичних осіб. Нині в Україні найпоширенішим серед фізичних

осіб є страхування будівель, домашнього майна, транспортних

засобів. Поступово розширюється майнове страхування у сфері

приватного бізнесу.

Об’єктами особистого страхування виступають життя та здо-

ров’я громадян. Видами особистого страхування є змішане стра-

хування життя (об’єктами виступають одночасно життя і здо-

ров’я), страхування дітей, весільне страхування та ін. Особисте

страхування виконує ризикову та нагромаджувальну функції. Ри-

зикова передбачає відшкодування втрат у разі настання страхової

події. Нагромаджувальна функція полягає в тому, що після закін-

чення строку дії страхового договору застрахованому виплачу-

ється страхова сума.

У разі страхування відповідальностіоб’єктом є зобов’язання

застрахованої особи виплатити відшкодування за завдані збитки

третім особам. Найпоширеніший вид — страхування громадян-

ської відповідальності водіїв автотранспортних засобів.

Крім того, об’єктом страхування може бути професійна відпо-

відальність для осіб окремих професій, які своїми діями чи нена-

лежним виконанням своїх обов’язків можуть спричинити збитки

своїм клієнтам.

273

Об’єктом страхування фінансових ризиківє недоотриманий

прибуток чи збитки в процесі здійснення певних господарських і

фінансових операцій, яким притаманний відчутний ризик. Це ри-

зики з кредитних і заставних операцій, біржових угод, депозит-

них вкладів юридичних і фізичних осіб, втрат від коливання ва-

лютних курсів та ін. Ця галузь страхування особливо важлива в

умовах ринкової економіки, яка пов’язана з безліччю підприєм-

ницьких ризиків.

У системі соціального страхуванняоб’єктом страхування є

працездатність та працевлаштування. Страхування працездат-

ності здійснюється на випадок її постійної чи тимчасової втрати.

Страхування працевлаштування здійснюється на випадок безро-

біття.

Таким чином, соціальне страхування являє собою частину

грошових відносин по розподілу і перерозподілу валового внут-

рішнього продукту з метою формування і використання фондів,

призначених для утримання осіб, які не беруть участі в суспіль-

ній праці. Суб’єктами відносин виступають держава, підприємст-

ва і організації різних форм власності, населення.

В економічній і публіцистичній літературі при характерис-

тиці сфери соціального захисту населення вживають такі тер-

міни, як « соціальне забезпечення» і «соціальне страхування»,

нерідко ототожнюючи їх, або навпаки, вважаючи їх неодно-

значними. Між тим кожний з них несе спеціальне смислове на-

вантаження.

Соціальне забезпечення— це встановлена державою система

матеріального забезпечення громадян в старості, на випадок по-

вної або часткової втрати працездатності, втрати годувальника, а

також допомога багатодітним, неповним і малозабезпеченим

сім’ям.

Соціальне забезпечення здійснюється у формах « соціального

страхування» і «опікування».

Характерною рисою соціального страхуванняє фінансування

соціальних виплат за рахунок внесків. Форма «опікування» пред-

ставляє фінансування з бюджету і орієнтована на індивідуальні

потреби.

Таким чином, під соціальним забезпеченнямслід розуміти

процес соціального захисту населення, а під соціальним страху-

ванням— одну з форм здійснення цього процесу. Форма соціа-

льного страхування є домінуючою в країнах ринкової економіки.

Причому в одних країнах метод страхування є нагромаджуваль-

ним, а в інших — солідарним.

274

Соціальне страхування має обов’язковий і добровільний хара-

ктер. В обов’язковому порядку воно здійснюється через загаль-

нодержавні цільові фонди: пенсійний, соціального страхування

при тимчасовій втраті працездатності, страхування на випадок

безробіття. Страхові платежі здійснюють у формі внесків, стра-

хове відшкодування проводять через виплату пенсій — у разі по-

вної чи часткової втрати працездатності, та допомоги — в разі

тимчасової втрати працездатності та у зв’язку з безробіттям.

Система соціального страхування може бути двох видів: дер-

жавнаінедержавна(формування недержавних та відомчих пен-

сійних фондів).

Державне соціальне страхуванняє обов’язковим. Воно має

за мету забезпечення соціальних інтересів усього населення краї-

ни і окремих груп громадян, чия професійна діяльність пов’язана

з особливо небезпечними умовами праці.

Особливостями солідарної системи державного соціально-

го страхуванняє неперсоніфікований характер внесків (вони не

нагромаджуються, а витрачаються відразу на виплату пенсій) і їх

непрямий характер (внески в спеціальний фонд здійснюють зде-

більшого роботодавці і менше — наймані працівники). Пенсії

сьогоднішнім пенсіонерам оплачує економічно активне населен-

ня. Така концепція пенсійного забезпечення підтримується бага-

тьма. Але висловлюється думка, що її необхідно вдосконалювати,

встановивши більшу залежність розміру пенсії від заробітку і

стажу. Разом з тим реформування пенсійного забезпечення про-

водиться шляхом вдосконалення системи пенсійного забезпечен-

ня як державного обов’язкового, так і недержавного добровіль-

ного.

Ефективність додаткового пенсійного забезпечення доведена

досвідом розвинутих країн, де політика пенсійного забезпечення

ведеться в двох напрямах: гарантоване забезпечення мінімальної

трудової пенсії і підтримка малозабезпечених верств населення;

розширення можливостей громадян у самозабезпеченні своєї

старості через додаткове нагромаджувальне страхування.

Частка додаткової пенсії в пенсійному доході становить 15—

16 % в Італії, 35—40 — у Франції, 75 % — у США. Кількість пен-

сіонерів, які отримують недержавні пенсії, становить 70 % усіх

пенсіонерів Західної Європи.

Не менш актуальна проблема медичного страхування. Поси-

лаючись на досвід зарубіжних країн і Росії, пропонується запро-

вадити медичне страхування в Україні. На страховому ринку вже

з’явилися добровільні види медичного страхування, але це не

275

означає, що знайдено реальний вихід щодо поліпшення медично-

го обслуговування населення.

У медичному страхуванніоб’єктом страхування є здоров’я

громадян. Воно проводиться на випадок хвороби і може здійсню-

ватись як в обов’язковій, так і додатково в добровільній формі

через державні або недержавні структури. Страхувальниками

можуть бути: держава (з бюджету), підприємства, організації й

установи та громадяни (за рахунок власних доходів). Страхове

відшкодування надається у формі оплати лікування.