7.4. Бюджетний дефіцит

І ЙОГО ВПЛИВ НА РОЗВИТОК ЕКОНОМІКИ

Практичне використання бюджетних відносин для реа-

лізації покладених на державу функцій дає змогу визначити, що

стан бюджетного фонду залежно від різного співвідношення до-

хідної і витратної частин бюджету може бути дефіцитним,про-

фіцитнимізбалансованим.

Коли видатки бюджету перевищують його доходи, виникає

від’ємне бюджетне сальдо, або дефіцит бюджету.Профі-

цит— позитивне сальдо бюджету, тобто перевищення доходів

над видатками. Збалансованимєбюджет, у якому видатки і до-

ходи рівні. В економічній літературі трапляється також думка,

що теоретично збалансованим є бюджет, в якому дефіцит або

профіцит не перевищують 1 %сукупного обсягу видатків.

Розрізняють поняття стійкийдефіцит бюджету, який існує в

довгостроковому періоді, та тимчасовийдефіцит, що виклика-

ється касовими розривами у виконані бюджету. Його ще назива-

ють касовим дефіцитом— нестача коштів бюджету в результаті

незбігу термінів надходження доходів і здійснення видатків.

За формою прояву бюджетний дефіцит поділяється на відкри-

тийіприхований.

Відкритий бюджетний дефіцит— це офіційно визнаний

дефіцит у законі про Державний бюджет на відповідний рік.

Прихований бюджетний дефіцитвиникає в результаті за-

вищення обсягів планових доходів та включення у склад доходів

джерел покриття бюджетного дефіциту.

За причинами виникнення бюджетний дефіцит буває вимуше-

нимісвідомим.

Вимушений бюджетний дефіцитє наслідком скорочен-

ня обсягів ВВП і відповідно обмеженості фінансових ресурсів

країни.

Свідомий бюджетний дефіцитвиникає внаслідок дискре-

ційної фіскальної політики, яка передбачає цілеспрямовані зміни

в розмірі державних витрат, податків і сальдо Державного бю-

джету.

За напрямом дефіцитного фінансування розрізняють активний

і пасивний бюджетні дефіцити.

Активний бюджетний дефіцитхарактеризується спряму-

ванням коштів на інвестування економіки, що сприяє зростан-

ню ВВП.

149

Пасивний бюджетний дефіцитхарактеризується спряму-

ванням коштів на покриття поточних видатків ( соціальні транс-

ферти, виплата зарплати у бюджетній сфері та інші).

Основною причиною виникнення бюджетного дефіцитує

відставання темпів зростання бюджетних доходів порівняно зі

зростанням бюджетних видатків. Конкретні причини такого від-

ставання зумовлені:

ƒ кризовими явищами в економіці, що супроводжуються спа-

дом виробництва, зниженням ефективності функціонування

окремих галузей, інфляційними процесами;

ƒ надмірними витратами на забезпечення державного управ-

ління;

ƒ мілітаризацією економіки в мирний час;

ƒ надзвичайними обставинами ( війни, епідемії, масштабні

стихійні лиха);

ƒ надмірним зростанням соціальних видатків порівняно із те-

мпами зростання валового внутрішнього продукту;

ƒ необхідністю здійснення значних державних вкладень у роз-

виток економіки з метою її структурної перебудови. Це явище ві-

дображає не кризу в економічному житті суспільства, а державне

регулювання економіки, спрямоване на забезпечення прогресив-

них зрушень у суспільстві.

В Україні бюджетний дефіцит був зумовлений такими негати-

вними явищами:

ƒ різким зниженням ефективності виробництва, що супрово-

джувалось скороченням обсягів валового внутрішнього продукту;

ƒ значним зростанням та нераціональною структурою бюдже-

тних видатків;

ƒ наявністю значного тіньового сектора в економіці і низькою

податковою дисципліною;

ƒ недосконалістю і частими змінами законодавства.

Ці та ряд інших причин сприяли дестабілізації економіки,

зниженню доходів бюджету, нарощуванню інфляційних проце-

сів, зростанню цін на товари та послуги, що, в свою чергу, при-

звело до зниження матеріального добробуту населення.

Підтримування запланованих показників дефіциту відбувало-

ся переважно завдяки регулюванню готівки в обігу без необхід-

них структурних перетворень у господарському комплексі, що

спричинило масове накопичення бюджетної заборгованості. Це

призвело до зростання прихованого бюджетного дефіциту ( з ура-

хуванням соціальних зобов’язань держави і заборгованості уряду

підприємствам).

150

Рівень бюджетного дефіциту належить до найважливіших ін-

дикаторів фінансової безпеки будь-якої держави. Існують різні

оцінки його граничного розміру. Наприклад, Маастрихтський до-

говір серед інших умов потенційним учасникам валютного союзу

ставить і таку, як межа дефіциту держбюджету (3 % від ВВП).

Згідно з даними міжнародної статистики, «нормальна» величина

бюджетного дефіциту в індустріально розвинутих країнах коли-

вається в межах 3—4 % від розміру ВВП за середньосвітової йо-

го величини 4,5 %. Існує тенденція до стабілізації бюджетного

дефіциту у середньосвітовому вимірі 4—5 % ВВП.

З приводу впливу бюджетного дефіциту на розвиток економі-

ки існують суперечливі погляди. Прихильники концепції дефіци-

тного фінансування бюджетних видатків виходять із того, що

бюджетний дефіцит не є деструктивним фактором. Для націона-

льної економіки він не становить загрози, оскільки всі видатки, в

тому числі й ті, що перевищують доходи, здійснюються на тери-

торії даної держави і сприяють зростанню добробуту країни. Як-

що дефіцит буде зосереджений у бюджеті розвитку, то в цьому

разі зростання дефіцитного фінансування спроможне привести до

інвестиційного та інноваційного зростання. Крім того, дефіцит

бюджету, відповідно до теорії дефіцитного фінансування, озна-

чає збільшення доходів суб’єктів господарювання і населення

(одержувачів бюджетних коштів), що стимулює зростання купі-

вельної спроможності, продуктивності праці і розширення націо-

нального виробництва. Це, в свою чергу, веде до зростання пода-

ткових надходжень.

Економісти неокласичного напряму дотримуються протилеж-

ної позиції. На їхню думку, хронічні дефіцити неминуче потре-

буватимуть вищих податків у майбутньому, що рівнозначно пе-

рекладанню поточного економічного тягаря на майбутні поко-

ління. Для фінансування дефіциту повинні залучатись емісія

грошей і позики, що веде до розладу грошово-кредитної системи,

девальвації національної валюти, зростання внутрішнього і зов-

нішнього боргу держави.

До останнього часу вважалося, що щорічно збалансований

бюджет— це одне з головних завдань бюджетної політики

держави. В основі такого підходу лежить концепція збалансова-

ності бюджету в процесі економічного циклу. Логічне обґрунту-

вання цієї концепції зводиться до такого. Для того щоб протисто-

яти спаду виробництва, уряд повинен знижувати податки і

збільшувати державні видатки, тобто провокувати дефіцит бю-

джету. Під час економічного піднесення слід підвищувати подат-

151

ки і знижувати урядові витрати. Позитивне сальдо бюджету може

бути використано на покриття державного боргу, що виник у пе-

ріод спаду. Але, як свідчить практика, спади і піднесення в еко-

номічному циклі можуть бути неоднаковими за глибиною і про-

тяжністю. Намагаючися збалансувати бюджет, уряд повинен або

підвищити ставки податків, або скоротити державні витрати,

або використовувати комбіновані заходи. Простота цих рекоме-

ндацій щодо подолання бюджетного дефіциту досить ілюзорна.

Як показує досвід багатьох країн, така політика потребує дуже

тонкого збалансованого поєднання заходів з підвищення дохідної

бази і скорочення державних видатків. Адже державні видатки

також мають різні — споживчітаінвестиційні. Тому йдеться про

скорочення непродуктивних бюджетних витрат і зростання інве-

стицій у виробництво і в «людський капітал» — освіту, охорону

здоров’я, соціальні компенсації.

В умовах ринкової економіки, як стверджують сучасні західні

фінансові теорії, дефіцит може бути корисним у випадку, коли

при спаді виробництва держава витрачає більше грошей, ніж

одержує: він забезпечує збільшення попиту, в тому числі купіве-

льної спроможності населення. Споживачі починають більше ку-

пувати, підприємці — більше продавати. Внаслідок цього зрос-

тають обсяги виробництва і скорочується безробіття.

Проте в період піднесення економіки держава не може дозво-

лити собі дефіцит бюджету, оскільки він стимулюватиме інфля-

цію. Отже, бюджет, у якому збалансовані доходи та видатки, по-

трібний не щорічно, а для певного періоду, тобто протягом

економічного циклу. В окремі роки з метою стимулювання діло-

вої активності держава може допускати дефіцит бюджету.

Наведені міркування не стосуються сучасної економіки

України, оскільки вона тільки трансформується в ринкову.

У світовій практиці для фінансування дефіциту бюджету ви-

користовуються як інфляційні, так інеінфляційніджерела.

Неінфляційніджерела це:

ƒ фінансування дефіциту бюджету за рахунок запозичень на

внутрішніх та зовнішніх фінансових ринках та за рахунок вико-

ристання залишків бюджетних коштів. Внутрішні позики здійс-

нюються через продаж державних цінних паперів (облігацій, век-

селів) або через одержання кредиту в банку. Останню форму

фінансування бюджетного дефіциту використовує місцева влада.

Залучення для покриття дефіциту державного бюджету зовнішніх

позик у таких міжнародних організацій, як Міжнародний валют-

ний фонд, Всесвітній банк і в розвинутих країнах та їх об’є-

152

днаннях типу ЄС характерні для країн, що розвиваються, а також

все більше використовуються країнами з перехідною економі-

кою, в тому числі й Україною;

ƒ трансферти — фінансування у вигляді безоплатної і безпо-

воротної фінансової допомоги.

Зменшити дефіцит бюджету уряд може і накопиченням забор-

гованості — прострочення платежів за борги або за куплені това-

ри, а також за рахунок підвищення податків. Ці заходи теж не ін-

фляційні.

Інфляційним джерелом фінансування бюджетного дефіциту є

монетизація дефіциту, яка відбувається в результаті позик цен-

трального банку урядові та купівлі центральним банком держав-

них цінних паперів.

Наприклад, кредитну емісію як спосіб покриття дефіциту ши-

роко використовували в Україні. З 1991 р. до 1995 р. кредити На-

ціонального банку були практично єдиним джерелом покриття

дефіциту бюджету. З 1995 р. поряд із кредитами НБУ для фінан-

сування дефіциту стали залучати внутрішні і зовнішні запози-

чення. З 1997 р. НБУ припинив пряме фінансування бюджетного

дефіциту, і акцент було повністю перенесено на зовнішніівнут-

рішніджерела.

У країнах з ринковою економікою має місце конституційне

закріплення незалежності національного емісійного банку від ви-

конавчої та законодавчої влади. Емісійний банк не зобов’язаний

фінансувати уряд, таким чином ставиться заслін інфляційному

вибуху, який би мав місце у випадку, якби гроші друкувалися на

замовлення уряду.

Дефіцит бюджету можуть покривати також додатковою емісі-

єю грошей. Внаслідок такої емісії розвивається неконтрольована

інфляція, підриваються стимули для інвестицій, знецінюються

заощадження населення, відтворюється бюджетний дефіцит.

При монетизації дефіциту держава отримує сеньйораж— до-

ход від друкування грошей. Сеньйораж виникає в умовах пере-

вищення приросту грошової маси над приростом реального ВВП,

наслідком чого є зростання середнього рівня цін. З огляду на це,

всі економічні агенти змушені сплачувати інфляційний податок,

який через вищі ціни перерозподіляє частину їхніх доходів на ко-

ристь держави.

Державні позики як засіб покриття дефіциту бюджету безпеч-

ніші, ніж емісія, проте вони також певною мірою негативно

впливають на економіку країни. По-перше, за певних умов уряд

вдається до примусового розміщення державних цінних паперів і

153

порушує ринкову мотивацію діяльності приватних фінансових

інституцій. По-друге, якщо навіть уряд створює достатні стимули

для купівлі юридичними і фізичними особами цінних паперів

уряду, то державні позики, мобілізуючи вільні кошти на ринку

позикового капіталу, обмежують можливості одержання кредиту

приватними господарствами. Фірми, особливо невеликі та серед-

ні, не є для банків такими надійними позичальниками, як держа-

вні органи. Збільшення попиту на ринку позикового капіталу че-

рез нові державні позики сприяє подорожчанню кредиту —

зростанню облікової ставки. Особливо складними є наслідки ви-

користання для покриття бюджетного дефіциту зовнішніх позик.

Фінансування дефіциту бюджету розраховується на чистій ос-

нові тобто з обсягів валових надходжень запозичених коштів ви-

раховуються платежі з погашення основної суми боргу:

Фінансування дефіциту = Запозичення –

– Погашення боргу + Зміна залишків.

Між дефіцитом бюджету та його фінансуванням існує рівно-

вага, тобто перше дорівнює другому:

Дефіцит = Видатки – Доходи = Фінансування дефіциту.

Держава зобов’язана формувати свою бюджетну політику та-

ким чином, щоб домогтися скорочення бюджетного дефіциту. До

заходів, які сприяли б, з одного боку, збільшенню доходів бю-

джету, а з другого— скороченню державних видатків, належать:

ƒ спрямування бюджетних коштів на розвиток галузей, що ви-

значають рівень економічної могутності держави, забезпечують

впровадження передових наукових технологій у виробництво;

ƒ створення сприятливих економічних умов для суб’єктів гос-

подарювання шляхом удосконалення податкової політики та ін-

ших складових бюджетного механізму;

ƒ скорочення державного сектора економіки і, відповідно, бю-

джетного фінансування;

ƒ залучення іноземного капіталу;

ƒ зниження видатків на оборону і управління тощо.

Серед загальноприйнятих у світовій практиці методів бороть-

би з бюджетним дефіцитом існує і такий метод, як механізм сек-

вестру видатків бюджету. Він вводиться у випадку, якщо в про-

цесі виконання бюджету має місце перевищення граничного

рівня дефіциту або значне скорочення надходжень доходних

джерел бюджету. Секвестр бюджетуполягає в пропорційному

зниженні бюджетних видатків (на 5,10,15 і т. д. відсотків) щомі-

154

сячно за всіма статтями бюджету протягом того часу, який зали-

шився до кінця фінансового року. Секвестру не підлягають за-

хищені статті, склад яких в Україні визначає Верховна Рада.

При розробленні стратегії боротьби з бюджетним дефіцитом

необхідно керуватися ось чим:

ƒ бюджетний дефіцит — зло, але ще більшим злом для еконо-

міки і фінансів країни є мниме його усунення шляхом суто мате-

матичних операцій, тому що в цьому випадку замість «лікуван-

ня» економіки її хвороба переходить у приховані форми,

боротися з якими набагато важче. Так, нинішній бездефіцитний

бюджет України зводиться на касовій основі. Проте з цього абсо-

лютно не виходить, що бездефіцитність касова перетворюється

на бездефіцитність реальну, коли всі видатки відповідають реа-

льному споживанню бюджетних секторів;

ƒ баланс бюджету і навіть перевищення бюджетних доходів

над видатками не завжди є невід’ємною рисою здорової, що ди-

намічно розвивається, економіки. Світовий досвід показує, що на

окремих етапах розвитку суспільства, в умовах, специфічних для

кожної країни, цілком допустимий бюджетний дефіцит;

ƒ для покриття бюджетного дефіциту можуть використовува-

тися різні форми державного кредиту. Робота друкарського верс-

тата, що призводить до емісії, повинна розцінюватися як міра, що

грубо порушує закони грошового обігу, а тому неприпустима.

Дефіцит може покриватися тільки на позиковій основі шляхом

розміщення на фінансовому ринку державних цінних паперів;

ƒ щоб подолати бюджетний дефіцит, необхідно «лікувати» саму

економіку, тому що без забезпечення динамізму в її розвитку і реа-

льно відчутної ефективності неможливо домогтися фінансової стій-

кості країни, які прогресивні міри не застосовувалися б при цьому.

Розроблення і послідовна реалізація заходів, спрямованих на

збільшення доходів бюджету і скорочення його видатків, регу-

лювання бюджетного дефіциту, цілеспрямоване керування його

розміром у сукупності з іншими економічними антикризовими

мірами, сприятимуть поверненню нашої країни на шлях соціаль-

но-економічного розвитку.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. У чому полягає суспільне призначення доходів і ви-

датків бюджету?

2. За якими ознаками класифікують доходи бюджету?

155

3. Які ознаки покладено в основу класифікації видатків

бюджету?

4. Назвіть і охарактеризуйте принципи бюджетного

фінансування.

5. Які існують форми бюджетного фінансування?

6. Які показники характеризують стан бюджету?

7. Що таке бюджетний дефіцит і які існують джере-

ла погашення його?

8. У чому полягає суть секвестру бюджету?

156

Модуль 3

ХАРАКТЕРИСТИКА ФОРМ ФІНАНСОВИХ

ВІДНОСИН І МЕТОДІВ ФІНАНСОВОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ

ПОДАТКИ

ТА ПОДАТКОВА СИСТЕМА

Ключові терміни: податок, фіскальна функція пода-

тків, регулювальна функція податків, прямі податки,

непрямі податки, загальнодержавні податки, місцеві

податки, система оподаткування, податкова систе-

ма, суб’єкт оподаткування, носій податку, об’єкт опо-

даткування, одиниця оподаткування, джерело сплати

податку, податкова ставка, прогресивна податкова

ставка, податкова квота, податкова політика, пода-

тковий кодекс.

Після вивчення цієї теми

студенти повинні знати і розуміти:

• наукові основи теорії податків та їх сутність;

• функції податків, що забезпечують реалізацію їх су-

спільного призначення;

• за якими ознаками класифікують податки і в чому

відмінності між прямими і непрямими податками;

• які існують елементи системи оподаткування;

• яким критеріям повинна відповідати податкова по-

літика держави;

• що таке «податкова система» і на яких принципах

вона ґрунтується.