3.3. Фінансова безпека держави

Фінансова безпека держави — поняття досить багато-

планове в економічному контексті та надзвичайно актуальне в

політичному. Це пояснюється тим, що вона є результатом прак-

тичних заходів з боку законодавчої та виконавчої влад держави в

сфері фінансів.

Фінансова безпека — це такий стан фінансової, грошово-

кредитної, валютної, банківської, бюджетної, податкової

системи, який характеризується збалансованістю, стійкі-

стю до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів, здатні-

стю забезпечити ефективне функціонування національної

економічної системи та економічне зростання.

Фінансова безпека визначається конкретними показниками

функціонування економічної системи держави за певний промі-

жок часу. До цих показників належать: величина внутрішнього й

зовнішнього боргів; рівень інфляції; стійкість національної валю-

ти; сальдо платіжного балансу.

Внутрішні й зовнішні борги давно стали невід’ємною скла-

довою фінансової системи більшості країн світу. Вони зумов-

лені наявністю дефіциту бюджету, тобто держава не завжди

має змогу провести скорочення витрат відповідно до наявних

доходів. Тоді виникає потреба в додаткових фінансових ресур-

сах, які можна одержати або завдяки емісії грошей, або запо-

зиченням як всередині держави, так і ззовні. Покриття дефіци-

ту бюджету через запозичення має переваги, до яких належать:

керованість інфляційними процесами в державі; підвищення

рівня касового виконання бюджету; зміцнення фінансового

становища в державі тощо.

Однак непродумане й надмірне використання запозичень для

покриття витрат бюджету має низку негативних ознак. Так, вико-

ристання запозичень на покриття поточних витрат призводить у

подальшому до зростання дефіциту бюджету. Значне викорис-

тання запозичень протягом двох-трьох років створює фінансову

піраміду, яка зумовлює фінансовий крах системи в цілому, оскі-

льки повернення боргів і виплата відсотків за ними призводить

до постійного зростання боргів, а це скорочує витрати бюджету

за іншими статтями. Як правило, при надмірному зростанні бор-

гів держава вдається до їх реструктуризації, що в свою чергу ви-

кликає недовіру до неї з боку інших держав і міжнародних фінан-

сових інститутів.

Відповідно до міжнародних стандартів і загальноприйнятих

наукою показників оптимальний розмір боргів держави не пови-

нен перевищувати 70 % від річного обсягу ВВП. При перевищен-

ні цього рівня держава може втратити фінансову незалежність і

стати державою-банкрутом.

Звісно, використання запозичень має принципи, порушення

яких може суттєво впливати на фінансову безпеку держави.

Зокрема, розміщення короткотермінових боргових зобов’язань

створює нестабільність і постійне напруження в фінансуванні

витрат бюджету, тому перевага повинна надаватися довгостро-

ковим запозиченням. У свою чергу довгострокові запозичення

можливі при наявності довіри до уряду і держави в цілому.

Важливе значення має також наявність системи страхування

ризиків.

При здійсненні запозичень повинна провадитися політика об-

меження допуску нерезидентів на ринок державних цінних папе-

рів, оскільки нерезиденти можуть суттєво вплинути на фінансову

стабільність у державі шляхом спекулятивних дій як на первин-

ному, так і на вторинному фондовому ринках. Крім того, нерези-

денти вивозять із держави капітал, одержаний у формі відсотків.

Розміщення державних запозичень всередині держави пови-

нно бути зорієнтовано також на участь населення, тобто фізич-

них осіб. Це, крім усього, сприятиме зростанню добробуту насе-

лення за рахунок одержаних відсотків на вкладені кошти.

Борги держави економічно виправдані лише в тому разі, якщо

здійснювані за їх рахунок видатки сприяють збільшенню майбу-

тніх доходів або приводять до скорочення майбутніх бюджетних

видатків, тобто мають позитивний рівень прибутковості, що дає

змогу державі в подальшому погасити основну суму боргу й

сплатити відсотки за ним. До таких видатків належать інвестиції,

і тому приріст державної заборгованості, згідно з економічною

теорією, не повинен перевищувати суми державних інвестицій.

У багатьох країнах таке обмеження закріплене в конституціях.

Останніми роками щорічний приріст державних боргів в Україні

на порядок перевищував обсяги бюджетних інвестицій.

Високі темпи зростання боргових зобов’язань, як наслідок

збереження високого рівня бюджетного дефіциту, неминуче зме-

ншують довіру до уряду вітчизняних та іноземних інвесторів, а

отже, призводять до зростання відсоткових ставок (як плати за

ризик) і подальшого загострення бюджетних проблем — зрос-

тання видатків держави на обслуговування своїх зобов’язань, до

необхідності скорочення видатків, не пов’язаних із виплатою від-

сотків, або ж необхідності нових запозичень.

Не менш важливим показником фінансової безпеки держави є

рівень інфляції. Загалом інфляція — це системне явище, яке

пов’язане не лише з грошовим обігом, а й з усією економічною

системою, із загальним становищем в економіці, її місцем у сві-

товому розподілі праці. Слід сказати, що інфляція не завжди про-

являє себе в зростанні цін. Ціни можуть бути досить стабільними,

а інфляція може бути прихованою, бути насамперед у формі бю-

джетної заборгованості громадянам із заробітної плати й інших

соціальних виплат, неплатежів тощо.

Інфляція — це завжди сигнал про фінансову небезпеку,

яка потребує певних заходів з боку владних структур дер-

жави.

Інфляція є проявом порушення рівноваги всієї економічної

системи і насамперед у сфері грошового обігу. Основною причи-

ною інфляції є спад виробництва, коли товарне забезпечення

грошей зменшується, що призводить до зростання цін. Обмежен-

ня грошової маси в обігу гальмує зростання цін, але негативно

впливає на виробництво, породжує систему неплатежів і зрос-

тання боргових зобов’язань.

Спад виробництва може бути зумовлений, з одного боку, зме-

ншенням споживчого попиту, а з другого — технологічною від-

сталістю виробництва, зростанням його матеріало- та енергоєм-

ності, низьким рівнем використання виробничих потужностей

тощо. З огляду на це, повинні бути різними й антиінфляційні за-

ходи.

При зменшенні споживчого попиту на товари інфляція в роз-

мірі до 4 % може сприяти зростанню виробництва і стати стиму-

лом до економічного зростання. Коли темпи інфляції переходять

межу 4—5 %, темпи економічного зростання починають зменшу-

ватися, а коли інфляція сягає 25—45 %, то економічне зростання

припиняється, на зміну йому приходить стагнація й спад вироб-

ництва, який поступово поглиблюється. При стагнації понад

5 років фінансову незалежність держава втрачає.

Інфляція, зумовлена технологічними й технічними причина-

ми, не може бути усунена лише монетарними заходами. Для цьо-

го потрібні інвестиції в економіку з метою її технічного пере-

оснащення, вирівнювання умов господарювання для всіх вироб-

ників, підвищення конкурентоспроможності продукції, стимулю-

вання щодо збільшення населенням заощаджень у фінансових

активах, які повинні згодом стати інвестиціями, спроможними

пожвавити виробництво. Антиінфляційна політика в умовах пе-

рехідної економіки має вжити низку заходів у сферах зовнішньо-

економічної, виробничої, інституційної, фінансової, кредитної,

соціальної діяльностей. Заходи у всіх цих напрямах повинні про-

водитися паралельно, оскільки затримки з їх впровадженням в

якій-небудь із них може зумовити зростання інфляції й поглиб-

лення фінансової кризи.

У сфері зовнішньоекономічної діяльності замість надмірної

лібералізації було б доцільно використовувати гнучку систему

митних тарифів, диференційованих за різними видами товарів.

Це дасть змогу вирівняти умови діяльності на національному ри-

нку як вітчизняних, так і іноземних виробників.

У перехідній економічній системі як антиінфляційні мають

бути використані заходи в сфері антимонопольної політики,

спрямовані на стримування підвищення цін виробників-моно-

полістів. Це підвищить ступінь конкурентності ринку й знизить

ціни. Додатковими заходами антиінфляційної політики є, зокре-

ма, процес розвитку ринку цінних паперів і завдяки цьому мобі-

лізація вільних коштів юридичних і фізичних осіб.

Ринок цінних паперів є також необхідним елементом у пере-

творенні наявних, але не працюючих нині заощаджень, в інвес-

тиції, що дасть змогу пожвавити інвестиційну сферу та ліквідува-

ти накопичені у виробництві диспропорції.

Важливим елементом антиінфляційної політики може стати

відома на заході теорія «бюджетного мультиплікатора». Суть її в

тому, що за рахунок бюджетних витрат створюються нові під-

приємства й робочі місця. Це дає можливість отримати додаткові

реальні доходи, які можуть знову спрямовуватися на нові інвес-

тиції. Усе це безпосередньо сприяє розширенню попиту, який

стимулює подальше виробництво.

Однак, слід враховувати й те, що в наявних умовах бюджетні

ресурси обмежені, тому тут доцільно виділити державні інвести-

ції в окремий бюджет — бюджет розвитку. Джерелами форму-

вання його доходів можуть бути запозичення як на міжнародних

фінансових ринках, так і на внутрішньому, в тому числі цільові

запозичення — під конкретні проекти. Ними можуть бути доходи

від приватизації та грошова емісія. Використання бюджетних

коштів на інвестиційні цілі створює кращі умови для економічно-

го зростання в порівнянні з витратами на соціальні цілі.

Створення бюджету розвитку — це лише перший крок, насту-

пним має стати створення загального інвестиційного клімату для

вітчизняних і зарубіжних інвесторів, у тому числі й за рахунок

широкого застосування практики прискореної амортизації та

пільгового режиму оподаткування тих підприємств, які активно

проводять інвестування у сферу розширення виробництва на те-

риторії України за пріоритетними напрямами.

До найзручніших заходів держави, що спрямовані на створення

сприятливого інвестиційного клімату, належать також заходи щодо

стимулювання платоспроможного попиту кредитними важелями:

кредитна експансія (збільшення пропозиції позиченого капіталу

шляхом зниження обов’язкових резервів та облікової ставки); кре-

дитування за рахунок бюджетних ресурсів тих сфер економіки, у

розвитку яких зацікавлена держава; гарантування платоспроможно-

сті позичальників, у діяльності яких зацікавлена держава.

Для активізації в державі економічного життя і задоволення

потреб у фінансових ресурсах при здійсненні структурної пере-

будови економіки може бути також використана кредитна емісія.

Вона допомагає розв’язати проблему нестачі грошей в економіці

та звузити сферу взаємозаліків, інших грошових сурогатів.

Важливим показником фінансової безпеки держави є стабіль-

ність і конвертованість національної валюти. Цього можна досяг-

ти за наявності досконалого валютного законодавства, достатніх

резервів національного банку, ефективної валютної політики в

державі.

Однак слід пам’ятати про можливі негативні наслідки конвер-

тованості. Вони пов’язані, насамперед, з імовірним знеціненням

національного багатства та робочої сили, обвальним банкрутст-

вом окремих видів виробництва, некерованого поглиблення, со-

ціальної диференціації населення тощо. Тому введенню конвер-

тованості національної валюти має передувати комплекс заходів,

які б унеможливили негативні наслідки цієї акції і, навпаки,

сприяли економічному зростанню.

Досвід Німеччини, Японії та деяких інших країн свідчить про

те, що національна валюта може стати сильною і без її прив’язки

до іншої валюти за рахунок зміцнення національної економіки,

підвищення її конкурентоспроможності, активного виходу вітчи-

зняних виробників на міжнародні ринки тощо.

Прикладом цього є досить міцна позиція спільної грошової

одиниці країн ЄС — євро щодо американського долара. Надалі її

наступ на долар зростатиме, адже планується, що вона буде об-

слуговувати понад 30 % обсягів міжнародної торгівлі.

Водночас стабільність національної валюти, її забезпечення

мають свої особливі форми і методи виявлення та функціонуван-

ня. Так, важливого значення набувають джерела надходження

іноземної валюти в державу і напрями її використання, можли-

вість вільного доступу до купівлі валюти на ринку, проведення

політики курсоутворення шляхом встановлення режиму «плава-

ючого» курсу тощо.

Слід зазначити, що національна валюта має бути прив’язаною

і підкріпленою внутрішніми економічними факторами. Але віт-

чизняна економічна політика цього не передбачала, що й призве-

ло до доларизації в Україні.

Прив’язка національної валюти до долара США призвела до

того, що США через систему різних механізмів, у тому числі че-

рез МВФ, може управляти національною валютою нашої держа-

ви й успішно це робить, але не на покращання, а на погіршення.

Багато країн світу вже тепер відмовляються від долара США,

що зараз при обслуговуванні міжнародного господарського обо-

роту є значно незабезпеченим. Так, при частці США у світовому

експорті в 15 % долар обслуговує майже 50 % розрахунків у між-

народній торгівлі. Тобто існує суттєвий дисбаланс.

Разом з тим, необхідно враховувати, що традиційна економіч-

на політика, яка проводиться в рамках регульованих національ-

них економік, стає все більш неефективною. Це пояснюється тим,

що такі важливі інструменти, як грошово-кредитна політика, ста-

вки відсотка і технологічні інновації значною мірою залежать від

глобальних тенденцій. За таких умов забезпечення глобального

розвитку людства можливе за умови застосування саме інформа-

ціологічного підходу до проблем єдиної, планетарної економіч-

ної системи.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. У чому полягає сутність фінансової політики?

2. Які складові містить фінансова політика?

3. У чому сутність фіскальної політики?

4. Що являє собою податкова політика?

5. У чому сутність бюджетної політики?

6. Чим визначається зміст фінансової стратегії?

7. Чим визначається зміст фінансової тактики?

8. На чому ґрунтується політика стабілізації?

9. Які засоби використовуються при здійсненні полі-

тики стримування ділової активності?

10. У чому сутність дискреційної і не дискреційної фі-

нансової політики?

11. Що таке «вмонтовані стабілізатори»?

12. У чому полягає суть фінансового механізму?

13. Які існують форми фінансового забезпечення?

14. У чому полягає сутність та які існують інстру-

менти фінансового регулювання?

15. Чим забезпечується ефективність фінансового

механізму?

16. У чому полягає організаційно-правове забезпечен-

ня реалізації фінансової політики?

17. Що таке фінансова безпека держави?

18. Назвіть основні показники фінансової безпеки

держави.

Модуль 2

ХАРАКТЕРИСТИКА

ОКРЕМИХ СФЕР І ЛАНОК

ФІНАНСОВИХ ВІДНОСИН

ФІНАНСИ ПІДПРИЄМНИЦЬКИХ

СТРУКТУР

Ключові терміни: фінанси підприємницьких струк-

тур, фінансові ресурси підприємств, фінансові відно-

сини підприємств, комерційний розрахунок, самоокуп-

ність, самофінансування, фінансова відповідальність,

неприбуткова діяльність, кошторисне фінансування,

доходи підприємств, витрати підприємств, прибу-

ток, збиток, амортизаційні відрахування, оборотні

кошти, комерційний кредит, банківський кредит.

Після вивчення цієї теми студенти

повинні знати і розуміти:

• сутність фінансів підприємницьких структур і фі-

нансові відносини, що визначають їх зміст;

• формування і використання фінансових ресурсів

підприємств;

• особливості фінансів підприємницьких структур рі-

зних форм власності і видів діяльності;

• механізм формування фінансових результатів суб’є-

ктів підприємницьких структур.

Содержание