11.4. Державний борг,

ЙОГО ФОРМУВАННЯ І ОБСЛУГОВУВАННЯ

Існування державного кредиту призводить до появи

державного боргу і необхідності чіткої системи управління ним.

Державний борг— це сума заборгованості держави перед внут-

рішніми і зовнішніми кредиторами.

Загальна сума державного боргу складається з усіх випущених

і непогашених боргових зобов’язань держави (внутрішніх і зов-

нішніх), і відсотків за ними, включаючи видані гарантії за креди-

тами, що надаються іноземним позичальникам, місцевим органам

влади, державним підприємствам. Розрізняють поточний і капі-

тальний державний борг. Поточний борг— це сума заборгова-

ності, що підлягає погашенню в поточному році, й належних до

сплати в цей період відсотків за всіма випущеними на даний мо-

мент позиками. Капітальний борг— це загальна сума заборго-

ваності й відсотків, що мають бути сплачені за позиками.

Структурно державний борг поділяється на внутрішній і зов-

нішній. Внутрішнійборг визначається як заборгованість креди-

торам держави в даній країні, а зовнішній— заборгованість кре-

диторам за межами даної країни. Тобто поділ державного боргу

на внутрішній і зовнішній здійснюється залежно від того, в якій

валюті номіновано зобов’язання — в іноземній чи національній.

Однак з посиленням інтеграційних процесів в економіці і випус-

ком внутрішніх позик, номінованих у вільно конвертованій ва-

люті, поділ державного боргу на внутрішній і зовнішній за цією

ознакою став некоректним.

Тому внутрішній борг— це сукупність зобов’язань держави

перед резидентами, а зовнішній борг— сукупність зобов’язань

держави перед нерезидентами ( незалежно від того, в чиїй націо-

нальній валюті номіновано зобов’язання).

Особливістю сьогоднішньої ситуації в Україні є фактичне іс-

нування двох типів державного внутрішнього боргу: номінально-

гоіреального.Номінальнийтрактується як сукупність держав-

них запозичень на кредитних і фондових ринках і передбачає

погашення основної суми боргу з виплатою відсотків у визначені

терміни. Реальнийвнутрішній державний борг, крім номінально-

249

го, включає також невиконані фінансові зобов’язання держави

перед суб’єктами економіки ( неоплачені державні замовлення,

заборгованість по заробітній платі перед працівниками бюдже-

тної сфери, невідшкодований податок на додану вартістьі

т. ін.).

Внутрішній боргмає певні переваги надзовнішнім. Повер-

нення внутрішнього боргу і виплати відсотків за ним не зменшу-

ють фінансового потенціалу держави, тоді як зовнішній борг має

у своїй основі відплив капіталу з держави. Державний внутрі-

шній борг гарантується всім майном, що перебуває у власності

держави. Платоспроможність за внутрішніми позикам забезпечу-

ється, як правило, за рахунок внутрішніх джерел. Платоспромо-

жність держави за зовнішніми позиками залежить насамперед від

валютних надходжень. Можливості в погашенні зовнішнього бо-

ргу визначаються сальдо торговельного балансу. Його позитивне

сальдо характеризує ті ресурси, які забезпечують платоспромож-

ність держави, чим дають змогу урегулювати платіжний баланс.

Ставлення науковців до боргів держави було й залишається

неоднозначним. У більшості наукових праць XVIII і XIX ст. дер-

жавний борг розглядався як явище негативне. Так, А. Сміт наго-

лошував у своїх працях, що зростання державного боргу може

спричинити банкрутство держави як позичальника. Досить кате-

горично щодо державних запозичень висловлювався інший відо-

мий учений Т. Р. Мальтус. Він зазначав, що великий державний

борг — це ракова пухлина, яка роздирає життя народу і його до-

бробут. Такої самої думки дотримувався Ж. Б. Сей, який порів-

нював державний борг із новою зброєю, страшнішою за порох,

зброєю, якою держава повинна користуватися лише в крайньому

разі. Водночас досвід розвитку світової економіки підтвердив, що

державний борг— це складне явище, зумовлене низкою факто-

рів, яке в умовах кожної держави може мати свою специфіку.

Державні запозичення не завжди призводять до банкрутства дер-

жави або до її зубожіння, а сама по собі наявність державного

боргу не дає уявлення щодо реального стану державних фінансів.

Підтвердженням тому є досвід Англії, яка вважається батьківщи-

ною державного кредиту і яка, незважаючи на зростання держав-

ного боргу, досягла розквіту економіки.

Державний борг має економічно обґрунтовані межі. Однією з

головних характеристик становища боргової залежності країни є

відношення суми державного боргу до ВВП. Міжнародний банк

реконструкції та розвитку критичним рівнем цього показника

вважає 80—100 %. За даними МВФ, у 1995 р. сумарний борг що-

250

до ВВП становив у США 69 %, Німеччині — 56, Франції — 51,9,

Великої Британії — 46,6, Японії — 87, Італії — 126,7 %. На поча-

ток 1996 р. найбільший розмір зовнішнього боргу мала Мексика

(125 млрд дол.) і Китай (111 млрд дол.). Значні розміри зовніш-

нього боргу мають також Бразилія, Індонезія, Угорщина. За да-

ними Організації економічного співробітництва та розвитку, від-

бувається зростання зовнішньої заборгованості в світі. Особливо

вирізняються стрімкими темпами зростання заборгованості краї-

ни, що розвиваються. До категорії країн із надмірним рівнем за-

боргованості належать ті, які протягом останніх років мали пере-

вищення критичного значення хоча б одного з таких показників:

відношення величини накопиченого боргу до ВВП становило по-

над 80 % або відношення величини боргу й відсоткових платежів

до експорту перевищувало 220 %. У більшості країн світу вели-

чина державного боргу регулюється законодавчо. В Україні ве-

личина основної суми державного боргу не повинна перевищува-

ти 60 % фактичного річного обсягу валового внутрішнього

продукту.

Боргова політика нашої держави почала формуватись у

1994—1995 рр., коли державні позики набули масового характе-

ру, хоча початок було покладено міжурядовими позикам ще в

1992 р. З 1994 р. Україна стала одержувати кредити від міжнаро-

дних фінансових організацій (МФО), а з 1995 р. залучати кошти

через комерційні позики на зовнішньому фінансовому ринку і

шляхом випуску облігацій внутрішньої державної позики

(ОВДП) на внутрішньому ринку. Усього за дев’ять років (1993—

2001) Україна ззовні залучила 20,7 млрд дол. США. Система вну-

трішньої позики найбільшого розвитку досягла в 1997—1998 рр.,

коли щорічно мобілізовувалося на фінансування бюджетного де-

фіциту понад 8 млрд грн. Однак після фінансової кризи 1998 р.

внутрішні позики пішли на спад і в даний час істотного значення

в мобілізації коштів не мають. Проблеми позик на внутрішньому

фінансовому ринку ускладнюються недостатнім розвитком фі-

нансово-банківської інфраструктури, яка не в змозі акумулювати

тимчасово вільні фінансові ресурси (збереження). У країнах із

розвинутою ринковою економікою основними кредиторами дер-

жави є фізичні особи. Але в Україні залучення державою коштів

від населення утруднене, по-перше, через низький рівень доходів

громадян, а, по-друге, внаслідок недовіри до держави і до банків.

Разом з тим, за оцінками експертів, на руках у населення перебу-

ває 8—10 млрд дол. США готівкою, а вклади населення в комер-

ційних банках, у тому числі і в Ощадному банку України, постій-

251

но зростають — щорічно в середньому на 35—50 %. Це свідчить

про наявність потенційних можливостей у подальшому нарощу-

ванні державних внутрішніх запозичень. Важливим заходом по

відновленню внутрішнього фінансового ринку є переорієнтація

внутрішніх фінансових позикових ресурсів на розвиток виробни-

цтва, а не на державне споживання, суттєве їх здешевлення.

Щодо зовнішніх позик, то їхній обсяг останніми роками в

Україну дещо скоротився. Безумовно, рівень ризику, пов’язаний

із наданням кредитів Україні, дуже високий. Проте слід зазначи-

ти, що Україна як країна з перехідною економікою, що орієнту-

ється на інтеграцію в Європу, користується певною підтримкою і

міжнародних фінансових організацій, і урядів європейських кра-

їн, і Європейського Союзу в цілому. Однак можливості в залу-

ченні відносно дешевих кредитів не означають автоматизму в

кредитуванні. Так, у 2000—2002 рр. Міжнародний валютний

фонд і Міжнародний банк реконструкції і розвитку припиняли

кредитні програми у зв’язку з невиконанням Україною узятих на

себе зобов’язань. Але після поліпшення ситуації в частині досяг-

нення встановлених орієнтирів грошово-кредитної політики кре-

дитування відновлювалося.

Станом на 31 жовтня 2007 р. державний прямий та гаранто-

ваний борг Українистановив 82 596 592,31 тис грн, або

16 355 760,86 тис дол. США, в тому числі: державний прямий та

гарантований зовнішній борг — 64 122 078,92 тис грн (77,63 %

загальної суми державного прямого та гарантованого боргу), або

12 697 441,38 тис дол. США; державний прямий та гарантований

внутрішній борг

— 18 474 513,39 тис грн (22,37

%) або

3 658 319,48 тис дол. США21.

Державний прямий борг Українистановив 67 143 588,04 тис

грн (81,29 %) або 13 295 760,00 тис. дол. США. Державний пря-

мий зовнішній боргстановив 49 670 040,90 тис. грн (60,14 %) або

9 835 651,66 тис. дол. США. Державний прямий внутрішній борг

становив 17 473 547,14 тис. грн (21,16 %), або 3 460 108,34 тис.

дол. США.

Гарантований борг Українистановив 15 453 004,27 тис. грн

(18,71 %), або 30 600 00,86 тис. дол. США, в тому числі: гаран-

тований зовнішній борг — 14 452 038,02 тис. грн (17,50 %),

або 2 861 789,72 тис. дол. США; гарантований внутрішній

борг — 1 000 966,25 тис. грн (1,21 %), або 198 211,14 тис.

дол. США.

21 За даними Міністерства фінансів України // www.minfin.gov.ua.

252

Протягом січня-жовтня 2007 р. сума державного прямого та

гарантованого боргу України збільшилася в гривневому еквіва-

ленті на 2 048 074,95 тис. грн (2,54 %), або 405 559,40 тис. дол.

США в доларовому еквіваленті.

При цьому державний прямий зовнішній боргзбільшився на

163 966,71 тис. грн (0,33 %), або 32 468,66 тис. дол. США. Збіль-

шення державного прямого зовнішнього боргу за січень-жовтень

2007 р. пов’язано в основному із зростанням курсу євро по від-

ношенню до гривні.

Державний прямий внутрішній боргзбільшився на 865 835,02 тис.

грн (5,21 %), або 171 452,48 тис. дол. США. Збільшення частки

державного прямого внутрішнього боргу спричинене переви-

щенням залучення коштів від випуску ОВДП над погашенням

боргу.

Гарантований борг Українизбільшився на 1 018 273,22 тис.

грн (7,05 %), або 201 638,26 тис. дол. США, що пов’язано в осно-

вному із залученням у вересні 2007 р. Державною службою авто-

мобільних шляхів України під державні гарантії зовнішніх кре-

дитних ресурсів у сумі 465 млн дол. США для фінансування

будівництва, реконструкції та капітального ремонту автомобіль-

них шляхів загального користування.

Здійснюючи внутрішні і зовнішні запозичення держава пови-

нна забезпечити обслуговування державного боргу.

Обслуговування державного боргу— це погашення позик,

виплати відсотків за ними, уточнення і зміни умов погашення

випущених позик. Погашення позик здійснюється за рахунок

бюджетних коштів. У деяких випадках держава вдається до рефі-

нансування державного боргу, тобто погашення заборгованості

через випуск нових позик.

Виплата відсотків, виграшів, коштів із погашення позик ста-

новить основну частку витрат на обслуговування державного бо-

ргу. До інших належать витрати з виготовлення, пересилання і

реалізації цінних паперів держави, проведення тиражів виграшів,

тиражів погашення і деякі інші витрати.

При обслуговуванні зовнішнього і внутрішнього боргів визна-

чають коефіцієнт обслуговування. Длязовнішньогоборгу його

розраховують як відношення всіх платежів із зовнішньої забор-

гованості до валютних надходжень держави, виражене в проце-

нтах. Сприятливим рівнем обслуговування вважається значення

показника на рівні 25 %.

В Україні обслуговування зовнішнього боргуздійснюється в

процесі виконання державного бюджету. Розрахунки належних

253

до сплати сум із погашення та обслуговування зовнішнього боргу

виконуються в доларах США. Перерахунок у національну валюту

проводиться за прогнозним курсом валют до гривні. Безпосеред-

ньо оплату здійснює Державне казначейство.

Джерела погашення зовнішнього боргу: бюджет; золотова-

лютні резерви; кошти, отримані від приватизації державного

майна; нові запозичення.

Обслуговування державного внутрішнього боргуздійснюєть-

ся Міністерством фінансів через банківську систему шляхом

проведення операцій з розміщення державних цінних паперів, їх

погашення і виплати доходу.

Граничні розміри державного внутрішньогоізовнішньогобо-

ргу встановлює Верховна Рада України одночасно із затверджен-

ням Державного бюджету України на наступний рік.

Існування великого державного боргу може підірвати еконо-

мічне зростання країни і негативно впливати на її фінансове ста-

новище. Залежно від характеру наслідків впливу державної забо-

ргованості на економіку, їх поділяють на короткострокові та

довгострокові. Короткострокові наслідки державного боргу іс-

нують як проблема «витіснення», а довгострокові відомі як «тя-

гар» боргу.

Ефект «витіснення» виникає через підвищення ринкових від-

соткових ставок, яке відбувається у випадку фінансування за до-

помогою випуску державних цінних паперів бюджетного дефіци-

ту. Боргове фінансування бюджетного дефіциту стимулює зро-

стання відсоткових ставок. Кредити стають дорогими і невигід-

ними для здійснення інвестиційних проектів, таким чином інвес-

тиції витісняються із сфери виробництва.

Довгострокові наслідки державного боргу пов’язані з його

впливом на нагромадження капіталу та споживання майбутніх

поколінь, тобто на довгострокове економічне зростання. Накопи-

чення боргу і підвищення відсоткових ставок у довгостроковому

періоді призводить до заміщення приватного капіталу державним

боргом. Це відбувається внаслідок того, що при зростанні відсот-

кових ставок приватні інвестиції скорочуються, а приватні за-

ощадження починають розміщуватися в державні боргові зо-

бов’язання. Таким чином зростання боргу зменшує виробничі

потужності, призначені майбутньому поколінню, що уповільнює

економічне зростання і призводить до зниження доходів насе-

лення.

Оскільки джерелом погашення державного боргу є доходи

бюджету, зокрема податкові надходження, то можна стверджува-

254

ти, що зростання боргу порушує збалансованість бюджету і про-

вокує бюджетний дефіцит із його негативними економічними,

соціальними і фінансовими наслідками. Досвід більшості євро-

пейських країн підтверджує, що лише ті країни зуміли уникнути

серйозних боргових труднощів, які змогли контролювати дефіци-

ти своїх бюджетів. Використання державних запозичень на фі-

нансування поточних витрат бюджету, в тому числі на обслуго-

вування державного боргу, є найменш ефективним шляхом.

Цілком очевидно, що кошти, які надходять від державних позик,

повинні бути закріплені за бюджетом розвитку. Це створює пе-

редумови для їх інвестування в економічний розвиток, завдяки

чому додаткові доходи, отримані від зростання ВВП, можуть бу-

ти джерелом погашення позик.