64. Чи можна податкову заставу і адміністративний арешт активів вважати методами примусового стягнення податкового боргу. Відповідь обґрунтуйте

Адмін. арешт майна – заборона платнику здійснювати будь-які дії з майном крім дій по його охороні, зберіганню і підтримці в належному функціональному стані. Арешт може бути повним та умовним. Податкова застава – майно платника, яке перебуває у його власності і балансова вартість якого дорівнює сумі податкового боргу, а також майно, яке він придбає в майбутньому до погашення боргу. Адміністративний арешт активів справді є винятковим (у тому сенсі, що забезпечує погашення незначної суми) методом забезпечення погашення податкового боргу. Неефективність впливу цього методу на фіскальну поведінку платника зумовлена непродуманістю механізму арешту активів у частині терміну застосування. За інформацією податківців, боржники часто чекали на закінчення терміну арешту (96 годин) і потім продовжували свою діяльність, так і не розрахувавшись із боргами. Нинішній Податковий кодекс вже усунув цей недолік, установивши підставою для припинення арешту усунення його причини. Стосовно ж установлення терміну для перевірки судом обґрунтованості рішення податкового органу щодо правомірності арешту, то 96 годин, може бути замало. Варто застосовувати продаж активів одразу ж після закінчення терміну дії податкової вимоги або в разі недотримання графіка погашення податкового боргу. Нині згідно з Податковим кодексом право податкової застави поширюється на майно, балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу. Це значно звужує потенціал такого методу управління податковим боргом. По-перше, якщо майно все таки доведеться продати, то виручених коштів може виявитися недостатньо для погашення боргу. По-друге, опис майна в податкову заставу здійснюється податковим керуючим, і тільки від правильності його дій фактично залежатиме, чи буде податкова застава мотивувати платника погасити борг, чи ні. о податкової застави необхідно включати усі активи платника, незалежно від сум боргу. Інакше ефективність податкової застави залежатиме тільки від дій податкового керуючого, а зробити правильний вибір активів для неї досить непросто. Адже це має бути майно, з яким платник зацікавлений здійснювати операції протягом 60 днів – терміну дії податкової вимоги. Загалом же оцінити дієвість податкової застави доволі складно. Серед визначених законодавством методів управління податковим боргом цей застосовується найдовше, оскільки право податкової застави виникає в перший день, що йде за граничним строком сплати зобов’язання, та триває до закінчення терміну дії податкової вимоги (60 днів), коли виникає право податкових органів стягувати кошти з рахунків платника або продавати активи. Упродовж цього періоду платник податків володіє й користується майном і майновими правами на власний розсуд, забезпечуючи при цьому їх збереження. Існування податкового боргу на момент закінчення терміну дії податкової вимоги свідчить про недостатню дієвість податкової застави як методу впливу на фіскальну поведінку платників. Частково це можна пояснити тим, що 90 % підприємств, у яких виникає податковий борг, не мають ані активів, ані грошових коштів, ані землі, ні транспортних засобів, тобто ці підприємства є потенційними банкрутами, оскільки банкрутство – єдиний можливий спосіб погасити заборгованість. Цей факт передусім указує на недосконалість законодавства, коли суб’єкти господарської діяльності можуть створюватися з незначним капіталом або ж узагалі працювати без нього. За словами податківців, податкова застава нині менш дієва, ніж банківська. І взагалі, взяття активів платника в заставу ще не означає, що заборгованість буде погашена найближчим часом, а податкові органи не вживатимуть інших заходів стягнення. Ефективним буде до податкової застави включати або всі активи платника, або ті з них (із урахуванням суми податкового боргу), в операціях з якими зацікавлений боржник. Варто застосовувати продаж активів одразу ж після закінчення терміну дії податкової вимоги або в разі недотримання графіка погашення податкового боргу, розробленого боржником. Засновникам збанкрутілих підприємств, податковий борг яких не було погашено при процедурі банкрутства, упродовж п’яти років не дозволяти засновувати нові підприємства, або ж зобов’язати їх у разі здійснення нової діяльності в першу чергу розрахуватися з попередніми боргами. А ще варто на законодавчому рівні закріпити відповідальність засновників за погашення податкового боргу підприємств-банкрутів у разі недостатності коштів останніх, отриманих від продажу активів при процедурі банкрутства. Загалом нове податкове законодавство в частині, що стосується управління податковим боргом, не дасть повною мірою реалізувати увесь потенціал заходів впливу на фіскальну поведінку боржників та примусового стягнення заборгованих сум. Передусім слід розробити концепцію управління податковим боргом, заклавши в її основу диференційований підхід до боржників залежно від обставин, що призвели до заборгованості та ставлення платників до виконання зобов’язань перед бюджетом, і тільки після цього продумати технології і механізми управління податковим боргом.