logo search
Посібник ГіК повний

Тема 11 Центральний банк Теоретична частина План

11.1 Походження та організація діяльності центрального банку.

11.2 Функції центрального банку.

11.3 Ресурси й операції центрального банку.

11.1. Походження та організація діяльності центрального банку

Центральний банк – це емісійний, розрахунковий і касовий центр, що здійснює нагляд за усією кредитною системою і використовується як важливіший інструмент грошово-кредитної політики держави.

Клієнтами центрального банку є уряд та комерційні банки. В умовах ринкової економіки центральні банки, як правило, є установами, юридично незалежними від виконавчих органів влади; їх головне призначення − забезпечення стійкості національної грошової одиниці та регулювання і координація діяльності грошово-кредитної сфери. У своїй діяльності центральні банки мають керуватися лише державними інтересами та чинним законодавством.

Офіційне виникнення центральних банків у світі відбулося у середині ХІХ - початку ХХ століття, коли у багатьох країнах офіційно було закріплено за визначеним банком здійснення контролю за емісією грошей та їх обігу. Проте інститут центрального банку формувався поступово та пройшов доволі довгий період еволюції.

Зазначимо, що науковці по різному визначають період появи центральних банків у світі. Одні економісти вважають початком створення центральних банків другу половину ХV століття , коли швейцарському Риксбанку (1668 р.) та Банку Англії (1694 р.) були офіційно надані функції, які у наступному стали виконувати всі центральні банки. Інші економісти пов’язують виникнення центрального банку з наданням їм привілей (виключних прав) на емісію банкнот. На підставі цього, першим центральним банком можна вважати Банк Франції, який розпочав емісію банкнот з 1803 року. Ці банкноти, хоча й були приватними грошима, але їх визнавали досить надійними, оскільки ці гроші можна було розміняти на золото. Тільки з 1870 року банкноти Банку Франції отримала статус законного платіжного засобу. Таке ж право емісії банкнот отримав у 1844 році Банк Англії.

Проте емісія банкнот не визначає роль центрального банку в країні. Значення центрального банку складається в тому, що він несе відповідальність за проведення грошової політики та підтримує стабільність банківської системи в цілому. З цієї точки зору часові межі виникнення й формування центральних банків зміщаються на більш віддалений час. Наприклад, Банк Франції починає відповідати за проведення грошової політики держави тільки з 1945 року, після його націоналізації. Більшість європейський банків практично до 40-х років ХХ століття одночасно виконували функції звичайних банків, проте поступово їх комерційна діяльність зменшувалась. А відміну від європейських банків своєрідним центральним банком США стала Федеральна резервна система, створена у 1913 році спеціально для виконання загальних економічних функцій.

Еталоном діяльності центрального банку прийнято вважати Банк Англії, тому формування інституту центрального банку у світі знаходиться під значним впливом англійської моделі. Роль центрального банку в цій моделі визначається трьома функціями: грошовим контролем; пруденціальним контролем та розміщенням державного боргу на найбільш вигідних умовах.

Функція грошового контролю визначає основною метою стабілізацію цін за допомогою контролю над грошовою пропозицією. Пруденціальний контроль є контролем над банківськими ризиками, спрямований на мінімізацію можливості фінансових криз та тих витрат, які несе суспільство в цілому у разі таких криз. При розміщення державного боргу на найбільш вигідних умовах Банк Англії виступає як агент при первинному розміщенні облігацій, але не є безпосереднім кредитором уряду. В період зростання дефіциту бюджету Банк Англії монетизує державний борг шляхом викупу у населення облігацій на відкритому ринку, тим самим збільшуючи грошову базу. Це призводить до зростання грошової пропозиції та інфляції, що в свою чергу зменшує реальну вартість державного боргу. Такий непрямий метод фінансування дефіциту бюджету доповнюється можливістю отримання сеньйоражу, оскільки існує вимога обов’язкового розміщення резервів банків на безвідсоткових рахунках в центральному банку.

На сучасному етапі центральні банки існують у 170 країнах світу. Незважаючи на історичні та економічні особливості, роль центральних банків різних країн за сутністю відповідає англійській моделі, хоча існує дещо відмінна термінологія, яка характеризує функції діяльності банка. Проте річ не в термінології. Сьогодні центральний банк розглядається як інститут, який відповідає за розробку й проведення грошово-кредитної політики, змінює пропозицію грошей відповідно до наявних економічних цілей.

За формою організації центральні банки можуть бути державними або акціонерними. Статутний капітал банку може належати державі повністю (Франція, Німеччина, Україна), частково (Австрія, Швейцарія, Бельгія, Японія), або взагалі їй не належати (США, Італія). Оскільки цільова спрямованість функціонування центрального банку визначається державними інтересами, а не інтересами акціонерів, то джерела формування капіталу не мають принципового значення.

Проте світовий досвід свідчить, що діяльність центрального банку повинна бути політично й економічна незалежною від владних структур. Умовами політичної незалежності центрального банку є встановлення порядку призначення членів його керівного органу, ухвалення прийнятого банком рішення з боку парламенту і (або) уряду. Економічна незалежність виражається у тому, що центральний банк не зобов’язаний автоматично видавати гроші уряду для фінансування державних витрат і віддавати йому перевагу при наданні кредитів.

Забезпечення такої незалежності у більшості країн визначено законом «Про центральний банк», який визначає завдання, функції центрального банку та інструменти його діяльності. Значну вагу у визначенні ролі й місця центрального банку в економіці держави займають традиції та історичні особливості функціонування банківської системи.

До факторів оцінки рівня незалежності центрального банку відноситься:

Значний вплив на діяльність центрального банку мають домінуючі економічні теорії, існування яких залежить від стану економіки країни та стратегії її соціально-економічного розвитку у певний часовий період. Проте законодавчо визначений стан незалежності центрального банку дає йому можливість не пов’язувати свої дії з той чи іншою домінуючою економічною концепцією, а зосередити увагу на забезпечення стабільності національної грошової системи.

Проте незалежність центрального банку не може бути абсолютною, оскільки поточне регулювання економікою та її грошовому обігом не повинна вступати у протиріччя з цілями стратегічного розвитку держави та діями органів державного управління. Саме тому, центральний банк повинен враховувати загальнодержавні цілі та узгоджувати свої дії з урядом у питаннях економічної та фінансової політики.