13.2 Види скфі та особливості їх діяльності

Небанківські фінансові інституту ти поділяють на дві групи:

1. договірні фінансові посередники, які залучають кошти на підставі договору з кредитором – страхові компанії, пенсійні фонди, ломбарди, лізингові та факторингові компанії;

2. інвестиційні фінансові посередники, які залучають кошти через продаж кредиторам своїх цінних паперів, зокрема акцій і облігацій – інвестиційні фонди, фінансові компанії, кредитні товариства або спілки.

Характеристика кожного із спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів наведена нижче.

Страхові компанії − утворюються для відшкодування можливих збитків у результаті стихійного лиха, інших несприятливих умов. Страхові компанії мають досить значні та стійкі грошові ресурси, які вони вкладають у довгострокові цінні папери з фіксованими строками (в облігації промислових компаній).

Операції страхових компаній носять фінансово-кредитний характер. Фінансовий характер виявляється у разі виникнення страхового випадку, коли страхова компанія незалежно від страхового внесу повинна відшкодувати суму отриманого збитку. Кредитний характер виявляється у самому процесі внесення страхувальником страхового внеску, кредитуючи власне самого страховика.

Пенсійні фонди утворюються для забезпечення населення коштами на період після виходу на пенсію (виплати пенсій). У пенсійних фондах акумулюються на тривалі строки досить значні суми грошових коштів, які вкладають в акції та облігації різних підприємств. Кошти цих фондів формуються за рахунок внесків робітників, службовців, підприємств, а також прибутків від інвестицій самих пенсійних фондів. Світова практика свідчить, що обов’язкове пенсійне страхування може забезпечити тільки мінімальний прожитковий рівень. А недержавні пенсійні фронди дають можливість отримати додаткове пенсійне забезпечення.

Ломбарди надають кредити під заставу рухомого майна, як правило, це короткострокові (до трьох місяців) кредити на споживчі цілі. Вартість заставленого в ломбарді майна перевищує суму наданого кредиту, як правило, на 20-50 %. Позичальник зберігає на визначений договором термін право власності на це майно і може його викупити шляхом повернення кредиту. У разі неповернення кредиту адміністрація ломбарду реалізує майно, щоб компенсувати суму наданої позики з нарахованими процентами.

Лізингові компанії купують предмети довгочасного кредитування (машин, обладнання, транспортні засоби тощо) і надають їх у довгострокову оренду (на 5-8 років і більше) фірмі-орендарю, яка поступового сплачує лізинговій компанії вартість взятого в оренду майна.

Факторингові компанії купують дебіторську заборгованість клієнтів, пов'язану з постачанням товарів або наданням послуг. Головна мета факторингового обслуговування – інкасування дебіторських боргів своїх клієнтів і одержання належних їм платежів. Клієнт продає дебіторський борг факторинговій компанії у розмірі 80- 90 % від суми боргу. Решту суми компанія отримує тимчасово як компенсацію ризику до погашення боргу. Після погашення боргу компанія повертає суму клієнтові. Отримання факторингової послуги дає можливість підприємствам перетворити продаж із відстрочкою платежу на продаж із негайною оплатою і в результаті прискорити рух свого капіталу.

Інвестиційні компанії, фонди випускають і продають власні цінні папери, в основному дрібним індивідуальним інвесторам, а на отримані кошти купують цінні папери підприємств і банків, забезпечуючи своїм акціонерам дохід у вигляді дивідендів за акціями інвестиційних компаній. При цьому одні інвестиційні компанії (фонди) вкладають акумульовані кошти у акції, інші – у облігації. Необхідність існування цього виду СКФІ обумовлена потребую сконцентрувати кошти дрібних вкладників, залучити їх до інвестиційної діяльності й забезпечити, за рахунок цього, розвиток економіки країни.

Інвестиційні компанії відрізняють від інвестиційних фондів тим, що включають до свого складу взаємні фонди інвестиційного (відкритого) типу, які продають свої акції за ринковою ціною, яка залежить від зміни норми позичкового процента. Проте цінні папери з яким працюють інвестиційні компанії менш ліквідні чим цінні папери з якими працюють взаємні фонди грошового ринку.

Діяльність інвестиційних фондів взагалі обмежена законодавством, яке регламентує форми й методи залучення коштів, неможливість використання цих коштів тільки в одній сфері економіки, необхідність диверсифікації активів у різні цінні папери різних галузей економіки.

Інвестиційні компанії і фонди здійснюють свою діяльність у тісному контакті з банками-депозитаріями з метою зберігання цінних паперів та розрахунково-касового обслуговування. Проте свої активи інвестиційні компанії та фонди не можуть розміщувати у банках.

Фінансові компанії спеціалізуються на кредитуванні продажу споживчих товарів на виплат, а також надають комерційні кредити. Вони створюються у вигляді акціонерних товариств або кооперативів. Основним видом діяльності фінансових компаній є надання споживчих кредитів населенню, дрібним підприємцям, роздрібним продавцям. Торговим фірмам та магазинам для продажу / купівлі товарів у розстрочку. Залучення коштів здійснюється фінансовими компаніями за рахунок емісії акції або, у окремих випадках, завдяки кредитам комерційних банків.

Кредитні товариства (спілки) – це об’єднання окремих громадян, які створюються на пайових засадах. Кредитні товариства (спілки) спеціалізуються на кредитному обслуговуванні малозабезпечених громадян. Формування кредитного товариства (спілки) відбувається за професійною, територіальною, релігійною або іншою ознакою. Залучення коштів кредитними товариствами (спілками) здійснюється за рахунок пайових внесків, заощаджень, спонсорської допомоги, благодійних внесків, кредитів комерційних банків, а в останні роки і завдяки емісії акцій.

Кредитні товариства (спілки) надають своїм члена м позики на споживчі потреби та у вигляді іпотечних кредитів. Також здійснюються операції по наданню позик комерційним банкам, фірмам й уряду в обмін на їх облігації.