6.3 Форми і методи антиінфляційної політики

Тривалий час економічна наука і практика оцінювали інфляцію тільки негативно. Проте починаючи з 60-х років ХХ століття більшість економістів стали визнавати, що «повзуча» інфляція справляє позитивний вплив на соціально-економічний розвиток і тільки на вищих стадіях набуває руйнівного характеру. Тому проблема боротьби с інфляцією вирішується її регулюванням з боку держави. Основна мета цього регулювання полягає в тім, щоб утримати інфляцію в певних розумних межах і не допустити прискорення її темпів до розмірів, загрозливих для соціально-економічного життя суспільства.

Зміна ставлення до інфляції пояснюється тим, що за глибокого державно-монополістичного втручання в економіку диспропорції її розвитку стають неминучими, а інфляція – внутрішньо зумовленою. Тому об’єктивно можна лише стримати інфляцію на певному рівні, а не припинити її взагалі.

Основними формами стабілізації грошового обігу, що залежать від стану інфляційних процесів, є грошова реформа та антиінфляційна політика.

Антиінфляційна політика – комплекс заходів по державному регулюванню економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією.

Для боротьби с інфляцією витрат та інфляцією попиту сформувались дві основні лінії антиінфляційної політики:

• Дефляцій на політика (регулювання попиту);

• Політика доходів.

Дефляційна політика – це методи обмеження грошового попиту грошово-кредитним і податковим механізмом шляхом зниження державних витрат, підвищення відсоткової ставки за кредит, посилення податкового тиску, обмеження грошової маси тощо. Використання дефляційної політики веде до зниження економічного зростання і навіть кризових явищ.

Політика доходів передбачає паралельний контроль за цінами і заробітною платою шляхом повного їх заморожування або встановлення меж зростання. Цей метод використовується рідко, оскільки може визвати дефіцит товарів, а зростання цін після відміни меж прискорюється.

Варіанти антиінфляційної політики вибираються в залежності від пріоритетів. Якщо переслідується мета стримати економічний ріст, то проводиться дефляцій на політика, якщо необхідно стимулювати економічний ріст, то застосовується політика доходів. Якщо необхідно стримати інфляцію будь-яким шляхом, то паралельно діють обидва методи.

Нині особливості економічного розвитку знову поставили на порядок денний кейнсіанські ідеї регульованої інфляції. Проте необхідно пам’ятати, що:

• інфляція може легко з регульованої перетворитися на нерегульовану, досягти галопуючих темпів і привести до тяжких економічних і соціальних наслідків.

• антиінфляційна політика має тим більший ефект, чим менше вона втручається у виробництво, чим ліпші умови створюються в країні для розвитку підприємства і дії ринкового механізму. Тому вона не може обмежуватися тільки дефляційними заходами, а має бути комплексною, включаючи й заходи, спрямовані на всебічне стимулювання розвитку виробництва.

• загрозливі соціальні наслідки може мати не тільки розкручування інфляції до високих рівнів, а й антиінфляційна політика держави, якщо вона недостатньо продумана та здійснюється непослідовно.

Питання до самоконтролю:

1. Що таке інфляція на сучасному етапі?

2. Розкрийте взаємозв’язок між інфляцією та знеціненням грошей?

3. Які основні причини інфляції?

4. Які види інфляції існують. Дайте їх характеристику.

5. Чи має інфляція межі? Охарактеризуйте їх.

6. Як вимірюється інфляція?

7. В чому особливості кожного з показників вимірювання рівня інфляції?

8. Яким чином держави долають інфляцію?

9. В чому сутність дефляційної політики?

10. Дайте характеристику подолання інфляції за допомогою політики доходів.