Тема 13. Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути Теоретична частина План

13.1 Сутність і функції СКФІ.

13.2 Види СКФІ та особливості їх діяльності.

13.3 Міжбанківські об’єднання.

13.1. Сутність і функції СКФІ

Крім банків, існує безліч різноманітних кредитних установ, сукупність яких утворює парабанківську систему. Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути, які ще називають парабанками або небанківськими кредитними установами, ґрунтують свою діяльність на кредитних відносинах.

Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (СКФІ) – це фінансові посередники грошового ринку, які здійснюють акумуляцію заощаджень і розміщують їх у доходні активи, переважно в цінні папери та кредити довгострокового характеру.

Ці небанківські установи почали формуватися в окрему ланку кредитної системи у ХІХ столітті. У першій половині ХХ ст. значного розвитку набули страхові компанії, а пізніше пенсійні фонди, кредитні спілки, які поступово почали займати значні сектори ринку позичкових капіталів.

Виникнення й розвиток парабанків було обумовлено необхідністю найбільш дохідного використання заощаджень населення, які значно зростали у післявоєнний період. В таких умовах ринок цінних паперів не міг задовольнити зростаючих потреб населення і вимагав функціонування спеціалізованих фінансових посередників, які забезпечували рух капіталів та їх інвестування в економіку країн на тривалий період.

Саме тому у розвинутих країнах спеціалізовані кредитно-фінансові установи починають створюватись самою державою з метою пожвавлення економіки, розвитку окремих її галузей та інфраструктури регіонів. При цьому держава надавала гарантії, у тому числі й у вигляді бюджетних субсидій, на розвиток і розширення інвестиційної діяльності СКФІ.

До характерних ознак спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів відноситься:

• формування статутного капіталу за рахунок паїв або емісії акцій;

• здійснення кількох операцій або обслуговування обмеженого кола клієнтів;

• діяльність на тих секторах фінансового ринку, що вважаються непривабливими чи ризикованими для комерційних банків;

• відсутність власних кореспондентських рахунків, поточних рахунків клієнтів та поточних вкладів «до запитання».

Таким чином, небанківські кредитні установи не можуть створювати та знищувати нові кредитні гроші, тобто не можуть збільшувати або скорочувати грошову пропозицію в країні, як це роблять комерційні банки.

Небанківські кредитні установи мобілізують невеликі грошові суми різних фізичних та юридичних осіб і перетворюють їх на позичковий капітал, надаючи його у позику фірма, банкам або уряду. Цим СКФІ виявляють схожість з комерційними банками. Проте їхня функціональна діяльність значно уже ніж у комерційних банків. Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути виконують як фінансові посередники наступні функції:

• мобілізації доходів та заощаджень фізичних та юридичних осіб і перетворення їх у позичковий капітал;

• посередника в реалізації позичкового капіталу;

• постачальника спеціалізованих кредитно-фінансових послуг.

Характерною ознакою першої функції небанківських кредитних установ є те, що вони залучають кошти населення за більш високими, порівняно з комерційними банками, відсотковими ставками. Це залучення коштів супроводжується реалізацією емітованих СКФІ цінних паперів і здійснюється на тривалий термін. При цьому відбувається перетворення залучених коштів у позичковий капітал, який у подальшому розміщуються небанківською установою на власний розсуд шляхом надання позик, купівлею цінних паперів або страхуванням майна та життя.

Функція посередника в реалізації позичкового капіталу передбачає посередництво небанківських установ у наданні іпотечних позик. Така послуга є досить зручною для фізичних осіб які не володіють у повному обсязі необхідною сумою для придбання житла, а комерційні банки вважають такі позики досить ризикованими й, відповідно до цього або не надають кредитів клієнтам, або надають під досить високі процентні ставки.

Функція постачальника спеціалізованих кредитно-фінансових послуг виражається у можливості спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів надати своїм клієнтам значний перелік фінансових послуг, які не оказують комерційні банки. Це, наприклад, послуги ломбардів, страхових або будівельних товариств тощо. Можливість надавати такі послуги обумовлена тим, що фінансові посередники шляхом об’єднання позичкової та інвестиційної діяльності значної кількості позичальників зменшують ризик кожного вкладника, що стали членами небанківської кредитної установи з метою отримання фінансової допомоги або прибутку. При цьому ці вкладники підлягають меншому фінансовому ризику, ніж ті інвестори, які купують цінні папери самостійно.