4.1. Особливості використання в міжнародній сфері основних форм розрахунків

Дослідження валютно-фінансових умов зовнішньоторговель­них контрактів показали, що при проведенні торговельних опе­рацій важливим є правильний вибір форми розрахунків, оскільки він дає змогу контрагентам зменшувати витрати і ризики невико­нання протилежною стороною своїх зобов'язань за контрактом.

Форми розрахунків — це врегульовані законодавством країн-учасниць способи виконання грошових зобов'язань за зовніш­ньоторговельним контрактом. При цьому порядок здійснення форм міжнародних розрахунків також регулюється міжнародни­ми документами, які розробляються спеціально створеними ор­ганізаціями — Міжнародною торговельною палатою, Комісією з права міжнародної торгівлі ООН тощо.

Форми міжнародних розрахунків умовно поділяються на до­кументарні (акредитиви, інкасо) і недокументарні (платіж на від­критий рахунок, авансові платежі, банківський переказ, векселі та чеки).

Міжнародні розрахунки являють собою цілком самостійну си­стему, яка пов'язана з рухом між країнами товарно-матеріальних цінностей та грошей і яка має певні особливості.

По-перше, міжнародні розрахунки на відміну від внутрішніх регулюються не тільки національними нормативними і законода-

вчими актами, а ще й міжнародними законами, банківськими правилами і звичаями, такими як: Єдиний чековий закон, за­тверджений Женевською конвенцією у 1931 p.; Єдиний закон про переказний та простий вексель, прийнятий Женевською вексель­ною конвенцією у 1930 p.; Уніфіковані правила та звичаї для до­кументарних акредитивів, остання публікація яких (№ 500) здійс­нена Міжнародною торговельною палатою (МТП) у 1993 p.; Уні­фіковані правила для інкасо, остання редакція яких набула чин­ності з 1 січня 1996 р. (публікація МТП № 522); Уніфіковані пра­вила для контрактних гарантій, виданих МТП у 1978 р. (публі­кація № 325); Уніфіковані правила для гарантій, що підлягають оплаті на вимогу, видані Mill у 1992 р. (№ 458), та інші, які регулю­ють окремі форми і способи міжнародних розрахунків, визначають характер взаємовідносин учасників розрахункових операцій. Подіб­ний розмах уніфікацій міжнародних розрахунків з боку світового співтовариства викликаний інтернаціоналізацією господарських зв'язків, збільшенням обсягів міжнародних торговельних угод і, от­же, розрахунків, універсалізацією банківських операцій.

По-друге, міжнародні розрахунки здійснюються в різних валю­тах. Тому, з одного боку, на їх ефективність впливає динаміка ва­лютних курсів. З іншого боку, нормальне функціонування міжнаро­дних товарно-грошових відносин досягається лише за умови віль­ного обміну національної валюти на валюту інших країн, безпереш­кодного руху грошей. Іншими словами, найефективніше включення тієї чи іншої країни в міжнародний поділ праці та міжнародні валю­тні розрахунки можливе тільки на основі конвертованої валюти.

Конвертованість валют немовби розмиває національні кордо­ни під час руху товарів, послуг, переміщення капіталу в масшта­бах світового ринку. Так, експортеру, який реалізує продукцію за кордон з оплатою у валюті імпортера або валюті третіх країн, Конвертованість валют забезпечує можливість безперебійного перетворення одержаної виручки у власну національну валюту для підтримання нормального кругообігу його коштів усередині країни. Аналогічно вирішується проблема розрахунків для імпор­ту товарів, які підлягають оплаті в іноземній валюті: через меха­нізм конвертації здійснюється обмін національної валюти імпор­тера на потрібні інвалютні кошти платежу.

Вільна конвертація національної грошової одиниці — не тіль­ки форма зв'язку між національним та світовим господарствами. Вона забезпечує країні:

* вільний вибір виробниками і споживачами найвигідніших ринків збуту та закупівлі усередині країни і за кордоном;

60

61

» розширення можливостей залучення іноземних інвестицій і розміщення інвестицій за кордоном;

• стимулююча дія іноземної конкуренції на ефективність, гну­ чкість і пристосовування підприємств до умов, що змінюються;

• підтягування національного виробництва до міжнародних стандартів щодо ціни, витрат, якості та асортименту;

• можливість здійснення міжнародних розрахунків у націона­ льних грошах.

Третя особливість міжнародних розрахунків полягає в тому, що в країнах з частково конвертованою валютою держава вико­ристовує відповідні валютні обмеження, які безпосередньо впли­вають на валютні розрахунки. Валютні обмеження — це зако­нодавча або адміністративна заборона, лімітування і регламен­тація операцій резидентів і нерезидентів з валютою та іншими валютними цінностями. Валютні обмеження звужують можливо­сті і підвищують витрати валютного обміну і платежів за міжна­родними угодами. Основними причинами валютних обмежень є: нестача валюти, тиск зовнішньої заборгованості, розбіжності в платіжних балансах. Головна мета їх введення — концентрація валютних цінностей у руках держави, а також вирівнювання пла­тіжного балансу і підтримання валютного курсу національної грошової одиниці. При цьому можливі різні форми валютних об­межень залежно від їх внутрішнього змісту і структури:

» блокування виручки експортерів від продажу товарів у даній країні, обмеження їх можливостей розпоряджатися цими коштами;

* обов'язковий продаж валютної виручки експортерів повніс­ тю або частково центральному і/або уповноваженим банкам;

» обмежений продаж іноземної валюти імпортерам (лише за наявності дозволу різних установ);

• заборона оплати імпорту деяких товарів іноземною валютою;

• регулювання строків платежів за експортом та імпортом;

« численність валютних курсів — різні курсові співвідношен­ня валют за різними видами операцій, товарними групами і регі­онами.

В Україні до подібних обмежень належать: обов'язковий про­даж експортерами 50% валютної виручки на ринку, регулювання строків платежів за експортом та імпортом, зокрема, контроль за авансовими платежами за імпортом і платежами в розстрочку за експортом, 90-денний термін зарахування валютної виручки на рахунок експортера.

Валютні та інші обмеження, які заважають здійсненню зовні­шніх операцій, примушують торговельні фірми у всьому світі ре-

тельно вивчати питання експортно-імпортного ліцензування, ва­лютного контролю, податкового законодавства; вимоги з екології й охорони праці; юридичні вимоги до товарів (послуг), їх упаку­вання та маркування; особливості тарифів і квот; торговельного ембарго; антидемпінгового законодавства; наявності конвертова­ної валюти і стабільності місцевої валюти в країні потенційного партнера. З цією метою торговельні фірми можуть навіть призна­чати місцевих агентів для збору необхідної інформації в країнах потенційного покупця (продавця), проведення маркетингових до­сліджень.

У багатьох підручниках до особливостей міжнародних розра­хунків відносять їх документарний характер. Це досить хибне уявлення, оскільки багато країн світу вже давно використовують як документарні, так і недокументарні форми розрахунків. При цьому за останні кілька років значно зросла популярність недо-кументарних розрахунків через їх простоту і дешевизну.

У розрахунках між країнами з розвинутою ринковою економі­кою переважають недокументарні форми розрахунків. Докумен­тарні поширені в розрахунках з країнами третього світу, а також з деякими країнами Східної Європи. Це пов'язано з тим, що до­кументарні форми дають можливість значно зменшити ризик не­платежу або непостачання товару.

Документарні форми розрахунків широко використовуються в українській зовнішньоторговельній практиці. Зокрема, докумен­тарні акредитиви за імпортними операціями використовуються в розрахунках з партнерами із Західної Європи, Північної Амери­ки, Японії, тобто з розвинутими країнами, які враховують підви­щений ризик країни — України — і низьку платоспроможність українських імпортерів. При експортних операціях українські підприємства і банки використовують акредитиви в розрахунках з країнами третього світу, платоспроможність яких оцінюється низько. Водночас багато українських підприємств успішно вико­ристовують недокументарні форми розрахунків.

Кожна форма розрахунків містить певну частку ризику для експортера або імпортера і залежить від багатьох чинників: від виду товару, ступеня взаємної довіри контрагентів, наявності кре­дитної угоди, платоспроможності зовнішньоторговельних парт­нерів, рівня попиту і пропозиції на даний товар, надійності залу­чених банків. Тому кожний контрагент намагається наполягати на тій формі розрахунків, за якої він мав би найменший ризик. Різні форми розрахунків щодо оцінювання ризику відображені на рис. 4.1.

62

63

Як видно з рис. 4.1, авансовий платіж і платіж на відкритий рахунок перебувають на різних полюсах. Це пояснюється тим, що дані форми розрахунків становлять однобічні вигоди або про­давцеві, або покупцеві. Крім того, на відміну від документарного інкасо й акредитива, участь банків при цих формах розрахунків значно менша. Вони є лише провідниками грошових коштів.