1.1. Поняття і види міжнародних розрахунків. Способи платежів

Сучасний етап розвитку світової економіки характеризується подальшим поглибленням та зміцненням взаємозв'язків між на­ціональними економіками, які передбачають здійснення міжна­родних розрахунків. Міжнародні розрахунки — це грошові роз­рахунки між установами, підприємствами, банками та окремими особами, пов'язані з рухом товарно-матеріальних цінностей та послуг у міжнародному обороті. Основою для проведення міжна­родних розрахунків є зовнішня торгівля, оскільки насамперед у ній виявляється відносно відокремлена форма руху вартостей у міжнародному обороті через розбіжності в часі виробництва, ре­алізації та оплаті товарів, а також завдяки територіальній розріз­неності ринків збуту.

Міжнародні розрахунки охоплюють торгівлю товарами та по­слугами, а також некомерційні операції, кредити і рух капіталів між країнами, у тому числі відносини, пов'язані з будівництвом об'єктів за кордоном і наданням економічної допомоги країнам.

Більша частина всіх міжнародних розрахунків опосередковує міжнародні торговельні відносини. Міжнародна торговельна опе­рація починається з продажу товару експортером імпортеру. Процес продажу являє собою обмін товарів на грошовий еквіва­лент. З юридичного погляду торгівля —- це акт, під час якого влас­ність (товар) передається однією стороною (продавцем) другій (покупцю) в обмін на отриману грошову вартість. Беручи за ос­нову відому формулу товарного обігу К.Маркса «товар—гроші— товар», зазначимо, що, з одного боку, розрахунки стають підсум­ковим етапом виробничо-збутового процесу, в ході якого відбу­вається громадське визнання корисності продукції, відшкодову­ються витрати на її виробництво, а також створюється і розподі­ляється дохід. З іншого боку, розрахунки є початковим етапом наступного виробничого циклу, передумовою безперервного від­творення. Єфективна організація розрахунків сприяє нормально­му кругообороту коштів, забезпечує безперебійність реалізації продукції.

На стан міжнародних розрахунків впливає цілий комплекс чинників, до яких належать: політичні та економічні відносини між країнами; позиція країни на товарних та грошових ринках; ступінь використання та ефективність державних заходів щодо зовнішньоекономічного регулювання; валютне законодавство; міжнародні торговельні правила та звичаї; регулювання міждер­жавних товарних потоків, послуг і капіталів; різниця в темпах інфляції в окремих країнах; стан платіжних балансів; банківська практика; умови зовнішньоторговельних контрактів і кредитних угод; конвертованість валют. З урахуванням цих чинників між­народні розрахунки необхідно виділити в самостійну систему, нерозривно пов'язану з рухом товарно-матеріальних цінностей.

Міжнародні розрахунки здійснюються банківськими устано­вами. У зв'язку з цим з організаційно-технічного погляду між­народні розрахунки — це регулювання платежів за грошовими вимогами і зобов'язаннями, які виникають між суб'єктами зов­нішньоекономічної діяльності.

Основними суб'єктами міжнародних розрахунків є експортери та імпортери, а також банки, що їх обслуговують. Усі вони всту­пають у відповідні відносини, які пов'язані з рухом товаророзпо-рядчих документів і операційним оформленням платежів. При цьому провідна роль у міжнародних розрахунках належить бан­кам. Ступінь їх впливу залежить від масштабів зовнішньоеконо­мічних зв'язків країни, купівельної спроможності її національ­ної валюти, спеціалізації та універсалізації банків, їх фінансо-

вого стану, ділової репутації, мережі філій та кореспондентсь­ких рахунків.

Для своєчасного і раціонального здійснення міжнародних роз­рахунків банки відкривають і підтримують необхідні валютні по­зиції в різних валютах відповідно до структури та строків майбут­ніх платежів і проводять політику диверсифікації своїх валютних резервів. При цьому діяльність банків у сфері міжнародних роз­рахунків регулюється, з одного боку, їх національним законодав­ством, а з іншого — правилами та звичаями, що склалися у світі, окремими міжбанківськими угодами.

Способи платежу. У практиці міжнародних розрахунків існує три способи платежу:

• платіж готівкою;

• авансовий платіж;

• платіж у кредит.

Платіж готівкою здійснюється через банк під час передання продавцем товаророзпорядчих документів або самого товару по­купцю. Це означає, що товар повністю оплачується від моменту його готовності до експорту до моменту його переходу в розпо­рядження покупця.

Залежно від обраної сторонами в контракті форми розрахунків платіж готівкою здійснюється, якщо виконані такі умови: імпор­тер одержав від експортера повідомлення про готовність товару до відвантаження; імпортер отримав від капітана судна телегра­фне повідомлення про закінчення завантаження товару на борт судна в порту відправлення; імпортер отримав комплект товар­них документів і право відстрочки платежу на кілька годин або днів, якщо перед цим імпортер надав банківську гарантію, що він заплатить проти приймання товару в порту призначення.

Сьогодні готівкові платежі в міжнародних розрахунках прак­тично не використовуються, оскільки це дуже незручний спосіб платежу.

Авансові перерахунки як спосіб платежу передбачають випла­ту покупцем погоджених у контракті сум до передання товаророз­порядчих документів і самого товару в розпорядження покупця. Здебільшого такі перерахунки здійснюються під час і навіть до початку виконання замовлення. Авансовий платіж відіграє по­двійну роль. З одного боку, авансом імпортер кредитує експор­тера, а з іншого — забезпечує виконання зобов'язань, узятих імпортером за контрактом. Якщо після виконання замовлення покупець відмовляється від приймання цього товару, експортер може використати аванс для відшкодування своїх збитків.

Аванс може надаватися в грошовій і товарній формах. Аванс у товарній формі передбачає надання замовником-імпортером си­ровини і комплектуючих, необхідних для виконання замовлення. Аванс у грошовій формі визначається у відсотках до контрактної вартості замовлення.

У міжнародній торгівлі аванси здебільшого надаються: « великим фірмам, які себе добре зарекомендували;

• при поставках товарів, що вимагають тривалого виробницт­ ва і виконуються за індивідуальними специфікаціями;

» при поставках дефіцитних товарів, коли аванс є заставою того, що дефіцитний товар буде поставлений саме цьому покупцю.

Спосіб платежу в кредит означає, що покупець оплачує су­му, обумовлену в контракті, через певний час після поставки то­вару, тобто продавець надає покупцю комерційний (товарний) кредит. Оскільки цей кредит надається однією фірмою іншій, то такий кредит називається ще фірмовим товарним кредитом.

Кредити можуть надаватися на короткий і більш тривалий пе­ріод. Користування кредитом передбачає сплату відсотків покуп­цем товару. У контракті обумовлюються:

• вартість кредиту, яка вимірюється у відсотках річних;

• строк користування кредиту; « строк погашення кредиту;

• пільговий період, протягом якого за кредитом не сплачують­ ся відсотки.

Кредит надається тільки за наявності у продавця достатньої кількості резервного капіталу. Межа кредиту, тобто максималь­ний його розмір, не може перевищувати 10% від капіталу покуп­ця. Кредит надається не на всю суму контракту, а на 80—85%, решту контракту покупець сплачує авансом, що дає змогу про­давцю відшкодувати частину своїх витрат, до погашення покуп­цем своїх зобов'язань за контрактом.

При наданні комерційного кредиту виникають питання про гарантії платежів. Серед способів запобігання неплатежам або за­тримкам платежів основними є гарантійні листи першокласних банків, підтверджені (резервні) акредитиви відомих банків, век­селі, банківські акцепти та аваль векселів, чеків.

Досить поширеною формою кредиту є кредит з опціоном негай­ного платежу. Його сутність полягає в такому: якщо імпортер ско­ристається правом відстрочки платежу за куплений товар, то він втрачає знижку з ціни товару, яка надається у разі негайної оплати. Ця умова зазвичай обумовлюється в контракті, а також в акредити­ві, якщо використовується акредитивна форма розрахунків.