8.1. Сутність, структура та регулювання валютного ринку України

Основними суб'єктами валютного ринку є комерційні банки. У банках відкривають і утримують валютні рахунки інші учасни­ки ринку з метою здійснення необхідних конверсійних та депози­тно-кредитних операцій у валюті. Банки акумулюють (через опе­рації з клієнтами) сукупні потреби ринку у валютних конверсіях, залучають і розміщують кошти через співробітництво з іншими банками. Крім задовольнення заявок своїх клієнтів, банки прово­дять валютні операції самостійно за рахунок власних коштів. У зв'язку з цим валютний ринок завжди розглядається як ринок міжбанківських угод, головне місце на якому відводиться комер­ційним банкам.

Діяльність комерційних банків на валютних ринках регламен­тується внутрішнім законодавством, яке визначає права та обов'яз­ки банків, а також їх правила поведінки. Зрозуміло, що в країнах з перехідною економікою, де ринкові відносини перебувають у стадії розбудови (до таких належить і Україна), законодавство спрямоване на певні обмеження діяльності банків на валютному ринку, який також є об'єктом посиленої уваги з боку держави. За-

156

лежно від форм валютної політики та системи валютного регулю­вання в кожній країні формується своя структура валютного ринку.

Розвиток валютного ринку в Україні розпочався після прого­лошення незалежності держави. Складовою економічних реформ, спрямованих на перехід до ринкової економіки, стала побудова власного валютного ринку. За своєю функціональною діяльністю валютний ринок в Україні не відрізняється від інших міжнарод­них та національних валютних ринків. Головна його мета полягає в збалансуванні попиту та пропозиції на іноземну валюту та в об­слуговуванні платіжного балансу держави.

З початку створення українського валютного ринку його спе­цифіка полягала в тому, що він був представлений переважно ва­лютною біржею, яка функціонувала як структурний підрозділ Національного банку України. Однак із подальшим розвитком цього ринку і збільшенням обсягів операцій виникла потреба у створенні самостійної структури, через яку здійснювалася б ва­лютна політика держави. У зв'язку з цим 8 липня 1993 р. з'яви­лася Постанова Правління НБУ № 50 «Про Українську міжбан-ківську валютну біржу», в якій було визначено форми діяльності валютного біржового ринку в Україні.

Згідно з цією постановою на валютному ринку України могли діяти такі суб'єкти:

• УМВБ, яка забезпечує організацію роботи щодо проведення операцій уповноваженими банками з купівлі-продажу іноземної валюти;

• НБУ, який установлює порядок проведення операцій з іно­ земною валютою на території України та вживає заходів щодо стабілізації національної валюти;

• комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи, що мають ліцензію НБУ (уповноважені банки), які здійснюють операції з купівлі-продажу іноземних валют на біржі для своїх клієнтів.

УМВБ була заснована 40 комерційними банками як закрите акціонерне товариство. У такому статусі вона функціонувала до березня 1999р.

Українська міжбанківська валютна біржа — це перший за ча­сом виникнення сегмент валютного ринку держави, її діяльність розвивалася разом з розвитком валютного ринку, і всі зміни в ва­лютній політиці держави, що відбувалися протягом останніх ро­ків, так чи інакше торкалися і УМВБ.

З 5 листопада 1993 р. у зв'язку з уведенням фіксованого курсу на УМВБ були припинені торги валютою і тимчасово створений Тендерний комітет проводив продаж валюти за офіційним кур-

157

сом залежно від першочергових потреб держави. Однак політика фіксованого курсу на той час була неефективною і призвела тіль­ки до загострення валютних проблем у державі, а також до знач­ного відпливу капіталу за кордон. Так, за експертними оцінками під час існування фіксованого курсу з України було вивезено 2,5—3,5 млрд.дол.

Скасування жорстко фіксованого курсу і перехід до політики регульованого курсу дали можливість частково поновити роботу УМВБ. З 11 березня 1994 р. почали проводитись аукціони з про­дажу американського долара, а у квітні розпочались аукціони з продажу німецької марки і російського рубля. Аукціони прово­дились до кінця вересня 1994 р.

Однак аукціонна форма проведення торгів була неефективною і не відповідала на той час умовам валютного регулювання. Тому з жовтня 1994 р. УМВБ поновила свою діяльність у режимі, що існував до припинення торгів.

Угоди з купівлі-продажу іноземної валюти в безготівковій фо­рмі на внутрішньому ринку України спочатку укладалися тільки на біржовому ринку. Але з розвитком банківської системи й у зв'язку з лібералізацією валютної торгівлі (травень 1995 р.) з'явився ще один сегмент валютного ринку — міжбанківський ринок, де угоди почали укладатися безпосередньо між банками, уповно­важеними на здійснення валютних операцій. Із появою цього се­гмента ринку можна вважати, що структура українського валют­ного ринку повністю сформувалася.

На той час валютний ринок України складався з трьох вели­ких сегментів:

» біржового ринку;

• розабіржового або міжбанківського ринку;

• ринку продажу готівки.

Усі сегменти ринку — біржовий, позабіржовий та готівковий — взаємопов'язані, хоч і кожен з них виконує свою специфічну роль. Так, біржовий ринок діє згідно з формалізованими і твердо встановленими правилами: усі основні параметри угод фіксують­ся офіційною статистикою, тому інформація є достатньо повною і достовірною. На позабіржовому ринку, де поведінка учасників визначається їх взаємною домовленістю, умови угод є комерцій­ною таємницею, і тому про діяльність цього сегмента валютного ринку можна судити лише за експертними оцінками. Ринок про­дажу готівки обслуговує готівковий оборот, і суб'єктами цього ринку є фізичні та юридичні особи, які купують валюту в обмін­них пунктах безпосередньо.

До березня 1999 р. питома вага сегментів валютного ринку була такою: на біржовий ринок припадало біля 10% обсягу валю­тних операцій, на міжбанківський — 68%, на ринок продажу готів­ки — 22%, тобто левова частина валюти продавалась на міжбанків-ському ринку. Це закономірний процес, через який пройшли всі країни. У результаті еволюції валютного ринку, яка тривала роками, система торгівлі валютою на українському ринку наблизилася до практики торгівлі на світовому валютному ринку, де також величе­зний обсяг операцій здійснюється на міжбанківському ринку.

Сьогодні структура валютного ринку зазнала значних змін. В Україні працюють тільки два сегменти валютного ринку — міжбанківський ринок і ринок продажу готівки. Робота УМВБ із березня 1999 р. тимчасово припинена. Це пов'язано з системою посилення державного регулювання валютного ринку і заборо­ною спекулятивних операцій банкам.

З практики відомо, що чим більше сегментів ринку існує в державі при нестабільному курсі, тим більше є передумов для проведення валютних спекуляцій. Паралельна робота біржового та міжбанківського ринку в 1997—1998 pp. та досить ліберальна валютна політика під час валютних криз призводили до великих курсових провалів. На УМВБ банки купували валюту в Націона­льного банку, а потім на міжбанківському ринку її продавали за іншим курсом, що призводило до постійної девальвації валюти. Але на той час НБУ мав достатню кількість валютних резервів — на початок 1998 р. вони дорівнювали 2,7 млрд дол. — і це дало змогу йому стабілізувати ситуацію на ринку.

Після фінансової кризи (серпень 1998 р.) ситуація дещо змінилася. «Втеча» капіталу з фінансового ринку України і втрата резервів НБУ спричинили тимчасове припинення роботи міжбанківського ринку і цілу низку обмежень при операціях з купівлі-продажу валюти. Опе­рації з валютою здійснювались тільки на валютних біржах. Однак Міжнародний валютний фонд, який є головним кредитором Украї­ни, вважав, що курсоутворення на біржовому ринку не є ринковим.

У зв'язку з цим НБУ переглянув практично всю систему ва­лютного регулювання ринку. Суттєвих змін зазнала структура ринку та політика курсоутворення гривні. Починаючи з 2000 р. НБУ проголосив політику плаваючого курсу, під яку було сфор­мовано нині діючу структуру валютного ринку і систему здійс­нення валютних операцій.

Відсутність резервів і необхідність стабілізації національної грошової одиниці примусили НБУ вдатися до жорсткого обме­ження купівлі валюти комерційними банками на міжбанківсько-

158

159

му ринку і заборони проведення спекулятивних операцій. Напри­кінці 1999 р. НБУ впровадив нові правила здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України, якими ще більше обмежив роботу комерційних банків на цьому ринку.

Згідно з новими правилами торгівлі валютою, банки можуть проводити операції з купівлі-продажу іноземної валюти першої групи «Класифікатора іноземних валют Національного банку України» протягом Торговельної сесії, яка триває не більше двох годин на день, виставляючи при цьому заявки або тільки на купі­влю, або тільки на продаж валюти.

З часом банки пристосувалися до такої системи торгівлі валю­тою. Левова частка торгівлі іноземною валютою зосереджується зараз у руках 10—15 найпотужніших банків, між якими склалися достатньо стійкі фінансові відносини. У цих банках концентру­ється переважна частина операцій, пов'язаних з обслуговуванням зовнішньоекономічних зв'язків і внутрішнього валютного оборо­ту, деякі з них є уповноваженими банками щодо обслуговування операцій нерезидентів на українському ринку.

Ефективна діяльність валютного ринку багато в чому зале­жить від системи його регулювання. Світова практика функціо­нування ринків знає два методи валютного регулювання — рин­ковий і державний. Ці методи доповнюють один одного, однак співвідношення між ними постійно змінюється залежно від конк­ретної економічної ситуації.

Ринкове регулювання валютного ринку діє на основі закону вартості і закону попиту та пропозиції і застосовується в умовах економічної стабільності. При цьому також має місце і державне регулювання, оскільки валютні відносини відчутно впливають на внутрішній економічний розвиток.

В умовах кризових ситуацій посилюється державне валютне регулювання (регламентація державою поведінки суб'єктів ва­лютного ринку), тоді як ринковому відводиться другорядна роль. Проблеми у фінансовій сфері України (великі зовнішні та внут­рішні борги, відсутність валютних резервів та інвестицій) при­звели до посилення державного регулювання валютного ринку і практичної відсутності ринкового регулювання.

Валютне регулювання в Україні здійснюється на основі Дек­рету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», який набув чинності у лютому 1993 р. і діє й нині. Закон про регулювання валютного ринку (станом на кінець 2000 р.) ще не прийнятий, хоч проект його передано до Верховної Ради і він чекає свого обговорення.

Декрет установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регу­лювання, повноваження державних органів і функції банків та інших кредитно-фінансових установ України в регулюванні ва­лютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за по­рушення валютного законодавства.

Згідно з Декретом суб'єкти валютних відносин поділяються на резидентів та нерезидентів. До резидентів відносять фізичні та юридичні особи, які мають постійне місцепроживання на терито­рії України, у тому числі й такі, що тимчасово перебувають за кордоном. Нерезидентами вважаються фізичні та юридичні осо­би, які не мають українського громадянства і їх постійне місце­проживання знаходиться за кордоном. До резидентів та нерези­дентів також належать дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва країн.

Резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валю­тних цінностей, що перебувають на території України. Резиденти мають право бути власниками також валютних цінностей, що розміщені за межами України, крім випадків, передбачених зако­нодавчими актами України.

Резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, установлених цим Декретом, та іншими актами валютного законодавства України.

Загальне керівництво валютною політикою здійснюють Пре­зидент України та Верховна Рада, які приймають законодавчі ак­ти у сфері валютної політики, забезпечують їх дотримання, роз­поділяють повноваження і функції з управління валютною сфе­рою всередині країни.

Головною виконуючою установою валютного регулювання є Національний банк України, який:

* здійснює валютну політику виходячи з принципів загальної економічної політики України;

« складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний ба­ланс держави;

• контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;

• визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в інозем­ ній валюті уповноважених банків нерезидентам;

• видає в межах, передбачених цим Декретом, обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валют­ ному ринку України;

160

161

• нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цін­ ностей для здійснення державної валютної політики;

• видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;

• установлює способи визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті або в розрахункових (клірингових) одиницях;

• забезпечує публікацію банківських звітів про власні опера­ ції та операції уповноважених банків.

Конкретними виконавцями валютного регулювання є комер­ційні банки. Вони проводять валютні операції відповідно до лі­цензії, яку отримують від НБУ, здійснюють контроль за дотри­манням клієнтами валютного законодавства і поданням звітності про укладення валютних угод.

Контроль за правомірністю діяльності уповноважених банків здійснює Національний банк України. Він стежить за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених Декретом до компетенції інших дер­жавних органів, а також забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

Крім НБУ, в межах своєї компетенції, органами валютного контролю є:

• Державна податкова інспекція України, яка здійснює фінан­ совий контроль за валютними операціями, що провадяться рези­ дентами і нерезидентами на території України;

• Міністерство зв'язку контролює додержання правил пошто­ вих переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України;

• Державний митний комітет України здійснює контроль за додержанням правил переміщення валютних цінностей через ми­ тний кордон України.

Валютне регулювання буває прямим і непрямим. Пряме ва­лютне регулювання полягає в корекції поведінки суб'єктів ринку через застосування обмежуючих законодавчих актів і втручання органів виконавчої влади. Непряме валютне регулювання поля­гає у використанні економічних, зокрема валютно-кредитних, методів впливу на поведінку економічних агентів ринку.

Сьогодні в Україні поєднується пряме і непряме валютне ре­гулювання ринку. Поряд з правилами роботи міжбанківського валютного ринку, які передбачають пряме обмеження діяльності

банків з боку НБУ, використовуються ще й інструменти грошо­во-кредитної політики. За допомогою облікової ставки Націона­льного банку і нормативів резервування коштів комерційних ба­нків, НБУ регулює обсяги грошової маси на ринку, які мають беспосередній вплив на попит і пропозицію валюти.

Валютне регулювання є засобом реалізації валютної політики, яка являє собою сукупність заходів у сфері валютних відносин відповідно до стратегічних цілей держави. В Україні валютна по­літика спрямована на забезпечення сталості економічного зрос­тання, стримування темпів інфляції, підтримання рівноваги пла­тіжного балансу.