logo
МКРВО / книга міжнарод розрах Савлук

5.1. Документарний акредитив

Документарний акредитив — це угода, згідно з якою банк зобов'язується на прохання клієнта здійснити оплату документів третій особі (бенефіціару), на користь якої відкрито акредитив.

Специфічність акредитивної форми розрахунків обумовлена цілою низкою умов та вимог, які мають бути виконані торговель­ними партнерами, а також банками. Комерційні банки з простого переказника грошових коштів, якими вони є при використанні відкритого рахунку та авансових платежів, перетворюються у заін­тересованих учасників розрахункової операції поряд із зовніш­ньоторговельними контрагентами.

До 80% платежів у світовій торгівлі здійснюється за допомо­гою акредитива. Це пов'язано з тим, що з усіх форм міжнародних розрахунків документарний акредитив є найменш ризикованим та найбільш дійовим інструментом забезпечення платежів. У ді­лових зв'язках з партнерами з тих країн, де держави контролю­ють зовнішню торгівлю, застосування акредитива в багатьох ви­падках є необхідною умовою для здійснення експортно-імпорт­них операцій.

Розрахунки у формі документарного акредитива більш харак­терні для угод, які передбачають платіж проти надання експорте­ром документів (готівковий платіж) або надання покупцю корот­котермінового (до одного року) комерційного кредиту. Викорис­тання акредитива для оплати товару на умовах довгострокового кредитування в практиці міжнародних розрахунків трапляється дуже рідко. Якщо кредит надається покупцю на тривалий термін,

акредитив використовується в поєднанні з іншими формами роз­рахунків і покриває ту частину вартості товару, котра оплачуєть­ся проти подання банку комерційних документів, тобто готівкою.

При розрахунках за комерційним кредитом також можуть від­криватися акредитиви для акцепту й оплати строкових тратт (пе-реказних векселів) бенефіціара (експортера), виставлених на банк, що виконує акредитив, або на імпортера. У цьому разі виконую­чий банк здійснює акцепт (акцепт та оплату) тратт. За допомогою акцепту банк дає згоду на виконання своїх зобов'язань за акреди­тивом. Надалі сторони вступають у правові відносини, які регу­люються нормами вексельного права.

Розглядаючи взаємозв'язки між договорами купівлі-продажу та акредитивами, зазначимо, що акредитив являє собою угоду, відокремлену від договору купівлі-продажу (контракту) або ін­шого договору, на якому він може базуватися, і банки ніяким чи­ном не зобов'язані займатися такими договорами, навіть якщо в акредитиві є посилання на такий договір. Аналогічно клієнт за результатами своїх взаємовідносин між банком-емітентом або бенефіціаром не може виставити претензію щодо зобов'язань ба­нку здійснити платіж, оплатити чи акцептувати тратту або него-ціювати і/чи виконати будь-які інші зобов'язання за акредитивом. Бенефіціар за акредитивом у жодному разі не може скористатися на свою користь договірними відносинами, що існуюють між ба­нками або між стороною, яка дала наказ відкрити акредитив, і банком-емітентом. Під час операцій з акредитивом заінтересовані сторони мають справу тільки з документами, а не з товарами, по­слугами і/або іншими видами виконання зобов'язань, до яких мо­жуть належати документи. Акредитиви виставляються банками на підставі доручення або заяви клієнта (імпортера), які фактично повторюють усі умови розділу контракту, що стосується платежів.