12.2.1. Поняття процентних свопів, їх види та характеристика

Процентні свопи (або свопи ринку капіталів) є похідним ін­струментом ринку депозитних операцій. В основі процентного свопу лежить депозитна операція, тобто залучення або розмі­щення коштів на міжнародних ринках грошей та капіталу.

Як уже зазначалося, процентний ризик тим вищий, чим дов­ший термін депозитної операції. Процентні свопи дають змогу хеджувати процентний ризик, що виникає при залученні або роз­міщенні коштів строком від одного до 15 років. Зважаючи на до­вгострокову природу, цей інструмент використовується переваж­но на ринку капіталів (тобто на ринку довгострокових депозит­них операцій).

Процентний своп — це обмін між: двома або більшою кількі­стю сторін процентними платежами або надходженнями.

Як зазначено вище, в основі свопу лежить депозитна операція. Банки, що здійснюють операції із залучення та розміщення кош­тів, можуть обмінятися процентними платежами, що випливають з їхніх зобов'язань за кредитом. Наприклад, банки А та В мають зобов'язання за процентними платежами за кредитами на суму 1 млн дол. США терміном на 10 років (але за різними процентними ставками). За умов взаємної заінтересованості вони можуть укласти угоду про обмін процентними платежами. У цьому розділі ми роз­глянемо особливості та механізм здійснення такого обміну.

Процентні свопи передбачають взаємовигідний обмін зобов'я­заннями за борговими інструментами або процентними доходами від активів.

Важливою передумовою здійснення процентного свопу є збіг строків та сум депозитів, що лежать в основі свопу, іншою обов'язковою умовою є те, що депозитні операції мають здійс­нюватися в одній й тій самій валюті.

Є досить багато різновидів процентних свопів, але в даному розділі ми розглянемо два найбільш поширені їх види: основний процентний своп та процентний своп зі змінною базою нараху­вання ставки.

Основний процентний своп (plain vanilla) являє собою обмін платежами за фіксованою процентною ставкою на платежі за плаваючою ставкою.

Як відомо, учасники фінансового ринку мають різні умови до­ступу до ресурсів, вартість яких у кожному конкретному випадку залежить від рейтингу та репутації позичальника. Фінансові уста­нови з вищим рейтингом мають змогу позичати ресурси за ниж­чими ставками, причому на ринку як фіксованих, так і плаваючих ставок. Проте може статися так, що умови одного з ринків усе ж таки є більш привабливими. Для позичальників з нижчим рейти­нгом маркет-мейкери котируватимуть ставки, що містять більшу премію за ризик, тобто ставки будуть вищими за всіма видами по­зик, але знову може статися, що ця премія за ризик не буде однако­вою при котируванні ставок за всіма борговими інструментами.

Розглянемо конкретний приклад. Банкам А та В котирують та­кі ставки за кредитами в американських доларах:

Ресурси за плаваючою ставкою

LIBOR + 80Ьр LIBOR+160bp

Банк маркет-тейкер

Банк А Банк В

Ресурси за фіксованою ставкою

6,5% 8,5%

Як видно з наведених даних, банк А має абсолютну перевагу на ринку як фіксованих ставок, так і плаваючих, що дає змогу зробити висновок, що кредитний рейтинг банку А вищий за рей­тинг банку В. Але ми бачимо також, що на ринку плаваючих процентних ставок банку В котирують порівняно вигідніші став­ки (відрив від ставок, що котирують позичальникам з кращим рейтингом, значно менший), тобто банк В має відносну перевагу саме на цьому ринку. Зрозуміло, що в даному разі банку А вигід­ніше залучати ресурси під фіксовану ставку, тому що саме на цьому ринку він має набагато кращі умови, ніж конкуренти (в нашому прикладі різниця становить 2%, або 200 bр). Банку В ви­гідніше залучати ресурси під плаваючу ставку (різниця становить

240

16

241

Слід зауважити, що кожен банк несе відповідальність перед кредитором за своїм борговим зобов'язанням незалежно від якос­ті виконання контрагентом зобов'язань за свопом. Якщо повер­нутись до наведеного прикладу, то це означає, що банк А за будь-яких умов має сплачувати відсотки за фіксованою ставкою 6,5%, незалежно від того, чи буде виконувати банк В умови процентно­го свопу (компенсувати банку А платежі за фіксованою ставкою). У свою чергу, банк В зобов'язаний сплачувати ставку LIBOR + ІбОbр.

Уже наголошувалося на тому, що своп має бути вигідним для обох сторін. Крім того, що банки одержать доступ до бажаного для кожного інструменту, вони одержать ще й вигоду, бо сплачу­ватимуть за цей інструмент менше, ніж від них вимагає ринок.

Різниця між процентними ставками для банків на різних рин­ках не є однаковою (в нашому прикладі вона становить 200 bр на ринку фіксованих ставок, та 80 bр — на ринку плаваючих). Різ­ниця, яка випливає з позицій сторін на різних ринках, називається якісний спред. У нашому прикладі вона дорівнює: 200 bр - 80 bр = = 120 bр (тобто якісний спред є відображенням відносної переваги). Якщо своп буде здійснено без посередників, то кожен банк має ви­грати від свопу 60 bр (120/2). Тобто в результаті свопу кожний з банків сплачуватиме на 60 bр менше. Але, як правило, процентні свопи здійснюються за участю посередника, який стягує плату за свої послуги. Ця плата називається маржoю дилера. Якщо ми при­пустимо, що в нашому прикладі маржа дилера становить 20 bр, то кожен банк у результаті свопу сплачуватиме на 50 bр (або 0,5%) менше. Чистий результат для банку А дорівнюватиме сплаті пла­ваючої ставки LIBOR + ЗО bp (LIBOR + 80 bр - 50 bр), а для банку В — сплаті фіксованої ставки 8% (8,5% - 0,5%).

Рис. 12.1. Процентний своп (plair vanilla)

Якщо розглянути грошові потоки (cash flow) обох банків, то одержимо:

Як бачимо, дохід дилеру складається за рахунок різниці, між фіксованими платежами, котру він одержує та сплачує, тобто ди­лер котирує сторони bid та offer процентного свопу.