logo search
gos_2011

54. Представники інституціоналізму про самосоціалізацію великих корпорацій як складову економічних систем

Современные институционалисты трактуют: - Понятие «институт» как обычай, порядок, принятый в обществе; - Понятие «институт» как закрепление этих обычаев и порядков в виде закона или учреждения. На этой основе появляется соображений ¬ ния института как совокупности формальных и неформальных правил и норм, а также механизмов, обеспечивающих их соблюдение (испол ¬ нения). Определяя экономику как совокупность институтов, формирующих рынки и с помощью которых рынок действует, подчиняясь определенным правилам, институционалисти время не сводят свой анализ лишь к рыночным институтам. Так Т. Веблен, анализируя «непосредственно экономические», «экономические по своему характеру» институты как «эко ¬ номической структуре общества», выделяет в них две стороны: одна имеет отношение к «бизнесу», а вторая - «к промышленности», и отмечает их неразрывную связь с социальными институтами. Дж.-Б. Кларк отстаивал идею социально-либерального плана ¬ ния и общественного благосостояния, У. Митчелл - национального пла ¬ рования. В институционализми отделяют два направления осуществления социального контроля за экономикой (ее социализации): первый - это реформирование деятельности крупных корпораций и дер ¬ дарственного регулирования механизма рыночной конкуренции, второй - создание системы индикативного планирования. Г. Минз с целью социализации крупных корпораций предлагал ограничить уровень нормы прибыли на капитал, разработать систему оценки деятельности высших менеджеров и стимулирования их эффективного руководства в интересах общества. Дж. Гэлбрейт предложил другой вариант социализации гигант ¬ ских корпораций, предусматривающий национализацию военно-про ¬ промышленных концернов (с выплатой акционерам стоимости акций), при этом социализация других крупных корпораций должно осуществляться через обмен акций на процентные государственные облигации. Этому должна способствовать фискально-налоговая политика государства, разделение наследства, инвестиционное обесценивание денег. Представители институционализма отводят важную роль са-мосоциализации крупных корпораций. Важнейшими теориями ее реализации являются концепции корпоративного социализма, социальной ответственности бизнеса и менеджеров, зрелой корпорации (как нового социального шституту). Еще одним вариантом социализации экономики институционалисты называют создание смешанной системы. Дж.-Б. Кларк утверждает, что процесс эволюции в таком направлении означает постепенное изменение пропорций, пока общественный сектор возьмет на себя выполнение основных экономических функций.Социализация функций должна быть связана прежде всего с распределением и использованием экономических ресурсов и формированием доходов. К теориям социализации относят также концепции государственного социализма, общества потребления, государства всеобщего благоденствия и др.Большинство теорий социализации капиталистической экономики лишь частично согласуется с теорией и практикой современной действительности.Неоинституционалисты, представители нового течения институционализма, акцентируют свое внимание не на технических факторах, а конкретно на индивиде - на интересах человека и его социальных проблемах. Основной вывод этих концепций - о целесообразности социализации рыночной экономики, ее трансформации в социальную рыночную экономику.

Сучасні інституціоналісти трактують:

— поняття «інституція» як звичай, порядок, прийнятий у суспільстві;

— поняття «інститут» як закріплення цих звичаїв та порядків у вигляді закону або установи. На цій основі з'являється розумін­ня інституту як сукупності формальних і неформальних правил і норм, а також механізмів, що забезпечують їх дотримання (вико­нання).

Визначаючи економіку як сукупність інститутів, що формують ринки і за допомогою яких ринок діє, підкоряючись певним правилам, інституціоналісти водночас не зводять свій аналіз лише до ринкових інститутів.

Так Т. Веблен, аналізуючи «безпосередньо економічні», «економічні за своїм характером» інститути як «еко­номічну структуру суспільства», виділяє в них дві сторони: одна має відношення до «бізнесу», а друга — «до промисловості», і відмічає їх нерозривний зв'язок із соціальними інститутами.

Дж.-Б. Кларк відстоював ідею соціально-ліберального плану­вання й суспільного добробуту, У. Мітчелл — національного пла­нування. В інституціоналізмі відокремлюють два напрями здійснення соціального контролю за економікою (її соціалізації): перший — це реформування діяльності великих корпорацій і дер­жавного регулювання механізму ринкової конкуренції; другий — створення системи індикативного планування.

Г. Мінз з метою соціалізації великих корпорацій пропонував обмежити рівень норми прибутку на капітал, розробити систему оцінки діяльності вищих менеджерів і стимулювання їхнього ефективного керівництва в інтересах суспільства.

Дж. Гелбрейт запропонував інший варіант соціалізації гігант­ських корпорацій, який передбачає націоналізацію військово-про­мислових концернів (з виплатою акціонерам вартості акцій); при цьому соціалізація інших великих корпорацій має здійснюватися через обмін акцій на відсоткові державні облігації. Цьому повинна сприяти фіскально-податкова політика держави, поділ спадщини, інвестиційне знецінення грошей.

Представники інституціоналізму відводять важливу роль са-мосоціалізації великих корпорацій. Найважливішими теоріями її реалізації є концепції корпоративного соціалізму, соціальної відповідальності бізнесу й менеджерів, зрілої корпорації (як нового соціального шституту). Ще одним варіантом соціалізації економіки інституціоналісти називають створення змішаної системи. Дж.-Б. Кларк стверджує, що процес еволюції в такому напрямі означає поступову зміну пропорцій, поки суспільний сектор візьме на себе виконання основних економічних функцій. Соціалізація функцій має пов'язуватися передусім із розподілом і використанням економічних ресурсів та формуванням доходів. До теорій соціалізації відносять також концепції державного соціалізму, суспільства споживання, держави загального благоденства та ін. Більшість теорій соціалізації капіталістичної економіки лише частково узгоджується з теорією і практикою сучасної дійсності. Неоінституціоналісти, представники нової течії інституціоналізму, акцентують свою увагу не на технічних факторах, а конкретно на індивіді — на інтересах людини та її соціальних проблемах. Основний висновок цих концепцій — про доцільність соціалізації ринкової економіки, її трансформації в соціальну ринкову економіку.