logo
gos_2011

55. Роль теорії соціального партнерства в сучасній економічній науці

Теория социального партнерства провозглашает необходимость сотрудничества между трудом и капиталом (Дж.-С. Милль, Ж.-Б. Сэй). Ф. Баста предложил концепцию социальной гармонии, получила развитие в трудах Э. Бернштейн, в институциональном и неоклассическом направлениях. Теоретико-методологической основой теории социального партнерства является концепция факторов производства, согласно которой в создании общественного богатства принимают одинаковое участие труд, капитал и земля (прежде всего труд и капитал). Распространенными понятиями, которые отражают эти изменения, является «смешанная экономика», «индустриальный» и «постиндустриальное общество», «народный капитализм» и др. По мнению сторонников теории социального партнерства, рабочий класс должен выступать не против изменения собственности (поскольку она изменена), а за перераспределение национального дохода (речь идет о необходимости заключения нового общественного договора между корпорациями, профсоюзами и государством с целью обеспечения высокой занятости, о заключении контрактов прогресса , социального контракта, осуществление политики социального программирования). Важное направление теории социального партнерства - концепции, в которых рассматриваются особенности процесса привлечения наемных работников к участию в управлении производством, в результате которого, по мнению теоретиков лейборизма, формируется общество демократического социализма. Для привлечения работников к участию в управлении в Швеции с 1946 г. на большинстве предприятий создавались производственные комитеты, которые выполняли прежде консультационные функции. В 1972 г. был принят закон о представительстве рабочих и служащих в управлении предприятием, в 1977 г. - закон о совместном участии, который давал право наемным работникам участвовать в управлении предприятием. Такое право получили и работники в ФРГ и некоторых других развитых странах. По мнению С. Мочерного, в теории социального партнерства ошибочно ее методологическая основа - утверждение о способности капитала самостоятельно создавать общественное богатство. Единственный источник богатства - труд (в т.ч. работа функционирующих капиталистов), а в процессе соединения рабочей силы со средствами производства возникает новая производительная сила - синергический эффект. Необоснованными являются утверждения о радикальных изменениях в существующих при капитализме формах собственности, о наличии значительного общественного сектора (теория смешанной экономики в лейбористском варианте), поскольку государственная собственность отождествляется с общественным. На практике лишь отдельные черты государственной собственности имеют общенациональную направленность.

Теорія соціального партнерства проголошує необхідність співробітництва між працею і капіталом (Дж.-С. Мілль, Ж.-Б. Сей). Ф. Баста запропонував концепцію соціальної гармонії, що набула розвитку в працях Е. Бернштейн, в інституціональному та неокласичному напрямах. Теоретико-методологічною основою теорії соціального партнерства є концепція факторів виробництва, згідно з якою у створенні суспільного багатства беруть однакову участь праця, капітал і земля (насамперед праця і капітал).

Найпоширенішими поняттями, які відображають ці зміни, є «змішана економіка», «індустріальне» і «постіндустріальне суспільство», «народний капіталізм» та ін. На думку прихильників теорії соціального партнерства, робітничий клас повинен виступати не проти зміни власності (оскільки вона змінена), а за перерозподіл національного доходу (йдеться про необхідність укладення нового суспільного договору між корпораціями, профспілками і державою з метою забезпечення високої зайнятості, про укладення контрактів прогресу, соціального контракту, здійснення політики соціального програмування).

Важливий напрям теорії соціального партнерства — концепції, в яких розглядаються особливості процесу залучення найманих працівників до участі в управлінні виробництвом, внаслідок якого, на думку теоретиків лейборизму, формується суспільство демократичного соціалізму. Для залучення працівників до участі в управлінні в Швеції з 1946 р. на більшості підприємств створювалися виробничі комітети, які виконували передусім консультаційні функції. В 1972 р. було прийнято закон про представництво робітників і службовців в управлінні підприємством, у 1977 р. — закон про спільну участь, який надавав право найманим працівникам брати участь в управлінні підприємством. Таке право отримали і працівники у ФРН та деяких інших розвинутих країнах.

На думку С. Мочерного, в теорії соціального партнерства хибною є її методологічна основа — твердження про здатність капіталу самостійно створювати суспільне багатство. Єдине джерело багатства — праця (в т. ч. праця функціонуючих капіталістів), а в процесі поєднання робочої сили із засобами виробництва виникає нова продуктивна сила — синергічний ефект. Необґрунтованими є твердження про радикальні зміни в існуючих за капіталізму формах власності, про наявність значного суспільного сектору (теорія змішаної економіки в лейбористському варіанті), оскільки державна власність ототожнюється із суспільною. На практиці лише окремі риси державної власності мають загальнонаціональну спрямованість.