3. Лізингові операції

В економічній та юридичній літературі, законодавчих актах немає єдиної думки щодо визначення поняття «лізинг». Це пояснюється складністю економічних, організаційних та правових відносин, що виникають під час здійснення лізингових операцій. У світовій практиці поняття «лізинг» використовуєть­ся для позначення різного роду угод, заснованих на оренді товарів тривалого користування. У Господарському кодексі України зазначено: «Лізинг — це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дору­ченням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного по­стачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів». Отже, лізинг розглядається законодавцем як вид господарської діяльності, спрямований на інвестування коштів і надання лізингодавцем лізингоодержувачу на певний строк і за певну плату майна. При цьому право власності на об'єкт лізингу залишається у лізингодавця на термін дії договору.

З економічного погляду лізинг схожий з кредитом, що нада­ється під основні засоби. В останньому випадку кредитоодержувач за рахунок періодичних грошових внесків погашає борг, при цьому комерційний банк з метою забезпечення повернення кре­диту зберігає за собою право власності на об'єкт, що кредитуєть­ся до повного погашення кредиту. Лізингоодержувач стає власником об'єкта лізингу лише після закінчення строку договору. Отже, у лізингу елементи оренди взаємозв'язані з елементами кредитних правовідносин, а грошовий та матеріальний потік зли­ті в єдиний взаємозв'язаний комплекс грошово-майнових відно­син. Тому лізинг ще називають кредит-орендою.

Поряд з терміном «лізинг» широко вживаються терміни «оре­нда», «прокат», якими позначаються однотипні за своєю юриди­чною природою договори, кожен з яких має певні особливості, обумовлені предметом найму. Так, предметом прокату можуть бути, як правило, речі, що використовуються для задоволення побутових невиробничих потреб приватних осіб. Вони надаються у тимчасове користування громадянам на строк не більше кіль­кох місяців з обов'язковим поверненням після закінчення термі­ну прокату.

Незважаючи на спільні риси, які властиві оренді та лізингу, між ними існують суттєві відмінності:

1. Суб'єктами лізингових відносин є не лише лізингодавець та лізингоодержувач, а й продавець (постачальник) лізингового майна, який відсутній в орендних відносинах.

2. У разі використання лізингу лізингоодержувач не просто бере майно в лізинг, а й виконує деякі обов'язки, притаманні власникові, — вибір та одержання від постачальника об'єкта лізингу, прийняття його в експлуатацію тощо. У випадку оренди продавець майна не має самостійної ролі або він просто від­сутній.

3. Якщо орендодавець, як правило, несе відповідальність за недоліки наданого в оренду майна, то лізингодавець лише здійснює оплату майна. Це пов'язано з тим, що лізингоодержувач сам вибирає постачальника та приймає майно (за винятком, коли лізингодавець сам здійснює вибір постачальника та об'єкта лізингу).

4. Незважаючи на те, що лізингодавець протягом усього строку договору залишається власником об'єкта лізингу, лізингооде­ржувач зазвичай бере на себе ризик раптової загибелі та пошкодження цього об'єкта. У випадку звичайної оренди ризикує орендодавець, якщо інше не передбачено договором оренди.

5. Характерною ознакою лізингу є прискорена амортизація об'єкта лізингу.

6. Договір лізингу на відміну від договору оренди укладається на строк, за який вартість об'єкта лізингу амортизується повністю або в більшій частині.

Об'єктом лізингу може бути будь-яке майно, що належить до основних фондів, не заборонене до вільного обігу на ринку і що­до якого немає обмежень щодо передавання його в лізинг. Не можуть бути в Україні об'єктами лізингу земельні ділянки та ін­ші природні об'єкти, а також інші речі, установлені законом.

Суб'єктами лізингу є сторони, які безпосередньо стосуються об'єкта лізингу. При цьому їх можна умовно поділити на прямих і непрямих учасників.

Безпосередніми учасниками лізингової угоди можуть бути:

- лізингодавець, тобто юридична особа, у тому числі банків­ська або небанківська фінансова установа, яка передає право во­лодіння та користування об'єктом лізингу лізингоодержувачу;

- лізингоодержувач, тобто фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування об'єктом лізингу від лізингодавця. Чинне законодавство України не забороняє лізингоодержу­вачу передавати об'єкт лізингу, одержаний від лізингодавця, третім особам на підставі договорів сублізингу. Сублізинг— це вид піднайму об'єкта лізингу, відповідно до якого лізингоодержувач за до­говором лізингу передає третім особам (лізингоодержувачам за до­говором сублізингу) у користування за плату на погоджений строк відповідно до умов договору сублізингу об'єкт лізингу, отриманий раніше від лізингодавця за договором лізингу. У разі передання об'єкта лізингу в сублізинг право вимоги до продавця (постачальни­ка) переходить до лізингоодержувача за договором сублізингу;

- продавець лізингового майна (постачальник) — фізична або юридична особа, у якої лізингодавець придбаває річ, що далі бу­де передана як об'єкт лізингу лізингоодержувачу.

Непрямими учасниками лізингової угоди можуть бути, напри­клад, страхові компанії, брокерські та інші посередницькі фірми, банки, які кредитують лізингодавця і є гарантами угод.

Існують різні ознаки класифікації видів лізингу.