3. Основи організації безготівкових міжгосподарських розрахунків

Через безготівкові міжгосподарські розрахунки формується переважна частина грошового обороту, реалізується найбільш масові відносини між економічними агентами не фінансового сектору.

Вони постійно розрахо­вуються між собою перерахуванням коштів на відкриті у банках рахунки за реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, тобто за товарними операціями. Значна частина безготівкових розрахунків підприємств припадає на так звані нетоварні опера­ції — розрахунки з бюджетом, органами соціального страхуван­ня, управління, судочинства тощо. Хоча порядок розрахунків у цих двох сферах однаковий, проте нормативно-правова база їх організації істотно різниться.

За товарними операціями форми розрахунків, порядок плате­жу, відповідальність сторін за невиконання платіжних зо­бов'язань тощо визначаються в їхніх договорах (контрактах). Умови та порядок розрахунків є обов'язковим і надзвичайно ва­жливим розділом кожного такого договору. Тому вже на стадії укладання договорів (контрактів) підприємства мають широкі можливості вибору найдоцільніших для них форм розрахунків та способів платежу і повинні якнайповніше користуватися цими можливостями.

За нетоварними операціями порядок платежу та відповідаль­ність за порушення платіжної дисципліни визначаються відповід­ними законодавчими актами. Тому тут права підприємств щодо вибору порядку розрахунків обмежені.

Щоб забезпечити учасникам міжгосподарських розраху­нків можливість успішно виконувати зазначені вище завдання, світова практика виробила широкий спектр різних платіжних ін­струментів, кожний з яких має певні переваги та недоліки.

Згідно з класифікацією Банку міжнародних розрахунків (м. Базель, Швейцарія), що застосовується у багатьох країнах, усі платіжні інструменти можна розділити на такі групи:

1) ті, що базуються на кредитовому переказуванні коштів:

- доручення про кредитовий переказ у системі «жиро»;

- доручення про кредитовий переказ у системі автоматизова­них розрахункових палат;

- постійні доручення;

- доручення про кредитовий переказ у системі SWIFT;

2) ті, що базуються на дебетових переказах коштів:

- векселі;

- чеки;

- прямі дебетові списання;

- банківські;

3) пластикові картки, що мають ознаки як кредитових, так і дебетових інструментів.

Платіжні інструменти з кредитовим переказом коштів руха­ються в тому самому напрямі, що й сам платіж — від платника до одержувача. Платник є ініціатором платіжної операції та емітен­том відповідного інструменту. Це дає йому можливість якнай­краще проконтролювати відносини з контрагентом і захистити свої інтереси.

Платіжні інструменти з дебетовим переказом коштів рухають­ся у зворотному відносно платежу (руху грошей) напрямі. Одер­жувач грошей є ініціатором платіжної операції та емітентом та­кого інструменту. Це дає йому можливість тримати під контролем свої відносини з контрагентом, впливати на їх реалізацію і захищати свої інтереси.

Проте зазначені відмінності та переваги кредитових та дебе­тових інструментів не завжди реалізуються на практиці. Так, як­що одержувач грошей (продавець товарів) вимагає від покупця попередньої оплати і вона здійснюється кредитовим переказом, то переваги цього інструменту для покупця втрачаються: він не має можливості попередньо перевірити відповідність поставки товарів умовам договору.