4. Заставні операції банків із цінними паперами

Банки можуть використовувати цінні папери, що пере­бувають у їхній власності, як предмет застави, тобто як предмет забезпечення своїх зобов'язань за угодами при одержанні креди­ту (рефінансування) від Центрального банку або на міжбанківському ринку. У світовій банківській практиці застава цінних папе­рів є однією з найпоширеніших форм забезпечення повернення кредиту, що пояснюється наявністю розвинутого фондового рин­ку й особливими властивостями цінних паперів як предмета за­стави, наприклад здатністю до тривалого зберігання, мінімаль­ними витратами на зберігання.

Застава цінних паперів оформляється договором про заставу або заставним зобов'язанням. Власник цінних паперів (у даному випадку банк-позичальник) у відносинах застави є заставодавцем. Передання цінних паперів заставодержателю (банку-кредитору) не означає, що йому переходить право власності. За­ставодавець, виконуючи свої зобов'язання перед заставодержателем, зберігає право власності на цінні папери. Згідно з законодав­ством заставодержатель (кредитор) має право в разі невиконання заставодавцем (позичальником) зобов'язання, забезпеченого за­ставою, одержати задоволення претензій із вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Заставні операції банків не мають самостійного значення. Во­ни є похідними від кредитних операцій і здійснюються банками для гарантування своєчасного і повного погашення кредиту.

Цінні папери як предмет застави повинні задовольняти певні вимоги: належати заставодавцю, бути ліквідними, їхня вартість має перевищувати суму позички і нарахованих процентів. Мар­жа, тобто різниця між вартістю заставлених цінних паперів і позичкою, що надана під цінні папери з урахуванням процентів, залежить від якості цінних паперів. У світовій банківській практиці найвищий рейтинг якості мають державні цінні папери, зважаю­чи на їхню надійність, ліквідність і визначеність. Розмір позички може досягати 90 і більше відсотків від вартості заставлених державних цінних паперів, тобто маржа може становити близько 10 %. У випадку використання для застави корпоративних цінних паперів береться до уваги, чи обертаються вони на біржі. Цінні папери, що котируються на біржі, оцінюються, як правило, вище, ніж ті, що не котируються, тому маржа при їх використанні під заставу буде нижчою.

Банки під заставу цінних паперів можуть одержати кредит як від інших банків, так і від Центрального банку, який виступає відносно банків у ролі кредитора останньої інстанції.

Центральні банки надають банкам під заставу цінних паперів кредит, що дістав назву ломбардного, для підтримання ліквід­ності банків. Банки можуть одержати ломбардний кредит під фі­ксовану процентну ставку, звернувшись з кредитною заявкою безпосередньо до центрального банку, так званий прямий ломба­рдний кредит. Крім того, вони можуть одержати ломбардний кредит, беручи участь у кредитних тендерах (торгах), що прово­дяться центральними банками.

Тендери бувають кількісні і процентні. У разі проведення кі­лькісного тендера банки — потенційні позичальники подають центральному банку кредитні заявки, в яких указують тільки су­му кредиту. Заявки задовольняються центральним банком за за­здалегідь оголошеною процентною ставкою. Якщо попит на кре­дит з боку банків перевищує пропозицію центрального банку, то заявки задовольняються частково, пропорційно співвідношенню попиту і пропозиції. Проведення процентних тендерів передба­чає, що банки вказують у заявках не тільки суму кредиту, а й процентну ставку. На процентних тендерах використовуються дві моделі організації торгів. Американська модель передбачає, що заявки банків-учасників ранжуються виходячи з рівня запропо­нованої процентної ставки, у міру спадання, а потім Центральний банк задовольняє їх у такому самому порядку починаючи з максимально запропонованої процентної ставки до повного вичер­пання встановленого на тендері обсягу кредитів. Голландська, що всі заявки банків будуть задоволені за процентною ставкою останньої заявки, яка увійде в список задоволених заявок, тобто за ставкою відсікання, що встановлюється Центральним банком.

Банки під забезпечення кредиту можуть запропонувати Націо­нальному банку різні види цінних паперів за умови дотримання певних вимог НБУ:

- державні облігації України (облігації внутрішньої державної позики України, облігації зовнішньої державної позики України, цільові облігації внутрішньої державної позики України);

- державні облігації України, які перебувають у довірчій власності банку, за умови, що є письмова згода установника управління на заставу облігацій під забезпечення кредиту;

- депозитні сертифікати НБУ за умови, що строки їх пога­шення настають пізніше, ніж строки погашення кредиту;

- векселі суб'єктів господарської діяльності — резидентів України, що враховані банком за дисконтною ставкою не нижчою, ніж облікова ставка НБУ. Умовою для прийняття врахованих банками векселів під забезпечення кредиту рефінансування є наявність у банків достовірного вексельного досьє на векселедавця та всіх зобов'язаних за векселем осіб, правильність скла­дання та оформлення векселів, платоспроможність векселедавця та індосантів, а також дотримання деяких інших умов щодо строку урахування векселів банком та строків платежу за векселями тощо;

- іпотечні сертифікати з фіксованою дохідністю (лише іменні документарні);

- векселі банків, авальовані іншим банком;

- зобов'язання (облігації) Державної іпотечної установи за умови, що Кабінет Міністрів надав державні гарантії щодо виконання цих зобов'язань і ці гарантії підтверджені коштами в державному бюджеті України на відповідний бюджетний рік;

- заставні;

- подвійні складські свідоцтва, видані сертифікованим то­варним складом як підтвердження приймання товару на зберігання.

Національний банк установлює розмір співвідношення креди­ту та наданого банком забезпечення, щокварталу оголошує пере­лік цінних паперів, які він приймає під забезпечення кредиту, установлює певні обмеження щодо строку погашення цінних па­перів, під заставу яких надає кредит. Так, державні облігації України, у тому числі і державні облігації, що перебувають у до­вірчій власності банку, облігації підприємств, облігації місцевих позик, а також векселі банків приймаються Національним банком під забезпечення кредиту за умови, що строк погашення цінних паперів настає не раніше ніж через 10 днів після погашення кре­диту, а векселі суб'єктів господарської діяльності — за умови, що строк подання їх до платежу настає не раніше ніж через 30 днів після погашення кредиту.

Під забезпечення кредиту Національний банк приймає цінні папери за умови, що вони перебувають у власності банку-позичальника і не обтяжені будь-якими іншими зобов'язаннями. Цінні папери у бездокументарній формі приймаються як забезпе­чення кредиту за умови, що їх розміщення та обіг обслуговують­ся відповідними суб'єктами депозитарної діяльності в Україні. Наприклад, розміщення та обіг облігацій внутрішньої державної позики обслуговується депозитарієм НБУ. На період користуван­ня кредитом цінні папери блокуються на окремих рахунках суб'єктами депозитарної діяльності. Цінні папери у документар­ній формі приймаються як забезпечення кредиту за умови, що на період користування кредитом вони передаються на зберігання в Національний банк.